Міжнародна конференція «Роль жінок у відновленні України»: ключові тези

1 грудня

Голова департаменту Східна Європа Фонду імені Гайнріха Бьолля Вальтер Кауфман розпочав конференцію вітальними словами, розповів про досвід міжкордонної співпраці, та висловив сподівання про таку ж співпрацю з Україною.

«Майбутнє української демократії дуже залежить від жінок», —наголосив Кауфман. 

Він також висловив слова подяки Україні за те, що захищає Європу від російської агресії, та подяку українкам, а надто — організаторкам конференції.

Заступниця голови делегації Європейського парламенту в парламентському комітеті асоціації Україна – ЄС Віола фон Крамон у своїй промові зробила акцент на важливості збільшення кількості жінок у сферах ухвалення рішень: 

«Ми давно працюємо з Україною, зі зміцненням жіночої сили, але зараз є екстраординарна ситуація. Роль українських жінок у суспільстві завжди була важливою, проте саме зараз має бути особливо підсилена нами, в тому числі технічно», — сказала політикиня. 

За її словами, лідери партій —  це майже завжди чоловіки, майже всі рішення нині ухвалюються чоловіками, влада зосереджена в їхніх руках, тому на це потрібно вплинути, адже зараз є дуже багато простору для реалізації жіночого потенціалу.

«В Україні більшість рішень зараз все ще ухвалюють чоловіки, президент і всі, хто його оточують, — це чоловіки, серед них немає жодної жінки», — зауважила Віола фон Крамон.

Членкиня Європарламенту Аліс Ба Кюнке пригадала, як будучи міністеркою шведського уряду, приїжджала до України в 2016 році, щоб висловити свою підтримку українкам та українцям.  

«Ті українські жінки з якими ми зустрілися, є супержінками!», — сказала Аліс Ба Кюнке. 

Українські жінки зробили багато кроків для впровадження гендерних ініціатив у різні сфери

Голова Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» Христина Кіт зауважила, що «ЮрФем» засновані у Львові й продовжують традицію об’єднання сильних жінок Галичини.

За її словами, саме в Україні жінки роблять усе для покращення ситуації, якщо це стосується жінок в окупації, забезпечення стандартів безпеки для жінок, які постраждали від гендернозумовленого насильства, в тому числі, сексуального насильства внаслідок війни.

«Українські жінки, які беруть активну участь у політиці, громадському, оборонному секторах, зробили вже багато кроків, щоб гендерний фокус перебував у тих виконавчих ініціативах, які просуваються, і в тій роботі, яка проводиться в законодавстві», — сказала Христина Кіт.

Директорка юридичного департаменту Львівської міської ради Гелена Пайонкевич наголосила, що ця конференція має стати важливою платформою для обміну досвіду та думок щодо ролі жінки у відновленні та розвитку України. 

На її думку, українки нині дуже сильні та незламні. 

«Ні для кого не секрет, що першими волонтерками та медикинями в Україні стали саме жінки», — сказала Гелена Пайонкевич.

Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко не змогла доєднатися офлайн, але висловила захоплення організацією такого заходу.

«В Україні є певні прогреси і прогалини на шляху до гендерної рівності… Я дуже рада, що і Офіс Генерального прокурора, і Міністерство внутрішніх справ є активними учасниками і учасницями політики просування прав жінок. Взаємодія з громадськими організаціями — це основа успіху. Об’єднавшись всередині, ми маємо об’єднатися також і з зовнішніми партнерами», — сказала Катерина Левченко.

Очільниця організації «Центр громадянських свобод», лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук не змогла бути присутня особисто, але надіслала коротке відео-вітання.

«Жінки в авангарді цієї війни. Є волонтерки, військові та безліч жінок, що допомагають українському фронту. Мужність не має гендеру. В «рускам мірє» чоловік домінує, а жінка лише виконує визначені ролі. Це й відрізняє авторитарну Росію від Європи», — зауважила Олександра Матвійчук. 

Вона також наголосила, чому ми боремося проти цього режиму:

«Щоб наші доньки не опинилися в ситуації, в якій вони мають доводити що вони теж люди». 

Відбудова європейської України: жінки і політичне лідерство

Народна депутатка Марія Іонова зауважила, що всі українські жінки, особливо перед обличчям викликів розуміють, що попри все мають навчитися приймати ці виклики і працювати.

«90 відсотків змін, які нам вдалося здійснити з 2014 року, не були б можливими, якби не було співпраці з громадським сектором. Ми пройшли бар’єр, коли говорили тільки про жіночі права, зараз суспільство набагато краще розуміє, що в різних сферах повинні бути враховані позиції як чоловіків, так і жінок. Вірю, що кожного наступного року ми будемо на крок вищими», — сказала політикиня. 

