За сприяння Фонду ім. Гайнріха Бьолля у грудні 2012 р. світ побачила колективна праця «Гендер, релігія і націоналізм в Україні». З нагоди завершення дослідницького проекту та видання однойменної книги 11 грудня 2012 року відбулася публічна подіумна дискусія за модерації Ганни Довгопол та за участю авторок дослідження – Ганни Гриценко, Лесі Пагуліч, Наталії Чермалих та Галини Ярманової.
До дискусії була запрошена також польська феміністка, письменниця та активістка Агнєшка Ґрафф. На жаль, обмеження сексуальних та репродуктивних прав актуальне по обидва боки кордону. У Польщі – через законодавчу заборону абортів та традиційний вплив католицької церкви на державну політику; в Україні – через посилення правоконсервативних настроїв та нещодавні дискримінаційні законодавчі ініціативи щодо заборони абортів та криміналізації так званої «пропаганди гомосексуальності».
Галина Ярманова, учасниця Феміністичної Офензиви та редакторка публікації, у своєму виступі проаналізувала вплив релігійних правих на репродуктивну політику України. Терміном «релігійні праві» авторка позначає християнські політичні угруповання, які підтримують консервативний курс та домагаються впровадження власної інтерпретації християнського віровчення у державну політику. Антиабортні ініціативи з християнським релігійним ухилом стали більш помітними на рівні вуличної політики. Приміром, у 2009-2012 роках у транспорті великих міст періодично з’явилися постери, які рясніли зображеннями дітей, що зверталися до жінки з проханням не робити аборт. Усі інформаційні кампанії такого роду охоче фокусуються на зображенні ембріона, змальовуючи його фізично повноцінною дитиною. Натомість жінка відображена лише частково – зазвичай, ілюстрації містять зображення живота вагітної. Споглядаючи такі колажі «соціальної реклами» важко не помітити їх мізогінічну суть – у риториці релігійних правих жінка цінна лише завдяки своїй здатності виносити ембріон. Зародок поціновується набагато вище, ніж жінка.
Окрім постер-кампаній антиабортні ініціативи вдаються до консультування вагітних жінок, під час яких активісти демонструють шокуючі, але, зазвичай, неправдиві кадри штучного переривання вагітності та лякають «жахливими» науково непідтвердженими наслідками аборту. На думку дослідниці, вони спрямовують свої зусилля на те, аби жінка відчувала провину навіть за думки про можливість зробити аборт.
Діяльність антиабортних ініціатив, які позиціонують себе як «рух за життя» (pro-life), навряд чи має за мету знизити кількість абортів в Україні. Добре відомо, що доступна контрацепція та сексуальна освіта набагато краще справляються з проблемами небажаної вагітності, ніж моралізаторські голосіння релігійних діячів. Очевидно, що зусилля консерваторів спрямовані на обмеження права жінки на вибір, тож Галина Ярманова влучно переназиває такі ініціативи «античойс-групами» (anti-choice), вказуючи на справжні мотиви їхньої діяльності.
Риторика релігійних правих ряснить емоційно навантаженою лексикою. Приміром, у інформаційних матеріалах гомофобних ініціатив релігійних правих емоційна лексика виконує роль барвистої ганчірки, якою фокусник під час трюку відволікає глядацьку аудиторію. Як зауважила Леся Пагуліч, релігійні праві використовують цей маневр, аби приховати відсутність елементарної логіки у своїх текстах. В агітаційних матеріалах гомофобних угруповань гомосексуальність стоїть в одному ряді з педофілією, зоофілією, насильством, жорстокістю, алкоголізмом та наркоманією. Ці хибні аналогії дозволяють розглядати гомосексуальність вкупі з соціальними проблемами бездомності, бідності, розповсюдження ВІЛ/СНІДу. Для політиків консервативного штибу причина цих проблем лежить у площині «морального занепаду» суспільства, а рецептом проти цих «хвороб» релігійні праві вважають зміцнення «сімейних цінностей» через посилення контролю над сексуальною та репродуктивною сферами. Такі ініціативи надзвичайно зручні для владної верхівки, адже вони приховують грандіозний політичний провал вітчизняної еліти в галузі подолання соціальної та економічної незахищеності населення. Вина за це тепер лягає на плечі окремих громадян та громадянок, які, буцімто, недостатньо «добропорядні».
