- Що саме сталося і коли ?
26 квітня 1986 року о 1:23 на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції сталося два вибухи, внаслідок яких зруйнувався та розплавився реактор. Ця аварія, як і інші аварії на інших АЕС, які траплялися у світі, стала комбінацією прорахунків розробників АЕС та помилок персоналу.
Під час вибуху атомний реактор зруйнувався, частина будівлі 4-го енергоблоку обвалилася, а з ядерним паливом у довкілля потрапила велика кількість радіоактивних речовин: стронцію, цезію, урану, плутонію, америцію, радіоактивного йоду та інших. Радіоактивна хмара пилу накрила не лише Україну, Білорусь та Росію, але й більшість країн Європи. 27 квітня почалася евакуація населення з 30-кілометрової зони довкола реактора, яка тривала до 6 травня. З забруднених територій евакуювали понад 90 тисяч осіб.
- Що таке Зона відчуження? Чи є чіткий радіус Зони?
Зона відчуження — це закрита для відвідування територія, яка після аварії на ЧАЕС постраждала найбільше внаслідок забруднення довгоживучими радіонуклідами (радіоактивними частинками) площею близько 2,6 тис. квадратних кілометрів — це утричі більше, ніж площа Києва.
Зона не має чіткого радіусу довкола реактора, але носить умовну назву 30- кілометрової і поділяється на дві підзони: промислову, яка є найбільш забрудненою та найближче прилягає до АЕС; та зону біосферного заповідника за нею. Заповідник є умовним буфером та використовується переважно для наукових спостережень та досліджень.
- Чи безпечно бути у Зоні відчуження? Чи можу я її відвідати?
Через погодні умови та напрямок вітру після аварії радіоактивне забруднення розподілилося по Зоні нерівномірно (плямами). Тож у Зоні є ділянки з незначним випромінюванням, на яких відносно безпечно перебувати. Проте, незахищене перебування у більшій частині Зони все ще несе ризики отримання небезпечної дози опромінення.
Тому відвідування Зони відчуження дозволено лише для персоналу (див. п. 5), у складі службових та офіційних делегацій. Також повнолітні громадяни і громадянки України можуть відвідати Зону відчуження з туристичною екскурсією, маршрут якої побудований таким чином, щоб мінімізувати опромінення для відвідувачів і відвідувачок.
4. Чи хтось з людей живе в зоні? Це легально? Хто такі сталкери?
У 1986 році всіх жителів навколишніх населених пунктів вивезли за межі Зони. Хоча дехто все ж повернувся, незважаючи на те, що це заборонено Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У квітні 2019 року в Зоні мешкали 130 таких «самоселів», більшість з яких у місті Чорнобиль, за 18 кілометрів від ЧАЕС. Інші нелегальні відвідувачі Чорнобильської зони — це «сталкери», люди, які самовільно протизаконно проникають на територію Зони відчуження більшою мірою з метою екстремального туризму. За даними правоохоронних органів, щорічно фіксується близько 300 проникнень на територію Чорнобильської зони відчуження.
5. Хтось працює в зоні зараз?
У Зоні відчуження на різних об’єктах працює близько 10 тисяч людей — це персонал Державного агентства з управління Зоною відчуження, Чорнобильської атомної електростанції, об’єкта «Укриття», численних об’єктів поводження з радіоактивними відходами, наукових та дослідних інституцій та працівники Державного спеціалізованого підприємства «Екоцентр» — установи, що здійснює моніторинг радіоактивного фону у Зоні відчуження.
- Коли Зона відчуження знову стане придатною для життя людей?
Для того, щоб Зона знову стала придатною для життя людей, необхідно, щоб більшість радіонуклідів, які випали внаслідок вибуху на 4-му реакторі Чорнобильської АЕС, розпалися та утворили простіші (не радіоактивні) елементи. Оскільки період напіврозпаду (час, за який інтенсивність випромінювання скорочується вдвічі) у деяких радіонуклідів (америцій, плутоній, уран) складає до 24 тисяч років, то небезпека для життя людини на території Зони залишатиметься потягом сторіччя, якщо не здійснити складну та коштовну процедуру деактивації — збору забрудненого ґрунту, матеріалів, рослин тощо.
- Що таке «Укриття»?
У 1986 році для обмеження поширення радіації над зруйнованим реактором за декілька місяців було споруджено об’єкт «Укриття», також відомий як «Саркофаг». Його планували використовувати 20–40 років, тому у 2012 році над вже збудованим саркофагом почалося спорудження «Нового безпечного конфайменту» (див. п. 8).
- Що таке безпечний конфайнмент? Чи треба буде згодом ще одне укриття?
«Новий безпечний конфайнмент», або «Арка» — це новий об’єкт, збудований над зруйнованим енергоблоком і саркофагом, який має прослужити 100 років після введення в експлуатацію. За цей час планується розібрати та перезахоронити старий саркофаг і залишки 4-го реактора. Очікується, що до часу, коли «Арку» потрібно буде демонтувати, в новому укритті не буде необхідності.
- Чи працюють досі три уцілілі енергоблоки ЧАЕС?
Після аварії перші два енергоблоки залишилися у нормальному працездатному стані і були зупинені 27 квітня 1986 року. Третій енергоблок, технічно пов'язаний з четвертим, зупинили через півтори години після аварії. Після проведення ряду заходів з дезактивації приміщень і споруд для зменшення рівня опромінення, будівництва захисних екранів, а також усунення технічних недоліків конструкції реакторів (які стали однією з причин вибуху на 4-му енергоблоці, див. п. 1) ЧАЕС була знову введена в експлуатацію. 1-й та 2-й енергоблоки були повторно запущені вже восени 1986 року і пропрацювали до 1996 і до 1999 років відповідно. У грудні 1987 року повернувся до роботи 3-й енергоблок. Він пропрацював до грудня 2000 року. Після припинення роботи енергоблоків почалась робота з остаточного виведення ЧАЕС з експлуатації, яка триватиме орієнтовно до 2064 року.