«Відбудова — це інклюзивність, ідеться не тільки про жінок. Це дуже велика верства суспільства, якій потрібно буде багато допомоги, юридичних і фінансових інструментів… Війна перекрила нам можливості для єднання та синергії… Гендерний аспект — це і про антикорупційну політика також. Фігурантами 95% корупційних справ є чоловіки. Вибачте, але ми маємо і про це говорити», — наголосила Марія Іонова. 

Голова Громадського Альянсу «Політична дія жінок» Ірина Тишко переконана, що більше жінок у владі, то більше буде прав для них.

«Співпраця парламентарок і громадських діячок є дуже дієвою, але недостатньою. Чим більше влади і ресурсу, тим менше жінок при владі. Треба говорити, що саме від чоловіків очікують політ лідерства», —  зауважила Ірина.

Вона також додала, що видимість жінок у медіа дуже впливає на громадську думку. 

«Зараз цей відсоток зменшився, що дуже сумно. Зараз в медіа жінки більше виступають потерпілими, а не впливовими людьми», — сказала Тишко.

«Політика — це та сфера, до якої треба готуватися. Потрібні лідерські програми для жінок, які хочуть йти в політику, щоб їх вчили бути видимими. Жінки дуже багато роблять, але багато не говорять про це, а про це потрібно говорити», — підсумувала громадська діячка. 

Депутатка Мурованської територіальної громади, гендерна експертка, керівниця комунікаційного відділу Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» Ярина Волошин наголосила, що наразі традиційна роль матері і поки нетрадиційна роль політикині ввійшли в конфлікт. А тому дуже доречним було б відкриття ясельних груп для дітей від 1 року.  Це дасть змогу вивільнити руки жінкам.

«Якщо говорити про політику загалом, то це не дуже френдлі середовище, тут є багато конкуренції. Найближчим часом досягнути рівності в політиці не вдасться. Але я вірю, що збільшення кількості жінок у політиці буде дуже важливим кроком. Це буде місцем сили і підтримки якого мені бракувало на початку», — зауважила Ярина Волошин. 

Народна депутатка, членкиня Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Єлизавета Ясько розповіла про формування делегацій.  

«У процесі формування українських парламентських делегацій закордоном спочатку отримували безліч заявок чоловіків, але свідомо обрали забезпечити жіночу залученість». 

Також, за її словами, дуже важливо, як Україна буде використовувати жіночий потенціал після перемоги. 

«Про це потрібно говорити окремо і більше. Адже кожна з нас робить для захисту і перемоги все можливе, поєднує в собі багато ролей. Материнство в часі війни — це виклик. Особливо коли поряд немає партнера», — підсумувала політикиня.

Російські воєнні злочини: сексуальне насильство як зброя

Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко зауважила, що впродовж цього року подали два законопроєкти, спрямовані на протидію сексуального насилля та допомогу людям, що постраждали від воєнних злочинів. 

«Протягом цього року ми підготували два важливі законопроєкти, які вже зареєстровані у Верховній Раді України. Серед них — законопроєкт про протидію сексуальному насильству і допомогу постраждалим від нього. А також — проєкт закону про статус осіб, які постраждали від воєнних злочинів. Проєкти взаємодоповнюють один одного і є для нас дуже важливими». 

Левченко наголосила, що Росія використовує сексуальне насильство як зброю, і що такий піхід використовують інші злочинці в тих регіонах, де йдуть війни. Тож сексуальним злочинам на війні потрібно протиядіти. І ця робота має відбуватися не тільки на локальному рівні, де йде війна, а й глобально. Також спікерка підкреслила, що варто проявляти ініціативу у цих питаннях.

«Щоб бути видимими, ми не маємо чекати, коли нас запросять до дискусії. Ми маємо йти та ініціювати, підіймати ці питання. Робити все, щоб це стало на порядку денному», — наголосила Катерина Левченко.

Директорка з комунікацій ГО «СЕМА УКРАЇНА», правозахисниця Людмила Гусейнова зазначила, що їхня організація постійно розвивається та збільшується, а все більше людей починають говорити про сексуальне насильство, пов’язане із війною. І це надзвичайно важливо — говорити про злочини, які скоюють росіяни, говорити про людей, які досі перебувають в полоні.

«Дуже важливо, аби люди розуміли, що сексуальне насилля, пов’язане із війною, — це воєнний злочин», — підкреслила експертка.

