Стаття
Українська енергетика змінюється під впливом війни, зеленого переходу та євроінтеграції. Чимало викликів і досягнень у цій галузі пов’язані з жінками, які просувають трансформації, приймають складні рішення та долають бар’єри. Ольга Буславець, Інна Совсун та Юлія Усенко поділилися своїм досвідом, баченням гендерної рівності й тим, як забезпечити рівні можливості для всіх у секторі, що визначає майбутнє України.
Цих жінок обʼєднує не лише те, що вони є справжніми лідерками в енергетичній галузі, а ще й те, що всі вони — переможниці конкурсу «Жінки української енергетики», який з 2019 року проводить громадська організація «Жіночий енергетичний клуб України» за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ – Україна.
Ольга Буславець
«Коли жінки нарешті отримують шанс показати себе на найвищих посадах, їм доручають щось зламане», — про поняття «скляний обрив» та інші барʼєри для жінок в енергетиці
На своєму професійному шляху я стикалася з гендерною дискримінацією. Не один раз на посаду, на яку я претендувала, обирали чоловіка, навіть з меншою компетенцією і досвідом, ніж у мене. Я відчувала, що в цій «чоловічій» професії, щоб мати визнання і займати відповідну посаду, треба бути за професійними знаннями і якостями, зокрема лідерськими, на голову вище свого конкурента-чоловіка. Тому мені нічого не залишалося, окрім як далі працювати над підвищенням свого професійного рівня і лідерськими якостями.
Насправді багато барʼєрів існує в наших головах. Але ми не можемо і недооцінити суспільні стереотипи, які треба ламати. Мені пригадалася історія зі студентських років. Я одружилася перед п’ятим курсом університету і народила сина за місяць до захисту дипломної роботи. Спілкуючись перед захистом з куратором моєї роботи, професором, почула від нього думку: «Головну свою місію в житті ви вже виконали». Це було сказано в жартівливій формі, але відображало наявні стереотипи.
Тобто у нас, дівчат, ніхто не вірив, що ми можемо досягти успіху в такій «чоловічій» сфері як енергетика. Попри навіяні суспільством гендерні стереотипи, мій досвід і результати свідчать, що якщо ти покладаєшся на себе, віриш в себе і прагнеш до чогось — у тебе все вийде.
Віддавати перевагу чоловікам на обіймання керівних посад — ця тенденція, на жаль, є не лише в нашій країні. На це багато чого впливає: від стереотипів у суспільстві щодо ролі жінок до схильності чоловіків призначати на керівні посади «собі подібних» і потім проштовхувати їх далі карʼєрними сходами.
Навіть моє призначення очільницею Міністерства можна пояснити поняттям «скляний обрив» — коли жінку призначають керівницею кризової компанії в складний період, щоб врятувати бізнес. Тобто коли жінки нарешті отримують шанс показати себе на найвищих посадах, їм доручають щось зламане. І це робиться, через те, що у випадку невдачі можна сказати «Вона ж жінка, що з неї взяти?». А якщо щось вийде — ну, добре.
«Необхідно було терміново вирішувати багато гострих, проблемних питань та нових викликів, які ще ніхто до цього не вирішував», — про виклики і досягнення на посаді міністерки енергетики України
Нагадаю, що у квітні 2020 року, коли я очолила Міністерство енергетики та захисту довкілля, я прийшла на розвалену апаратну роботу колишніх двох міністерств, об’єднаних восени 2019 року — це був дуже невдалий експеримент. І це все в період локдауну та глибокої кризи в енергетиці, яка сформувалася після відкриття нової моделі ринку, яка, на жаль, була з самого початку дуже сильно спотворена.
Енергетична галузь була фінансово, технічно й економічно повністю розбалансована. Попередні адміністративні рішення по викривленню нової моделі ринку потягли за собою колосальні борги‚ зокрема в ключовій атомній генерації, на яку були покладені спеціальні зобов’язання по покриттю неринкової ціни для населення.
Галузь відновлюваних джерел енергії перебувала буквально у стані коми. Інвестори не мали жодної інформації, як їм далі вести діяльність, і були на межі дефолту платежів. З відкриттям імпорту електроенергії, ціноутворенням в умовах її профіциту, ціна більше не покривала операційних витрат і паливної складової як теплової генерації, так і атомної. Шахтарі були виведені в простій внаслідок втрати значного обсягу збуту видобутого вугілля.
Крім того, потрібно було вирішувати не тільки енергетичні питання, а й екологічні. Тоді горіли ліси… Перша моя робоча поїздка разом з президентом і прем’єр-міністром України була на девʼятий день після призначення на посаду саме в Чорнобильську зону, яка потерпала від пожеж.
Отже, необхідно було терміново вирішувати багато гострих, проблемних питань та нових викликів, які ще ніхто до цього не вирішував. Простих рішень у таких ситуаціях не буває — вони мають бути комплексними і дуже часто непопулярними.
