Міжнародна конференція "Місто вчора, сьогодні, завтра: пам'ять в урбаністичному просторі" | Heinrich Böll Stiftung

Світлана Осіпчук

Як пов’язані міський простір і колективний та індивідуальний виміри пам'яті? Як чином зберігати історичну забудову міста? Як жителі міста можуть взяти участь у процесах трансформації міського простору? На ці запитання відповідали фахівці та гості міжнародної конференції «Місто сьогодні, вчора, завтра: пам'ять в урбаністичному просторі», що відбулася 19-20 листопада 2012 року у Києві. Організатором заходу виступило Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні.

Захід розпочався з презентації першого числа збірки «Урбаністичні студії» під назвою «Анатомія міста: Київ», створеної за сприяння Представництва Фонду Бьолля в Україні. Редактори збірки запропонували масштабну лінійку Місто-Район-Площа-Вулиця для розгляду соціокультурних трансформацій міського простору Києва за останні двадцять років. Якщо перший розділ – це переклади знакових для урбаністичних студій текстів, таких, наприклад, як стаття Льюіса Мамфорда «Що таке Місто», або інтерв’ю з відомими дослідниками та архітекторами, то другий – узагальнення авторами та авторками їхнього щоденного досвіду міста з тим, щоб визначити тенденції, актуальні не тільки для Києва, але й для усього пострадянського простору. Третій розділ представляє результати воркшопу, присвяченого можливій реставрації Контрактової площі відповідно до ідей європейського міського простору. В останній частині редактори помістили ілюстровану хроніку останньої реконструкції Андріївського узвозу.

Наступним було представлено український переклад книги Алеїди Ассманн «Простори спогаду. Форми і трансформації культурної пам'яті». Зокрема, перекладачка Ксенія Дмитренко представила свої рефлексії щодо роботи Ассман, основою якої є розрізнення накопичувальною (культурної) та функціональної (комунікативної) пам’яті, зазначивши, що пам’яттю неможливо маніпулювати, оскільки усі ми є частиною пам'яті. Підсумком презентації став заклик не втрачати місця пам'яті соціуму та не перетворювати їх на пустий урбаністичний простір.

Робота першої секції конференції «Культурно-історична спадщина і місто: консервація чи оновлення?» розпочалася з доповіді Миколи Бевза, архітектора, завідувача кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів Інституту архітектури Національного університету «Львівська політехніка», який говорив про досвід Львова, Жовкви та Бучача у збереженні історичного центру міста. Доповідач виділив такі етапи регенерації історичних містобудівних комплексів: 1) ревалоризація - збереження та відтворення історичної структури та архітектурно-художньої цінності містобудівного комплексу; 2) ревіталізація – адаптація та вдосконалення функцій містобудівного комплексу, його ефективне використання; 3) музеєфікація – виявлення, охорона та експозиція об’єктів культурної спадщини у містобудівному середовищі. З кінця минулого століття спостерігаємо бум музеєфікації в Європі, адже історична частина міста – це «живий архів», що постійно надає підґрунтя для наукових досліджень.

Наступний доповідач, директор Інституту історії архітектури та урбаністичних студій Школи мистецтв у місті Глазго, Флоріан Урбан розповідав про досвід Східного Берліну у збереженні соціалістичного спадку. Він познайомив слухачів із концепцією контрмонументу, що вперше постала у Сполучених Штатах після В’єтнамської війни. Контрмонументи представляють не-героїчну, не-демонстративну версію події, підштовхуючи відвідувача до взаємодії, на противагу офіційним пам’ятникам, які часто урочисті і придатні тільки для поважного споглядання. Пан Урбан також зазначив, що збереження об’єктів історичного минулого найчастіше пов’язане із ідеєю нації, її легітимації та прославлення, із панівними політичними поглядами, тоді як найкраще для цього послуговуватися немонолітною пам’яттю міської спільноти.

Логічним продовженням стала доповідь Мирона Стахіва, директора Програми ім. В. Фулбрайта в Україні. Він представив ретроспективу археологічних досліджень Києва як ілюстрацію впливу, який може справити політика моментократії, коли влада втручається у науковий дискурс для досягнення нагальних політичних цілей. Завершив роботу секції виступ Олега Гречуха, архітектора та громадського діяча, котрий зауважив, що потрібно шукати компроміс між громадою та спеціалістами, щоб заперечення будь-якої можливості оновлення міського простору не виключило українську архітектуру зі світового контексту.