Сама ж Людмила теж була в полоні росіян, її звільнили рік тому. Відтоді вона робить усе можливе, аби голос ув’язнених жінок чули.

«Учасниці нашої організації — дуже сильні жінки, більшість яких жили на окупованих територіях. Росіяни ув’язнюють тих, хто чинить супротив. Таким чином хочуть зламати волю, для них це дуже принципово. Тож більшості жінкам виносять вироки тільки тому, що вони — громадянки України.

Про цих жінок, які досі перебувають у полоні, деякі із 2017 року, немає кому турбуватися. Тож я прошу підтримувати їх. Якщо у вас виникає питання «а що ми можемо зробити?», дізнайтеся більше про цих жінок. Вимагайте їх звільнення», — закликала Людмила Гусейнова.

Фіксувати злочини важливо, але найперше — треба дати підтримку постраждалим

За час повномасштабної війни у Офісі Генерального прокурора зафіксували 252 факти сексуального насилля, пов’язаного з війною. Із них 157 звернень від жінок, 95 — від чоловіків, 13 справ щодо неповнолітніх. Території на яких зафіксовано найбільше злочинів СНПК: Херсонська область — 77, Київська — 52, Донецька — 65, Харківська — 23, Запорізька — 15.

«Найчастіше ми стикаємось зі зґвалтуванням, каліцтвом або насильством над статевими органами, примусовим оголенням, погрозами та спробами зґвалтування, примусом дивитись на сексуальну наругу над близькими особами», — зазначив прокурор Офісу Генерального прокурора Віктор Мисяк.

Водночас він підкреслив, що ця статистика не відповідає дійсності, адже часто постраждалі не звертаються за допомогою.

«Є випадки, коли жінки зазнали громадського осуду після сексуального насильства і були змушені через це виїжджати. Чоловіки ж частіше розповідають про катування і побиття, але не вважають, що це сексуальне насилля, пов’язане з війною».

Тож зараз сектор безпеки й оборони змінює підходи до розслідування злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством та спілкуванням із постраждалими.

«У багатьох жінок, які повернулися з полону, є також проблеми із репродуктивним здоров’ям. Багатьох із них російські окупанти запитували: «Ви вагітні?». Чули у відповідь, що ні й казали: «Ну то вже й не будете». Такі жінки потребують тривалого та серйозного лікування.

Ми всі зацікавлені в тому, щоб зафіксувати злочини, але фіксація в цьому випадку — не головне. Головне для нас — це підтримка, реабілітація і допомога постраждалим», — додав Віктор Мисяк.

Старша радниця щодо сексуального насильства, пов’язаного з війною, у International Partnerships for Human Rights Оксана Покальчук пояснила, чому сексуальне насильство — це зброя. 

«Бо це впливає не тільки на постраждалого, а й на всю сімʼю. А якщо людина з села, то це впливає й на село, а то й на цілий район», — сказала вона. 

«Я бачу що створюється багато онлайн-платформ психологічної допомоги, і це дуже добре. Але більшість людей із окупованих сіл не зможуть зайти на ці платформи, бо банально не вміють. Я вважаю, що потрібно їхати і точково допомагати людям. Фізичні поїздки якомога далі в села, довгі розмови – саме так ми знаходимо тих, кому справді потрібна допомога», — наголосила експертка. 

Проблема гендернозумовленого насильства під час

війни та у післявоєнний період

Заступниця голови в Центрі «Жіночі перспективи» Марта Чумало зауважила, що за підсумками дослідження одного з київських університетів, найбільший фактор ризику під час війни — бути жінкою. 

«Сексуальне насильство щодо жінок було і до війни, і під час. Війна зробила так, що ми маємо чорно-біле мислення. Насправді ж зґвалтування трапляються і поза межами фронту. І це роблять українські чоловіки. В тому числі чоловіки, які повертаються з фронту, теж ґвалтують жінок», — наголосила Марта Чумало.

Вона також розповіла історію потерпілої, що була зґвалтована з чорним мішком на голові: 

«Її кинули на узбіччі, так що вона втратила орієнтацію.  Це зробили шестеро хлопців, і я підозрюю, що це українці», — каже експертка. 

«Ті чи інші органи кажуть, що це не на часі, але ми маємо говорити про те, що ця проблема зростає! І вона буде зростати з кожним днем війни», — підсумувала Марта Чумало.

Керівниця аналітичного центру «ЮрФем» Катерина Шуневич розповіла про дослідження про те, як упродовж перших півроку повномасштабного вторгнення змінювалася кількість випадків фіксування домашнього насильства. Фахівчині «ЮрФем» намагалися аналізувати судову практику звернень до правоохоронних органів за цей період. 

