Енергетичний сектор в Україні знаходиться в процесі фундаментальних змін. Тим не менше, для того, щоб подолати застарілі структури та глибоко укорінену корупцію, Україна потребує чіткої довготривалої стратегії для переходу на зелену економіку та сталу енергетику. Німецька та європейська технічна допомога може зіграти ключову роль у цьому процесі.
Протягом двох років після Євромайдану у 2014 в Україні було запущено цілу низку багатообіцяючих реформ в енергетичному секторі. За цей час субсидії на енергетику були відчутно зменшені, а споживання газу знизилося практично вдвічі. З іншого боку, чи справді ці реформи прокладають шлях до збереження клімату та сталого розвитку в Україні? Які перепони все ще стоять на шляху, та як Європейський Союз і Німеччина можуть стимулювати такий необхідний для України процес змін в енергетичному секторі? Усі ці питання були обговорені експертами та експертками з України, Німеччини та Європейського Союзу на конференції, організованій Фондом ім. Гайнріха Бьолля 27 червня 2016 року в Берліні.
Йоганнес Бауер із Групи підтримки України від ЄС розпочав із добрих новин: Україні вдалося подолати економічну депресію, викликану політичним конфліктом з Росією. Фінансові прогнози на перший квартал 2016 вперше за два роки були позитивними. Що більш важливо, тривала залежність України від імпорту російського газу подолана. В 2015 імпорт газу з ЄС подвоїв показники попереднього року та досяг відмітки у 10.3 млрд м3 та вперше перевищив імпорт з Росії. Останній критично зменшився з 14.5 млрд м3 в 2014 до 6.1 млрд м3 минулого року.
Зменшуючи тягар енергетичних субсидій
З часів проголошення незалежності України в 1991, продаж природного газу був значно дотаційним. Домогосподарства платили за газ ціну в десять разів нижчу від ринкової, що лише примножувало спекуляції олігархів на різниці в ціні та коштувало Україні близько 10% ВВП щороку.
«На практиці, ми спонсорували російський газ на піку його імпорту, купуючи 1000 м3 за 540 доларів США та продаючи населенню за 80 доларів США», - пояснює Святослав Павлюк із Реанімаційного пакету реформ (РПР). В результаті, за останні 10 років загальні втрати українського газового ринку досягли 55 млрд доларів США. Замість дотацій та неефективного використання викопного палива, ми могли б інвестувати ці гроші в збільшення енергетичної ефективності житлового сектору».
В квітні 2016, новий уряд запровадив єдиний газовий тариф для споживачів та платників комунальних послуг, що було результатом виконання умов Міжнародного валютного фонду для уможливлення фінансової допомоги. Ціни для споживачів, які уже зросли в декілька разів, були подвоєні. Відповідно до даних Світового Банку, внаслідок збільшення тарифів та жорсткішого контролю за використанням ресурсів, дефіцит був зменшений до 2% ВВП в 2015 році.
Згідно зі словами пана Павлюка із РПР, енергетичні субсидії двох третин населення були скорочені, в той час як одна третина населення, включаючи економічно найбільш вразливих споживачів, отримала підтримку через адресну соціальну допомогу. Націлена на боротьбу з корупцією в газовому секторі реформа сильно вдарила по більшості споживачів та підняла соціальні протести. «На жаль, уряд не спромігся коректно пояснити, що метою реформи було не підвищення цін, а відміна енергетичних субсидій», - наголосив Павлюк.
Реанімаційний пакет реформ сам по собі є символом трансформації в країні. Ініціатива об’єднує близько 70 неурядових організацій та експертів/ок з України, що спільними зусиллями розробляють та просувають законодавство в різних економічних та соціальних сферах, використовуючи щотижневі зустрічі із представниками/цями уряду та парламенту, а також моніторинг виконання цих реформ.
Факт того, що нова влада стала більш охочою до діалогу із громадянським суспільством, є одним із найбільш значних досягнень Євромайдану, згідно із твердженням Ірини Ставчук з Національного екологічного центру України (НЕЦУ). «За вісім із десяти років, що я працюю з питаннями зміни клімату, ми не могли просунутись вперед і знайти чиновників, зацікавлених у співпраці. І лише останні два роки показують те, що уряд та міністерства починають йти нам назустріч. Також зараз є прогресивні парламентарі/ки, з якими ми можемо швидко зустрітися та разом просувати конкретні питання».
Виклики енергетичного сектору
Не дивлячись на вищесказане, основні проблеми забезпечення енергією в Україні все ще залишаються невирішеними, адже енергетичний баланс країни тяжіє до природного пального та ядерної енергетики. Не зважаючи на Чорнобильську катастрофу, що відбулася 30 років тому, ядерна енергія на сьогодні забезпечує 50% виробництва електроенергії та близько 20% первинної енергетики в Україні. Більшість ядерних електростанцій застарілі, що збільшує ризик аварій, поряд із тим, що проблема утилізації ядерного пального все ще не вирішена.
