Україна: відновлювані джерела енергетики не мають бути бізнесом лише для окремих людей

Вид на електростанцію в Маріуполі, 2018 рік

Ірина Головко, членкиня правління Центру екологічних ініціатив «Екодія», говорить з Робертом Шперфельдом, старшим керівником програми Східної та Південно-Східної Європи Фонду ім. Гайнріха Бьолля, про проблеми захисту клімату в українському суспільстві.

Роберт Шперфельд: Наскільки пріоритетним є питання захисту клімату для українців?

Ірина Головко: Питанню зміни клімату в Україні однозначно почали приділяти більше уваги протягом останніх двох років після того, як Ґрета Тунберг почала мобілізувати молодь по всьому світу, а також почастішали випадки екстремальних погодних явищ, таких як безсніжні зими та значно спекотніше літо. У 2018 році люди назвали посухи та повені, а також нестачу води одними з основних екологічних проблем, але часто вони не пов’язують ці проблеми зі зміною клімату. Протягом останніх двох років українські медіа значно більше, ніж раніше, пишуть про зміну клімату, її причини та наслідки. В Україні також діє рух Fridays for Future. У вересні 2019 року пройшов найбільший Марш за клімат за всю історію України, на якому на вулиці вийшли 2000 людей, вимагаючи, щоб уряд вжив серйозних заходів для повного переходу на відновлювані джерела енергії до 2050 року. Онлайн-петицію з вимогою до політиків відреагувати на погіршення негативних наслідків зміни клімату підписали понад 12 000 людей.

Відновлювані джерела енергії розвиваються вже два роки, а кілька українських міст заявили про намір відмовитися від вуглецю: чи означає це, що Україна безповоротно стала на правильний шлях?

Ну, тут безповоротного нічого не буває. За перші три квартали 2019 року встановили 3,3 ГВт установок генерації електроенергії з відновлюваних джерел. Це більше, ніж загалом за останні десять років (2,1 ГВт). Однак чи можна це вважати сталим розвитком? На жаль, ні. Це зростання відбулося через надзвичайно високі «зелені тарифи», які замінили на нову систему аукціонів, починаючи з січня 2020 року. Тому інвестори й кинулися якнайшвидше все закінчувати у 2019.

Перспективи на майбутнє ще незрозумілі, оскільки правила аукціонів затвердили лише в кінці 2019 року, і невідомо, коли аукціони почнуть діяти і наскільки запропонована схема підійде для подальшого активного розвитку цього сектору. Правила аукціонів мають забезпечувати справедливі умови для всіх гравців, включно з малими та середніми компаніями, інакше ми й далі будемо спостерігати несприйняття розвитку ВДЕ серед широкого загалу. Кілька бізнесменів-олігархів вже займають панівну, монопольну позицію в цьому секторі. Це створило надзвичайно негативну репутацію відновлюваних джерел серед українців. Новий уряд повинен докласти всіх зусиль, щоб виправити цю ситуацію, якщо ми хочемо побачити подальший перехід до недорогої чистої енергії в Україні.

Iryna Holovko

Iryna Holovko portrait

Ірина Головко,

членкиня правління Центру екологічних ініціатив «Екодія»

Що змінилося в енергетичній політиці після приходу до влади нового Президента й уряду?

Спершу відбулася радикальна інституційна зміна: Міністерство енергетики та вугільної промисловості та Міністерство екології обєдналися у нове Міністерство енергетики та захисту довкілля під керівництвом Олексія Оржеля, який раніше був головою Української асоціації відновлюваної енергетики. Міністр каже, що об’єднання відбулося для того, «щоб змінити погляд на питання охорони навколишнього середовища, враховуючи світові тенденції щодо захисту клімату», що однозначно є позитивною ознакою. У вересні міністр Оржель заявив про зобов’язання Міністерства зробити все можливе, щоб забезпечити перехід країни на 100% ВДЕ до 2050 року або й швидше.

Міністр також зробив кілька заяв, зокрема на 25 конференції ООН щодо кліматичних змін, що уряд планує закрити всі неприбуткові державні вугільні шахти, і що в майбутньому структура енергоспоживання країни не включатиме вугілля.

