Поки ЄС продовжує купувати російські енергоресурси, до режиму, який відповідає за нинішню варварську війну в Україні, і далі надходитимуть кошти. Платежі за енергоносії не входять до безпрецедентних фінансових санкцій, накладених на Кремль, обмежуючи їхню ефективність. Провідні посадовці ЄС прагнуть уникнути серйозних економічних наслідків раптового ембарго на нафту, газ і вугілля, які можуть дестабілізувати ЄС більше за російську диктатуру. Прихильники ембарго хочуть максимізувати економічний і фінансовий тиск на Путіна та припинити фінансування російської військової машини.
Читайте наше досьє «Завершення війни Росії в Україні: Чи використовуємо ми всі варіанти економічної й енергетичної політики?»
Попри стрімке погіршення відносин з Росією після анексії Криму у 2014 році та війни на Донбасі, що досі триває, Україна донедавна була значною мірою залежною від російського імпорту енергоносіїв. Оксана Алієва, координаторка програми «Зміна клімату та енергетична політика» київського офісу Фонду Гайнріха Бьолля та авторка майбутнього дослідження з цієї теми, поспілкувалася з Робертом Шперфельдом про енергетичну безпеку під час війни в Україні та наслідки можливого ембарго на імпорт російських енергоносіїв.
Роберт Шперфельд: Донедавна Україна імпортувала значну частку своїх енергоносіїв – прямо чи опосередковано – з Росії. Які найбільш вразливі точки української енергетичної системи в контексті війни?
Оксана Алієва: Після розпаду Радянського Союзу Україна залишалася сильно залежною від імпорту енергоносіїв з Росії. Аж 2014 році, після анексії Криму та окупації територій східних регіонів України Росією, український уряд запровадив важливі заходи для зменшення цієї залежності. Найбільш значних успіхів досягнуто у сфері постачання електроенергії та природного газу. До 2014 року імпорт газу був одним з головних приводів політичної боротьби між Росією та Україною, який Москва використовувала для шантажу. Ситуація з вугіллям ускладнилася у 2014 році після окупації великої кількості українських шахт. Проте до кінця минулого року значна частина постачання вугілля в Україну надходила з Росії. Це включало зокрема й вугілля, що видобувається на окупованих територіях і транспортується до Росії, а потім повертається в Україну. Потім, у листопаді 2021 року, Росія припинила експорт вугілля зі свого боку та заблокувала доставку імпорту з інших країн, таких як Казахстан, які проходили транзитом через територію Росії. Коли 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення в Україну, найбільш критичною проблемою енергопостачання стало припинення постачання російської нафти та нафтопродуктів як прямо, так і опосередковано через білоруські НПЗ. В результаті Україна втратила дві третини свого постачання нафти. Однією з найбільших проблем був пошук альтернативних джерел дизельного палива та нафти. Тут справа насамперед у логістиці. Блокада українських морських портів Росією була дуже стратегічним кроком, який гарантував, що вони більше не можуть служити альтернативними маршрутами постачання енергоресурсів.
Наскільки добре організоване постачання бензину та дизельного палива як для військових, так і для гуманітарних потреб? Чи не посилить ембарго ЄС на російську нафту цю проблему та чи не обмежить здатність України протистояти російській агресії?
Україна очікує, що ЄС також диверсифікує свої постачання. Можливі варіанти — імпорт зі Сполучених Штатів або Саудівської Аравії. Зараз багато європейських постачальників відмовляються купувати ці продукти в Росії, щоб не фінансувати війну. Це не призвело до обвалу європейського ринку нафти, як прогнозували деякі експерти. Навіть зараз ринок все ще функціонує. Схоже, що зараз Україна може забезпечити собі постачання через єдині наявні наземні маршрути з країн ЄС. Зараз ЄС має надати необхідну матеріально-технічну допомогу, включаючи достатню пропускну спроможність, щоб забезпечити достатнє надходження до українських військових та інших пріоритетних секторів, таких як сільське господарство та гуманітарна допомога. З боку ЄС я також очікувала б відповідних податкових і митних знижок або виключень, щоб допомогти залишити постачання в Україну доступним для тих, хто його найбільше потребує. Зі свого боку, український уряд запровадив ряд заходів, зокрема зниження ПДВ з 20% до 7%, але це не буде довгостроковим рішенням для державного бюджету України.
Київ рішуче виступав проти газопроводу «Північний потік-2», який би зупинив транзит російського газу через Україну. Ембарго не лише позбавило б Україну доходів від транзиту, але і поставило б під загрозу можливість купувати газ у західних сусідів у разі дефіциту газу в Європі.
Україна задовольняє дві третини своїх потреб у газі коштом внутрішніх ресурсів. Решту імпортує із країн ЄС. Водночас 90% цього імпорту – це транзитний газ із Росії. І проблема полягає не у втрачених прибутках від транспортування газу. 2,5 мільярди євро за транзит Україною – це ніщо у порівнянні з витратами на відшкодування збитків, завданих війною, які оцінюються приблизно в пів трильйона євро. Однак занепокоєння викликає можливість дефіциту газу в разі негайного припинення постачання російського газу до Європи. Це може серйозно вплинути на Україну.
