Розв’язки кейсів з заявки на Зелену академію 2021

Як і щороку, у нашій цьогорічній анкеті на Зелену академію ми пропонували аплікантам і апліканткам подумати, що б вони робили на місці активіст/-ок: як би намагалися змінити ситуацію, як би комунікували з різними сторонами конфлікту.

Також ми запитали наших партнер/-ок та випускни/-ць минулорічних наборів Зеленої, як би вони розв’язали кейси з заявки 2021 року. Одразу попереджаємо, що це тільки одні з можливих розв’язків, і кожні з них є по-своєму вірними.

Кейс 1. У вашому місті коаліція громадських організацій відстоює відкриття притулку для бездомних жінок. Міська рада готова дослухатися, але при виборі приміщення громада найближчих будинків виходять на протести, адже вважають притулок потенційним джерелом поширення хвороб, в тому числі COVID-19, а також переживають за підвищення злочинності. Влада розводить руками.

Розв’язком на прикладі притулку для бездомних жінок у Вінниці поділилася Світлана Дубина, місцева правозахисниця:

Кілька років тому у Вінниці разом з активіст/-ками ми зібралися робити притулок для бездомних жінок. Він був розрахований на тридцятьох людей — і мав стати домівкою для найвразливішої групи бездомних, які регулярно зіштовхуються з насиллям на вулиці.

У нашому місті стабільно на вулиці живе 50-60 бездомних жінок. Їх б’ють, ґвалтують, вони живуть в антисанітарії. Їх віктимізують і саме ними найбільше гидяться. Колись на вокзалі я вступилася за жінку, яку бив теж бездомний чоловік. Понад 150 людей у залі очікування просто мовчки спостерігали за цим. Коли я за неї заступилася, бездомні чоловіки мені сказали — тобі що, не гидко до неї торкатися? Хоча вони були такі ж брудні та нетверезі.

Зрілість громади визначається ставленням до найбільш вразливих і незахищених. Притулок так і не створили — на час карантину всі рухи в цьому напрямку призупинили. Місце для притулку також не знайшли. Сусіди були проти будівництва притулку для бездомних поруч із їхнім житлом.

Зараз ми думаємо, що робити далі. Зокрема, допомагаємо бездомним ситуативно — харчуванням. Плануємо розпочати кампанію листів-звернень і петицію. Як саме закінчиться ця історія, поки не зрозуміло. Проте очевидним є те, що потрібно працювати зокрема із громадами.

Взаємодопомога та взаємоповага мають бути базовими цінностями.

Кейс 2. У селі неподалік вашого міста збираються побудувати новий деревообробний завод з мільйонними інвестиціями та кількома тисячами нових робочих місць, місцева влада вже підписала меморандум про співпрацю. Проте, за попередніми оцінками, викиди небезпечних речовин після запуску заводу зростуть у 5-10 разів. До місцевих організацій, які публічно говорять про цю проблему, позивається керівництво заводу для захисту своєї гідності та ділової репутації. Жител/-ьки села та вашого міста розділилися на дві групи: ті, хто переживають за якість повітря, і ті, хто хочуть стабільних робочих місць.

Розв’язком поділилася Наталя Холодова, кампейнерка, ГО «Екоклуб» (Рівне):

З обома групами: тих, хто переживав за якість повітря, і тих, хто хотів стабільних робочих місць, ми намагалися підтримувати зв’язок. Опонент/-кам ми пояснювали, що підтримуємо економічний розвиток і вважаємо, що залучати інвестиції потрібно, але без збитків для довкілля і ризиків для здоров’я. Намагалися побудувати діалог і з місцевою владою, проте з їхнього боку бажання з’ясувати ситуацію та налагодити конструктивну співпрацю ми не побачили. До прикладу, ми отримали від ОДА запрошення на круглий стіл, на якому нам за один робочий день для підготовки пропонували озвучити свою позицію про розвиток лісової галузі Рівненщини. На цей круглий стіл, окрім представни/-ць цього заводу, інших (а їх в області є щонайменше 11) не запросили.

Керівництво заводу «Кроноспан» подало на активіст/-ок організації в суд. Зараз триває активний розгляд двох справ: перша — за нібито нанесення шкоди діловій репутації підприємства. Друга — за позовом Екоклубу до рівненської облдержадміністрації. Її ціль — скасувати позитивний висновок про вплив на довкілля, який і уможливив будівництво заводу. Активіст/-ки програли ці суди, проте подали касаційні скарги та чекають на результати. Також керівництво заводу через суд хоче стягнути моральну шкоду в окремих активіст/-ок — мовляв, за критику майбутньої діяльності підприємства.

