Одним з практичних завдань у заявці на Зелену академію є розв’язок кейсу на вибір.
Ми вирішили запитати наших партнер/-ок та випускни/-ць минулорічних наборів Зеленої академії, як би вони розв’язали кейси з заявки 2020 року. Одразу попереджаємо, що скільки людей — стільки і можливих рішень, кожне з яких є по своєму правильним.
Кейс 1. У вашій територіальній громаді є сміттєзвалище, поруч з яким проходять підземні води. Збільшення кількості сміття, а також зміни клімату протягом останніх років призвели до потрапляння забруднення у підземні води та до пожеж. Місцеві жител/-ьки, зокрема вагітні жінки, літні люди, почали потерпати від споживання води з колодязів, а також почали боятися за городину, яку вони вирощували. Регулярні випадки загоряння сміття призвели до забруднення повітря, особливо у вітряні дні.
Розв’язком на прикладі Макухівського сміттєзвалища поділилася Марина Цигрик, виконавча директорка ГО «Еколтава»:
Макухівське сміттєзвалище — це понад 17 гектарів сміття висотою з 9-поверхівку. Сюди більше 70 років вивозилося сміття, починаючи з будівельних, медичних, небезпечних та інших побутових відходів усієї Полтави. Це сміттєзвалище стало причиною багатьох екологічних проблем для місцевих жител/-ьок та об’єднало навколо себе різні соціальні групи.
Найбільш вразливими групами є діти, вагітні жінки та літні люди, які не мають можливості пити безпечну воду через великі захоронення ртуті, що просочилася у ґрунтові води та повітря, а також інших токсичних речовин, що потрапляють туди внаслідок розкладання органіки та хімії. Деякі вимушені вживати те, що мають, інші ж перейшли на бутильовану воду та відмовилися від вирощування продуктів на своїх городах. Місцеві жител/-ьки страждають через постійні загоряння сміттєзвалища.
Крім цього «Макухівка» стала місцем для нелегального заробітку понад ста людей без постійного місця проживання. Вони «працювали» на сортуванні відходів, але кошти від продажу вторсировини не надходили до бюджету міста, а збагачували родину колишнього мера Полтави.
Активна діяльність ГО «Еколтава», пов’язана з відходами та проблемою «Макухівки», почалася тоді, коли частина нашої команди вперше побувала на сміттєзвалищі. Багато з нас розуміли та вивчали екологічні проблеми «Макухівки» з наукової точки зору, але тоді ми побачили і соціальну складову — порушення прав людей на чисте довкілля та корупційні схеми.
Ми почали з інформаційних кампаній: проводили креативні акції у місті, створювали фотопроєкти на сміттєзвалищі, готували сюжети спільно зі ЗМІ, розробили карту пунктів прийому вторсировини у Полтаві. Проте цього було замало і згодом наші дії переросли у дві судові справи проти Полтавської міськради щодо бездіяльності у поводженні з відходами.
Що відбувається зараз?
1) Суд закінчився підписанням мирної угоди. У місті почав курсувати Екобус, який безкоштовно збирає небезпечні відходи від населення, а також встановлено сортувальні баки. Хоча сортування відходів безхатченками на сміттєзвалищі не припинилося, кошти з вторсировини надходять до бюджету міста.
2) Сміттєзвалище стало рухатися у бік рекультивації: встановлено біогазові установки, де вже понад півтора року інвестори добувають біогаз.
3) Поступове вирішення цієї проблеми ініціювало виникнення нової — пошук нового місця для полігону. Ніхто не хоче повторити долі с. Макухівки, тому мешкан/-ки, які живуть біля потенційних об’єктів нового полігону, почали брати активну участь у громадських слуханнях, оскільки не довіряють, що полігон буде використовуватися з дотриманням усіх норм, та протестують проти його створення.
Кейс 2. Поруч з вашим будинком є невелика занедбана ділянка, яка колись була квітучим сквером. Протягом останньої декади територія стала занедбаною, погано освітленою та місцем регулярного споживання алкоголю. Ви разом з однодум/-ицями спробували декілька разів організувати толоку, аби облагородити територію, але це не отримало масової підтримки місцевих жител/-ьок. Згодом ви спробували посадити рослини, а також зібрати кошти на встановлення лавок, але місцева влада не зреагувала на вашу ініціативу, а місцеві жител/-ьки засуджують вас у тому, що алкоголіків буде ще більше.
Розв’язком поділився Павло Калюк, співзаснокник Самосаду — першого скверу у Києві, створеного жител/-ьками Подолу:
Фейсбук-група «Подоляночка», яка об’єднує небайдужих жителів Подолу у Києві, дала середовище базових стосунків і довіри. Без цієї групи не було б Самосаду. Також спрацювала локальність — конкретні люди зацікавлені у тому, що змінюється біля їхнього житла.
