Альманах «Урбаністичні студії ІІІ». Оголошення про прийом статей

Альманах «Урбаністичні студії ІІІ». Оголошення про прийом статей

Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні та редколегія збірки «Урбаністичні студії» оголошують про прийом статей, які увійдуть до третього числа збірки із робочою назвою

«(Не)задоволення публічним простором»/ Public Spaces and its (Dis)contents

Цього року «Урбаністичні студії» будуть присвячені питанню публічного простору, як в теоретичному, так і в практичному і політичному його вимірах. Під час Революції Гідності сталася наймасовіша ре-апропріація міського публічного простору за всю історію незалежної Україні. Але в багатьох містах цей імпульс швидко згас після згортання Майдану, просторова гегемонія економічних і політичних еліт була відновлена і публічні простори повернулись до свого звичного комерціалізованого і позбавленого громадської активності стану. Тим не менш, певні зрушення у розумінні та сприйнятті публічного простору у суспільства відбулися і потребують нагального аналізу та осмислення.    

Ми пропонуємо нашим авторам і авторкам поміркувати над такими питаннями:

  • Узагальнення уявлень та тлумачень публічного простору, їхній стосунок до історичного/часового контексту;
  • Питання «ідеалу» публічного простору
  • Постсоціалістичний контекст: чим є публічний простір у країнах колишнього соцтабору?
  • Чи можемо і у який спосіб ми могли б адаптувати «ідеальне» поняття публічного простору в умовах сучасної України? Чи варто нам його винаходити заново?
  • Практики апропріації «конвенційних» та створення «нових» публічних просторів в сучасному місті
  • Комерціалізація публічного простору: її межі, поєднання з іншими функціями (туризм, відновлення, ревіталізація, реставрація, брендінг, інтереси мешканців тощо)
  • Квазі-публічні простори, «Диснейфікація», «б’ютифікація», «популярний урбанізм»
  • Публічні простори у малих містах
  • Публічні простори в конфігурації центр-периферія; Чи потрібні публічні простори у «спальному районі»?
  • Як управляти публічними просторами? І «хто платить» за публічні простори?
  • Публічні простори та «урбаністичне спільне»
  • Публічні простори: від «нічийної території» до місця соціальної кооперації; самоорганізація локальних спільнот довкола ідеї створення публічного простору
  • Чек-ліст «якісного публічного простору»: що це таке? І чи варто його виробляти для кожного окремого випадку?
  • Публічний простір як територія конфлікту
  • Руйнування/перетворення/перебудова/зміни в публічному просторі, традиційність vs розвиток
  • Конфлікт пам’ятей в публічних просторах міста
  • Політичний протест і публічний простір
  • Де-секуляризація публічних просторів (особливо – в Україні)

Публікація планується українською (паперова версія) та англійською мовами (pdf-версія).

Просимо авторів та авторок надсилати пропозиції статей у вигляді короткого абстракту (українською, англійською, російською мовами) — до 350 слів.

Пропозиції надсилати:

Світлані Шліпченко (svitlana.shlipchenko@gmail.com)

Юлії Поповій (Iuliia.Popova@ua.boell.org)

 

Кінцевий термін подання абстрактів – 30 квітня 2015

Про результати відбору буде повідомлено до 15 квітня 2015

Термін подання статті (до 20,000 знаків) – 1 серпня 2015

Редактор(к)и збірки залишають за собою право відхилити надіслану статтю, якщо вона не відповідатиме вимогам.

 

«Урбаністичні студії» - це щорічна збірка статей, інтерв’ю та досліджень, присвячених темам політик і практик оновлення міста. Збірка випускається Представництвом Фонду ім.. Гайнріха Бьолля в Україні в рамках програми «Сприяння демократії» у співпраці з українськими експерт(к)ами та дослідницями/ками міста. 

***

«В щільному пресі міської забудови, мабуть, найбільшою розкішшю є вільний простір. Використовується він для помпезних видовищ чи для гри, але завжди цей простір є політично зарядженим; а все, що там відбувається, має свої наслідки. Лише тут, де збирається значна кількість населення, людей може охопити єдиний настрій. Публічний простір, якщо його успішно запроектовано, є мистецьким втіленням колективних пристрастей, що зв’язують суспільство докупи: від громадських протестів чи регламентованих церемоній, до заспокійливого ідилічного дозвілля чи ритуалізованого споживацтва та просто насолоди естетизованими просторами. Навіть у своїй найтривіальнішій формі, проста присутність публічної сфери є доказом нашої настійної потреби час від часу відкривати для себе фізичний факт існування громади.»