«Виявилося, що в тих регіонах, які зазнали тимчасової окупації (наприклад, Київська область), кількість звернень зменшилася. Тоді як у Львівській області кількість телефонних дзвінків була однаковою», — зауважила фахівчиня. 

За її словами, на початку повномасштабної війни на 52% зменшилася кількість звернень до правоохоронних органів щодо домашнього насильства в Україні. Хоча очевидно, що кількість цих випадків насправді не зменшувалася. 

«Дані з правоохоронних органів свідчать, що станом на зараз кількість звернень щодо випадків домашнього насильства сягає понад 200 тисяч, і я думаю, що це неофіційна статистика. Під кінець року ми будемо мати вже іншу. У нас є дві категорії злочинів. Перша — це воєнні, а друга — кримінальні правопорушення, пов’язані з домашнім, сексуальним насильством, зґвалтуванням та іншими. І тут потрібно пильнувати, бо на це теж мусить бути належне реагування. Приміром, станом на зараз в Україні немає відповідальності за сексуальні домагання, і це серйозна проблема», — наголосила Катерина Шуневич. 

Вона також закликала пам’ятати, що в центрі будь-якого розслідування є людина, а не результат, хоча він теж є важливим. 

Старша викладачка Національного центру для жінок, наукова працівниця медичного факультету Уппсальського університету (Швеція) Джил Тренхолм говорила про те, як потрібно комунікувати з людьми, які отримали травму. 

«Має бути розроблена політика спілкування. Робіть більш точну статистику, не треба узагальнювати відомості про постраждалих. У мене очі наповнюються слізьми, коли я чую скільки у вас «вогню». Як багато організацій утворюються в Україні», — зауважила експертка. 

Вона також розповіла, як у Конго ставляться до жінок, що завагітніли після зґвалтування. 

«Громади в Конго відкидають потерпілих. Наведу приклад 18-річної дівчини, в якої народилася дитина від ґвалтівника. Громада її не прийняла, навіть не торкалася дитини. Деякі жінки в Конго все ж таки приймали дітей, бо вважали що Бог подарував їм дар материнства. Проте церкви ділилися на два табори: перші казали що дитина — це дар. А другі навпаки – мовляв, зґвалтованій жінці не можна заходити в церкву, бо вважається, що в ній сидить диявол. Тому церква може як допомогти, так і нашкодити жінці», — наголосила Джил Тренхолм.

Жінки та підприємництво: зростання добробуту на

дорозі до членства в ЄС

Директорка з корпоративних комунікацій та сталого розвитку Starlight Media Яна Гончаренко переконана, що кожен великий бізнес має можливість підтримувати жінок-підприємиць. 

«Ми зрозуміли, що гендерна рівність — це навіть не про рівне представництво жінок і чоловіків в команді (тоді в нас їх було порівну). Надважливо створити дійсно рівні умови для реалізації кар’єрного розвитку жінок всередині Starlight Media. Зокрема, ми започаткували програму підтримки батьківства, кімнати для працюючих батьків, сервіси з онлайн-роботи, з’явилися ініціативи з надання додаткових відпусток для татів, з’явилася велика програма розвитку корпоративної культури. Для того, щоб у кожному робочому дні, від процесу найму на роботу до планування кар’єри, кожна наша працівниця відчувала, що ми компанія, де вона може повністю реалізуватися без бар’єрів і без гендерних упереджень», — наголосила Яна Гончаренко. 

Керівниця бізнес-хабу, начальниця відділу економічного розвитку та міжнародного співробітництва в Радомишльській громаді Олена Яцьківська наголосила на важливості підтримки жінок. 

«Хотіла б похвалитися, що за рік діяльності нашого місцевого бізнес-хабу ми допомогли написати 37 успішних бізнес-заявки, завдяки яким було залучено 8.4 мільйони гривень. Серед заявників 60% становлять саме жінки. При цьому кожна друга жінка, яка отримала грант, сказала, що не вірила, що все вийде», — зазначила Олена Яцьківська.

Вона також розповіла історію жінки з Нової Каховки.  

«Вона була успішною підприємницею, і все залишила вдома. Прийшла в наш хаб. За два місяці зареєструвала пасіку, домовилася з усіма, і вже отримала цього року урожай!»

Очільниця громадської організації «Смарта» Лілія Кісліцина: 

«Жінки Донеччини — це зовсім інший контингент, тому що для них немає там роботи. Немає садочків, школи працюють лише онлайн. І жінки постійно мають сидіти з дітьми, а не працювати. І навіть якщо жінка захоче заробити грошей, вона не матиме змоги навіть нормально зайти в інтернет. Тому треба думати про створення садочків, щоб ці жінки почали працювати. Подумати про інфраструктуру, яка буде зручною для жінок із малими дітьми», — каже громадська діячка. 

