Кого шанує Кривий Ріг. Гендерний аналіз культурної спадщини міста

Одним з явищ революції гідності стала хвиля демонтажу радянських діячів. Як зазначає Український інститут національної пам'яті, у 2017 році за час декомунізації було демонтовано 1320 пам’ятників «вождю пролетаріату». Така цифра і процес дали поштовх замислитися, чому монументам, цьому культурному прошарку було стільки уваги в часи буремних змін та перегляду цінностей, переосмислення минулого задля перебудови майбутнього.

Спробу пояснити починаємо з визначення, що монумент — споруда, меморіал людини чи події, пам'ятник, те, що оточує людину, формує сприйняття людиною дійсності і деякою мірою формує і суспільні цінності (Вікіпедія). Щоб звузити контекст до регіонального, звертаємося до офіційного веб порталу міста — Криворізького ресурсного центру (далі КРЦ), який модерує виконавчий комітет Криворізької міської ради.

Там зазначають, що це єдиний реєстр пам’яток історії та культури, пам’ятників, пам’ятних знаків міста та майже рефрен вікіпедичного тлумачення, що «втілюючи в собі досвід, життєві та естетичні ідеали різних поколінь, об’єкти культурної спадщини, являють собою справжню енциклопедію пізнання минулого і сучасного, справляють великий вплив на формування принципів, норм і правил поведінки людей, виховання підростаючого покоління».

На інформаційний запит щодо уточнення, згідно яких документів на території міста встановлюються пам’ятні знаки (пам’ятники, меморіальні дошки) та за якими критеріями і чим регламентується внесення пам’яток історії та культури, пам’ятників, пам’ятних знаків на КРЦ, була отримана відповідь за підписом начальниці управління культури, що нові об'єкти встановлюються відповідно до Порядку збереження, утримання та встановлення пам’ятних знаків у м. Кривому Розі,  затвердженого рішенням міської ради від 09.10.2017 № 2043.

Відповідно до Регламенту функціонування офіційного вебпорталу міста Кривого Рогу «Криворізький ресурсний центр», затвердженого рішенням виконкому міськради від 10.04.2019 №209, зі змінами, управління згідно з наданими повноваженнями, здійснює розміщення та підтримку в актуальному стані інформації до його розділів.

У згаданому Порядку вказано, що розгляд доцільності встановлення пам’ятного знаку проходить декілька етапів на вищому міському рівні: від міської комісії з питань збереження, утримання та встановлення пам’ятних знаків у м. Кривому Розі, через міську архітектурно-містобудівну раду. У разі їх схвалення, виконком міської ради приймає відповідне рішення. Клопотання про встановлення монументу можуть подавати підприємства, установи, організації громадськими об’єднаннями з обґрунтуванням доцільності увічнення тих чи інших знаменних подій в історії міста, України, видатних осіб, враховуючи їх суспільно-політичне, культурне або історичне значення, вагомий особистий внесок у розвиток міста та країни.

Знову ж, у документі окремим пунктом зазначено, що встановлення пам'ятних знаків є однією форм увічнення та вшанування пам'яті видатних осіб, визначних історичних подій, що відбулися в місті.

Отже, які об’єкти підпали під ці умови та в результаті впливають на 600-тисячний індустріальний поліс з боку невербального наративу, довкола чого з року в рік живуть сучасні мешканки та мешканці, якими родзинками зустрічає місто гостей, наскільки рівнозначно представлені жінки й чоловіки — це розглянемо у нашій публікації.

Структурні моменти дослідження

Згідно з переліком КРЦ, у Кривому Розі знаходиться 146 об’єктів культурної спадщини. Всі вони стали предметом аналізу. Критерієм обрано гендерну репрезентацію за спрощеною моделлю розподілу професійних та соціальних ролей між групою жіночих і чоловічих образів суто у візуальному плані, без розгляду біографій.

Таким чином виділено 5 груп:

1.    жіночі відокремлені образи;

2.    чоловічі відокремлені образи;

3.    змішана група (включає і жіночі, і чоловічі образи);

4.    діти й підлітки;

5.    неживі об'єкти.

Всі групи кваліфікувалися за такими суспільними темами як: мілітаризм ( в тому числі загиблі серед мирного населення), професія/освіта, релігія, батьківство, козацтво/краєзнавство, політика, мистецтво. Зауважимо, що тема спорту, наприклад, не представлена жодним чином, як і поводження з природою, тваринами.

ЖІНОЧІ ОБРАЗИ

Образи жінок знаходимо в шести пам’ятниках, і три з них розміщені на братських могилах воїнів, які загинули при визволенні Кривого Рогу. Всі три об’єкти встановлені за часів радянського союзу, — «Скорботна мати», роз’яснено у Вікіпедії.