У цьому пасажі Спіро Костофу вдалося викласти essentials – головні і принципові засади нашого розуміння поняття публічного простору. Так, публічні простори у місті ми асоціюємо передовсім із відкритими просторами, традиційними або ж архетипними проявами яких є вулиця, площа чи парк. Публічні простори відначально були ареною політичного, соціального та культурного. З одного боку, вони постають тим «місцем», де громадяни реалізують своє право на місто (за Лефевром - право на зібрання та на участь у (с)творенні міста.) З іншого ж боку, публічні простори міста постають своєрідною сценою міського життя, вони є місцями міського ритуалу і спілкування. Іншими словами, публічні простори міста надають індивідам можливість соціальної репрезентації і необмежених контактів з незнайомцями, можливість зрозуміти свою позицію в суспільстві, а також набути статус політичного суб’єкта. Водночас (і набагато частіше), публічні простори – це місця, де наділена владою коаліція місцевих економічних еліт, за допомогою державних апаратів, ЗМІ і професійних “творців просторів” (архітекторів, дизайнерів, проектувальників, урбаністів, маркетологів) здійснює політичне, економічне і культурне домінування і контроль над іншими, які пасивно і несвідомо сприймають і відтворюють його у своїх щоденних практиках. Крім того, посилення контролю та домінуюча ідеологія створюють такі режими використання та способи сприйняття простору, які виключають з нього цілі соціальні групи (людей з обмеженими можливостями пересування, бідних, безхатченків, мігрантів, прихильників опозиційних політичних рухів та представників дискримінованих спільнот…). Зазвичай, політичні інтереси еліт тісно переплетені з економічними, тож в умовах авторитарного правління економічні методи зменшення комунікативного потенціалу часто використовуються в публічних просторах з метою зменшення чи уникнення громадянської політичної мобілізації. 

В ідеалі – в публічних просторах сполучаються і доповнюють одне одного регістр повсякденного та регістр політичний чи офіційний, до того ж, ці простори мають бути доступні всім членам спільноти, незалежно від статусу чи матеріальних статків. До ідеалу публічного простору дотичне й поняття «просторової справедливості», бо, в принципі, йдеться про формулювання ідеї «загального блага». А термін справедливість (і просторова справедливість, зокрема) має потужний мобілізаційний ефект. Як зауважує Девід Гарві, цей «мобілізаційний ефект» полягає в тому, що «правда» і «кривда», добро і зло - це слова, що мають силу спровокувати революційний вибух. Ці слова можуть змусити людей іти на барикади.

Втім, як би нам того не хотілося, але не існує «ідеального» чи абсолютного публічного простору, завжди є певні обмеження. Однак цей ідеал має бути присутнім, він має статус «унормовуючого», хоч і прив’язаний до історичного контексту. Допоки ж ці «обмеження» публічності є предметом публічного обговорення, ми залишаємось в межах демократії.

Не можна обійти і той факт, що майже завжди міські публічні простори організовувались довкола «пам’ятника» (чи пам’ятного знаку-символу), який задавав «програму» цього простору. У цих «знаках-символах» члени спільноти репрезентували свої цінності – і для себе, і для відвідувачів із зовні. Але як бути тоді, коли накинутий більшістю чи авторитарною владою такий історичний або ціннісний наратив вступає в неприхований конфлікт із цінностями та пам’яттю локальних спільнот?

Втім існує  ще один аспект погляду на публічні простори – ритуальний. Саме  в публічних просторах відбуваються «ритуалізовані заходи» - від святкувань, фестивалів та ярмарків до церемоній вшанування, церемоніальних процесій, демонстрацій, бунтів, революцій чи страт.

Функціонування публічних просторів як просторів репрезентації тісно пов’язане з правом на місто: право на місто може бути виголошене і набуте саме в публічних просторах. Бо, як слушно зауважує Дон Мітчелл, публічні простори у світі, який визначає приватна власність, є єдиним місцем репрезентації тих, хто її позбавлений. Міські публічні простори (а місто завжди асоціювалося і асоціюється з публічністю) – це не тільки місця повсякденних соціальних інтеракцій; це єдині місця, в яких представники виключених із публічної сфери спільнот і соціальних груп можуть в буквальному сенсі бути побаченими, почутими і уявленими. Це єдині місця, в яких може здійснюватись результативна публічна артикуляція вимог, прав і політична боротьба за права; тільки у публічних просторах можуть оперувати політичні рухи, власне вони і стають політичними тільки у фізичних публічних просторах. «Повертаючи» їх собі, виключені соціальні групи самі стають «публікою».

Тому у кожному місті є такі місця, де протест моментально стає видимим, а отже — публічним. Якщо, приміром, в Стамбулі — це площа Таксім (дослівно – Майдан Таксім), то в Києві це Майдан Незалежності і парк Шевченка. Тому, вочевидь, не можна ігнорувати ключову характеристику публічного простору – можливості його використання як майданчика, де можна заявити про свої політичні права. Інакше – матимемо імітацію «публічності» та неминучу «пацифікацію» й «приручення публічного простору за допомогою капучіно» (Шарон Цукін).

Публічні простори міста, попри сьогоднішню ситуацію втрати ними «традиційної функції», «традиційної форми» та «способів сприйняття» (чи навіть впізнаваності, зрозумілості, передбачуваності перебування у просторі), є місцями репрезентації, місцями усвідомлення приналежності до міста і спільноти.  Йдеться про явні та неявні правила, просторові практики та просторові очікування, про просторовий та візуальний режими, що генеруються через ці простори. При цьому важливо пам’ятати, що «публічність» простору як така не виникає з «нічого», а запроектувати її засобами архітектури чи задати законами неможливо. «Публічність» простору щоразу створюється через його практикування, апропріацію та використання у якості публічного простору (Дон Мітчелл).

0 Коментарі

Додати новий коментар

Додати новий коментар