Друга секція була присвячена пам’ятникам та місцям пам'яті у місті. Розпочала її роботу доповідь професора Уральського державного університету ім. О. Горького Олени Трубіної про протиставлення нових місць пам'яті монументалізму, успадкованому від радянської епохи. За словами пані Трубіної, розвиток мінімалістської естетики монументів та меморіалів розпочався у 1970-і роки у Західній Європі, що пов’язано із дискурсом травми, яку неможливо виразити через фігуративні монументи. Теперішня пам'ять занадто багатовекторна і фрагментарна, щоб знайти відображення тільки в «імперських» об’єктах.

Історик та соціолог Анна Сусак представляла огляд репрезентацій Голокосту у міському просторі Львова, здійснений на базі кількісних досліджень, експертних інтерв’ю із представниками єврейської громади та фокус-груп із вчителями історії загальноосвітніх шкіл Львова. Як відомо, Голокост не був включений до офіційного радянського наративу Великої вітчизняної війни, радянська влада здійснювала політику організованого забуття цього явища (урбіциду), що призвело до виключення пам'яті про нього з міського простору. Тому наразі Голокост сприймається громадою Львова як «чужа» пам'ять, відповідальність за збереження якої має нести тільки єврейська громада.

Професор Оксана Міхєєва (Донецький державний університет управління) запропонувала розглянути пам’ятник як точку зборки публічного простору та відображення локальної міської ідентичності. На прикладі Донецька пані Міхєєва продемонструвала, як соціум може ігнорувати або трансформувати офіційний меморіальний наратив, взаємодіючи із пам’ятниками у свій спосіб. Подібне дослідження на прикладі Харкова представив соціолог Олексій Мусієздов (Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна).

Робота третьої секції торкалася найбільш дражливих питань – реновації міста та соціальної реакції. Доповідачі шукали відповідь, чи можливо налагодити комунікацію між забудовниками, архітекторами, представниками місцевої влади та громадою міста і яким чином це зробити. На початку позитивний досвід Берліна було презентовано у доповіді Теодора Вінтерса, керівника Товариства обачного оновлення міст STERN. Пан Вінтерс розповідав про історію участі громади міста у реконструкції міського простору Берліна від середини 1970-х років, яка потребує детального дослідження українськими фахівцями. Зокрема, у 1983 році було ухвалено «12 принципів дбайливого оновлення міського простору».

Інга Козлова, аналітик Програми аналізу та досліджень Інституту міста (установи, підпорядкованої Львівській міській раді), запропонувала знову звернутися до досвіду реконструкції міського простору у Львові. Цей процес відбувається на трьох рівнях: 1) макрорівні – знесення будинків у центральній частині міста та побудова нових будівель, що не вписуються в архітектурний контекст наявного історичного простору; 2) мезорівні - реконструкція об’єктів у центральній частині міста, із незначними змінами у зовнішньому вигляді реконструйованих будівель; 3) макрорівні – встановлення деталей декору (пластикових вікон та дверей) у центральній частині міста, що порушує естетичну цілісність історичного простору. Пані Козлова розповіла про успішний приклад вирішення конфліктів у сфері реконструкції – проект «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини Львова», який здійснюється за кооперації мешканців, міської влади та інвесторів.

Адвокатка та правозахисниця Марина Соловйова презентувала епізоди з історії сучасних конфліктів у сфері містозабудови у Києві. Доповнила її Юлія Філоненко, координаторка громадської експертної ради по Андріївському узвозу. Узагальнивши успішний досвід практичних акцій збереження Андріївського узвозу та Пейзажної алеї у місті Києві, активістка запропонувала до уваги слухачів інструкцію із проведення мирного публічного протесту, а через кілька хвилин гості отримали досвід громадського спротиву, не залишаючи своїх місць. Пані Філоненко звернулася із запитаннями до Віктора Зотова, головного архітектора архітекторського бюро «Зотов і Ко», що мав бути наступним доповідачем, стосовно його планів забудови по вулиці Десятинній. Суперечка між спікерами спровокувала також бурхливу дискусію у залі.

Конференція, організована Представництвом Фонду Бьолля в Україні, стала публічним майданчиком для обговорення багатьох питань, актуальних для подальшого урбаністичного розвитку Києва, об’єднавши фахівців з України, Росії, Німеччини та Великої Британії. Відкрита форма заходу дозволила взяти участь у дискусії великій кількості гостей, небайдужих до долі міста.

ПРОГРАМА КОНФЕРЕНЦІЇ (Укр.) >>>

CONFERENCE PROGRAM (English) >>>