Якщо заглибитися в історію феміністичного руху України, то можна дізнатися, що перша літня школа з гендерних досліджень відбулася у 1997 році (м. Форос). Одна з перших вуличних акцій була організована анархо-феміністками у 2010 році. Іншими визначними подіями були трирічний семінар «Гендер, сексуальність та влада» (2011-2014 рік), марші «Феміністичної офензиви», організовані спільно з активістками інших ініціатив (2011 – 2013), а в 2014 й 2015 роках пройшли школи «Гендерного університету». Авторці цих рядків випала можливість бути присутньою на феміністичних восьмиберезневих маршах 2016 та 2017 року у Києві. Треба зазначити, що такі марші стають традицією й для інших міст України. В останні роки великого медійного розголосу набрали акції прямої дії. У великих містах відбуваються локальні феміністичні події: кінопокази, лекторії тощо.
У чому ж особливість «Феміністичного інтенсиву»? Про це розповіла організаторка Марта Чумало.
«В інтенсиві взяли участь 50 феміністок із різних областей України, представниці різних напрямків фемінізму, з різним досвідом, а також дослідниці, представниці громадських організацій, студентки й активістки, котрі не належать до зареєстрованих організацій. Формат було обрано так, щоб можна було максимально взяти участь в особистих обговореннях і рефлексіях про внутрішні й зовнішні виклики, які постають перед фемінізмом в Україні, а також у загальних дискусіях і тематичних воркшопах, міні-дискусіях і майстер-класах».
По суті, відбувся діалог поколінь: до заходу долучилися жінки, які щойно почали ідентифікувати себе як феміністки, і так само ті, хто в цьому русі майже двадцять років. Концепція заходу передбачала багато живого спілкування для обміну досвідом між академічним фемінізмом і низовим активізмом. Фактично для учасниць і учасника було створено умови, у яких ті, хто не спілкується в онлайн-просторі через полярну протилежність думок, почали вступати в діалог і озвучувати свою позицію. Отже, розповім про те, що відбувалося на «Феміністичному інтенсиві».
День перший
Після знайомства учасниць і одного учасника почалася секційна робота. Мені вдалося побувати на воркшопі Марини Герц «Ненасильницьке спілкування». Лекторка, яка ще й соцпрацівниця, розповіла, що першим про ненасильницьке спілкування, тобто про свідоме використання мови і визнання своїх потреб, заговорив Маршал Розенберг. Учасниці воркшопу розповідали про власний досвід міскомунікації і виконували практичні вправи. Далі були панельні презентації й дискусії. Про «Релігійні та праві виклики» говорила Галина Ярманова. Спікерка розповідала про такі тонкощі, як звільнення церков від податків та типові маніпуляції представників і представниць пролайферських рухів. Наприклад, зображення на антиабортному плакаті дорослої дитини в животі вагітної жінки. Маріам Агамян порушила тему мейнстримних жіночих організацій і вразливих груп жінок.
День другий
З самого ранку (як і наступного дня) в малих групах учасниці й учасник рефлексували, проговорювали свої відчуття від попереднього дня та розробляли стратегії для продуктивнішої комунікації. Для мене день другий став важливим досвідом: це була модерація дискусії «Чому гендерквірам потрібен фемінізм?». Я розповіла особисту історію — людини з фізіологічною жіночою статтю та відсутністю соціальної статі (я ідентифікую себе як агендерну персону). Після лекції учасниці обговорювали перформативність гендеру, варіації гендерної ідентифікації, розповідали про бачення власного гендеру, роздумували про точки перетину фемінізму й ЛГБТ-активізму. У другій половині дня відбулася лекція Анни Довгопол «Про освіту та просвіту з гендерних питань. Стратегії, інструменти, підходи, аргументи». Атмосферу заходу передати важко, тому скажу про те, що мене здивувало. Наприклад, що навчальні заклади готові сприймати феміністичні ідеї, ідеї гендерної рівності, але здебільшого побоюються, коли фемінізм відкрито називають фемінізмом. Зате коли вживають вислови «права жінок», «рівність жінок із чоловіками», адміністрація навчального закладу легше йде на контакт. Завершувала інформаційно насичений день дискусія про трансінклюзивний і трансексклюзивний фемінізм. Позицію трансінклюзивного фемінізму представляли Марина Усманова і Дан Каррах Ауте, а трансексклюзивного — Марія Дмитрієва.