Але мені є чим пишатися, незважаючи на те, що на посаді міністерки я була всього сім місяців, а оотім ще місяць на посаді першої заступниці міністра. За цей час було вирішено низку кризових ситуацій та розпочато роботу над стратегічними реформами в енергетичній галузі.
Енергетичний перехід — це саме те, чим мені доводилося займатися, і багато чого зроблено в цьому напрямі. Було стабілізовано роботу ринку електроенергії: удосконалено правила роботи учасни_ків ринку, покращено фінансовий стан державних енергетичних підприємств, зокрема «Енергоатому» — майже половина електроенергії вироблялася саме цією генерацією. Також великі споживачі — промислові підприємства — отримали можливість купувати електроенергію за конкурентною і справедливою ціною.
Тоді було врегулювано кризу в секторі відновлювальної енергетики: підписано Меморандум про порозуміння з інвесторами, знижено «зелений» тариф без його пролонгації, відновлено платежі за вироблену з ВДЕ електроенергію, удосконалено умови проведення «зелених» аукціонів для подальшого розвитку відновлювальної енергетики.
Припинено страйки шахтарів, забезпечено збут вітчизняного вугілля, повернуто шахтарів до роботи, погашено заборгованість із заробітної плати, розроблено Концепцію реформування вугільної галузі та розпочато роботу над справедливою трансформацією вугільних регіонів — у контексті енергетичного переходу це дуже важливий аспект. Хоча наш ворог прискорив усі наші прагнення на скорочення теплової генерації, і як наслідок — вугільної галузі.
Розроблено ключове законодавство для підвищення рівня енергоефективності економіки та створення інструментів для декарбонізації. Розблоковано роботу над проєктами угод про розподіл продукції щодо розвідки та видобутку нафти і газу на восьми ділянках, які узгоджено з інвесторами та затверджено розпорядженнями КМУ.
Було пожвавлено міжнародну діяльність. Зокрема, підписано спільну заяву між Урядом України і Німеччини про започаткування енергетичного партнерства за різними напрямами. Так, співпраця з Німеччиною була спрямована на підтримку нашої технічної синхронізації з європейськими енергосистемами ЕNTSO-E, з подальшою інтеграцією українських ринків до європейських.
Також розширено співпрацю з Фінляндією; відновлено роботу Україно-данського енергетичного центру; активізовано двостороннє співробітництво з країнами ЄС, а також з Великобританією, США, Канадою, Кореєю та Китаєм. Запроваджено фонд гарантування позик UNIDO для реалізації енергоефективних заходів на українських підприємствах.
На жаль, після того як я полишила посаду багато вже напрацьованих ініціатив було заморожено, і тільки під час повномасштабної війни дещо почали приймати і впроваджувати. Але час втрачено. Я впевнена, що якби все було реалізовано вчасно, ми б ще у 2022 році мали б розподілену генерацію і зовсім інший технічний і фінансовий стан енергетичних підприємств.
«У чоловіків інший підхід до прийняття рішень: вони часто орієнтовані на короткостроковий результат», — про складні і непопулярні рішення в енергетиці
Я вважаю, що у чоловіків інший підхід до прийняття рішень: вони часто орієнтовані на короткостроковий результат. Щоб зберегти статус, треба триматись за посаду. Щоб мати цю посаду, не треба пропонувати непопулярні або складні рішення. Але в енергетиці так не буває. Тут потрібна стратегія і довготривала робота.
Наприклад, я пропонувала президенту підтримати «Велике будівництво» в енергетиці, яке дало б масштабні переваги в майбутньому, посилило б нашу енергонезалежність. І ми навіть їздили з ним на Дністровську ГАЕС, де мали б далі будувати ще три гідроагрегати. Ми обговорювали також проєкт розбудови Канівської гідроакумулюючої станції.
Однак ці ініціативи не зацікавили, тому що вони не дають миттєвого результату. Для реалізації таких проєктів потрібно три роки, а це — довго. На жаль, прості рішення, які швидко приносять популярність, виявилися більш привабливими. Ту ж дорогу можна швидко побудувати, і результат видно одразу — її використовують, всі задоволені, аплодують.
«Підтримую введення квот на політичні посади, у наглядових радах в рамках корпоративного управління», — про те, як забезпечити більшу інклюзію та рівні можливості для жінок в енергетичному секторі
Щодо забезпечення більшої інклюзії, важливо працювати на рівні держави. В Україні, на жаль, досі зберігається тенденція, коли що вищий орган влади і рівень посади, то менше там жінок. На політичних посадах, у Кабміні, гендерний розрив значний. Я підтримую введення квот у політиці, наглядових радах і корпоративному управлінні. Що більше жінок входять у політику, то більше розширюється тематика політичних рішень і включаються питання соціальної справедливості, інклюзивності, що відображає взагалі різноманітність потреб нашого суспільства. Також треба не забувати і про ейджизм, який також часто стає барʼром — з цим теж потрібно боротися.
