Сортувати чи протестувати? Що робити, аби допомогти планеті? Конспект лекції

Аналітика

Чи дійсно одна людина може вплинути на клімат, змінивши свої побутові звички? Як бути екоактивісткою чи екоактивістом та змінювати щось у ширших масштабах? Про це в межах серії лекцій від освітньої програми Зелена академія та Фонду імені Гайнріха Бьолля, бюро Київ — Україна, відбулася дискусія за участі Юлії Маклюк, консультантки з екоменеджменту. Публікуємо скорочений конспект обговорення

портрет Юлії Маклюк на фоні назви події

Екологічна криза — це глобальна проблема

За останні кілька років кількість екологічних проєктів та ініціатив зросла в рази, а черга на станцію сортування “Україна без сміття” в Києві може сягати сотні людей. Люди їдуть з усього Києва та околиць, щоб привезти відсортовані відходи та віддати їх безкоштовно. Серед інших ініціатив — наприклад, організація “Зелений птах” робить зошити та щоденники з перероблених кавових стаканчиків, через ініціативу “Батарейки, здавайтеся” можна утилізувати використані батарейки, а у магазин “Ласка” в Києві віддати непотрібний одяг. З’явилась ініціатива, яка вимірює рівень забруднення повітря в різних районах, а також кампанії, які заохочують людей не палити траву.

“Проєктів, які виникли лише за останні кілька років, можна перераховувати дуже довго. І це свідчить про те, що в Україні зараз дійсно багато ініціативних людей, які не лише стурбовані станом довкілля, а й активно реалізують зміни на краще. Але також це породжує дискусії — яка форма допомоги довкіллю важливіша та ефективніша?” — каже Юлія Маклюк.

Екологічна криза сьогодні глобальна. Якщо в 19-20-му столітті можна було говорити про окремі екологічні проблеми на кшталт вирубки лісів, забруднення чи полювання, то зараз екологічна криза охоплює всю планету. 

Зокрема, зараз кожен четвертий вид рослин або тварин на планеті перебуває на межі зникнення. 

“Це значить, що якщо ми, як людство, не перестанемо робити те, що ми робимо – знищувати ліси, степи, океани і річки, то спочатку цей кожен четвертий вид вимре, а потім і всі решта. І закінчиться людьми”, — пояснює Юлія.

Від забруднення повітря, води та ґрунтів помирає у 15 разів більше людей, ніж від інфекційних хвороб та воєн. 

Клімат змінюється. Температура планети виросла більш ніж на один градус. Тануть льодовики, змінюються океанічні течії, змінюється розподіл вологи та температури на планеті. Нестабільні зими, екстремальні погодні явища, зледеніння, безсніжні зими, посуха — це теж прояви зміни клімату. 

Щоб зупинити ці тенденції, потрібні системні зміни — у ставленні до природи, довкілля. Крім того, необхідно докорінно змінювати економіку, яка спрямована лише на отримання прибутку. 

Цих системних змін неможливо досягти лише сортуванням чи ходінням з багаторазовою чашкою.

“Масштаб проблеми більший і комплексніший. 70% всіх викидів СО2 за останні 150 років, через які відбулися зміни клімату, були спричинені сотнею вугільних і нафтових корпорацій. Тобто тих компаній, які видобувають викопне паливо, спалюють його, виробляють електроенергію або бензин. Тобто навіть якщо кожен з нас почне економити ресурси — це зменшить вплив на довкілля, але не настільки, щоб цього було достатньо для припинення або вирішення екологічної кризи. На жаль, без змін технологій, без змін економіки і без змін політики не відбудеться переходу до сталого розвитку”, — каже Юлія.

Це підтверджують, зокрема, наслідки пандемії Ковід-19. Під час локдауну викиди парникових газів дійсно впали — люди почали менше споживати, подекуди стали менше працювати заводи. Проте викиди впали лише на 10% у порівнянні з минулим роком. Більш того, рівень викидів знову зростає. 

“Про що це свідчить? Пандемія змусила нас багато в чому себе обмежити (наприклад, у відпустках за кордоном). Ми стали менше купувати речей. Але чомусь рівень викидів лишився практично на тому ж рівні. Це відбувається через те, що промисловість викопного палива (вугілля, нафта, газ) все одно працює”, — каже Юлія.

Що потрібно зробити на глобальному рівні, аби уникнути катастрофи?

Щоб екологічний колапс не стався уже в цьому столітті, потрібно найперше відмовитися від викопного палива, замінивши його відновлюваними джерелами енергії. Для цього потрібна політична воля — корпорації та держави, які торгують нафтою, не спішать відмовлятися від своїх прибутків. 

