Міріам Бюрер
24 жовтня 2013 року у конференц-залі готелю «Ібіс» (бул. Тараса Шевченка, 25) в рамках Другого міжнародного гендерного воркшопу "Долаємо опір гендерним перетворенням: досвід України, Росії, Білорусі, Грузії, Вірменії та Польщі" відбулася публічна дискусія "«Традиція» як безумовне добро в консервативній риториці".
ПІДСУМКИ ВІДКРИТОЇ ДИСКУСІЇ
«ТРАДИЦІЯ» ЯК БЕЗУМОВНЕ ДОБРО В КОНСЕРВАТИВНІЙ РИТОРИЦІ»
В рамках Другого міжнародного гендерного воркшопу в Києві 25 жовтня відбулася публічна дискусія на тему «Традиція як безумовне добро в консервативній риториці». Відкриваючим стало питання про той опір гендерним перетворенням, який спостерігається у політичному та соціальному середовищі сучасної України. Висловлювання політиків про те, що українські традиції будуть поставлені під загрозу через поширення ідей гендерної рівності, були відправною точкою дискусії. Окрім незвичного характеру цього ствердження, критику спрямовували на термін «традиції», що в подібних ситуаціях вживається для виправдання дискримінації та жорстокості проти жінок та ЛГБТ-спільноти.
Для загальної інформації було надано короткий огляд законодавчої та соціальної ситуації з правами та ставленням до жінок та ЛГБТ-спільноти в інших країнах. Особливо у Вірменії, де досі поширена патріархальна структура суспільства, традиції на кшталт «викрадення наречених» та «церемонії червоного яблука», які легітимізують порушення прав та дискримінацію жінок, є загально розповсюдженими. І хоча більшість вірменського суспільства усвідомлює необхідність рівного ставлення до чоловіків і жінок, феміністичні рухи сприймаються як імпортовані з Заходу та такі, що руйнують вірменську сутність. На даний момент в цій країні існує закон про рівне ставлення без дискримінації за ознакою статі, але відсутні механізми його імплементації.
Щодо ситуації в Білорусі, було зазначено, що там немає громадянської платформи, аби деконструювати або змінити дискусію про «традиції». Далі учасниці та учасники зійшлися на думці, що термін «традиції» слід виключити із законів та офіційних заяв взагалі, так як ним зловживають аби виправдати ті чи інші дії на правах статусу «кво». Цей аспект також згадали стосовно сучасної політичної ситуації в Росії. Там традиції використовуються, аби окреслити певний напрямок «нової» національної свідомості. Замість того, щоб продовжити процеси 1990-х на кшталт лібералізації законодавства та узаконення рівного ставлення, нинішній уряд вдало поширює гомофобні настрої всередині суспільства.
Окрім короткої інформації про ситуацію в різних країнах лунали коментарі та висновки про теоретичний підхід та визначення терміну «традиції», а також про вживання терміну у повсякденному житті. Перш за все, говорячи про традиції, важливо зрозуміти, що ми маємо на увазі. Зокрема, необхідно розуміти, який підхід використовується: соціологічний, етнологічний чи політичний. Було окреслено два аспекти використання традицій для того, щоб перешкодити введенню законодавчої бази для забезпечення рівності для жінок та ЛГБТ. З точки зору соціології, існуючі традиції – це спроба протидіяти зміні наших звичок і ритуалів. Далі, люди не знають, як саме зміниться життя, і тому їх це лякає. З іншого боку учасники та учасниці дискусії обговорили те, що страх є однією з головних причин, що змушує уряд перешкоджати забезпеченню прав для ЛГБТ та інших меншин, адже існує ризик втратити владу та вплив на суспільство. Через такий політичний підхід цей термін включає стратегії утримання політичної влади. Наприклад, представники уряду використовують термін традиціоналізм, що описує їх політичні погляди та страх перед модернізацією.
Остання фраза зазнала критики. Говорили про те, що терміни традиція та модернізація не повинні бути протиставлені одне одному так легковажно, наче щось погане і щось добре. Має бути зрозумілим, що не кожна традиція – це погано, не кожна традиція порушує людські права. Так само і слово модернізація має бути ґрунтовно визначеним і не вживатися в значенні бездоганного стану. Поза цією тезою впродовж дискусії не згадувалося та не обговорювалося, що саме мається на увазі під модернізацією.
Одним із головних аргументів був той, що традиції не слід розуміти як щось природнє та незмінне. Необхідно пам’ятати, що традиції є соціальними та культурними конструктами, що були створені суспільством, аби систематизувати відносини та комунікативні навички між членами певної групи. Так як це визначення було сприйнято дещо негативно, було запропоновано вживати термін минуле. Дискутували про те, що це важливо для кожної країни: вирішити, які аспекти минулого зберігати, і в якій мірі, так щоб суспільство не втратило своє коріння, але й мало шанс змінюватися. Далі було запропоновано обговорити те, як можна модифікувати традиційні звички та культурні символи з метою поширення ідеї рівності та недискримінації.
Підсумували дискусію тезою, що насамперед дискусії про деконструкцію традицій необхідно проводити з громадськістю; другим кроком має бути дискусія про те, в якій мірі ті чи інші традиції досі потрібні, та як їх можна перенести в сучасне життя без порушення прав жінок та ЛГБТ. Різноманітний характер запропонованих коментарів та згаданих аспектів, що стосуються традицій в сучасному суспільстві, показав важливість цієї теми для людей і те, що її слід інтенсивно обговорювати на публічному рівні.