Притягнення до суду активних представни/-ць громади, затягування розгляду справи є тиском та залякуванням громадськості, яка з початку будівництва мала сумніви щодо безпечності діяльності підприємства.

Зараз рішення про будівництво заводу прийняте і він активно будується. Єдине, що можна зараз зробити, — це вплинути на те, аби він бодай менше шкодив довкіллю і здоров’ю людей. Тобто запровадити регулярний моніторинг стану атмосферного повітря в селі.

Якщо ви хочете допомогти активіст/-кам, напишіть їм на пошту office@ecoclubrivne.org. Їм завжди потрібні ті, хто допомагатиме створювати фото, відео, готувати статті та проводити онлайн-активності. І підписуйтеся на їхню сторінку у Facebook.

Разом боротися легше.

Кейс 3. Обласна рада запропонувала продати територію найстарішого кінотеатру у вашому місті, так як у комунального підприємства немає коштів на його утримання. Місцеві активістські та мистецькі спільноти подали проєкт та зробили в приміщенні культурний центр, почали проводити десятки подій, виходити на його захист. Комунальне підприємство поступово перешкоджає перебуванню громади в закритому кінотеатрі, відключає доступ до каналізації, води та опалення. На найближчу сесію обласної ради знов виноситься питання про приватизацію території.

Розв’язком поділився Леонід Єжуров, відеомейкер, колишній керівник громадсько-культурного центру Kherson Art Hub Ілюзіон (Херсон):

Кілька років тому найстаріший кінотеатр Херсона «Ілюзіон» зібралися продавати. Мовляв, у комунального підприємства не було коштів його утримувати. Місцеві активіст/-ки, митці та мисткині вийшли на захист кінотеатру і зробили у приміщенні імпровізований культурний центр: показували кіно, організовували художні пленери, мистецькі фестивалі, концерти і навіть філософські гуртки.

Культурний центр проіснував майже два роки. У 2017-му його зачинили. Комунальники відключили нам доступ до каналізації, води та опалення, а виганяли їх звідти «зі спецефектами»: погрозами, людьми у військовій формі та удовими приписами. Неодноразово в мистецькому центрі «шукали вибухівку».

Будівлі нашого улюбленого кінотеатру не поталанило, що вона розташована в центрі міста та біля річки. Тому досить логічно, що один із забудовників вирішив звести там багатоповерхівку. Треба було тільки розібратись із тим, щоб звідти зникли ми.

Після закриття центру ми продовжили боротися за «Ілюзіон». Ми зареєстрували спілку організацій, які відкрито виступили проти закриття та знищення кінотеатру. Щоразу, як питання приватизації будівлі з’являлося на порядку денному, ми влаштовували акції протесту — через громадський резонанс питання одразу знімали з голосування.

Міський голова (зокрема завдяки рекомендації Катерини Гандзюк) пропонував передати об’єкт місту. Бо якщо член/-кині комунальної комісії весь час апелюють до того, що утримання будівлі є занадто дорогим для них, то місто може прийняти об’єкт до себе на баланс, вкласти у нього гроші й зробити з «Ілюзіону» міський культурний центр, візитівку Херсона. Але облрада попереднього скликання вирішила, що це недоцільно. Знищили культурний центр, віддали в оренду сумнівній фірмі та намагались віддати на приватизацію.

Зараз, у 2021 році, будівлю все ще не приватизували. І це означає, що є маленький шанс, що кінотеатр виживе.

Для цього ми можемо спробувати залучити гроші міжнародних донорів, бізнесів, накраундфандити серед містян/-ок — і пропонувати облраді повернути кінотеатр культурним і громадським організаціям. У місті досі немає жодного міського культурного центру — тож притомні депутат/-ки могли б і самі ініціювати створення такого.

Але поки все це фантастика. Швидше за все, будівлю доведуть до стану руйнації, а об’єкт приватизують. Буде ще одна багатоповерхівка — а «Ілюзіону» вже не буде.

Якщо ви хочете допомогти кінотеатру воскреснути або якось ще підтримати місцевих активістів, напишіть Леоніду Єжурову. Він розповість, як це можна зробити.

За своє треба боротися.