Як самого себе за волосся витягти

Як самого себе за волосся витягти

Як самого себе за волосся витягти

Борис Бородин

Цікава дискусія відбулася 21 квітня у приміщенні Київської Торгово-промислової палати. В рамках проекту «Модернізація України: візія майбутнього», що реалізується спільно Представництвом Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні та інформаційно-аналітичним порталом «Політ.ua», розглядалася тема «Майбутнє громадянського суспільства в Україні: у пошуках ідеальної моделі розвитку». Візія ідеального — особлива риса цих дискусій, що дає можливість учасникам дещо піднятися над сьогоденням і поставити «вічні» питання. І в цей день численні слухачі сподівались почути нові ідеї щодо ідеальної майбутньої країни. Але їм це, на жаль, не зовсім вдалося. Ми спробуємо передати зміст спічів диспутантів, а шановні читачі — розібратися, що тут до чого. 

Здалося, що лише Віктор Андрусів з Інституту ДемАльянсу ім. Р. Шумана серйозно поставився до визначеної теми, і дійсно розповів своє бачення майбутнього. Він зауважив, що в Україні немає розуміння поняття «громадська організація» і «громадянське суспільство». Віктор Андрусів розуміє громадянське суспільство як суспільство громадських організацій. Ключова його теза: держава є анахронізмом, і ми вступаємо в епоху демонтажу держави як інституту. Ми живемо в глобальному суспільстві. Люди уявляють себе в глобальних масштабах — вони комунікують з представниками різних народів, незважаючи на сам факт національних розбіжностей. Держава ж створює кордони, і вона — гальмо глобального розвитку. Безпека і суверенітет зараз, як вважає пан Віктор, відходять на задній план. За сто років ми будемо мати трансформацію держави, та, відповідно, й громадянського суспільства. Є два сценарії: держава продовжує концентрувати за собою важливі механізми і деградує, або ж громадські організації беруть на себе все більше, відбирають багато функцій від держави, а сама держава переходить у стан «держави-партнера». Зараз вже, — вважає Віктор Андрусів, — існують технології самоорганізації, аж до революції через фейсбук. 

А далі, як це завжди, коли збираються люди небайдужі, буває, розмова пішла не про ідеальне, а про реальне. 

Наталя Беліцер з Інституту демократії ім. Пилипа Орлика вважає, що, говорячи про громадські організації, ні в якому разі не можна фокусуватись на офіційних організаціях. Головне для нас — різноманітність форм існування громадянського суспільства. В Україні, — відмічає пані Наталя, — зараз є протестний потенціал, але в цьому є і проблема: влада намагається підкорити ці рухи. Статистика останнього року цікава — були з боку влади спроби залякати, придушити, не допустити. Але це, з іншого боку, призвело до того, що протестний потенціал зростає швидкими темпами. Владі, — вважає пані Наталя, — не вдалося зробити громадянське суспільство керованим. 

Політолог Володимир Фесенко, голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента», заявив про себе як песиміста й критика. Він вважає, що це крайність, — казати: «немає майдана — немає громадянського суспільства». В Україні, — вважає пан Володимир, — існує громадянське суспільство. Але він розуміє під громадянським суспільством не суспільство громадських організацій, а суспільство активних громадян, які розуміють свої інтереси, і де влада залежна від громадян. При цьому у громадянському суспільстві не можуть бути всі громадяни, в цьому суспільстві їх завжди меншість. Крім того, — вважає Володимир Фесенко, — в нашому суспільстві є низка проблем. Ми — бідне суспільство, середній клас становить лише 10–12%. 25–30% — бідний середній клас, і ці люди вже залежні від держави. Всі інші — бідні, й дуже залежні. Ми роз’єднані. Наше суспільство — це суспільство тотальної недовіри, українці не довіряють одне одному. А ще ми «амбівалентне суспільство», одночасно хочемо демократії і сильної руки, до Європи і Росії... І, — відмічає пане Володимир, — наш шанс — це децентралізація. Сподіватися на фейсбук не варто — часто-густо там є «гапонівщина». 

Політичний філософ Андрій Окара з Москви виступив дійсно як справжній вчений. Він сказав, що зараз змінюються глобальні парадигми розвитку, і ключова проблема — це проблема суб’єктності. Зараз це головне питання розвитку людства. Те, що відбувалося в Європі з часів модерну до ХХ століття, за поглядами пана Андрія, пов’язано з активністю суб’єкта. Важливим є наявність у суб’єкта проекту розвитку держави, або сім’ї, або заводу, та таке інше. А постмодерн відкинув цю тенденцію. А зараз, — вважає філософ, — не зрозуміло — чи то є нові суб’єкти, чи то взагалі суб’єкти зникають. Зараз навіть можуть існувати мережеві суб’єкти, і при цьому йдеться про горизонтальні, проектні методи управління. Суб'єкти отримують нову онтологічну якість. Суб'єкт — це соціальна здатність. Зараз, — вважає Андрій Окара, — на перший план виводиться здатність людини бути не просто гвинтиком машини, а проявляти креативність і творчість. Описуючи ситуацію в Росії, пан Андрій вважає, що Росія — не-громадянське суспільство. Влада там є моносуб'єктом і монополістом. Зараз сучасні неофеодали відрізняються від феодалів дійсно феодальної доби тим, що власність і влада неподільні, тим, що є навіть російський спеціальний термін «власте-собственность». Тобто з набуттям чи втратою влади ти набуваєш чи втрачаєш власність. А зараз на сцену виходить «креативний клас» — нова структура суспільства, де люди створюють нові точки зростання. Андрій Окара вважає, що суспільство, як російське, так і українське, може ефективно розвиватися, коли люди, що створюють формат конкурентоздатності, цей креативний клас, стають вигодовидобувачем, а держава стає державою-співучасником розвитку. Зараз ж вигодовидобувачами є люди, які заробляють на деградації. Щоб це побороти, треба щось робити. Але це завдання на кшталт «Самого себе за волосся витягти». 

У дискусії, що сталася далі, головним терміном був наш улюблений «садок вишневий коло хати». Про цей садок, у різному значенні, говорили майже всі диспутанти і слухачі, що ставили запитання та давали репліки. І, як з’ясувалося, саме ці речі — садок, вишня, хата і те, що коло неї — і є ідеалом, та, одночасно, прокляттям сучасної України. Як і завжди, треба лише дати визначення базовим термінам — садочку, вишні, хаті та простору навколо них, досягти в цьому домовленості — і стане нам щастя. Але до цього, як ми зрозуміли, ще далеко.

Борис Бородин, політ.ua

0 Коментарі

Додати новий коментар

Додати новий коментар