Зміна клімату і соціальна несправедливість

Зміна клімату і соціальна несправедливість

Creator: medium.com. Creative Commons License Logo Це зображення поширюється на умовах ліцензії Creative Commons License.

Пов’язати між собою проблему зміни клімату і зростання соціальної несправедливості в світі спадає на думку далеко не одразу. Адже на перший погляд ці два виклики сьогодення виглядають як абсолютно недотичні один одного. Зміна клімату виникає внаслідок викидів парникових газів і забруднюючих речовин від людської діяльності (промисловості та енергетики, транспорту сільського господарства). В свою чергу, відповідь на питання, що породжує соціальну нерівність, менш однозначна. Разом з тим, більшість дослідників[1] погоджується, що зміна клімату може провокувати поглиблення існуючих соціальних дисбалансів і появу нових.

Саме тому рівність, справедливість і права людини є наскрізними питаннями, що розглядаються Рамковою Конвенцією ООН зі зміни клімату (РК ЗК), і знайшли значне відображення у Паризькій кліматичній угоді. На Конференції Сторін РК ЗК (СОР 23) у 2017 р. в Бонні ці аспекти обговорювались навіть більше, ніж будь коли, адже Фіджі (під президентством цієї острівної країни проходив СОР 23) відноситься до найбільш вразливого до зміни клімату регіону. Населення тут вже відчуває на собі всю несправедливість глобальної системи і нерівномірного розподілу відповідальності між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, що стоїть окремим порядком денного переговорів.

Справа в тому, що багаті країни і багаті корпорації в більшості заробили свої статки нещадно експлуатуючи ресурси планети в 19 та 20 століттях, захоплюючи нові землі і колонії. Це дозволило їм вийти вперед і почати етап стрімкої індустріалізації раніше за інших, а відповідно і почати викидати парникові гази у великий кількості раніше за інші держави, які зараз лише починають цей шлях. Але так сталося історично, що у своїй більшості країни, які зараз розвиваються і внесли менший вклад у глобальне потепління, географічно розміщені у більш вразливих до зміни клімату регіонах: екваторіальні, тропічні, острівні держави страждають найбільше. В цих країнах руйнується саме середовище існування людей, втрачаються екосистеми, на заміну розвитку приходить боротьба на виживання.

І хоча є більш вразливі до зміни клімату країни, на сьогодні вже майже всі держави відчувають на собі її руйнівні наслідки: урагани, град в непритаманний для нього сезон, заморозки під час дозрівання врожаю, теплові хвилі в містах і т.д. І виявляється, що такі явища впливають неоднаково на всіх, а сильніше за все на більш вразливі верстви населення, до яких прийнято відносити людей за межею бідності, молодь, корінні народи, адже їх правами часто нехтують заради «національних» (скоріше корпоративних) інтересів, жінки, люди похилого віку і люди з вадами здоров’я.

Тому в рамках вирішення проблеми зміни клімату необхідно активно враховувати питання дотримання прав людини та рівності. Для цього в рамках кліматичного переговорного процесу ООН навіть були створені спеціальні органи, наприклад, Платформа корінних народів та Робоча група з гендеру і клімату. Вони закликають уряди захищати права своїх громадян і громадянок від наслідків зміни клімату, вимагають невідкладної кліматичної дії і звертаються до викопних компаній поважати ці права шляхом узгодження бізнес-моделей з пріоритетами Паризької угоди. До речі, до Робочої групи з гендеру і клімату свого представника чи представницю могла номінувати і Україна, але не зробила цього. Напевно, у нас вважають, що зміни клімату не торкаються українок, хоча насправді це не так.

В цілому задля того, щоб кліматичні рішення були гендерно справедливими, необхідно визнати відмінність у можливостях, спроможності і потребах жінок і чоловіків відносно кліматичних дій. Цьому може зарадити в першу чергу рівна участь і представленість жінок і чоловіків (і всіх інших вразливих груп) під час прийняття кліматичних рішень. Також треба забезпечити рівний доступ до ресурсів, переконатись, що кліматичні рішення не несуть шкоди для жодної категорії населення, а тільки допомагають зменшити соціальні диспропорції. І хоча поки конкретних результатів по інструментах врахування питань рівності і справедливості у механізмах Паризької угоди мало, є прогрес у питанні гендерної рівності: був доопрацьований і прийнятий План дій щодо гендерної рівності[2], який містить 16 заходів необхідних до виконання протягом наступних двох років.

Говорячи мовою Паризької угоди, цей План нагадує, що Сторони, приймаючи заходи з протидії зміні клімату, повинні поважати, просувати та розглядати свої відповідні зобов'язання щодо прав людини, а також гендерної рівності. Також цей План знову підтверджує нагальність справедливого переходу (just transition) для працівників і працівниць викопних галузей при впровадженні гендерної програми дій. Через шістнадцять років після прийняття першого рішення Конференції Сторін РК ЗК, присвяченого гендерній рівності, відповідний План дій дає реальну можливість закріпити поки що повільний, але такий важливий прогрес, досягнутий у відношенні гендерно виваженої кліматичної політики.

Але зупинятись на досягнутому ще зарано. Під час врахування соціальних питань при впровадження кліматичних дій необхідно передбачати дивестиції та скасування субсидій викопної енергетики у контексті соціальної, зокрема, гендерної рівності, а також справедливого розподілу надходжень від екологічних податків, в т.ч. на викиди вуглецю, на досягнення цілей справедливості і прав людини.

Якщо розглядати більш детально питання субсидій викопної енергії, то варто поставити питання: кого насправді ми фінансуємо більшою мірою, надаючи бюджетні і не тільки кошти на підтримку вугільної галузі України? Відповідь легка: тих, хто працює у цій галузі, а це (у більшості) – чоловіки[3]. Тобто забираючи субсидії з вугілля і перенаправляючи їх на, наприклад, сонячну енергетику, де залученість жінок в середньому у світі вища[4], порівняно до традиційної енергетики, можна досягти вирішення не тільки кліматичних завдань, але і гендерних. Так само це стосується випадків підтримки у країнах Латинської Америки [5]нафтових корпорацій, діяльність яких наносить шкоду середовищу існування корінних народів, порушуючи їх права на ведення звичного образу життя.

Але в цей самий час існують приклади, коли такі ситуації призводять до мобілізації конкретних вразливих груп населення, які не тільки постають на боротьбу проти несправедливості і зміни клімату заради себе, але і роблять великий внесок у глобальну кліматичну дію, створюючи яскраві успішні кейси перемог. Одним з таким прикладів є восьмирічна боротьба корінного народу Ахуар[6], що мешкає в лісах Амазонії (Республіка Перу), яка завершилась згортанням проекту з видобутку нафти і збереженням сотень гектарів лісу. Не менш яскравим зразком є ініціатива «Сонячна сестра» (англ. Solar Sister [7]), яка заснована жінками з метою подолання енергетичної і економічної бідності серед жінок Африки в першу чергу шляхом впровадження технологій чистої енергії.

Виходячи з цього, вразливі групи населення треба перестати розглядати як лише жертв чи отримувачів/ок вигід від протидії зміні клімату і адаптації, але почати використовувати їх потужний потенціал в якості агентів і агенток змін, які найбільш зацікавлені у досягненні мети Паризької кліматичної угоди.

 

Оксана Алієва, координаторка програми "Зміна клімату і енергетична політика", Фонд ім. Гайнріха Бьолля в Україні

 

0 Коментарі

Додати новий коментар

Додати новий коментар