У лютому — квітні 2020 року команда креативного простору Creative Women Space за підтримки Представництва Фонду ім. Г. Бьолля в Україні провела цикл з п’яти лекцій про жіночу історію «Українки: історії успіху». Лекторій проводила літературна критикиня, редакторка та літературознавиця Ірина Ніколайчук.
Розповідаємо коротко про кожну з лекцій та ділимося посиланнями на відеозаписи.
Лекція 1. Марко Вовчок: «мовчуще божество» чи перша сильна жінка укрліту?
Femme fatale, об’єкт поклоніння відомих і впливових чоловіків, магнетична і приваблива богиня, перед чарами якої не може встояти жоден. Здавалося б, кожна жінка мала би бути щаслива опинитися в такій ролі. Проте не тоді, коли сама вона прагне більшого й докладає зусиль, аби самореалізуватися — як фахівчиня, як мисткиня, як особистість. І якщо вже сучасники (а отже, й історія) вбачали у ній спершу богиню і тільки потім мисткиню, то коли, як не зараз, час це виправляти, по-новому оцінивши її творчість? Лу Саломе — певно, найвідоміша з фатальних жінок в історії світової літератури — має в Україні свою колегу-сучасницю, Марко Вовчок.
Творчість цієї жінки, що ховалась під чоловічим псевдонімом, ламає іще один важливий стереотип — про те, що феміністичні цінності та ідеї чужі українському літературному контексту. Чи справді героїні Марко Вовчок/Марії Вілінської — всуціль знедолені кріпачки? Чи справді її сюжети й образи вторинні та епігонські, як закидали їй засліплені її красою (чи просто налякані її талантом?) письменники-сучасники? І яким зрештою є реальне місце цієї постаті в історії української літератури?
Лекція 2. Олена Пчілка та Наталя Кобринська: ті, що сплели «Перший вінок»
Кінець ХІХ століття — час, коли жіночі голоси зазвучали у світовій літературі та мистецтві як ніколи гучно. Попри закиди й відверті насмішки, упередженість та навіть спроби утисків, ці голоси виявилися настільки сильними й самобутніми, що ігнорувати їх уже не випадало. Ба більше: стало очевидно: не лише мистецтво, а й цілий світ після них вже не зможуть бути інакшими. І усвідомлення, що жінок, яким є що сказати, аж настільки багато, стало в той час тим, що чи не найсильніше заохочувало все більше й більше мисткинь у всьому світі заявляти про себе.
Україна не стала винятком. В 1880-х роках громадські активістки та письменниці Наталя Кобринська та Олена Пчілка оголосили про створення першого альманаху жіночої літератури. У пресі вони звернулися до жінок Галичини, заохочуючи їх долучатися та надсилати свої твори. Натхненні досягненнями європейських соратниць, вони не сумнівалися в успішності свого задуму, проте не очікували, що талановитих письменниць та поеток, які роками писали в шухляду, виявиться аж настільки багато. Яких літературних зірок запалив альманах «Перший вінок» та що він змінив на літературному та культурному горизонті України, дивіться у відеолекції.
Лекція 3. Ольга Кобилянська та Леся Українка: літературне сестринство
Коли заходить мова про українську жіночу літературу, ці два імені спадають на думку першими й абсолютно всім. Одна — третя з тріади найвідоміших українських письменників, друга — авторка, що чи не першою в українській літературі визначила життєвим кредо для своєї персонажки (та й для себе) «бути самій собі ціллю». Одна — натхненна античними сюжетами та українською міфологією, друга — начитана в «німеччині», палка прихильниця ідей Ніцше та активістка жіночого руху. Одну ми знаємо як ліричну й хворобливу, другу — як жорстку й безкомпромісну. Проте ми знаємо про них далеко не все. Як і про те, яке значення ці дві жінки мали в житті одна одної.
Живі класикині, щирі подруги, соратниці, що надихали одна одну і своє оточення. Письменниці світового рівня, що змінили українську літературу безповоротно. І водночас перший в історії нашої літератури випадок сестринства як взаємодії літературної, духовної й особистісної. На лекції вам перевідкриються знані зі шкільної програми постаті — і повірте, їм є чим вас здивувати!
Лекція 4. Христя Алчевська та Марія Грінченко: навчати й навчатися
Шкільна та університетська освіта почала ставати доступною дівчатам і жінкам у Європі та Америці завдяки зусиллям жіночого руху. Проте одна річ — вибороти право, та зовсім інша — його реалізувати. Навіть у середині ХХ століття бачити дівчат за університетською лавою (а тим паче за професорською кафедрою) було для багатьох незвично. А для перших українських школярок та студенток фраза «навіщо це тобі, ти ж дівчинка!» щоразу ставала справжнім фронтом особистої боротьби, ще в рази складнішої, якщо доводилося обирати між омріяним навчанням та родиною.
В Україні все було так само непросто. І традиційна мораль, і історичні обставини часто ставали на заваді дівчатам і жінкам у отриманні освіти, а отже — і в здобутті фаху та самостійності. Тому й не дивно, що українки, яким це вдавалося, часто намагалися долучитися й до освітньої галузі, аби зробити отримані знання доступними й іншим дівчатам. Про двох таких жінок — Христю Алчевську, письменницю та просвітницю, і Марію Грінченко, авторку шкільних підручників та одну з перших в Україні жінок-перекладачок — дивіться у відеозаписі цієї лекції.
Лекція 5. Від Софії Окуневської до Софії Парфанович: лікарки-просвітниці
Шок, скандал, сенсація — у 2019 році українська спільнота дізналась, що можна їсти морозиво під час ангіни, сидіти на холодному й навіть мочити манту! Facebook-сторінка колишньої в.о. міністерки охорони здоров’я Уляни Супрун стала справжнім просвітницьким порталом для найширшої аудиторії. Виявилося, що навіть нині, в час доступності будь-якої інформації практично в будь-якому куточку світу, ми ще дуже багато не знаємо як про власні тіла та їх функції, так і про інформацію і те, як її правильно «споживати». Якою ж була ситуація понад століття тому?
Жінки, що наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття обирали для себе непростий фах лікарки, отримували не менше «злих» реакцій та хейтерських коментарів, аніж збирають нині пости Уляни Супрун. Тільки відбувалося це все в реалі — реалі життя й становлення жінки та реалі її лікарської практики. Та попри всі упередження, критику й глузливі погляди, українка Софія Окуневська стала в 1896 році першою жінкою-лікаркою в Австро-Угорщині та першою жінкою, що отримала вищу університетську освіту. А її колега й наступниця Софія Парфанович у перші десятиліття ХХ століття стала просвітницею для своїх сучасників, серед іншого, пишучи статті для популярних друкованих видань. Як воно — коли твоє покликання стає синонімом щоденної боротьби з невіглаством та стереотипами?