27 квітня відбулась публічна подіумна дискусія за темою:
Пам’ять про Другу Світову війну без георгіївських стрічок та військових парадів? Українське суспільство в пошуках власного наративу останньої світової війни
Наближається чергова річниця історичних подій, що пов’язані з Другою Світовою війною. Для великої кількості українців їдеться про 70-ту річницю перемоги у Великій Вітчизняній війні, решта відмічатиме річницю підписання капітуляції фашистською Німеччиною у Другій Світовій війні, яка звершила перемогу союзників над фашизмом. Дехто святкуватиме ці події традиційно 9 травня, інші приєднаються до загальноєвропейської традиції згадування про перемогу над фашизмом 8 травня.
Навіть 70 років потому Друга Світова війна залишається дуже важливою історичною подією для багатьох країн Європи і зокрема для України. Спогади, пам’ять, інтерпретації останньої світової війни все ще мають велике значення для українського суспільства, вони впливають на політику, культуру, самоідентифікацію українців. Друга Світова війна входить до конструкції національної ідентичності українства, як на суспільному так і на індивідуальному рівнях.
Наратив Великої Вітчизняної війни був створений в Радянському Союзі ще за часів Сталіна. Він є до сьогодні «заградительным мифом» - основою сталінської конструкції та картини світу. Путінська Росія активно використовує цей міф як у внутрішній, так і в зовнішній політиці, проводячи ідеологічну експансію на пострадянському просторі. Наратив Великої Вітчизняної війни є по суті ідентифікаційним якорем для усіх прибічників путінської концепції «руського миру».
Революційні події на Майдані в 2013-2014 році, анексія Криму Росією, війна на Донбасі змінили українське суспільство. Для великої кількості українців (пострадянський) російський історичний наратив, в основі якого лежить Велика Вітчизняна війна, стає неприйнятним. Георгійвські стрічки стали символами сепартизма, а не пам’яті про світову війну та її наслідки для України. З іншого боку істричний наратив, який вибудований навколо постаті Степана Бандери та Української Повстанської Армії, з багатьох причин не є принятним для великої кількості українців з Центральної та Східної України. До того ж жоден з цих двох наративів не дає картину, в якій було б місце таким неприємним але реальним речам як участь українців в знищенні євреїв (Голокості), співпраці з нацистами (колабораціонізм).
Революція на Майдані, яка була також і антиколоніальною, дає шанс українському суспільству виопрацювати власну трактовку Другої Світової війни, власний історичний наратив, який був би менш міфологізованим, більш децентралізованим та відкритим. Напередодні травневих свят українці в умовах війни з Росією шукають не тільки новий наратив світової війни, але й нові меморіальні практики та ритуали, які б відрізнялися б від пострадянських.
- Як українському суспільству зберегти пам'ять про Другу Світову війну і одночасно відмежуватись від російського, ідеологічно забарвленного історичного наративу? Які нові меморіальні практики та ритуали можуть бути використані для цього?
- Чи є мудрим рішення Президента України про перенесення офіційних заходів щодо святкування річниці перемоги над фашизмом з 9 та 8 травня, адже для великої кількості українців День Перемоги це виключно 09.05?
- Чи може бути виходом із ситуації перманентної боротьби в Україні двох полярних історичних наративів (пострадянського та націоналістичного) конструювання нового власного загальнонаціонального наративу, який би був децентралізованим, деідеологізованим, інклюзивним, враховував би усі міноритарні візії? Хто може виступити творцем подібного нового наративу?
- Які позитивні практики критичного переосмислення історії Другої Світової війни українці можуть запозичити в інших європейських країнах (Німеччина, Австрія, Нідерланди, Франція, Норвегія тощо)?
Пошуки нового історичного наративу щодо Другої Світової війни передбачають широку, відкртиту публічну дискусію, до якої ми запрошуємо усіх зацікавлених в рамках нашого заходу.
Програма:
18.30 - Реєстрація гостей
19.00 - Привітання
Крістоф Вайль, посол Федеративної республіки Німеччина в Україні, Київ
Вальтер Кауфманн, керівник відділу Східної та Південно-східної Європи Фонду імені Гайнріха Бьолля, Берлін
19.15 - 21.00 – Подіумна дискусія
Володимир Маслійчук, історик, редактор порталу historians.in.ua, Харків
Олена Стяжкіна, журналістка, професорка історії Донецького національного університету, Донецьк/Київ
Василь Черепанин, Центр візуальної культури, Київ
Вальтер Кауфманн, керівник відділу Східної та Південно-східної Європи Фонду імені Гайнріха Бьолля, Берлін
Модерація: Кирило Савін, керівник Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні, Київ
21.00 - Представлення нового тимчасового керівника Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні - Роберта Шперфельда, який розпочне свою роботу в Києві з травня 2015 року
Телефон для довідок 044/279 9858