По-друге, потрібно відновлювати екосистеми: “Ліси, степи, луки, річки, озера, моря, океани — це всі ті місця, де живуть тварини, рослини, птахи, риби й усі наші сусіди по планеті. Крім того, що вони цінні самі по собі, вони ще й допомагають підтримувати екологічний баланс. Здорові ліси і здорові океани поглинають СО2 і стримують зміни клімату. Тому нам треба максимально швидко перестати їх знищувати, вирубати, а починати саджати й відновлювати”.

По-третє, потрібно змінити підхід до економіки.

Зараз економіка побудована так, що потрібно постійно нарощувати темпи виробництва і споживання. 

“Проблема полягає в тому, що ми збираємося необмежено рости, маючи обмежені ресурси. У нас лише одна планета, на якій певна кількість лісу, чистої води,  вугілля, чистого повітря тощо. І населення зростає. Воно хоче все більше і більше споживати — міняти телефон кожні 2 роки, а машину — кожні три роки. Звісно, так не може тривати довго. Індекс сталого розвитку на відміну від ВВП означає, що ми вимірюємо, наскільки збалансовано, щасливо, забезпечено, здорово живуть люди. Наскільки їх якість життя є вищою у порівнянні з темпами споживання. Це якісно діаметрально різні показники”, — додає експертка.

І по-четверте, важлива складова розв’язання екологічної кризи — екологічна справедливість. Це  концепція, яка поєднує екологічну і соціальну складові. Екологічна криза в першу чергу, б’є по найменш захищених — по людях з бідних країн, країн, що розвиваються, людях, які хворіють, людях з малим достатком, багатодітних, жінках. Натомість вигоду від  екологічної кризи отримують люди, які  більш захищені: вони володіють компаніями, мають владу і гроші, щоб купити собі будинок в екологічно чистій місцевості.

“Екологічна справедливість — це про дотримання прав людини та чесний розподіл екологічних благ і екологічних проблем, з якими ми стикаємось. Наприклад, ми не можемо зараз сказати якійсь з країн: “Знаєте, вже так багато парникового газу в повітрі, давайте ви не будете розвиватись, лишайтесь на тому рівні, на якому ви є, живіть в землянках, а ми будемо кататись на машинах і навчатись по зуму. Це буде нечесно і несправедливо. Всім людям треба мати можливість розвиватися, мати доступ до освіти, медицини і так далі”, — каже Юлія.

Сортувати, саджати дерева чи ставати депутатом? Що може зробити одна людина?

Яка роль кожної людини в цих глобальних процесах? Що може зробити кожна людина, аби не допустити екологічного колапсу? Як одна людина може змусити світ відмовитися, наприклад, від викопного палива? 

Існує три рівні  екологічного активізму.

Перший — це рівень побуту власного стилю життя. 

Другий — рівень роботи в команді, організації чи компанії. 

Третій – це діяльність в суспільстві в цілому. 

До першого рівня належить зокрема сортування відходів, життя за філософією “нуль відходів”, тобто уникнення зайвих відходів, вегетаріанство, використання екологічного транспорту (наприклад, велосипедів чи поїздів замість автомобілів і літаків), екологічної побутової хімії, свідоме споживання. Можна купувати локальні продукти, віддавати одяг, не купувати нові речі, користуватися багаторазовими засобами особистої гігієни та інше. Тобто все те, що ми можемо робити в побуті щодня. 

Рівень організації чи команди — це про те, як ми можемо поширити особистий вплив не тільки на своє життя, а і на життя тих, з ким ми працюємо чи живемо. 

“Ви можете запровадити зелений офіс, започаткувати відповідальний бізнес або піти працювати у такий, можете налагодити екологічний менеджмент в організації, щоб використовувати менше природних ресурсів або створити ОСББ і утеплити свій будинок. Зрештою, можна організуватися з сусідами, поставити баки для сортування сміття, посадити сквер, зробити шпаківні, зробити екологічний кінотеатр просто неба. Словом, це про те, як ми можемо змінювати  і перетворювати ті середовища, в яких ми безпосередньо перебуваємо і з якими безпосередньо взаємодіємо”, — пояснює Юлія.

Людина не завжди може вплинути на політику держави, але може вплинути на політику свого класу в школі.

Третій рівень – це про громадську діяльність, щоб впливати на корпорації, політику держави та інше. Людина може брати участь в екологічних акціях, маршах, протестах, лобіювати або створювати законопроєкти, ходити на вибори й обирати тих кандидатів, які підтримують екологічний напрямок руху, робити пожертви на проєкти та організації, стати членом громадської організації, відстежувати державні закупівлі, масштабні вирубки. 

Існує безліч способів, як бути екологічно свідомим. Можна сортувати, а можна пробувати робити більше та об’єднуватися з іншими людьми. 

"Знайдіть те, що вам подобається, і робіть", — каже Юлія.