Особисто я впадаю у відчай, розуміючи, скільки часу ми вже згаяли, не зменшивши залежність від російського газу після агресії 2014 року. Ні Україна, ні ЄС зробили достатньо. Тепер нам потрібно терміново зменшити залежність від російського газу, як з боку попиту, скорочуючи споживання газу підприємствами та домашніми господарствами, так і з боку пропозиції шляхом імпортування через СПГ-порти. Очевидно, що зростання цін на газ в Європі сильно вплине на українських споживачів у середньостроковій перспективі. Проте наразі [березень 2022 р.] попит на природний газ в Україні значно впав через повсюдне зупинення промислових підприємств та переїзд населення. Тож варто наново проаналізувати тенденції, аби краще зрозуміти наслідки можливого негайного ембарго на природний газ з боку ЄС для України.
Зараз громадським організаціям необхідно тиснути на європейські уряди з метою повного ембарго на імпорт російського газу. Щоб це стало можливим, уряди повинні вжити заходів для зниження споживання та якомога швидше звільнити Європу від залежності. Наступна пропозиція на рівні ЄС щодо поступового припинення постачання з Росії очікується в травні 2022 року. Ці терміни просто не є релевантними з огляду на нагальність ситуації в Україні, де щодня гинуть сотні людей.
Світ з великим занепокоєнням спостерігав, як російська армія окупувала Запорізьку та Чорнобильську атомні електростанції. Які є найбільші ризики для ядерної безпеки в ситуації, що склалася?
Російські війська цілеспрямовано атакують енергетичну інфраструктуру України. Нападів зазнали електростанції, електромережі, нафтосховища та газорозподільні станції. Російські війська окупували ряд об’єктів. 6 березня 2022 року на полігоні ядерних досліджень Харківського технічного університету стався сильний обстріл. Якщо ядерні реактори зазнають пошкоджень від прямого обстрілу, це може призвести до ядерної катастрофи з витоком радіації, схожої на ту, яка колись сталася у Чорнобилі. Додатковий ризик пов’язаний із фізичним та психічним станом технічного персоналу, який потрапив у заручники. Їх виснаження могло призвести до помилок у прийнятті оперативних рішень. Занепокоєння також викликають великі лісові пожежі в Чорнобильській зоні відчуження, спричинені російськими обстрілами. Вони можуть спричинити викид радіоактивного пилу, що забруднить увесь регіон. За нинішніх конфліктних умов ці пожежі неможливо контролювати чи загасити.
Чи зможе українська електрична мережа впоратися з перебоями в роботі основних ядерних реакторів країни? Наскільки стійкою є інтеграція у європейську електромережу, що відбулася протягом перших тижнів війни?
Українська електромережа наразі дуже стабільна, попри режим ізоляції у перші три тижні конфлікту та на обстріли енергетичної інфраструктури країни. На Запорізькій АЕС зараз працюють лише два з шести ядерних реакторів. Війна призвела до різкого зниження попиту на електроенергію. Якщо один з енергоблоків припиняє електрогенерацію, це навряд чи загрожуватиме загальній стабільності мережі. Інтеграції з європейською мережею наразі достатньо. Додаткові підключення та оновлення можуть знадобитися лише в довгостроковій перспективі.
Який висновок ви б із цього зробили? Чи може Україна обійтися в короткостроковій перспективі без імпорту російських енергоносіїв?
Україна вже понад 30 днів справляється без імпорту російських енергоносіїв. Тож проста відповідь – так, Україна може впоратися без них. Однак у середньостроковій перспективі потужності на кордонах з ЄС – зокрема для транспортування нафтопродуктів та вугілля – потребують розширення. Українська влада та бізнес уже працюють над цим завданням. Ще кілька років тому ніхто не очікував, що Україна зможе обійтися без російських енергоресурсів. Сьогодні це стало реальністю.
У випадку, якщо ЄС не вдасться негайно запровадити російське енергетичне ембарго, яким мав би бути дієвий покроковий підхід, враховуючи слабкі точки України?
Подальша підтримка Європою війни Росії проти України за рахунок виплат Росії 480 мільйонів євро на день є неприпустимою. Половина цієї суми йде на постачання газу і лише 3 відсотки припадає на вугілля. Заборони імпорту вугілля недостатньо, оскільки ця частина імпорту є занадто малою. Я очікую, що ЄС буде орієнтуватися на ті сектори, які є найбільш актуальними. Неможливо припинити постачання російського газу за одну ніч. Проте, значне скорочення вже завдало б серйозної шкоди грошовим потокам російського керівництва і, таким чином, його здатності фінансувати війну проти України. Дискурс потрібно змінити. Твердження, що Європа не може обійтися без російського газу, — неприпустиме. Скорочення імпорту газу має початися негайно.
Це інтерв'ю вперше надруковано німецькою на boell.de.