Під час фестивалю «UkraïnkaFest», який вперше відбувся 21-22 червня у Києві, її можна було роздивитися з ракурсів «арт», «бізнес», «інновації», «лідерство» та «соціальне». Така кількість точок зору і різноманітність тем створила умови для одного з найсильніших боків фестивалю – зустрічі різних аудиторій, які раніше могли бути між собою незнайомі. Одна - це дещо NewAge аудиторія, зацікавлена темою саморозвитку з легкими езотеричними нотками. Друга - дуже бізнес-орієнтована, звикла до жанру тренінгу, уважна до досвідів тренерів і гуру. Третя - чутлива до феміністичного дискурсу, зацікавлена репрезентаціями феміністичних ідей в умовах сучасного світу та українських реаліях.
Програма фестивалю була розрахована на саме таких різноманітних учасниць. Тут знайшлося місце і доволі «глянцевим» розмовам на теми оргазму, «жіночих» і «чоловічих» професій, і хоббі-заходам про подорожі, танці, театр, і мотивувальним монологам на тему жіночого лідерства, і лекціям-дискусіям на низку доволі гострих суспільних тем.
Що характерно, побудова попереднього абзацу позначає названу низку тем як окремі – через сполучник «і». Але це не так – вони і цілісні також. Власне у зіткненні, взаємодії, взаємопроникненні ідеологій і світоглядів криється один із найбільш цікавих викликів цього фестивалю.
Можна окремо зупинитися на кількох заходах – і вони вичерпно продемонструють цю тезу. Особливо промовистими тут можуть бути дискусії, що відбулися під час фестивалю.
Наприклад, дуже жваво пройшов кінопоказ «Бедхель-тест: нове кіно жінок-режисерок», який проводила Надія Парфан. Кіномоваоприявнила низку смислів і внутрішніх монологів учасниць і учасників фестивалю, що подумки вже почали формулюватися наприкінці другого фестивального дня. Мова кіно вивільнила низку сюжетів – материнство, сексуалізація та об’єктивація жіночого тіла, стосунки з власним тілом, «невидима» дискримінація. Роботи жінок-режисерок демонструють інакший спосіб роботи з кіномовою, внаслідок чого з’являється низка нових для масового кіно жіночих образів, за допомогою яких артикулюються нові теми. Цікаво, що саме кіномова дозволила знайти більше порозуміння тим учасницям фестивалю, котрі палко сперечалися в попередніх більш інтелектуальних секціях.
Інший промовистий випадок – дискусія «Чи існує дискримінація жінок на робочому місці?». Модераторка Анна Шаригінадуже влучно почала розмову з теми «невидимої» дискримінації. Спікери дискусії висловлювалися про те, чи бачать вони в своїх досвідах прояви дискримінації.
Кирило Савін, керівник представництва фонду імені Гайнріха Бьолля, розповів про гендерну структуру фонду та пояснив, що стать не є визначальною ознакою при працевлаштуванні – на відміну від кваліфікації, ідеології та цінностей кандидатів. Із цим усім водночас поєднується вимога до кандидатів надсилати фотографію разом із резюме. Теж тема для роздумів.
Ірина Федорович (проект «Без кордонів») зосередилася на законному вимірі цієї проблеми. Вона зокрема нагадала, що поняття «дискримінація» для України є новим. Серед проблемних моментів вона назвала насамперед відсутність необхідних ефективнихантидикримінаційних законів, які можна було би застосувати в реальному житті. Одна з ілюстрацій – низькі показники дискримінації в Україні, вкупі з неіснуванням окремої статистики проявів дискримінації (всі існуючі висновки про дискримінацію можна робити лише на основі окремих досліджені різних інституцій – тут також варто врахувати відсутність окремої статистики щодо проявів гендерної дискримінації). Розповіді слухачок дискусії підтвердили існування гендерної дискримінації та складність боротьби з ними в конкретних виробничих моментах – наприклад, складно довести, що ідеться саме про гендерну дискримінацію, а не про звільнення чи пониження некваліфікованого працівника.Ірина Федорович в цьому контексті нагадала, що майже жодна справа до суду не доходить (але дискримінацію складно доводити не тільки в Україні, це складна справа і в інших країнах).
Анна Довгопол до цієї розмови додала також тезу про те, що в секторі NGO в Україні загалом працює багато жінок – річ у тім, що в цій сфері є доволі мало грошей. Подібних прикладів балансу працівників обох статей на керівних посадах в комерційному секторі буде менше.
Ця розмова особливо цікаво виглядає в контексті участі слухачок від бізнесу, котрі тішилися тому, що «жінки готові працювати за меншу заробітну плату», і жалілися, що працівниці ідуть часто (та іноді одночасно) у декрет. Можливо, подібні працедавці під час дискусії взагалі вперше в житті замислилися про те, що такі житейські історії можна назвати «дискримінацією». Цікаво, чи додумали вони цю думку до кінця.
Дискусія «Уявлення про красу. Стереотипи проти жінок» пройшла дуже емоційно – ішлося не про законні виміри проблеми, а про загальноукраїнський узус. Ця бесіда виявила широку палітру різноманітних жіночих досвідів в Україні.
Варто зауважити, що дискусія «Уявлення про красу. Стереотипи проти жінок» певною мірою продовжила лекцію Тамари Злобіної «Творення чи відтворення – кому належить краса?». Частина слухачок-учасниць була на обох заходах, і тому обговорення лекції продовжилось і під час дискусії. Зокрема багато говорилося про сексуалізацію жіночого тіла, і про те, хто ним розпоряджається.
Модераторка дискусії «Уявлення про красу. Стереотипи проти жінок» Ольга Веснянка почала з запитання про існування чітко визначених стандартів краси, що змушують жінок переживати на тему власної зовнішності та місця в суспільстві.
Дискутантка Анжела Лозян, психологиня, сексологиня, погодилася з фактом існуванням стереотипів – і відповідальними за їх формулювання назвала медіа, що транслюють певні вимоги «модельної краси».
Тетяна Жданова, спеціалістка з брендингу, котра має досвід роботи з «персональним брендингом» наголосила на існуванні лакуни між тим, як має, згідно з стереотипами, виглядати жінка, і тим, як хоче виглядати сама жінка.
Тамара Злобіна, мистецтвознавиця і дослідниця гендерних питань, нагадала, що стереотипи мають негативну тенденцію ставати тотальними, і що образ «ідеальної жінки» з масової культури навіть підсвідомо відтворюється, тому всі образи, що йому не відповідають, маркуються як «дивні» тощо. Єдиний образ, який не можна з себе зняти – це образ жінки, котра apriori сприймається як неповноцінна, особливо в царині влади. Категорія «жіночність» не працює в боротьбі за владу.
Заходів на фестивалі було ще дуже і дуже багато, на будь-який смак - програму можна прочитати на сайті.
Якщо підсумувати, то «UkraïnkaFest» як фестиваль дуже ефективно спрацював і на рівні комунікації всередині спільноти українських феміністок, і на рівні надихання новими ідеями нових аудиторій.
Ірина Славінська
Оригінал статті
http://ukrainka-fest.org.ua/zviti/zmi-pro-nas/zhinka-shcho-stvoryue-yaka-vona.html