Не дивлячись на те, що основним аргументом дискусій про Україну в складі ЄС був газовий сектор, вугільна залежність є ще однією знаковою проблемою в країні. Вугільний сектор виробляє більше, ніж половину українських викидів CO2, продукуючи 40% первинної енергетики та 30% електроенергії. В 2014 поставки з найбільшого вугледобувного регіону, східного Донбасу, були практично повністю зупинені, але в серпні 2015 знову відновилися в зв’язку з Мінськими домовленостями. Український олігарх Рінат Ахметов володіє більшістю вугільного видобування на Донбасі.
Варто зазначити, що реформування в рамках членства України в Енергетичному співтоваристві, не зачепило вугільний сектор. Згідно з Йоганнесом Бауером: «ЄС не має вугільного законодавства, що може вплинути на зміни в Україні. Іншим значним бар’єром на шляху реформування цього сектору є залежність населення від вугілля і його голос може бути дуже гучним», - зазначив Бауер. «Виробництво вугілля знаходить в дуже плачевному стані і це вже питання соціальної політики як згладити зміни в енергетичному секторі».
Олексій Рябчин, народний депутат України, член міжфракційного об’єднання «Євро-оптимісти» родом із Донбасу. «Це старий індустріальний регіон, на кшталт того, яким був Німецький Рур. Ми маємо безліч прикладів того як старі вугільні регіони в Європі були трансформовані в сучасні. Європа може поділитися цим досвідом із Україною», - зазначив Рябчин. «Така модернізаційна стратегія могла б стати ключем до перемоги в конфлікті з Росією за Донбас».
Певні реформи спрямовані подолати старі структурні проблеми та глибоко вкорінену корупцію в енергетичному секторі. В рамках зобов’язань в Енергетичному співтоваристві, український уряд погодив реформу НАК «Нафтогаз України», відповідно до якої транзит та зберігання газу буде розгруповано. В той же час, низка реформ, як от нове законодавство про електроенергетику, державні НПА щодо енергетичного та комунального секторів все ще знаходяться в процесі розгляду та погодження. І цей процес,за словами деяких міжнародних експертів, нагадує «ходіння в тумані".
Зміна клімату, відновлювані джерела енергії та енергоефективність
Захист навколишнього середовища та зміна клімату роками були відсутні серед питань політичного порядку денного в Україні. Економічний спад та військові операції лише погіршили ситуацію. Згідно слів Святослава Павлюка із РПР, основною логікою, якою керувалися при запровадженні нещодавніх енергетичних реформ, було збереження грошей, і аж ніяк не довкілля. Пріоритетом було завершення залежності країни від імпорту газу та зменшення надвеликих субсидій в секторі.
Проте нещодавно навіть в цій сфері відбулися позитивні зміни. «Ми стали свідками колосальної зміни політичної риторики. До минулого року український уряд не робив жодних заяв щодо декарбонізації та 100% відновлюваної енергії», - зазначила Ірина Ставчук з НЕЦУ. «А після підписання Паризької угоди, Міністерство навколишнього природного середовища та, навіть, Міністерство енергетики, що мають статус дуже консервативних, почали говорити про імплементацію угоди та поетапне скорочення використання вугілля до 2050».
«Тепер час перетворити слова у дії», - наголосила Ставчук. Нинішні українські політики щодо клімату та основні їх цілі не враховують зобов’язання, пов’язані із членством країни в Енергетичному співтоваристві. Одна із цілей, подана Україною на попередньому заході перед Конференцією ООН з питань клімату 2015 в Парижі, передбачала 40% зниження показників 1990 року до 2030 року. Згідно із Ставчук, ця ціль ґрунтується на звичному бізнес-підході та де факто передбачає ріст викидів. «На жаль, відсутня політична воля щодо зменшення викидів та додаткового тиску на промисловість в часи економічного спаду».
А тим часом, діяльність в сфері клімату та введення в експлуатацію відновлюваних джерел енергії могло б допомогти країні завершити залежність від природного пального та подолати економічну кризу. До сьогодні величезний потенціал залишається нерозкритим. Доля відновлюваних джерел енергії у виробництві електроенергії наразі становить лише 1%. В травні 2016 року Україна подала заявку на членство в Міжнародній агенції по відновлювальним джерелам енергії (IRENA). Проте, все ще залишається величезний бар’єр - відсутність спроможності міністерств, як зазначає Наталія Бойко, менеджерка реформи енергетики із Національної ради реформ. «Наразі немає відповідальних за розвиток відновлювальної енергетики в міністерствах».
