Рекомендації до транспортного законодавства України з урахуванням практик ЄС

Публікація доступна тільки в електронній версії

Потреба в пересуванні є однією з базових і дає людині можливість бути членом суспільства. Задовольнятися ця потреба може в різні способи: за допомогою громадського та приватного транспорту, засобів мікромобільності (велосипедів, самокатів та відповідних електричних аналогів), а також пішої ходи.

Наявність транспорту уможливлює створення робочих місць, зайнятість в усіх секторах, а також відкриває доступ до соціальних послуг, важливість яких зростає в умовах децентралізації (транспорт підвищує доступність до медичних, адміністративних послуг) та під час пандемій. Транспортний сектор робить життя зручнішим та комфортнішим, даючи змогу не просто дістатися з пункту А до пункту Б, а й уможливлює зайнятість / навчання / дозвілля / підтримання соціальних зв’язків людей.

В Україні близько 70% населення проживає в містах. Незважаючи на поступове старіння та скорочення кількості населення в цілому в Україні, межі великих міст очікувано будуть розширюватись, утворюючи великі агломерації, тож кількість мешканців міст зростатиме. Міста є драйверами економічного зростання: так, у 2004–2014 роках на Київ та Київську область припадало створення 60% ВВП в Україні. Зростання економічного добробуту та розширення меж міста й надалі очікувано буде супроводжуватися збільшенням кількості приватного наземного автотранспорту, що не відповідає цілям сталої мобільності, пріоритетами якої є пішохід, велосипед, громадський транспорт і, нарешті, приватне авто.

У цій роботі ми дослідили, як працює законодавство у сфері мобільності на міжнародному рівні, проаналізували ситуацію в Україні та запропонували кілька рекомендацій до транспортного законодавства України з урахуванням практик ЄС.

Дослідження було виконане за підтримки Фонду ім. Г. Бьолля, Бюро Київ — Україна та ГО «Центр екологічних ініціатив «Екодія».