День третій
В останній день «Феміністичного інтенсиву» був представлений захід Марти Чумало, на якому жінки вчилися обстоювати особисті кордони та говорити «ні». Залу сповнили гучні, сильні голоси тих, хто раніше не могли голосно заявити про свої потреби. Дуже це важлива штука — легітимізація спротиву і ламання стереотипу про жіночу покірність. Таня Непомняща в другій половині дня модерувала дискусію про неоліберальних «жінок-лідерок» і трансгресивний фемінізм в Україні. Учасниці заходу говорили про фемінізм майбутнього в поєднанні з трансгуманізмом, про роль сексу в житті людини майбутнього. Завершила інтенсив дискусія «Мілітаризм, війна та фемінізм в сучасних реаліях» за участю Ніни Потарської. Учасниці наголосили на відповідальності держави за складні життєві умови жінок у «сірих зонах» та ВПО.
Крім цього, було проведено заходи за методикою форум-театру, обговорювалися альтернативні економічні проекти, фемінітиви, феномен культурного шоку, викладалася історія фемінізму в Україні та багато іншого.
Вважаю, що концепція інтенсиву спрацювала. Наведу відгук однієї з учасниць події, Наталки Касим:
«Участь у фемінтенсиві дала мені багато нових ідей, натхнення і, напевно, найважливіше — відчуття того, що в Україні є феміністична спільнота. Це унікальний досвід, якого ще не було. Особисто мені не вистачає таких подій на регулярній основі».
Звісно, один відгук не може бути показником для всіх учасників, але в перервах, за обідом і вечерею, у вільний час тривали найжвавіші обговорення почутого протягом дня. Ефект від заходу, на мою думку, нагадуватиме снігову кулю. Отримана під час інтенсиву інформація пошириться через соцмережі, в рамках особистого й ділового спілкування в різних регіонах і потрапить у найрізноманітніші кола людей. Коли частина суспільства вважає фемінізм чимось маргінальним, поширення інформації про нього — важливий компонент досягнення гендерної рівності в суспільстві.
Для мене найважливіші, мабуть, дві думки, винесені з «Феміністичного інтенсиву». Перша: важливо говорити від свого імені, про власний досвід. Друга: зібрання в одному місці людей із різними поглядами не означає неодмінний компроміс між ними, вони й далі дотримуватимуться різних поглядів та/або матимуть певні непорозуміння. Наприклад, точкою напруги й незгоди можна назвати питання, які саме групи вразливі та як позначати факт інклюзії цих вразливих груп у діяльності правозахисної жіночої організації. Ще один конфліктний момент — дискусія між трансінклюзивними і трансексклюзивними феміністками. Кожна зі сторін наводила аргументи на свою користь, але, схоже, тут якраз компроміс неможливий. Як на мене, це прояв конфлікту другої і третьої хвиль фемінізму, тобто біофундаменталістського підходу з квір-теорією. Не менш живою була дискусія про «шведську модель», яка криміналізує клієнта, котрий отримує сексуальні послуги за гроші від жінки. Існує багато поглядів на питання проституції (частина феміністок наполягає на терміні «секс-робота»). Тут були і термінологічні диспути, і питання про те, чи запрацює в Україні криміналізація клієнта так, як запрацювала у Швеції.
У кожному разі чудово, що така феміністична подія відбулася. Організаторка підкреслила, що зробить усе від неї залежне, щоб наступний інтенсив теж реалізувався, є плани запросити кількох іноземних спікерок. Кожен такий івент наближає те начебто недосяжне трансгуманістичне майбутнє, що його обговорювали учасниці заходу, у якому фраза «я феміністка» буде чимось буденним і кожна зможе бути повноправною володаркою свого тіла й думок, не відчуваючи тиску ззовні.
Побачити цікавинки з події можна, клацнувши хештег #фемінтенсив у Фейсбуку.