Такий же образ використано у техніці наскрізного рельєфу у пам’ятному знаку жертвам голодомору. Це монумент 2008 року. За часів незалежної України встановлена і скульптурна композиція «Вчителько моя»— єдиний пам’ятник жінці в професії.

У 2018 році декомунізованого Леніна, замінив пам'ятник явлення святого — Покрова Пресвятої Божої Матері «Оранти (та, що молиться)». Цю скульптуру можна вважати дотичною і до релігії, і до теми козацтва.

Це одна з найменш чисельних груп дослідження.

Також на Братській могилі 272 радянських воїнів, які загинули при визволенні Кривого Рогу 22 лютого 1944 р., та комсомольців — підпільників, розстріляних у вересні 1943р., у дописі згадано жінок: «сыновьям и дочерям всех народов нашей социалистической отчизны, которые защищали и освобождали советскую родину».

ЧОЛОВІЧІ ОБРАЗИ

У 7 разів частіше за жіночі, зустрічаються чоловічі образи, їх в реєстрі КРЦ — 43, і більша частина присвячена мілітарним подіям (19):

-       12 — Другій світовій війні (більшість яких встановлені ще за радянських часів);

-       3 — воїнам-інтернаціоналістам;

-       4 — АТО на сході України (2015–2016 рр.).

Звертаємо увагу, що вже у 2014 році були встановлені скульптури «з нагоди 25-річчя з дня виводу військ з Афганістану» та паркова скульптура «Солдат з гармонню» на честь «солдат, партизанів, у т. ч. воїнів-гармоністів, які пройшли дорогами Великої Вітчизняної війни». А в 2011-му пам’ятник В. Маргелову— на честь радянського воєначальника, Героя Радянського Союзу.

З релігійною тематикою пов'язані три скульптури: «Священномученики Криворізькі: Архієпископ Онуфрій і Єпископ Порфирій» (2013 р.); Святителю Миколаю (2016 р.); на честь Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого (2018 р.). Останні два монументи з’явилися на місці декомунізованих постатей.

Мистецтво представлено п’ятьма письменниками та одним композитором, а в сукупності — дев’ятьма пам'ятками. За винятком одного пам’ятника кобзарю української літератури, всі монументи встановлено в роки УРСР: М. Мусоргському (1953 р.), два пам’ятники Т. Шевченку (1954 і 2001 рр.), погруддя М. Лермонтову (1964 р.) і Л. Толстому (1966 р.), пам'ятник О. Пушкіну (1987 р.), два пам’ятники М. Горькому (1953 і 1958 рр.) та монумент «Данко», споруджений на честь М. Горького (1965 р.).

 Окреме місце у Кривому Розі займає тема козацтва. Вона презентована п’ятьма скульптурами та одним пам`ятним знаком: два пам’ятники Б. Хмельницькому (1954 р.), «Козак Кривий Ріг» (2011 р.), Козак Мамай (2016 р.), пам’ятник на честь П. Калнишевського (2018 р.), пам’ятний знак Григорію Шраму на честь засновника сел. Веселі Терни (2001 р.).

 Щодо професійної сфери, то тут можна побачити шість пам'яток , і всі вони, окрім загиблим шахтарям, з’явилися після 1991 року в часи незалежної України:

●      Я. Вєсніку, начальнику будівництва та першому директору заводу «Криворіжсталь» (1999 р.);

●     О. Полю, досліднику краю, першовідкривачу криворізьких залізних руд (1996 р.);

●     Бюст Л. Бородичу, генерал-полковнику міліції, першому заступнику МВС України (2000 р.);

●     Криворіжцям-учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС (2008 р.);

●     В. Бизову, ректору Криворізького технічного університету, доктору технічних наук, професору, Президенту Академії Гірничих наук України (2012 р.);

●     На честь шахтарів шахти «Центральна» ІГЗК (1986 р.).

60% пам'ятниківз чоловічими фігурами, які згадує КРЦ (26 з 43), — персоніфіковано, тобто мають у назві згадку про конкретну історичнуособу.

ЗМІШАНА ГРУПА

13 монументів містять жіночі й чоловічі образи водночас, а у трьох випадках —навіть дитячі та підліткові образи. Тут з’являється єдиний пам’ятник батьківству,без дітей, проте з назвою «Завжди чекаємо».

На Стелі Героїв на честь 26 Героїв Радянського Союзу та 41 Героя Соціалістичної Праці є зображення чоловіка та жінки з дітьми на руках. Це єдиний монумент на професійну тематику у цій групі. Загалом на стелі зображені силуети 11 жінок та 21 чоловіків.

Неподалік на монументі «Перемога» — пам’ятнику воїнам ІІІ Українського фронту, які визволяли Кривий Ріг 22 лютого 1944 р., — знову зустрічаємо дітей на руках у жінки та чоловіка, та підлітків. Також 4 жінки і 7 чоловіків (один — на п’єдесталі).  Схожі на дітей підліткового віку два зображення на пам’ятнику, встановленому з метою вшанування пам'яті загиблих під час нацистської окупації 1941–1945 рр. євреїв Криворіжжя. Також на меморіалі вигравіювано чотири силуети жінок і 1 чоловіка.

