Юлія Маклюк
Завершилась двотижнева конференція зі зміни клімату в Копенгагені – подія, на яку покладали надії з об’єднання всіх країн світу для боротьби з кліматичною кризою. Незважаючи на заявлені наміри «об’єднатись і врятувати світ», делегації зі 192 держав не змогли поступитись власними інтересами і домовитись про шляхи співпраці. Лише п’ять країн на чолі з Америкою підписали декларативний договір. Інші п’ять категорично відмовились від участі в ньому.
В ім’я чесної, амбіційної та обов’язкової угоди
17 років світові лідери, науковці і громадські організації йшли до конференції в Копенгагені, де всі країни світу мали підписати обов’язкову для виконання угоду, аби спільними зусиллями зменшити викиди парникових газів, розвивати зелену економіку і врятувати людство від загроз кліматичного дисбалансу. Попередні щомісячні зустрічі делегатів, стотисячні вуличні акції, наукові прогнози, публікації в ЗМІ – перед конференцією цікавість до зміни клімату зростала, як снігова куля. Навіть в Україні перестали сприймати зміну клімату як проблему самих полярних ведмедів – у нас сформувався цілий кліматичний рух, і навіть дорогі аналітичні видання виділяли сторінку-другу підготовці до Копенгагенської конференції. Ніщо з цього, нажаль, не допомогло ні покращити позицію офіційної України в більш «кліматично-дружній» бік, ні простимулювати країни розробити і підписати нову угоду.
Все, чим світ керується сьогодні в подоланні зміни клімату – це Рамкова конвенція ООН зі зміни клімату, прийнята у 1992, та Кіотський протокол до неї. Відповідно до протоколу, розвинуті країни намагаються знизити викиди парникових газів згідно з добровільними зобов’язаннями. Кіотський протокол – свого роду пробний документ, на зміну якому у 2012 має прийти більш дієвий та всеохоплюючий механізм. Слова про «чесну, амбіційну та обов’язкову до виконання угоду» лунали як до, так і під час конференції мало не на кожному виступі.
Документ, розроблений і підписаний в останні години конференції делегаціями США, Китаю, Індії, Бразилії та ПАР, не підпадає під жоден із цих благородних епітетів. «Копенгагенська домовленість», як назвали її самі творці, передбачає затримку глобального потепління на межі 2 градусів Цельсія за рахунок добровільних скорочень викидів розвинутими країнами. Також передбачається фінансування адаптації бідних країн до зміни клімату, за рахунок відрахувань з кліматичного фонду. Текст домовленості був «прийнятий до уваги» секретаріатом ООН у суботу, на наступний день після запланованого завершення конференції. Однак, делегації декількох країн, в тому числі, Росії, вже поїхали з конференції. А Судан, Куба, Венесуела, Болівія та Нікарагуа виступили категорично проти цієї угоду, як такої, що не враховує інтереси їх країн та не відповідає демократичним принципам.
Присутність таких високих осіб, як Барак Обама, Ніколя Саркозі та Ангела Меркель, викликала надію на позитивний результат переговорів. Принаймні, своєю участю вони засвідчили важливість кліматичної безпеки та розвитку цивілізації. Ні президент Ющенко, ні віце-прем’єр Григорій Немиря не приїхали на переговори, хоч і буди заявлені в програмі.
Конференція протистоянь
Взагалі, під час конференції у багатьох склалось враження, що ця зустріч – скоріше платформа для протистоянь, аніж компромісів. Багаті країни проти бідних, бізнес проти науки, громадськість проти урядів. І як би не намагались ООН бути взірцем прозорості і демократичності, врахувати інтереси всіх зацікавлених груп не вийшло. На другому тижні конференції, після 100 тисячного мирного параду на підтримку тої-таки «чесної та амбіційної», безперервних прохань малих острівних держав та Африки про допомогу та заяв ЄС про лідерство в подоланні змін клімату прогрес все ще навіть не намічався. Керівництво конференції видало чорновий варіант угоди, непевність котрого викликала незадоволення учасників. Коли ж секретаріат почав щодня більше обмежувати участь преси та громадськості в переговорах, багаті країни домовлялись «за кулісами», а бідні блокували переговори – надію почали втрачати навіть оптимісти.