Головне у проєкті — показати сталість. Це дає довіру і люди й партнери самі вас знаходять і дають ресурси. Адже кинути клич і облаштувати територію не складно, набагато складніше підтримувати це все надалі.
Тоді аборигенами простору Самосаду були безхатченки. Ми не конфліктували з ними, намагалися людяно взаємодіяти, давали їм гроші за прибирання і полив. З часом вони самі пішли з простору. Зараз, проаналізувавши, ми розуміємо, що тоді робили недостатньо: потрібно було їм окрім грошей надати і психологічну підтримку. Якби це відбувалося зараз, ми б познайомили їх з психологами та соцслужбами.
Працювати з сусідами поза «Подоляночкою» також виявилося непросто: вони досі пасивні. Варто було друкувати афіші, говорити з людьми у дворах, інформувати їх більше. Але ми недостатньо тоді присвятили цьому часу. Потрібні люди, які будуть залучати людей ніжно і проактивно, а це досить складна робота. Від самого початку потрібно намагатися інформувати якомога більше сторін: спілкуватися зі школами, робити зустрічі у дворах, щоб чути людей і знати їхнє бачення.
Також дуже допомагає гуртування з іншими громадськими організаціями. Багато рішень були несвідомими і на основі сформованих цінностей спільноти:
- безбар’єрність, яка вже стає стандартом;
- екологічність (вертикальні грядки, сонячні панелі, велопарковка).
Зараз, через брак ресурсу, багато чого треба заміняти: акумулятор сонячної панелі помер, компостер не може легко перезимувати. Що залишається важливим, так це продовжувати працювати і не задовольняти себе першими простими відповідями.
Кейс 3. Ваша організація запланувала проведення публічної тематичної дискусії «Чим заважають ЛГБТ та гендерна рівність консерваторам?» в обласному центрі. Захід був ініційований місцевою спільнотою, а для участі були запрошені спікер/-ки з інших міст. Напередодні заходу організаторки та локація заходу почали отримувати погрози від представників радикальних рухів з вимогою відмінити захід, оскільки він загрожує традиційним цінностям. Безпекова ситуація поставила під загрозу проведення заходу та постала дилема, проводити захід чи скасовувати.
Розв’язком поділилася Софія Лапіна, керівниця PR-департаменту ГО «КиївПрайд»:
Ще на етапі підготовки події, важливо знайти приміщення, у якому є базові інструменти безпеки: двері, що широко відчиняються і швидко зачиняються, кнопка виклику охорони, чорний вихід для відступу у випадку загрози, вікна повинні легко відчинятися, але бути завішаними під час події.
Попереджайте учасни/-ць про можливі ризики та не розголошуйте публічно чи неперевіреним особам місце проведення заходу. Попередня реєстрація обов'язкова і перед тим, як розсилати підтвердження участі разом з місцем проведення події, потрібно перевірити усіх зареєстрованих через соціальні мережі. Якщо їх немає у відкритих соцмережах, або вони є, але спільні знайомі не можуть за них поручитися, — тоді їм не варто надсилати підтвердження участі.
Коли ви розсилаєте пресанонс про захід, а також запрошуєте на свою подію медіа, переконайтеся, що вони перевірені та не «зіллють» інформацію (умисно чи ні) про місце проведення події.
Обов'язково надсилайте повідомлення органам місцевої влади про те, що відбудеться подія, попросіть забезпечити охорону громадського порядку та дочекайтеся офіційної відповіді. Якщо є публічні погрози, то додайте їх до повідомлення.
Можна завчасно надсилати поліції посилання на погрози, щоб вона могла прокомунікувати це з опонуючою стороною. Це допоможе поліції зрозуміти, як працювати з ними.
При комунікації з поліцією перед заходом дійдіть до спільного розуміння, що може трапитися і як на це реагувати. Основне завдання опонентів — зірвати захід, вони не завжди хочуть покалічити чи налякати. Вони можуть стояти на вулиці з банерами, висловлювати незгоду, але не мають права блокувати вхід у приміщення. Завдання поліції — розмежувати вхід і опонентів, зробити все, щоб люди, що мають потрапити на подію, — таки туди потрапили і вона відбулася.
Опоненти мають право висловити незгоду, але винятково у безпечний спосіб. Часто поліція просто перекриває вхід для усіх і захід сам по собі скасовується.
Під час заходу, якщо все ж таки напад відбувається, важливо максимально все фіксувати — робити трансляцію або знімати відео, фотографувати всі пошкодження, а також виводити безпечно людей.
Якщо захід вже зірвано, то чим більше привернено уваги, тим краще. Скоріш за все, якщо організатор/-ки вестимуть етичну комунікацію з поліцією і владою, є можливість налагодити нормальні відносини. Тут важливо не давити на них та пропонувати варіанти співпраці.