Чіпати чи не чіпати - ось питання

Чіпати чи не чіпати - ось питання

ПУБЛІЧНЕ ОБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ВОРКШОПУ

Чіпати чи не чіпати - ось питання

Софія Мамчич, Наталія Нешевець

Наприкінці квітня 2012 року Представництво Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні та фестиваль CANactions провели воркшоп “Контрактова площа: сценарії розвитку”. У ньому взяла участь молодь із різних країн світу, яка під керівництвом професійних тюторів вчилася  вирішувати суперечливі завдання у містах на прикладі подільської площі. В результаті було презентовано три сценарії вирішення проблем Контрактової, а також розроблено стратегію комунікації архітекторів із користувачами міста, нову і незвичну, але дуже потрібну нашим прекрасним і занедбаним містам і площам. Але такі проекти - лише частина справи. Що робити далі з результатами воркшопу? Перший крок - донести їх до громади, щоб почути її думку. 

Через місяць після проведення воркшопу, 31 травня, відбулася його публічна презентація  з обговоренням результатів у столичному Будинку вчителя. Передувала дискусії лекція знаменитого американського урбаніста Блера Рубла, який говорив про досвід іноземних міст, зокрема про Москву, проблеми якої багато в чому нагадують київські. Запитання, які хвилювали аудиторію після виступу пана Рубла, показали відмінність між очікуваннями організаторів та прагненнями слухачів. Організатори сподівались стати учасниками обговорення, як зробити “не словом, а ділом”, але розмова дедалі частіше крутилась довкола демагогічних “що зробити нам з корупцією”, та “от на Заході не така ментальність”. 

Епіграф

Епіграфом до обговорення проектів стали дві провокаційні ремарки кураторки проекту “Метрополіс-Київ” Світлани Шліпченко. Перша - цитата колишнього головного київського архітектора Сергія Бабушкіна, який свого часу, коли громадяни вимагали публічних обговорень та відкритих громадських слухань, на акції протесту та інші ініціативи “знизу” безапеляційно відповідав: “професіонали знають, як краще”. Друга цитата - архітектора зі світовим іменем Деніела Барнема(1), який заповідав: “не робити малих планів, але творити великі плани, мріяти про грандіозне”(2).

Воркшоп став своєрідною антитезою до зверхньої позиції професіоналів. Адже грандіозні плани, навіть такі чудові, як план Чикаго Деніела Барнема, не було втілено в життя - виходить, розробляючи великі плани, ми втрачаємо більше, ніж отримуємо.

Отже, цього разу було переосмислено погляд на місто - дивились не згори, а дослухались чим живе окрема площа, сполучали ланки тих, хто має “право на місто” та тих, хто його планує та будує. Звичайно, обраний  шлях складніший за владне насаджування думки експерта, бо громада міста дуже неоднорідна і на сьогодні навіть не має власного інформаційного органу, а значить і можливості консолідації. Ними могли стати “Газета по-київські” і телеканал “Сіті” - ЗМІ, завдяки яким минулого року стало відомо про необґрунтований план відновлення комплексу Гесте, про Генеральний план розвитку “Київ 2025”, про інші проекти забудови міста, - саме тоді на хвилі перших обурень виникла можливість втручатись в розвиток столиці. 

Однак просто боронити, просто захищати старий Київ - мало, адже місто продовжує жити, воно потребує  розвитку, але якість цього розвитку треба брати в свої руки, а для цього треба мати свою пропозицію, свою альтернативу - таким був заклик і воркшопу, і дискусії.

Пані Шліпченко оцінила результат як позитивний, наголосила, що в процесі роботи архітектори починали не від форми, а від аналізу - і це вже правильний рух в напрямку від експерта до потреб користувачів. Наприклад, учасники зрозуміли - основою міста є пішохід, людина, що рухається самостійно, а місто - це не тільки бутіки, транспорт, не тільки університет, це все що взаємодіє в просторі.