Ще десять пам’ятників у групі, де поєднані жіночі й чоловічі образи, присвячені подіям Другої світової війни. Наприклад:

-       Братська могила радянських воїнів, які загинули при визволенні Кривого Рогу у лютому 1944 р. (одна жінка і 13 чоловіків);

-       Братська могила, в якій поховані п’ять комсомольців-підпільників, розстріляних 17 вересня 1943 р. (одна дівчина і три хлопці);

-       Пам'ятник воїнам-студентам і викладачам (одна жінка і сім чоловіків).

-       Пам’ятник 118 працівникам рудоуправління ім. Кірова, які загинули у роки Великої Вітчизняної війни (дві жінки: одна відособлена й одна — на стелі, разом з 18 чоловіками, у т.ч. персоніфікованим портретом).

У загальному підсумку співвідношення жіночих і чоловічих образів у цій групі 25 до 71 на користь чоловічих.

НЕЖИВІ ОБ'ЄКТИ

У групі з неживими об’єктами детальніше зупинимося на категорії «професія», як такій, що найбільш гендерно маркована. Серед 17 монументів знаходимо:

−        Сім вшанувань гірничовидобувної галузі та металургії (на честь будівництва 9-ї доменної печі; на честь видобутку 150-мільйонної тонни руди; загиблим шахтарям; на честь Південного гірничозбагачувального комбінату; на честь 60 річчя дружби Кривого Рогу і Мансфельда, Будинок у якому в 1873–1881 роках жив О. Поль);

−        п’ять пам'ятних знаків щодо трагедії ліквідації аварії на ЧАЕС;

−        три меморіали силовим структурам (Могила міліціонерів, які загинули при виконанні службових обов’язків; Пам’ятник на честь випускників-правоохоронців, які загинули під час виконання службових обов’язків; Меморіал пам’яті співробітників МНС);

−        два пам'ятних знаки на річниці навчальних закладів (на честь 60-річчя від дня заснування Криворізького коледжу НАУ та з нагоди відзначення 55-ї річниці Автотранспортного коледжу Державного вищого навчального закладу «Криворізький національний університет»);

−        «Паровоз» на честь залізничників Криворізького відділу Придніпровської залізниці;

−        Пам'ятний знак на честь 50-річчя ТЕЦ.

Власне всі ці ж професійні напрямки ми бачимо у групі чоловічих відокремлених образів.

Зауважимо, що шість пам'яток у групі знеособлених монументів об’єднані за дуже широким політично-краєзнавчим критерієм (на честь 200-річчя м. Кривого Рогу, встановлений на місці заснування міста; заснованому в 1775 році новому поштовому тракту, який дав початок розвитку поселення Кривий Ріг; дві алеї дружби з містом побратимом Нижній Тагіл; на честь сьомої річниці незалежності України; будинок / маєток / родини Добровольських).

У підсумку у зведеній таблиці ми бачимо, що найчисельніша за усі разом узяті сфери — це тема мілітаризму: 92 пам’ятки до 54 на професію, освіту, мистецтво чи краєзнавство, не кажучи про батьківство, де одна скульптура, і при цьому власне діти теж зображені переважно у темі військових трагедій.

З позиції гендерного аналізу вище наведені дані про різницю у 7 разів на користь чоловіків, і про їх персоніфікованість говорять, що, відводячи жінці роль переважно у приватній сфері, традиційне суспільство, яким досі є криворізька громада, «забуває» віддати належне хатній праці на культурному рівні.

Загалом лише у 4% (6 від 146) монументів використано жіночі образи. Біля жодного поета чи робітника незгадана його мати, дружина чи інша жіноча персона, завдяки якій він мав час і можливості реалізовуватися в публічній сфері. Немає прикладів щасливих батьків чи материнства. Не кажучи вже про визнання автономності жінок, які так само до хатньої чи після так званої другої зміни, працюють на виробництвах, воювали чи воюють. Публічна площина підтримує тільки публічні сфери, до яких гендерна соціалізація готує переважно дітей чоловічої статі, а потім у дорослому житті цьому сприяють економічні та культурні чинники. У результаті люди, які приймають рішення про розподіл ресурсів, підтримують це коло — встановлюють монументи дискурсу, який надав їм владу.

Авторка: Ольга Костіна, екофеміністка, співзасновниця ГО «Чисте місто-КР», ІГ «Рівні у кривому», піар-менеджерка з питань сталого розвитку, пише на теми природокористування та публічного простору.

Пам'ятки Кривого Рогу

Вікіпедія:Вікі любить пам'ятки/Дніпропетровська область/Кривий Ріг