- Чи захоронені і захороняються ще радіоактивні відходи у Зоні відчуження?
Більше 95% радіоактивних відходів в Україні утворилися під час аварії на ЧАЕС та в процесі її ліквідації. Ці відходи знаходяться під Саркофагом та у більше ніж 600 тимчасових сховищах. Серед найбільших пунктів захоронення радіоактивних відходів сховища: «Буряківка», «Підлісний», «ІІІ черга ЧАЕС».
У зоні також розбудовується комплекс «Вектор» для довгострокового зберігання радіоактивних відходів, як із Зони, так і ззовні. Зокрема там мають бути побудовані потужності для зберігання високоактивних радіоактивних відходів, що повертатимуться з Російської Федерації після переробки відпрацьованого палива українських АЕС.
На чорнобильському майданчику працює сховище відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-1). У ньому зберігається паливо з трьох енергоблоків ЧАЕС. Оскільки це сховище вже старе, на його заміну було споруджено СВЯП-2. Термін використання нового сховища — 100 років.
Крім цього, там споруджується центральне сховище відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП), у якому планують зберігати відпрацьоване паливо з Хмельницької, Рівненської та Южно-Української АЕС протягом 100 років.
- Що з природою/тваринами?
З відсутністю людей на великий території в Зоні почала відновлюватися природа. Там можна зустріти коней Пржевальського, яких було завезено ще у 1990-х для відновлення популяції, лосів, лисиць, вовків, рисей, чорних лелек та багато інших видів, у тому числі занесених до Червоної книги України. Відновлюються також рослинні насадження, а ліси за відсутності профілактичних рубок повертаються до первинного стану.
Однак враження, що радіоактивне забруднення не має негативного впливу на флору та фауну — оманливе. Вчені зазначають, що під впливом радіації комахи та рослини зазнають мутацій. Згубний вплив опромінення легко можна спостерігати на популяціях комах, оскільки в Зоні легко знайти ділянки для порівняння, які відрізняються одна від одної лише потужністю опромінення.
- Пожежі 2020 року у Зоні відчуження: Як близько до станції, «Укриття» та місця зберігання відходів дійшов вогонь? Чи відбувся знову викид радіації?
Пожежі різного масштабу виникають у Зоні відчуження щорічно у весняно-літній період, у тому числі через підпали. У 2020 році через посушливу зиму відбулася найбільша за масштабами пожежа, яка тривала майже місяць і знищила за попередніми оцінками 11,5 тис. га лісу (близько 5% заповідної території). Пожежа завдала шкоди фауні й флорі. Вогнем знищено частину відселених сіл, санаторій «Смарагдовий», піонерський табір «Казковий», територію військового міста Чорнобиль-2 та частину міста Чорнобиль. Ці об’єкти складали частину туристичного маршруту. ЧАЕС не постраждала. Як повідомляли журналісти, полум’я підійшло до пункту захоронення радіоактивних відходів «Підлісний» приблизно на 2 км, проте пожежу загасили.
За даними Держслужби з надзвичайних ситуацій, радіаційний фон у Києві та в області протягом пожежі був у нормі, а підвищення рівня фіксували лише в осередку вогню. Небезпека чорнобильських пожеж полягає у тому, що радіонукліди, які залишалися у ґрунті та накопичувалися у рослинах, вивільняються і потрапляють у довкілля. Гаряче повітря піднімає часточки пилу та утвореного попелу, після чого вони розносяться вітром. Кількість радіонуклідів у диму недостатня, щоб суттєво вплинути на забруднення великих територій. Проте, таке забруднення повітря є небезпечним для пожежників та інших людей які опинилися в диму неподалік від пожежі. Людина може вдихнути радіоактивну часточку, яка, потрапивши в легені, опромінюватиме організм людини довгий час, викликаючи захворювання внутрішніх органів.
- Сонячна станція у Чорнобилі — що це? Чи це безпечно? Який стан ідеї на зараз?
На початку 2017 року тодішній Міністр екології Остап Семерак заявив про наміри спорудити сонячну станцію загальною потужністю понад 1 ГВт (приблизно така ж потужність одного енергоблока АЕС) у Зоні відчуження. А вже у жовтні 2018 року відкрили сонячну електростанцію потужністю 1 МВт. Сонячна станція розташована неподалік від зруйнованого 4-го енергоблока Чорнобильської АЕС. У листопаді 2019 року Українська асоціація відновлюваної енергетики повідомила про проведення тендеру на спорудження наступних 7 МВт у Зоні відчуження та про плани збільшити потужність станції до 100 МВт.
Проєкт Solar Chernobyl створений задля повторного використання територій, непридатних для використання у звичайному режимі. Будь-яка економічна діяльність збільшує кількість людей та транспортних засобів у Зоні та підвищує ризики несанкціонованого вивезення радіоактивних матеріалів. Крім цього, спорудження такого об’єкта в Зоні потребує особливої уваги до безпеки працівників, які можуть опинитися на радіоактивно забруднених ділянках і отримати підвищені дози опромінення.
Авторки:
Олександра Заїка, експертка з енергетичної політики, ГО «Центр екологічних ініціатив Екодія»;
Оксана Алієва, координаторка програми «Зміна клімату і енергетична політика», Фонд ім. Г. Бьолля, Бюро Київ — Україна.