Шквал підтримки та невдоволення

Після презентацій всіх груп, Наталія Кондель-Пермінова наголосила, що обговорення - це теж робота, тому запропонувала певну гру - обговорення проблеми по суті. Вона презентувала чітку схему, за якою мали би висловлюватися всі охочі. Спочатку - дискусія власне про проекти: що позитивного ви побачили в тому чи іншому, що негативного, що було пропущено, а також доповнення до них. Далі слід обдумати, як із отриманим матеріалом працювати.

Загалом реакцію на презентації можна охарактеризувати як “шквал підтримки та невдоволення”. З одного боку, учасники воркшопу запропонували чимало цікавих ідей, які сподобалися аудиторії. З іншого боку, схоже, що питання “а що робити з цими проектами далі” і стало ключовим для всієї дискусії. Далеко не всі зрозуміли, що головною метою воркшопу було створення прецеденту співпраці архітекторів, що планують зміни, з представниками міста, його користувачами. Загал чомусь вперто вважав, що це -  реальні проекти, які от-от постануть на площі. 

Один з організаторів, Андрій Макаренко:

Це не звіт по гранту, це стимуляція дискусії щодо розвитку Контрактової Площі. Це ідеї, концепти, з яких вже може розвинутися певний проект. Фонд Бьолля не може і не має втілювати ці ідеї в життя. Це потрібно не фонду, а киянам, подолянам. У нас вийшов симбіоз киян, які знають площу, та іноземців, що дивилися на неї свіжим оком.

Але всіх переконати не вдалося, що лише зайвий раз показує, що бюрократичні дискусії це вперте обстоювання позиції, а не спроба перевірки та аналіз. Вже перші виступи виходили з ілюзії, що проекти - це результати якогось міфічного конкурсу на реальну забудову, який неодмінно має втілитися у життя, а не результати роботи, яка навчала студентів мислити ширше, ніж це зазвичай навчає робити академічна освіта. Накручені останніми подіями з агресивною забудовою Києва, один за одним лунали різкі випади - “Не чіпайте Контрактову”, благала одна подолянка, “Вивчіть історію!”, гримали неуважні слухачі з “Київського віче”.

Наприклад, Вадим Торопов представник згаданого Віче, хоч і погодився з ідеєю відкриття проходу через Гостинний двір (загалом дуже добре сприйнята пропозиція), але був настроєний вкрай негативно. “Викривши змову”, що ті групи, які пропонують надбудови над Гостинним двором - це люди влади, він порекомендував “повідрізати пальці тим, хто придумав зрізати Гостинний двір”. Було очевидно, що активіст впевнений, що хоч один з цих проектів буде обов’язково таємно впроваджено темними владними силами.

А от Ховратенко Олексій з громадського об’єднання “Старий Поділ” зауважував, що саме збереження старовини  привабить туристів. І зазначив, що попри наявність зелених острівців вважати, що на Контрактовій може бути повноцінна рекреаційна зона - наївно, адже екологічний стан Подолу жахливий, тому не слід займати зелені зони - тим паче кияни неодноразово були проти найменшого втручання у рештки зелені на площі.

Траспортне питання

І хоча спеціалістів, які знають тонкощі дорожного планування, не було ані серед учасників воркшопу, ані серед дискутантів, транспорт був однією з найгарячіших тем. Це питання турбувало всіх присутніх, як старше, так і молодше покоління вважало, що “прибравши зайвий транспорт з Контрактової ми отримаємо казку”. Зокрема ідея сполучити Костянтинівську та Сагайдачного, одна з найрадикальніших пропозицій групи №1(мал. 1), вразила не на жарт. Адже вимагає не просто трансформаційних незручностей, але й архітектурних жертв, хоча історично виглядає логічно обгрунтованою і навіть здобула підтримку. Проте питання транспортної інфраструктури передусім передбачає ширшого включення Контрактової в подільський, а далі й загальнокиївський проект - цей елемент став зачіпкою для критиканів, які звинувачували учасників і кураторів в фрагментарності та інших подібних гріхах. 