Стоячи в черзі на реєстрацію, я розговорилась із офіційним представником Ліберії, Кумехом Ассафом. «Наша країна вже зараз страждає від наслідків зміни клімату. Не ми відповідальні за викиди парникових газів, але засуха і підняття рівня моря загрожують саме нашим людям», - пояснює ліберієць. «Більше того, внаслідок повільного економічного розвитку, до якого приєдналась ще й громадянська війна, наша країна просто не має змоги протистояти змінам клімату. Ми не маємо навіть метеорологічних станцій, аби прогнозувати, які стихійні лиха нас очікують. Тому Ліберія, разом з іншими країнами, що розвиваються, вимагає від багатих країн сплати кліматичного боргу. Ваш стрімкий розвиток призвів до змін клімату, а страждаємо від них ми. Тепер розвинуті країни повинні не тільки зменшувати свої викиди, а і фінансово допомагати нам боротись з наслідками зміни клімату».
За підрахунками Єврокомісії, кліматичний фонд має складати приблизно 150 мільярдів доларів на рік. У тексті «Копенгагенської домовленості» йдеться про 30 мільярдів на рік до 2012, після чого розвинуті країни на чолі із США збиратимуть щороку по 100 мільярдів. Умовою отримання грошей з фонду стане прозорість процесу зі сторони бідної країни. Проте, конкретні механізми формування фонду і отримання допомоги домовленість поки не містить.
350 = виживання
Позиції, з якими сторони приїхали на переговори, практично не змінились впродовж двох довгих тижнів. Вчені, перш за все, Міжурядова група експертів зі зміни клімату, наголошували на необхідності якнайшвидше досягти піку викидів парникових газів, після чого їх кількість повинна зменшуватись з кожним роком. І якщо раніше дороговказом для дій проти зміни клімату були затримка потепління на 2 градусах Цельсія та відповідна їй концентрація парникових газів у 450 часток на мільйон, то останні заяви науковців називали вже 1,5 градуси і 350 чнм. Теперішній рівень забруднення атмосфери СО2 та іншими парниковими газами становить близько 380 чнм. Навіть голова МГЕЗ, Раджендра Паучарі, зробив заяву про те, що повернутись до концентрації 350 «це важливий і рішучий захід». Позицію про те, що 350 чнм – останній безпечний рубіж, і ми маємо до нього якнайшвидше повернутись, підтримують такі визначні експерти як Ніколас Стерн – автор всесвітньовідомого дослідження про зв'язок зімни клімату з економікою, лауреати Нобелівської премії Ал Гор та Десмонд Туту і провідний кліматолог НАСА Джеймс Хансен.
В 2009 число 350 стало символом боротьби зі зміною клімату, а громадський рух «350» захопив увесь світ. Кульмінацією стали більше 5 тисяч акцій, що відбулись 24 жовтня, в тому числі, в Україні.
Апостолами 350 стали маленькі острівні країни, для яких підвищення температури на 2 градуси означає затоплення і фактичний кінець існування. Широковідомим було підводне засідання парламенту Мальдівських островів, під час якого президент Мухамед Нашид закликав увесь світ зменшити викиди парникових газів. Інакше, за словами Нашида, йому доведеться шукати нову батьківщину для свого народу.
Відповідно до «Копенгагенської домовленості», країни мають визначити обсяги запланованих скорочень викидів, яких вони хочуть досягти у 2020 році, до лютого 2010. В Копенгагені ЄС вагався між скороченнями на 20 чи 30% по відношенню до 1990, США презентували скромні 4 відсотки, Росія в останній момент збільшила плани з 15 до 25%. Загалом розвинуті країни планували зменшити викиди парникових газів на 10-15%. За оцінками вчених, таке зменшення викидів недостатнє для утримання потепління навіть на рівні 2 градусів. Важливо також, що потепління відбувається нерівномірно, і підняття її в цілому на 2 градуси означає потепління та 3 і більше у екваторіальних та тропічних районах.