Для розвитку сектору чистої енергетикивкрай важливо мати чіткі цілі щодо чистої відновлюваної енергетики, так як лише вони можуть додати впевненості у стабільності потенційним інвесторам, зазначила АнналенаБаербок, членкиня німецького парламенту, спікерка щодо кліматичної політики Партії зелених. «Для того, щоб зробити справу привабливою для інвесторів, важливо щоб ваші цілі вказували чітко якої частки відновлюваних джерел енергії ви хочете досягти і до якого часу. Розвиток німецької енергетики був би не можливим без чітких цілей та закону про зелений тариф. І, звичайно ж, потрібні люди, що будуть боротися за це».
Ситуація із енергоефективністю також має бути суттєво покращена. Енергоінтенсивність української економіки наразі втричі вища, ніж середня в Європейському Союзі. В житловому секторі рівень обліку води та газу залишається надзвичайно низьким, що веде до неефективного споживання та створює благодатне середовище для корупції. Згідно з Павлюком, найбільше не вистачає чіткої політики в цьому секторі. «Станом на зараз, сім українських міністерств відповідальні за впровадження енергоефективності та жодне не відповідальне за розробку політики. Нам негайно необхідний єдиний центр із планування політики енергоефективності».
Відсутність спільного бачення щодо довготривалої стратегії із зміни клімату та енергетики є найбільшою проблемою - погоджуються як українські, так і німецькі експерти/ки. В цей же час, нова концепція Енергетичної стратегії України до 2035 року, що знаходиться на розгляді урядом, пропонує можливість включення лонгітюдного бачення. А для цього їй потрібно звільнитися від впливу численних лобістських груп, наголошує колишній радник Міністерства енергетики та вугільної промисловості Вадим Вірченко. «В кожному новому проекті Енергетичної стратегії ми прослідковували приховані інтереси та вигоди різних зацікавлених груп в Україні». Згідно із аналізом НЕЦУ, нинішня редакція Енергетичної стратегії 2035 не передбачає слідування цілям Паризької угоди та розглядає можливість побудови нових вугледобувних заводів та ядерних електростанцій.
Роль Німеччини та ЄС
Реформування енергетичного сектору в Україні, в основному, було спричинено умовами ЄС щодо стимулювання тісніших економічних зв’язків з Україною, а також було передумовою для міжнародної фінансової допомоги. Ці фактори посилилися зростаючим тиском громадянського суспільства та технічною підтримкою ЄС. Україна – отримувач найбільшої мікро-фінансової допомоги для країни-не члена ЄС. З 2010 її розмір досяг 3.4 млрд євро.
Для обох, як Європейської комісії, так і Німеччини, фокус співпраці лежить в заходах енергоефективності, особливо в житловому секторі. В середині червня прем’єр-міністр України Володимир Гройсман оголосив про запуск нового механізму, покликаного далі зменшувати енергетичні дотації та стимулювати економіку. Німецьке міністерство навколишнього середовища допомогло в розробці цього інструменту.
«Цей механізм забезпечить використання збережених енергетичних дотацій як нових інвестицій в сектор, а не просте надходження їх до державного бюджету», - повідомив ЮргенКайехорст, представник Федерального міністерства навколишнього середовища. «Наступним кроком ми хочемо вирішити фінансову проблему та допомогти створити енергоефективний ринок». Німеччина також залучена у створення енергоефективного фонду.
В минулому велика кількість технічної допомоги в енергетиці, включаючи пілотні проекти з енергоефективності будівель та системи торгівлі викидами, мала дуже малий ефект в Україні, зазначивКайнхорст. Навіть більше, «готовність української влади до нових реформ є найбільшим вікном можливостейдля України та її партнерів за останні два роки», - наголосив він.
Згідно з думкою експертів, серед основних отримувачів міжнародної підтримки мають бути муніципалітети. «Ми дійшли висновку, що співпраця із муніципалітетами може бути вирішальною, адже саме вони знаходяться найближче до проблеми, мають краще її розуміння, але не мають варіантів вирішення», - зазначила Крістіана Гагнедер із Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ). Саме тому, на думку експертів, важливими є співпраця в рамках Угоди мерів та твінінгові проекти в галузі.
Однією із таких історій успіху є приклад міста Славута, Хмельницької обл., де за підтримки Фонду Генріха Бьолля, Екоклубу Рівне та муніципалітету Славути, було створено фонд відновлюваних кредитів для проектів із енергоефективності. Фонд надає кредити для заходів з покращення енергоефективності в приватних домогосподарствах, а також проводить тренінги для населення.
Ірина Ставчук із НЕЦУ вірить, що технічна підтримка від Європейського Союзу та Німеччини є надзвичайно важливою не лише длянегайних реформ, а й для трансформаційних змін у суспільстві. «Це новий досвід, згідно якого люди починають брати відповідальність на себе та колективно вирішувати проблеми. Це особливо важливо для змін в суспільстві та становлення демократії як такої».