Закриття низки академічних майданчиків для виступу історика з Берліна під найрізноманітнішими приводами свідчить про плачевний стан академічних свобод в Україні.
27 лютого у межах проекту «Цикл лекцій з української історії», що проводиться спільно Посольством Федеративної Республіки Німеччини в Україні, Німецькою службою академічних обмінів (DAAD) та Представництвом Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні, мала розпочатися низка лекцій молодого історика з Німеччини Ґжеґожа Россолінського-Лібе, присвячених життю Степана Бандери та пам’яті про нього, а також проблемі ОУН-УПА та етнічного й політичного насильства в Західній Україні 1939-1950 рр. На етапі підготовки циклу заходів кілька інституцій у Львові, Києві та Дніпропетровську під різними приводами відмовляли молодому історикові у виступі. Безпосередньо перед в’їздом п. Россолінського-Лібе до України йому, попри попередні домовленості, було відмовлено у проведенні двох лекцій у Дніпропетровську. Анонс лекції в Центрі візуальної культури Національного університету «Києво-Могилянська Академія» адміністрація вишу навіть використала як один із приводів для припинення діяльності цієї наукової інституції, що раніше здобула певний міжнародний авторитет.
Для відмов було достатньо абстрактних, без деталізації та пояснення, закидів у ненауковості чи «скандальності», що часто ґрунтувалися на чутках, конфліктного потенціалу теми та тиску з боку ультраправих кіл. Питання про можливість чи неможливість наукової дискусії з доповідачем вирішувалося наперед, до її початку, шляхом простого закриття майданчика. Закид у начебто ненауковості поняття «фашизм» супроводжувався звинуваченнями в «українофобії» чи «антиукраїнськості». Заявлялося, що тема Другої світової війни сама по собі є занадто політизованою, щоб її можна було обговорювати в університетах. Організаторам стало відомо, що партнерські інституції в Дніпропетровську отримали дзвінок від людей, які назвалися представниками ВО «Свобода» і висловили свій протест проти проведення лекції. Це є неприпустимим випадком прямого втручання політичних організацій в академічне життя. Тим більше неприпустимим є зважання академічних інституцій на позицію праворадикальних організацій.
ВО «Свобода» стала публічно вимагати від організаторів – DAAD, Фонду Гайнріха Бьолля та Посольства Німеччини – не проводити лекцій. Крім того, партія звернулася до міністра закордонних справ України з вимогою «відреагувати на участь у підготовці українофобської лекції». Із повідомлення «Свободи» випливає, що будь-яка критика Степана Бандери є для «Свободи» «українофобською» поведінкою. Вимоги «Свободи» перевершив хіба що Стефан Бандера, онук Степана Бандери. Він повідомив Фонду Бьолля та Посольству Німеччини, що заходи є «більше ніж продовженням антиукраїнської політики Німеччини Адольфа Гітлера». Як «Свобода», так і Стефан Бандера показали, що вони вороже ставляться до свободи академічного дослідження, причому «Свобода» навіть вимагає вжити заходів щодо організаторів.
Організатори вирішили з огляду на дотримання принципів свободи слова та академічної свободи не піддаватися правоекстремістському тиску та провести заходи в Києві.
У науці є єдино можливий спосіб доведення чужої неправоти – аргументована фахова критика. Але бойкот і ненадання слова не можуть засвідчити чужої неправоти, вони засвідчують лише наявність заборонених тем, осіб або позицій. Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні вважає свободу дослідження та свободу дискусії невід’ємною й обов’язковою ознакою демократичного суспільства та закликає українські академічні інституції дотримуватися цих принципів, а політичні організації – не заважати їм.