Історикиня Тетяна Водотика пояснює, яку роль зіграла російська держава на підприємництво, і як штучний тиск на ресурси породив «культуру бідності».
Україну й Росію пов’язують тисячі видимих і невидимих ниточок. Родини, спогади про навчання, культурні контексти, політичні традиції, спільна історія, а ще — економіка. Протягом століть економіки українських і російських земель були тісно переплетені та взаємно залежні.
«Сутінкову» економічну залежність виміряти дуже важко, бо не тільки і не стільки в дорогах і залізницях чи в сумі прямих інвестицій вона обраховується. Вирішальне значення для структури й розвитку економіки мають знання, ідеї, цінності, моделі взаємин і стратегії мислення. І саме ці речі зазнали потужного імперського впливу — деструктивного, а часом і нищівного. Цей вплив можна візуалізувати на прикладі підприємництва як одного з рушіїв економіки та підприємців як чи не найактивнішої соціальної групи.
Імперська державність відчутно й глибинно вплинула на систему цінностей підприємців. У цій системі домінували і часто досі домінують цінності виживання, (само)збереження. Про самореалізацію, розвиток, інноваційність, втілення сміливих ідей і мрій, ба навіть про створення компаній не на одне покоління йшлося зовсім рідко. Ще рідше бізнесмени отримували реальний інструментарій впливу на чинні політичні практики — поза межами якогось галузевого лобі чи окремого міста, де підприємця могли обрати мером (у ХІХ столітті).
У Російській імперії (якщо дуже спрощувати реальність, звісно) існувало неписане правило: лояльність в обмін на прибутки.
Прагнення тримати бізнес подалі від важелів впливу на реальні політики і загалом відсутність зрозумілих моделей відносин бізнесу й влади досі даються взнаки.
Законодавча неврегульованість, як-от функціонування закордонних фірм, використання підприємців як ресурсу для вирішення соціальних проблем, плекання патерналізму як моделі відносин, пріоритет розвитку великого бізнесу (зручнішого для тих чи тих корупційних домовленостей), брак інструментів для діалогу і небажання його налагоджувати, корупція — тренди, закладені в часи імперії, знайшли чудове продовження в роки нової економічної політики (1921–1929). Запроваджена після руйнівної громадянської війни і невдалої спроби побудувати комунізм ця політика мала на меті відродити економіку новостворених совєтських республік. Дозволена приватна ініціатива швидко довела свою продуктивність. Однак позиція совєтської держави від цього не стала м’якшою. Підприємець 1920-х років став спершу карикатурним героєм, згодом ворогом, а далі в’язнем табору в Сибіру.
Історія династії Вадонів, підприємців із Херсона, ілюструє, як бізнес у країні Рад коштував життя. Сім’я володіла заводом і верф’ю, але 1917 року втратила все й емігрувала у Францію. Тільки Євген (Ежен) Вадон залишився в Херсоні та в часи нової економічної політики заснував власну справу. Так він дав роботу колишнім працівникам сімейної фірми, налагодив виробництво машин для сільського господарства. Підприємство стало успішним, його навіть цінувала міська влада. Ще до початку сталінських репресій Вадони зазнали переслідувань, їх не раз заарештовували, востаннє — 1937 року. Євгена Вадона розстріляли 13 березня 1938-го, його 25-річного сина Бориса засудили до 7 років таборів. Життя Бориса було скалічене: син репресованого не мав права на якісну освіту та роботу, його мрія навчатися в консерваторії була розчавлена чобітьми радянської репресивної машини.
Однак приватна ініціатива воістину незнищенна, тож навіть у найтемніші часи сталінських репресій (1930-ті) і тим більше в добу Леоніда Брєжнєва (1964–1982) підприємництво жевріло.