За її словами, з початку року ФОП відкрили 157 тисяч жінок, і такі цифри дуже надихають. 

«Бо чим успішнішою буде жінка, тим сильнішою буде Україна. Дуже хочеться, щоб закінчилася війна, і щоб ми почували себе в безпеці. Щойно  запрацюють процеси відбудови України, відразу ж українки повертатимуться додому», — додає Лілія Кісліцина.

Засновниця виробника рослинної доглядової косметики Vesna Інна Скаржинська розповіла, як розвивається її бізнес після вторгнення. 

«Я — мама, яка вже встигла виростити і виховати своїх дітей, але просто зараз для мене є великою цінністю розуміння того, що я можу бути корисною суспільству як підприємниця. На початку повномасштабного я врятувала своїх дітей, і ми евакуювались із Бучі. На той момент вирішили, що наш бізнес помер, але неочікувано для нас наші прибутки зросли в 5 разів. Зараз у нас є 12 косметичних брендів, із якими ми постійно співпрацюємо», — каже Інна Скаржинська.

«Треба почати себе цінувати, українці та українки мають навчитися поважати себе і підтримувати своє виробництво. Коли я започатковувала свій бізнес, розраховувала тільки на себе і не вірила, що хтось може мені в цьому допомогти безкоштовно. Бізнес було набагато простіше відновити фінансово. Обладнання в кредит можна взяти, а от людей — ні», — зауважила спікерка. 

За її словами, наразі дуже важливо, щоб фахівці та фахівчині, які виїхали за кордон, поверталися в Україну. 

У свою чергу, директорка департаменту фінансової політики Львівської міської ради Вікторія Довжик переконана, що жінкам дуже шкодять стереотипи. 

«Стереотипність заважає жінкам почати власну справу. Тішуся кожного разу, коли жінка робить свою кар’єру, коли вона створює бізнес, йде в політику», — запевнила посадовиця. 

Вона також розповіла, як у Львівській міськраді підтримують підприємців та підприємиць. 

«Ми створили умови і місце, де ви можете почути про різні ініціативи і можливості від донорів. У нас є ваучери для релокованих підприємців для та підприємств, які виробляють щось для військових», — запевнила Вікторія Довжик. 

Програмна спеціалістка з інтеграції в ЄС ООН Жінки Зденка Лонкар нагадала про дуже важливий для розвитку підприємництва вебсайт pochatokua.com, створений Україною та Японією. Там можна знайти багато можливостей і грантів для українського бізнесу.

«Щодо дитсадків і шкіл, я хотіла б сказати, що в Україні лише 15% дітей від 0 до 3 років, які відвідують дошкільну освіту. Уявіть, якщо відкрити більше таких закладів, скільки робочих місць можна буде забезпечити жінкам», — зауважила спікерка. 

«ООН Жінки точно будуть працювати над економічною спроможністю жінок, адже важливо, щоб вони були менш вразливими і більш вільними», — сказала Зденка Лонкар.

Вона також побажала всім підприємницям бути більш наполегливими. 

2 грудня 

Директорка громадської організації «Дівчата» Юлія Спориш розповіла, як організації громадянського суспільства допомагають залучати жінок у процеси відбудови. 

«Без психологічної підтримки ми не зможемо зробити нічого. Не можна відбудовувати країну, якщо люди банально не сплять. Нам потрібні безпечні простори й психологічна допомога… Інколи жінки не підтримують жінок, бо бояться конкуренції. Такий барʼєр ми можемо подолати тим, що говоримо про нього. На жаль, ми не інвестували в освіту експерток із гендерної рівності, тому їх немає», — зауважила Юлія Спориш. 

Вона також розповіла, що ГО «Дівчата» була створена в 2019 році. 

«Ми підтримуємо дівчат і жінок в Україні. Адвокатуємо, щоб проєкти, які реалізовуються в Україні, відповідали нашому контексту. Я дуже вірю в те, що жінки в Україні мають бути успішні, багаті і щасливі. Це те, що записано в місії нашої громадської організації. Наступні три роки ми будемо мати великий проєкт про те, як зробити видимим жіноче лідерство. Тому що ми бачимо, що у маленьких дівчат немає рольових моделей. Ми, жінки, мало розповідаємо про себе.  Ми дуже мало виходимо на сцену і кажемо: «Ми це зробили». Ми дуже скромні. Нас часто шеймлять за те, що ви розповідаємо про свої досягнення». 

