Старт «Зеленої Угоди» в Україні: проблеми та можливості

Напередодні кліматичної конференції в Глазго уряд України затвердив нове зобов'язання країни щодо скорочення викидів вуглецю до 35% від рівня 1990 року до 2030 року. Стейкхолдери з різних секторів по-різному сприйняли цю мету. У той час як кліматичне громадянське суспільство вітало те, що вона спрямована на принаймні невелике зниження (на 6,5 %) викидів парникових газів у порівнянні з поточним рівнем, представники бізнес-кіл були незадоволені й стурбовані потенційною майбутньою політикою, яка повинна бути розроблена для реалізації НВВ.

Через відсутність консенсусу між національними стейкхолдерами й дещо проблематичну практику застосування природоохоронного законодавства в Україні (наприклад, Національний план скорочення викидів, прийнятий у 2017 році, станом на 2021 рік реалізовано на 0% і знову відкладено), учасники 4-го віртуального круглого столу щодо енергетичного переходу ЄС-Україна зібралися, щоб обговорити перспективи європейсько-української співпраці щодо прискорення необхідних для країни змін. 

Повне відео можна знайти тут.

Немає жодних сумнівів у тому, що декарбонізації стали приділяти все більше уваги на найвищому політичному рівні як в Україні, так і в ЄС. Більш того, стає очевидним, що європейська «Зелена Угода» викликала обговорення кліматичних питань в Україні, зокрема, того, що провідну роль гратиме Механізм коригування вуглецю на кордоні (CBAM — Carbon Border Adjustment Mechanism). А проте реакція всередині України була збалансованою і продуктивною. Було створено кілька робочих груп високого рівня, включно з міжурядовою робочою групою з координації діяльності в галузі кліматичних змін у рамках ініціативи Європейський Зелений Курс і фокусного діалогу «Зелена Угода». Окрім обговорення, було прийнято оновлений Національно-визначений внесок в рамках Паризької угоди з метою зміни місцевої політики у напрямку декарбонізації. Пані Ірина Ставчук, заступниця міністра захисту довкілля та природних ресурсів України, представила нову національну кліматичну мету України.

«Мета скоротити викиди на 65% до 2030 року у порівнянні з рівнем 1990 року дозволить досягти зниження на 6,5% у порівнянні з 2019 роком, і що важливіше – на 37% в порівнянні з моделюванням за сценарієм “бізнес як зазвичай” у 2030 році. Якщо кліматична політика не буде впроваджена, в Україні можливе значне зростання викидів. Для реалізації НВВ Міністерство вже працює над інтеграцією кліматичної політики в галузеву, аналогічно тому, як це передбачено в пакеті ЄС “Fit for 55”».

Пані Ірина також зазначила, що для того, щоб стати на шлях впровадження НВВ, необхідно провести роботу за трьома напрямками:

1.   Розробити план дій для НВВ. З цією метою Міністерство аналізує, які дії вже включені в інші галузеві плани, і чого не вистачає для здійснення змін, запропонованих НВВ.

2.   Реформувати фінансування природоохоронної діяльності.

3.   Розробити архітектуру кліматичного врядування.

Влада ЄС підтримує такий підхід. Пан Маркус Ліппольд, керівник групи з питань енергетики та навколишнього середовища Групи Підтримки для України Європейської Комісії, також підкреслив необхідність продовження кліматичного діалогу як на високому політичному, так і на галузевому рівні, щоб перетворити довгострокову мету кліматичної нейтральності на 2050 рік у здійсненну мету на 2030 рік. Він також зазначив, що Європейський зелений курс не був створений з нуля в ЄС, йому передувало безліч законодавчих актів. Підхід, використаний для підготовки українського НВВ, є приблизно аналогічним, оскільки для моделювання викидів у 2030 році використовувалася поточна політика в енергетичному, транспортному, сільськогосподарському та інших секторах. Хоча варто зазначити, що рівень дотримання природоохоронного законодавства в Україні та ЄС суттєво відрізняється. Таким чином, у своїй заяві пан Ліппольд підкреслив пріоритетність впровадження НВВ.

«Для цієї мети важливо підтримувати діалог і створити фінансову платформу, яка буде залучати міжнародні фінансові організації та донорів. Ми також стежимо за реформою екологічного законодавства в Україні, яка допоможе досягнути необхідних змін в контексті "Зеленої Угоди". В українському Парламенті застрягло кілька законів: про відходи, промислові викиди, екологічний контроль».