Крім того, він висловив сумнів щодо необхідності завершення будівництва двох ядерних блоків на Хмельницькій АЕС, якого намагався досягти попередній уряд під керівництвом Володимира Гройсмана, хоча цей проєкт жорстко критикували як ми, так і міжнародні експерт/-ки, оскільки він є застарілим, небезпечним, корупціогенним та збільшує нашу залежність від Росії у сфері енергетики. Однак ми ще не побачили, як заяви перетворюються на конкретні політичні зміни. Цьогоріч Україна має переглянути та подати свій новий національно визначений внесок (НВВ) для зменшення викидів парникових газів та розробити Національний план з енергетики на клімату (НПЕК) в рамках Угоди Енергетичного товариства. Це ті процеси, в яких новому уряду доведеться продемонструвати, що він серйозно зобов’язується вживати заходів для протидії зміні клімату та прокладати шлях для енергетичного переходу країни.

Чого вже досягли реформи в секторі енергетики за останні роки, а які виклики ще залишаються?

Вже кілька років багато уваги приділяється реформі сфер постачання газу та електроенергії, щоб вони відповідали вимогам Третього енергопакету. Чимало прогресу стосувалося енергоефективності будівель, враховуючи, що у 2019 році нарешті запрацював Фонд енергоефективності. Це ті питання, на які найбільше тиснула (і з якими найбільше допомагала) міжнародна спільнота в контексті енергетичних відносин з Україною. Крім того, в кінці року нарешті прийняли Закон «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів» — перший крок до розвитку ринкових інструментів зменшення обсягу викидів, які в Україні ще не працюють.

Залишається чимало викликів. Енерговиробництво України все ще дуже залежне від вугілля, ядерної енергії та газу. Майже всі енергетичні установки були побудовані ще за СРСР, і термін їхньої роботи добігає кінця. При цьому саме на них виробляють майже 90% нашої електроенергії, і лише 10% — з відновлюваних джерел, зокрема великої гідроенергетики. Питома енергомісткість та вуглецемісткість ВВП України втричі вища за середні показники ОЕСР та ЄС. Потенціал економії енергії в житловому секторі майже не використовується, і через це щороку втрачається 2,7 мільярда євро. Відновлювані джерела енергії мають величезний потенціал, а їхнє подальше використання значною мірою залежатиме від того, наскільки нова схема аукціонів зможе забезпечити економний і конкурентний розвиток відновлюваних джерел енергії та запобігти монополізації сектору. Нам також не вистачає правової бази та фінансових інструментів для громадських проектів з відновлюваних джерел — уряду слід звернути увагу на цю прогалину, оскільки громадські проєкти допомагають як знизити викиди від палива, так і посилити енергетичну незалежність.

На стратегічному рівні офіційні стратегічні документи повинні відображати нові усні заяви уряду про те, як вони збираються боротися зі зміною клімату та розвивати ВДЕ. Якщо не ставити амбітних цілей для трансформації енергетичної системи, Україна ризикує втратити можливість вчасно переорієнтуватися та привести свою енергетичну систему у відповідність до нової реальності зміни клімату, а це, у свою чергу, може призвести до серйозних соціальних й економічних наслідків уже в найближчі десятиріччя.

Чого Україна очікує від ЄС як від партнера за Європейською енергетичною спільнотою та ініціативою Східне партнерство?

Я думаю, відносини між Україною та ЄС повинні більше зосередитися на розробці плану відходу України від вуглецевих джерел енергії на всіх рівнях. На національному рівні ЄС має допомогти Україні привести свої кліматичні цілі у відповідність до цілей Паризької угоди та впровадити ці цілі за допомогою фінансових та технічних інструментів. Відновлювані джерела та енергоефективність повинні стати справжніми пріоритетами для відносин України та ЄС у сфері енергетики. На регіональному рівні та на рівні громад потрібна підтримка, щоб запустити громадські проєкти з відновлюваної енергетики, оскільки цей критично важливий сектор не може розвиватися без відповідного правового підґрунтя та фінансових схем. Звісно, не варто також забувати про регіони, залежні від вугілля, особливо Донбас, якому конче необхідна підтримка для переорієнтації та диверсифікації економіки, оскільки вугільні шахти будуть закриватися. У регіонах України вже зявляються нові можливості, такі як створення Платформи сталого розвитку міст Донбасу, яка дає змогу зацікавленим сторонам на місцях взяти участь у розробці стратегії трансформації регіону. Важливою і вчасною стратегічна підтримка ЄС була б також у розробці національного плану Справедливого переходу — з урахуванням інтересів вугільних регіонів та громад, а також найкращих практик, якими вже користувалися країни ЄС для трансформації вугільних регіонів.