Жінки на передовій

Радниця з гендерних питань Командувача Сухопутних військ ЗСУ Оксана Григор’єва наголосила на тому, що зростання кількості жінок у війську спонукає говорити про необхідність виборювати більше прав, попри те, що армія — досить консервативна структура. 

«Масове зростання кількості жінок відбулося в 2014 році. Більшість із них зараз ветеранки. Також у їх числі ті, хто зараз очолює ветеранські рухи. Були жінки діловоди, медикині, але це не бойові позиції. Хоча ми знаємо багатьох артилеристок і снайперок, які були зареєстровані не на свою посаду і отримували менші виплати відповідно», — пригадала посадовиця. 

За її словами, в 2018 році 50% українців та українок підтримували присутність жінок в армії, а нині, станом на 2023 рік, це вже 80%. Тобто підтримка зростає.

«Зараз більшість командирів уже визнає те, що жінка може воювати і воює, що вона повноцінна бойова одиниця. Більшою проблемою є все-таки те, що жінки обмежені в отриманні вищих бойових посад. У нас немає командирки батальйону чи бригади ЗСУ, бо це все чоловіки. Хоча я впевнена, що серед наших військових є достойні цих посад жінки. Ми маємо просувати ідею, щоб жінки навіть після 45-ти років навчалися на вищих військових курсах, щоб у майбутньому отримувати керівні командні посади», — сказала радниця. 

«Без жінок нам цю війну не виграти, це всі бачать. У тому числі й керівництво Збройних Сил і Міністерство оборони це прекрасно розуміє», —  зауважила Оксана Григор’єва. 

Вона також нагадала про гарячу лінію, на яку можна звертатися, якщо хтось потерпає від гендернозумовленого насильства в армії. 

«На ваш запит обов’язково відреагують, тому не треба мовчати». 

Засновниця ініціативи Аrm Women Now, народна депутатка Ірина Никорак розповіла про те, як ініціювала пошиття військової форми для жінок. 

«За 30 років незалежності і 10 років війни жінкам видавали чоловічу спідню білизну, чоловічу захисну амуніцію, взуття (замість 37 розміру – 41, бо це був найменший розмір). Усе було з урахуванням потреб чоловіків, і це було великою проблемою. Тому ми й створили нашу соціальну ініціативу і буквально з нуля почали шити жіночу військову форму», — каже Ірина Никорак. 

Вона переконана, що варто більше уваги приділяти потребам жінок на фронті. 

«60 тисяч жінок — невже цього недостатньо, щоб повністю реформувати систему речового забезпечення на фронті? Щоб були враховані жіночі потреби, комплекції, щоб шилися спеціальні жіночі плитоноски з полегшеними керамічними плитами, щоб мінімізувати тиск у районі грудей. Ідеться не про красу. Це якраз єдиний випадок, коли є значення як вбрана жінка. Бо це про комфорт і ефективність на фронті. Коли ти в зоні бойових дій, коли ти по 5 годин спиш у бліндажі, в окопі, то тобі принаймні має бути комфортно. Це про повагу, про рівність, про гідність жінки в армії, про голос жінки. Щоб зробити її більш видимою в українській боротьбі і відстоюванні свободи й незалежності». 

«Армія — це про обов’язок, чітке виконання завдань, і аж ніяк не про гендерні ролі. Хоча чомусь все одно відштовхуються від того, що ти жінка, а не від того, наскільки ти професійна й ефективна. Чоловіки кожні 3-4 місяці отримують підвищення звання, тоді як жінкам доводиться чекати і працювати для цього набагато довше. Крім того, на жаль, в армії все ще є сексизм, і він знецінює жіночий внесок у цю війну», — підсумувала депутатка.

Дослідниця в Інституті Гендерних Програм Ганна Гриценко нагадала про проєкт «Невидимий батальйон», який працює з 2015 року. 

«Ми побачили велику проблему, що внесок жінок в війну є невидимим. Жінка могла брати участь у воєнних діях, але не могла обіймати бойові посади. Вона могла бути навіть не працевлаштована. Відповідно й не отримувати грошове забезпечення й подальші ветеранські виплати. Або вона могла бути працевлаштована на небойову посаду, таку як кухарка, швачка», — розповіла Ганна Гриценко. 

За її словами, нині жінки не мають забезпечення базовими речами, такими як одяг чи засоби особистої гігієни. 

«Тільки в 2022 році пошили літню форму для жінок. Зимової ще не бачили».