Україна представила позицію по зменшенню парникових газів на 20%. Зважаючи на те, що зараз викиди вже зменшились на 45% внаслідок зупинки великої промисловості, це означає лише приріст забруднення. Національне агентство екологічних інвестицій, котре опікується впровадженням Кіотського протоколу в Україні, пояснює таку позицію необхідністю нарощувати промисловий потенціал. Надлишок «недовикинутих» парникових газів можна продавати іншим країнам – це славнозвісна торгівля квотами. В Копенгагені звучали дуже різні думки з приводу доцільності та припустимості такої торгівлі. Наприклад, Робоча група НГО України зі зміни клімату засуджує цю практику. «Це не призводить до реального зменшення викидів, а отже – не попереджає зміни клімату», - каже Ірина Ставчук з Робочої групи. Окрім того, офіційна Україна хоче залучати кошти з кліматичного фонду на розвиток технологій, незважаючи на те, що це привілей бідних країн, котрі вже страждають від зміни клімату. А ми все-таки відносимось до додатку 1 Рамкової конвекції, тобто до країн розвинутих, хоч і з перехідною економікою.
Громадські акції – мирні і не зовсім
Активісти екологічних, гендерних та політичних рухів намагались донести своє розуміння до офіційних делегатів.
Наймасовішою були акція 12 грудня, на екваторі конференції. За різними підрахунками, від 40 до 100 тисяч осіб пройшли ходою від центру міста до Белла центру – будівлі, де велись переговори. Вимоги учасників були різноманітні: від заборони торгівлі квотами, до перебудови існуючого ладу на капіталістичний. Однак головне повідомлення акції – вимога прийняття ефективної угоди для подолання змін клімату. Дух братерства та надії охопив всіх учасників маршу.
Рейнфорд та Агнес з Малаві та Джеффрі з Кенії, до яких я підійшла перед початком маршу, говорили про необхідність кліматичної справедливості, тобто відповідальності індустріальних країн за наслідки змани клімату. «Ми говоримо про необхідність дій вже зараз. Наша сила – це сила народу, сила людей, котра завжди і керувала соціальним прогресом. Якщо ці делегати не зможуть домовитись, як вони нас рятуватимуть, завтра ми оберемо інших», каже Джеффрі.
Їх підтримує молода еколог Імеджін з Лондону. «Те, що зараз відбувається з навколишнім середовищем і з людьми – глибоко неправильно. Ми в розвинених країнах маємо змінити наше ставлення до життя, приймати рішення на основі їх впливу на планету. Я також сподіваюсь, що країни, які тільки розвиваються, знайдуть шлях, який не повторюватиме наших помилок».
До речі, в Києві в цей день активісти влаштували кліматичні танці перед метро Хрещатик, аби показати, що і Україна потребує дій на захист клімату.
Окрім цієї загальної ходи, щодня відбувалось по декілька демонстрацій, виставок чи протестів. Хтось бив шибки, хтось роздавав сушену рибу до пива із закликами захистити океани, інші намагались блокувати роботу конференції. У останні дні прокотилась хвиля «кліматичного сорому» на знак неспроможності світових лідерів досягти згоди. Одні організації запалювали свічки, інші вдягали маски відомих політиків і намагались їх присоромити. П’ятнадцять особливо рішучих молодих людей поголили собі голови перед приміщенням Белла центру на знак сорому і жалю.
Що ж далі
Поки невідомо, чи приєднається Україна до «Копенгагенської домовленості». «Це лише політична декларація, вона практично не має відношення до конференції ООН», - каже Наталя Кушко, член офіційної делегації України на Копенгагенській конференції. «Коли її перекладуть на російську чи українську, ми розглянемо таку можливість». За словами Кушко, наступна зустріч для обговорення скорочень викидів та інших технічних деталей відбудеться у березні. Наступний розвиток подій передбачити складно, але, ймовірно, підписання угоди, що прийде на зміну Кіотському протоколу, відкладається на 2010. Тоді вона носитиме назву міста Мехіко, де пройдуть переговори. Потім ще буде шанс у 2011 в Південій Африці. А тоді – у Кореї. Тільки от деякі країни тоді можуть вже не приїхати на переговори, адже вони просто зникнуть з карти.