Разом з посадовцями ЄС, українські організації громадянського суспільства також уважно стежать за останніми розробками кліматичної політики в Україні й вітають схвалення НВВ, а також процес його розробки, визнаючи великий вплив ЄС і європейської «Зеленої Угоди», європейського Енергетичного співтовариства і громадянського суспільства, які сприяють меті НВВ. Пані Анна Акерманн, аналітикиня з енергетичної політики у центрі екологічних ініціатив «Екодія» (українська неурядова організація), представила свою оцінку НВВ з точки зору того, що можна покращити й зробити у майбутньому.

«Ми повинні пам'ятати, що мета полягає в тому, щоб тримати глобальне потепління на відносно безпечному рівні. НВВ України, на жаль, все ще недостатньо амбітний, щоб підтримувати глобальне потепління на рівні 1,5°C. Аналіз, проведений компанією «Клаймет Екшн Трекер» (Climate Action Tracker), показує, що справедлива частка України повинна скорочувати викиди більш ніж на 1/3 від поточного рівня. Проте, звичайно, національні умови України дійсно відіграють важливу роль у тому, що держава могла б реально досягти.

На відміну від ЄС, кліматична політика ще не є надважливою для урядовців і суспільства. Немає розуміння шляху до вуглецевої нейтральності або конкретних планів того, як повинен відбуватися енергетичний перехід і трансформація економіки. Сам НВВ також значно звільняє деякі сектори від необхідності декарбонізації в найближчому майбутньому».

Ще однією важливою відмінністю між кліматичними діями ЄС та України є питання суспільної підтримки. Населення України набагато більше турбують інші екологічні проблеми, такі як забруднення води й повітря, незаконна вирубка лісів і неналежна утилізація відходів. Саме ці проблеми найбільше цікавлять людей, а не зміна клімату. Проте потреба у боротьбі з кліматичними змінами залишається набагато нижчою, ніж в ЄС, і це призводить до відсутності реакції з боку влади на різних рівнях. 

З іншого боку, якби було достатньо ресурсів для вирішення всіх екологічних і кліматичних проблем одночасно, то кліматичний скептицизм серед населення не відігравав би такої важливої ролі. Фінансування має велике значення, і тому Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України розробляє фінансову стратегію впровадження НВВ, яку представлять на початку 2022 року.

Пан Рувен Штуббе, аналітик з економіки енергетики в «Берлін Економікс» (Berlin Economics), вважає, що адекватна ціна на викиди вуглецю є центральним елементом ефективної та дієвої кліматичної політики в цілому, а також добре відомим стимулом зменшити викиди вуглецю. Проте навіть цей інструмент не буде панацеєю без подальших дій, на яких наголошує пан Штуббе:

«Може знадобитися два блоки додаткових заходів. Перший з них полягає у вдосконаленні регулювання та функціонування ринків (особливо електроенергетики). Деякі ринки регулюються погано, на них є багато державних компаній та/або великих приватних компаній, які захоплюють ринок. Крім того, бажано підвищити нормативну визначеність для інвесторів, щоб вони могли повернути свої інвестиції, вкладені у низьковуглецеві проєкти.

Другий блок — це цільова фінансова підтримка низьковуглецевих інвестицій. Для впровадження НВВ щорічно потрібно близько 4 млрд євро додаткових інвестицій — це дуже багато. Безумовно, велика частина інвестицій повинна надходити з приватного сектора. Однак недосконалі ринки капіталу (обмежений доступ до кредитів, короткі терміни погашення) виправдовують активну роль держави у підтримці приватних інвестицій там, де це необхідно. В ідеалі у формі Національного кліматичного фонду».

Ідею кліматичного фонду підтримало Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, ЄС та представники громадянського суспільства на умовах належного врядування та належної політики перерозподілу ресурсів (тобто націленості на проєкти, які перебувають під загрозою провалу через вищу вартість капіталу в Україні, але є прибутковими за наявності ринкових реформ).

На завершення учасники дискусії визнали, що ЄС і такі країни-партнери, як Німеччина, вже зіграли важливу роль у формуванні прогресу української кліматичної політики. Необхідно продовжити цю співпрацю в сферах політичної та аналітичної підтримки реформ регулювання, а також ціноутворення на викиди вуглецю і створення та подальшого спільного фінансування кліматичного фонду. Така співпраця повинна дозволити кліматичним цілям стати всеосяжними та інтегрованими в галузеву політику в Україні, як це передбачено європейською «Зеленою Угодою». Україна має стати прецедентним випадком для послідовного підходу до розробки зовнішнього виміру «Зеленої Угоди», спрямованої на перетворення Європи на кліматично нейтральний континент.