Родина Качоровських, нині відомий український бренд взуття Kacho Group, пронесла шевську майстерність через «відлигу», «застій» і «перебудову». Ремесло передавали від покоління до покоління: ще з кінця 1950-х років чоловік і дружина після офіційної державної роботи шили вдома вручну взуття, щоб через кілька десятиліть їхня онука могла перетворити улюблене заняття на власний бізнес. І це лише один приклад. Приватні прийоми у лікарів, маленькі ательє на квартирах від Чернівців до Донецька, торгівля на міських ринках, навіть перепродаж речей із Заходу (від джинсів до фотоапаратів) доводили, що бізнес ще й як здатний до пристосування. І над усіма цими людьми висів дамоклів меч кари за свою часто напівзлочинну діяльність. Певна річ, в умовах такого тиску інших цінностей, крім виживання та прагнення чимшвидше отримати прибуток, викристалізуватись не могло. Сформувалося відповідне ставлення до держави — як до ресурсу, який потрібно використати, як до партнера, якого можна обдурити, бо він теж ставиться до тебе як до інструменту вирішення проблем. Корупція — зрозумілий та прийнятний інструмент; важить ціна, а не цінність. Підприєм(и)ці з таким світоглядом не рідкість і в сучасній Україні. Коріння ж їхнє сягає моделей, сформованих ще в імперському ХІХ столітті.
Додамо до цього десятиліття амбівалентного ставлення до бізнесу і підприємництва. З одного боку, це заздрість, бо всі хочуть бути багатими. З іншого боку, це зневага і переконання, що багатими бути соромно, адже це точно нечесно зароблені гроші. Нечесно, бо як інакше відкрити кав’ярню, не давши хабара чиновнику в місті (байдуже, надворі 1880-й, 1925-й чи 1995 рік). Нечесно, бо як інакше можна запустити завод, не маючи щедро проплачене лобі в уряді й гарантовані замовлення на продукцію (байдуже, чи у 1895-му чи у 1995-му).
Нерозуміння цінности і складових підприємництва, презирство до багатства, яке приховує заздрощі й зневіру у власних силах змінити життя на краще, — все це не покращувало середовище функціонування бізнесу.
Десятиліття зневаги до підприємництва породили «культуру бідності» й досі тримають як українців, і бізнес головно в парадигмі цінностей виживання. Роль Російської імперії та, ширше, російської держави в цьому надзвичайна. Десятиліттями створювався штучний тиск на ресурси, розвиток українських земель підлаштовувався під інтереси імперії, насаджувалися імперські моделі суспільних відносин і цінності, патерналізм на всіх рівнях.
Дослідження свідчать, що навіть ті українці/ки, хто розуміє важливість економічних свобод, тлумачать їх у свій особливий спосіб. Підприємництво, наприклад, — спосіб вийти з бідности. Проте тільки якщо «хтось мінімізує всі ризики, навчить, поставить справу». Тобто йдеться не просто про «дасть вудочку й навчить ловити рибку», а ще й про «забезпечить мінімальний вилов». Проте підприємництво та бізнес геть не про це, а про ризик, сміливість, відкритість думок, готовність приймати виклики і відповідати за свої рішення. Цей наслідок постколоніального мислення українське суспільство досі долає.
Сучасні українські бізнеси демонструють водночас дві речі. З одного боку, це вплив колоніального спадку, що проявляються в низці дрібниць — від неймінгу ресторанів у південних містах до патерналізму та стратегій розвитку справи. Здавалося б, що спільного між назвою ресторану «Александровский» чи «СовременникЪ» (в Одесі) та вимогою забезпечити умовний завод гарантованими державними замовленнями? Неочевидна відповідь — імперське минуле. Саме воно часто править за основу і для назви бізнесу, і для моделі його існування. З іншого боку, саме бізнес може стати провідником нових цінностей та зрештою звільнення від наслідків російського імперського тиску. Вивільнення підприємницької ініціативи, свідомої потенційних ризиків, готової грати за законними правилами і довго, у сучасній незалежній Україні стає інструментом звільнення від колоніального спадку.
І вже згаданий кейс родини Качоровських — не лише приклад того, як бізнес пережив систему, що вважала його злочинним. Це ще й про цінність родинних традицій, гнучкість, готовність ризикувати і будувати справу за новими моделями. Нині в Kacho Group функціонал поділено між членами родини. Бізнес із готовністю диверсифікують — шиють уже не тільки взуття, а й одяг, у крамницях готують чудову каву. Під час війни потужності переорієнтували на пошиття зручних та якісних берців. Зрештою, чи не ключова цінність для бізнесу — це розуміння своєї ролі і відповідальності. Війна вкотре засвідчила, що цінності свободи, відповідальности, громадянської єдности критично важливі. Саме для виживання.