Тези лекції
Ганни Барвінок — літературний псевдонім Олександри Куліш з дому Білозерської. Попри те, що Ганну Барвінок здебільшого асоціюють лише з іменем її чоловіка, Пантелеймона Куліша, її письменницька самобутність, культурне подвижництво, активна громадська діяльність характеризують її як невтомну ентузіастку рідного слова, авторитетну суспільну лідерку, знакову репрезентантку одразу двох поколінь, яка вплинула на зародження українського жіночого руху.
Публікуємо тези лекції "Ганна Барвінок: право бути першою", яка відбулася 17 квітня 2024 року в межах проєкту ЇЇЛЕКТОРІЙ.
Авторка: Алла Швець
Разом зі життєписом Ганни Барвінок (1828–1911; літературний псевдонім Олександри Куліш з дому Білозерської), можна вивчати цілу тогочасну історію нашого суспільного життя. Попри те, що Ганну Барвінок здебільшого асоціюють лише з іменем її чоловіка, Пантелеймона Куліша, її письменницька самобутність, культурне подвижництво, активна громадська діяльність характеризують її як невтомну ентузіастку рідного слова, авторитетну суспільну лідерку, знакову репрезентантку одразу двох поколінь, яка вплинула на зародження українського жіночого руху.
Доленосною для Олександри стала зустріч в Мотронівці з Пантелеймоном Кулішем в січні 1843 року, яку організував її брат Василь Білозерський. Після трирічного пристрасного кохання пара врешті отримала материнське благословення й повінчалася. Старшим боярином на весіллі Кулішів був Тарас Шевченко, який забавляв гостей своїми промовами й виконанням народних пісень, назавжди ставши близьким приятелем родини.
Від початку подружнього життя на долю Олександри Куліш випадуть важкі випробування: політичний арешт і заслання чоловіка до Тули, народження через хвилювання мертвої дитини, затяжна депресія, кризи сімейних взаємин і чоловікові позашлюбні романи, блукання по різних містах аж допоки, перетопившись у різнорідних почуттях, сімейне життя Кулішів стабілізувалося у хутірній сімейній ідилії Мотронівки (названої згодом Ганнина Пустинь та Кулішівка).
50 років своєї творчої діяльності Ганна Барвінок присвятила українській літературі, ставши першою українською письменницею і випередивши на кілька років Марка Вовчка. І хоча «Народні оповідання» останньої вийшли друком 1858 року, Ганна Барвінок розпочала свою творчість ще 1847 року, щоправда, без змоги одразу друкуватися через відомі життєві обставини. Її літературним ментором, як і творцем її псевдоніма був Пантелеймон Куліш.
Після смерті чоловіка Ганна Барвінок цілком посвячує себе популяризації й увічненню його спадщини, залучивши до цієї справи чи не всіх тогочасних культурних діячів: дбає про заснування музею Пантелеймона Куліша, повне видання його творів, друк українського перекладу Біблії, віднайдення Кулішевих рукописів, іконографічну меморіалізацію і написання спогадів.
Попри те, що Ганна Барвінок не належала до жодної жіночої організації чи осередку, її художня творчість, участь у таких феміністичних часописах як жіночий альманах «Перший вінок», виданні «Наша доля», тісна дружба з Наталею Кобринською зробили Ганну Барвінок попередницею українського жіночого руху, а згодом і діяльною його учасницею. Вона стала виховницею цілої генерації молодих письменниць – Наталки Полтавки, Надії Кибальчич, Любові Яновської.
Шляхетна і скромна за життя, Ганна Барвінок ніколи не претендувала бути вищою і першою ні в родинному, ні в громадському, ні в літературному житті. Бо пріоритетом для неї завжди була тріада «дружина» (так кликала свого чоловіка), Бог і Україна. Але доля і життєвий чин розпорядилися так, що вона назавжди була першою в житті Куліша, стала першою українською письменницею, яка заговорила мовою свого народу і першою проклала шлях своїм посестрам в суспільному і літературному прямуванні.
Запис лекції дивіться за посиланням.