«Ми працюємо 8 років, і ось наші досягнення: відкриті бойові посади для жінок, ветеранки отримали статус учасниць бойових дій, жіночий внесок став більш видимим, впроваджена посада гендерного радника, все більше й більше розповідають про жінок, які боронять Україну. І розроблений механізм протидії сексуальним домаганням, який перебуває в процесі впровадження», — підсумувала Ганна Гриценко. 

Засновниця Жіночого ветеранського руху Катерина Приймак розповіла, як пішла у військо. 

«У 2014 році ми поїхали з подругою в Донецьк подивитися, що там відбувається. Назад ми їхали майже на останньому потязі в Дніпро. Потім у жовтні ми заїхали на базу Добровольчого українського корпусу, де воювали люди, з якими ми познайомилися на Майдані. І в якийсь момент я вирішила доєднатися до них. Там почався мій шлях в медслужбі «Госпітальєрів», — пригадує Катерина Приймак. 

«Тема жінок у війську дуже наскрізна. Український жіночий рух класний тим, що ми, жінки, обʼєднуючись, маємо велику силу… У той же час, жінки часто бояться захищати себе, бояться говорити публічно… Бо коли ти домагався до жінки, тебе переведуть в інше місце, ще й дадуть вище звання», — сказала ветеранка. 

За її словами, дуже важливо подолати корупцію в армії. 

«Маленька корупційна армія не виграє у великої корупційної армії. Треба змінювати систему», — наголосила Катерина Приймак.

Вона також підтвердила, що досі існує проблема із забезпеченням жінок найнеобхіднішим. 

«Усю форму передають громадські організації, а ту, яку прийняли на забезпечення, ми поки що не бачили. Немає базових речей, таких як прокладок. Тобі або передають волонтери, або треба думати, скільки ти будеш в лісі, щоб підготувати певну кількість тампонів».

Відновлення України після війни: жінки як рушійна

сила побудови цілісних стратегій гендерної рівності

Директорка громадської організації «Дівчата» Юлія Спориш розповіла, як евакуйовувалася з Ірпеня після початку повномасштабного вторгнення. 

«Черга з автомобілів починалася в нас біля дому. Потім я виїхала за кордон із дітьми. ГО «Дівчата» почала давати гроші на евакуацію. Бо багато людей втратили доступ до фінансів, а в когось була незаправлена автівка… І перше, що я робила, – давала гроші зі свого особистого рахунку. А чоловік, що залишився в Україні, розвозив гуманітарку».

За словами Юлії, для її громадської організації змінилося усе, крім світоглядних речей. 

«До війни ми займалися лише секспросвітою і збільшенням представництва жінок в економічній сфері. А зараз ми маємо 12 великих напрямків. Для нас змінилось усе. Змінилася допомога, яку ми надаємо. Ми почали працювати з постраждалими від гендернозумовленого насильства. Збільшили свою діяльність на всю Україну. Ми феміністична організація. Наш фокус діяльності не змінився — це діти і жінки. Ми підтримуємо сімʼї, де жінка є головою сімʼї. Продовжуємо реалізовувати проєкти із секспросвіти. Ми впоралися з масштабуванням. У нас немає проблем із організаційним розвитком. Єдиний виклик, із яким ми не впоралися, і не впораємося досить довго, – це достатня кількість експертів та експерток у регіонах», — підсумувала Юлія Спориш. 

Радниця з питань жіночого лідерства в надзвичайних ситуаціях у CARE Ukraine Анна Довгопол на питання модераторки про те, яким чином міжнародні організації зараз і після війни можуть підсилювати жіноче лідерство, функціонування, статус та спроможність жіночих організацій в Україні відповіла так: 

«CARE International — справді одна з міжнародних організацій, які зараз працюють в Україні, і які ставлять гендерні аспекти у центр гуманітарного реагування. Це роблять далеко не всі. В нас також є програма, яка власне полягає в усуненні бар’єрів для участі жінок у гуманітарному реагуванні, бо ми ж розуміємо, що жінки і чоловіки в будь-яких війнах і видах конфліктів страждають по-різному. Саме тому, що наш життєвий досвід дуже різний. Зважаючи на це, жінки так само були поряд із чоловіками, першими надавали допомогу і долучалися до різних гуманітарних питань. І попри все це, жінки досі не мають можливості впливати на ухвалення рішень і розподіл ресурсів». 

Вона також розповіла про бар’єри, з якими стикаються жінки. 