Чітко і дотримуючись методології Кондель-Пермінової виступила Ірина Бондаренко, голова Асоціації велосипедистів. Вона представила думку цієї дискримінованої в столиці спільноти. Ірина вітала розділення рівнів тротуарів і проїжджих частин, запропоноване групою №3 (мал. 2), адже була твердо переконана, що без фізичних перепон регулювати рух і швидкість машин, на жаль, неможливо. Ірина лише додала, що велосипедному рухові дуже просто сприяти, для початку можна просто пустити двоколесих в пішохідну зону, що дасть їм значно більше безпеки, ніж на київських автошляхах. 

Підсумки 

Загалом конкретики в дискусії було менше, ніж патетичних закликів, можливо через відсутність звички до практики відкритого обговорення. Як зазначила Ольга Рутковська з інституту «УкрНДІпроектреставрація»”, таку практику клубного обговорення, треба поширювати, а не душити агресивними закидами “в некомпетентності”, в незнанні історії, в свавільному відкиданні культурних закладів на користі фетишові інвестицій. Як слушно наголосив культуролог Ігор Тищенко, бібліотеку вже виселяють, Гостинний двір вже продали, трамвай на Подолі вже знесено - і  це зробили не студенти-архітектори, які пропонували свої ідеї, а влада, яку обирали свого часу і запрошували на дискусію, але вона не прийшла. 

Презентація і обговорення проектів була покликана фіналізувати результати і здобутки воркшопу, спочатку поширивши про них інформацію, зацікавивши ЗМІ та громадськість, а згодом зробивши наступний крок - піднявши широку і серйозну дискусію довкола Контрактової площі.

Хоча основна мета, задля якої організатори і учасники хотіли представити проекти широкому загалу - спроба уявити і виробити механізм співробітництва з владними структурами -  досягнута не була (хоча б тому, що представники влади проігнорували запрошення), дискусія все ж принесла певні результати. Вона показала, що киян цікавлять питання збереження історичних пам’яток і підвищення туристичної привабливості Контрактової площі, подоляни переймаються архітектурною формою минувшини. Виявилося, що атракційність для подолян - це майже єдине питання збереження пам’яток, хай і не завжди автентичних (наприклад, церква Успіння Богородиці Пирогощі навряд чи може бути названа історичною пам’яткою архітектури, але і молоді, і старші поборники історичної спадщини згадували її як приклад недоглянутої старовини. 

Можна вважати, що певну позицію громадськості було виявлено - це і пішоходоцентризм, це  і публічний відкритий простір Гостинного двору, і впорядкованість громадського транспорту та обмеження приватного. 

А тим, хто занадто захопився критикою, Сергій Ходорінчик нагадав, що поки вони лають студентів, які вчилися генерувати ідеї, можуть реалізувати пропозиції Миргородського, і тоді всі зрозуміють, що таке справді поганий проект.

____________

1. Деніел Барнем, засновник руху Краса міста (City beautiful, 1909), автор грандіозного плану міста Чикаго, який тим не менше не було втілено.

2. “Не робіть маленькі плани; вони не мають магічної сили збурювати кров і мабуть самі не будуть втілені. Робіть великі плани; мітьте високо на надію та роботу,  пам’ятайте, що надзвичайний, логічний план, одного разу накреслений, ніколи не помре, і ще довго після того як нас не стане житимуть речі, що будуть проголошувати себе із вічно зростаючою  інтенсивністю. Пам’ятайте, що наші сини та онуки будуть робити речі, які вражатимуть нас. Хай вашим лозунгом буде порядок, а вашим маяком -  краса. 
Moore, Charles. Daniel H. Burnham, Architect, Planner of Cities (1921) Boston, Houghton Mifflin; Volume 2; Chapter XXV "Closing in 1911-1912;" Page 1921.

Софія Мамчич,
Наталія Нешевець

 
Прослухати аудіозапис обговорення результатів воркшопу “Контрактова площа: сценарії розвитку”:
 
 
[To view the Player you will need to have Javascript turned on and have Flash-Player 9 or better installed.]

0 Коментарі

Додати новий коментар

Додати новий коментар