У своєму виступі експертка Центру дослідження суспільства Ганна Гриценко зосередилася на риториці націоналістичних організацій у їхній інтерпретації гендерної тематики. На думку дослідниці, презирство та приниження, що їх висловлюють праворадикали у ставленні до сексуальних меншин, є ключовими елементами маскулінності. Набір визначальних націоналістичних цінностей, як-от, культ сили, рішучість та агресивність, відображають риси, якими за патріархальною логікою повинен володіти «справжній чоловік». Неписаний кодекс праворадикалів передбачає шанування традицій та прихильність до віковічного суспільного укладу з його звичними ієрархічними моделями. Така риторика означає наявність «ворога» – особи чи групи людей, на яку повинна виміщатися культивована агресивність. Відповідного ставлення з боку «справжніх українців» зазнають геї саме через те, що, начебто, вони «несправжні» чоловіки, а, отже, й «несправжні» українці. Це один з проявів спорідненості патріархального гендерного порядку з націоналістичними нормами.
Загалом у націоналістичній традиції жінка виконує символічну роль, тож сама собі вона вже не належить. За словами есеїстки, редакторки українського літературного журналу «Простори» Наталії Чермалих, попри те, що у консервативній риториці жінка поважно змальовується в образі берегині, матері, хибно вважати, ніби за таких умов жінка має право на незалежність. Фактично, саме на неї покладається відповідальність за фізичне збереження нації, а образ чистої, непорочної жінки – лише позитивне обрамлення жіночих репродуктивних функцій. Тут, як бачимо, ефемерні національні потреби знову вивищуються над цінністю окремих осіб.
Окремо варто розглянути становище тих жінок, які ставлять під сумнів існуючий гендерний порядок. Про ставлення польського суспільства до феміністок розповіла Агнєшка Ґрафф, доцентка Центру американських досліджень Варшавського університету, феміністична письменниця, співзасновниця Жіночого Альянсу 8 березня. У своєму виступі дослідниця підкреслила, що феміністок у Польщі вважають чужинками, адже вони не підходять на роль символу нації, навіть більше – ставлять під сумнів твердження, ніби жінка повинна обслуговувати національні потреби. Послужливість польських жінок національним традиціям закріплена законодавчо з 1993 року, коли Сейм узаконив заборону абортів. Відтоді переривання вагітності дозволене лише у трьох випадках: за умови серйозного пошкодження плоду, коли вагітність загрожує здоров’ю або життю жінки чи у випадку, коли вагітність є наслідком злочину. Агнєшка Ґрафф відмітила, що спротив легалізації абортів зараз настільки сильний, що польські ЛГБТ-активіст(к)и у своїй діяльності просунулися далі, ніж прихильниці руху за право жінки розпоряджатися своїм тілом.
Під час дискусії Кирило Савін зазначив, що релігійний консервативний дискурс демонізує прихильників права на вибір (pro-choice), навмисне замовчуючи, що вони не зацікавлені у збільшенні випадків переривань вагітності. Насправді прочойс ініціативи підтримують сексуальну просвіту та доступність контрацепції, і розглядають право на аборт як можливість взяти відповідальність на себе, тобто вирішувати, коли та за яких обставин народжувати дитину.
То що ж ми можемо протиставити наступу на права жінок та ЛГБТ в умовах консервативного політичного клімату, коли церква збільшує свій вплив на політиків, а націоналістична ідеологія впевнено завойовує популярність? Агнєшка Ґрафф запропонувала використовувати методи боротьби опонентів, зокрема, апелювати до емоцій широкого загалу. Іншими словами, у суспільстві, яке прагне повернутися до традиційного порядку, а отже, шукає простих відповідей на суспільні запити, раціональні аргументи про універсальність прав людини не завжди працюють. Тож якщо ми прагнемо поширювати ідеї толерантності до негетеросексуальних людей або права жінок на планування дитини, рух від інтелектуальних переконань до завойовування емоційного простору конче необхідний.
Слід визнати, що далеко не усім активіст(к)ам цей шлях до душі, адже такі кампанії означатимуть загравання з поп-культурою, наприклад, через використання стереотипних зображень лише привабливих, молодих, еротичних тіл. Для прочойс ініціатив віднайти свою стратегію боротьби може бути ще складніше, хоча б тому, що впливати на емоції через візуальний ряд у даному випадку важко: як зворушливо зобразити жінку, яка робить аборт, і як пояснити, що це право? Презентоване дослідження є хорошим фундаментом для подальшої активістської роботи, тож є надія, що дискусії про протидію консервативним наступам на сексуальні та репродуктивні права будуть продовжені.
Пропонуємо вашій увазі текст дослідження та аудіозапис дискусії.
Прослухати аудіозапис публічної подіумної дискусії:
"Гендер та релігія в Україні та Польщі: можливість спротиву в консервативному політичному кліматі"