«У жінок часто є діти, і досить часто діти, оскільки вони теж забирають ресурси, є тим елементом, що ускладнює участь жінок у політиці чи будь-якій іншій діяльності. Саме тому дитсадки є надзвичайно важливими елементами державного забезпечення, які дають жінкам можливості для участі в суспільному чи політичному житті», — сказала Анна Довгопол. 

«Ще одним бар’єром є думки жінок про те, що вони недостатньо кваліфіковані… Мовляв, «нехай краще за мене вирішує хтось інший». Але правда в тому, що якщо відсоток жінок в Україні зараз становить більше 50%, то вони просто повинні мати стільки ж голосів у сфері ухвалення рішень, скільки їх мають чоловіки», — підсумувала спікерка.

Координаторка цільової групи з аналізу та розробки НПА робочої групи з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері освіти Міністерства освіти та науки Світлана Романцова наголосила, що 80%  працівниць у сфері освіти — це жінки. 

«Однак 80% керівних посад у сфері освіти обіймають чоловіки. Попри те, що приблизно 34% жінок мають вищу освіту, і коли в них є більший дохід, вони його спрямовують знову ж таки в освіту. Ми сьогодні бачимо, що чоловіків-вихователів, чи звичайних вчителів дуже і дуже мало», — констатувала Світлана Романцова. 

«Освіті потрібно всього 22 роки для досягнення гендерної рівності в Україні, та це найменша кількість років, порівнюючи з політикою, економікою й охороною здоров’я… Гендерна освіта — практика свободи, а свобода — це відповідальність. На жаль, наше суспільство поки не готове брати на себе таку велику відповідальність».

Доцентка політології, заступниця директора програми «Гендер і дипломатія» Högskolan Väst (Collage in West) Катажина Єжерська поділилася досвідом запровадження феміністичної політики у Швеції. 

«Багато хто сприйняв це з неоднозначною позицією. Багато хто сміявся з феміністичної політики, вважав це дивним. Швеція є невеликою державою, але ця феміністична політика принесла дуже багато корисних зв’язків. Такі ж зв’язки ця політика приность різним країнам», — сказала Катажина Єжерська. 

Вона також додала, що було дуже багато обговорень, що ж насправді означає запровадження цієї політики, адже слово «фемінізм» часом сприймали як ярлик. 

«Але, навіть стереотипні уявлення, повʼязані з цим поняттям, деколи нам допомагали. Люди розуміли, що ми налаштовані радикально». 

Заключні слова

Христина Кіт, голова Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем»: 

«Сподіваюся, що цей захід, якщо не стане традиційним, то ми принаймні продовжимо свою роботу в контексті висвітлення ролі жінок у відновленні України. Наше з вами завдання полягає в тому, щоб робити наш контекст і аспект видимим. Як правило, нам треба бути проактивними і самим заявляти про себе, не соромитися і пишатися собою».

Віола фон Крамон, заступниця голови делегації Європейського парламенту в парламентському комітеті асоціації Україна – ЄС: 

«Це лише початок, це лише перші кроки. Я не мала сумнівів, що українські жінки є прикладом для наслідування. Тут я отримала підтвердження! Якщо існує практичний підхід, то він є в Україні. Я дуже хочу, щоб ми показали здобутки українських жінок жінкам із нашого кола. Ми разом усе зможемо, ми вас підтримаємо. Українки дуже сильні, і ми віримо що у вас усе вдасться».

Аліс ба Кюнке, членкиня Європарламенту: 

«За ці два дні я сама справді стала сильнішою. Я пишаюся вами й вважаю, що українські жінки можуть змінити весь світ. Вас неможливо зупинити. Голоси шведських експерток впро Україну тепер будуть лунати ще голосніше завдяки вам і вашій сміливості». 

***

Участь жінок у різних аспектах процесів відбудови та євроінтеграції стала наріжною темою під час двох днів обговорень під час панельних дискусій та воркшопів. Експертки/-ти говорили про можливості підсилення жінок на рівні ухвалення рішень у політиці, про економічний ріст завдяки жіночому підприємництву, а також обговорювали проблеми, з якими стикаються жінки у ЗСУ, та відновлення справедливості для постраждалих від сексуального насильства.

Підсумком конференції стала розмова про цілісні стратегії гендерної рівності як обов’язкову складову процесу відновлення України.

Конференцію організовує Фонд імені Гайнріха Бьолля, бюро Київ — Україна разом із партнерами Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем», Українським Жіночим Фондом та офісами депутаток Європарламенту Віоли фон Крамон та Аліс Кюнке.

Медіапартнери заходу: Медіацентр — Україна, «Гендер в деталях», кампанія проти сексизму в медіа та політиці «Повага» та інформаційний портал «Жінки — 50% успіху України».