Потрібно висвітлювати роль жінок і їхні успішні кейси на різних рівнях. У цьому контексті хочу відзначити роль Жіночого енергетичного клубу, який започаткував чудову традицію — щорічно номінувати жінок у різних категоріях і відзначати їхні досягнення. Це дуже правильна ініціатива, адже вона дає іншим натхнення, знання та додаткову інформацію. Можливо, чийсь приклад дійсно мотивує когось до дій.
Крім того, важливо показувати історії успіху компаній із гендерно збалансованим керівництвом. Дослідження показують, що такі компанії мають кращі фінансові показники, а їхні рішення враховують не лише прибуток, а й соціальну та екологічну відповідальність. Саме це дозволить зламати або трансформувати багато стереотипів.
На мою думку, можливості для успішної кар’єри в енергетиці настільки широкі, що кожна людина може знайти себе. В енергетиці потрібні не тільки інженер_ки, а й фінансист_и, економіст_и, правни_ки, IT-фахів_чині — галузь трансформується і включає дедалі більше нових напрямів, пов’язаних із відновлюваною енергетикою, цифровими технологіями й екологічними стандартами.
Для молодих жінок, які тільки обирають професійний шлях, я завжди наголошую: вірте в себе, навчайтесь і розвивайтесь в обраному напрямі. Не зважайте на стереотипи. Мій власний шлях — від початку кар’єри до вершини — це підтверджує. Іноді потрібна підтримка, але надихнутись є чим. Я завжди кажу студенткам і студентам: немає перешкод, коли віриш у себе і маєш мету.
Інна Совсун
«Коли спілкуюся з представницями місцевої влади чи громад, вони часто цураються обговорення складних тем, зокрема енергетики», — про участь жінок у розробці політик, що стосуються енергетичного переходу, зміни клімату та зеленого відновлення
Участь жінок у розробці політик щодо енергетичного переходу, зміни клімату та зеленого відновлення залишається недостатньою через кілька причин. Насамперед це пов’язано з з проблемою наявності як такої державної політики у цих сферах. Якщо рішення і приймаються, то це відбувається за зачиненими дверима вузьким колом осіб, серед яких жінок дуже мало.
На національному рівні ситуація трохи краща — жінки частіше залучені до таких процесів. Але на місцевому рівні я бачу значну проблему. Коли спілкуюся з представницями місцевої влади чи громад, вони часто цураються обговорення складних тем, зокрема енергетики. Причиною цього може бути страх перед технічними аспектами, відчуття, що їм бракує знань, або навіть стереотипи, які нав'язувалися ще з дитинства, мовляв, «це не жіноча справа».
Також зберігається традиційний розподіл обов'язків: жінки переважно відповідають за освіту, медицину та соціальну сферу, а питання енергетики чи комунальних послуг залишаються поза їхньою участю. Це пов'язано і з тим, що такі рішення часто включають роботу з великими фінансовими потоками, що викликає додатковий страх та обережність.
Загалом, навіть якщо жінки не мають глибоких технічних знань, розробка політик — це значно ширший процес, де є місце і для їхніх ідей. Але зараз участь жінок у таких важливих рішеннях на місцевому рівні залишається дуже обмеженою.
«Ті, хто долучені до сфери євроінтеграції, це більшою мірою жінки, ніж чоловіки, порівняно з сектором загалом», — про можливості, які існують для жінок у політиці для просування теми енергетичної безпеки та зеленого переходу
Більше жінок присутні у темах, пов’язаних із зеленим переходом. Що свідчить про те, що там для них більше можливостей, ніж у суто енергетичних питаннях, які часто пов’язані з бізнесом, фінансами й олігархічними інтересами. Жінки більше присутні у темах, ближчих до екології, де вони можуть реалізовувати свої знання та навички. Наприклад, у нас Міністерка захисту довкілля та природних ресурсів України — жінка. Це теж показово, чи не так?
В євроінтеграційних процесах також помітна значна участь жінок. Тут у них може бути неочікувана прерогатива у вигляді стереотипу «Ти ж дівчинка, тобі на філологічний треба». І відповідно, жінки краще знають англійську мову. Це спрощує комунікацію і роботу у сферах, пов’язаних із ЄС. З-поміж усієї сфери енергетики саме ті, хто долучені до сфери євроінтеграції, це більшою мірою жінки, ніж чоловіки, як порівняти з сектором загалом.
Однак у питаннях, що стосуються суто внутрішніх рішень, особливо пов’язаних із технологіями чи управлінням комунальними послугами, жінок значно менше. Наприклад, у сфері комунального господарства. Хоч і є винятки — як-от очільниця департаменту в міністерстві, яка займається цими питаннями — Наталія Хоцянівська з Міністерства розвитку громад.
Загалом можна сказати, що жінки вже займають керівні позиції та демонструють успіх, але їхня участь суттєво залежить від тематики та рівня залучення — національного чи місцевого.
«Важливо зосередитися не лише на формальних підходах, як-от квоти, але й на неформальних інструментах», — про політичні кроки, які варто зробити для збільшення кількості жінок у прийнятті рішень у сфері енергетики
Важливо інституціоналізувати залучення жінок, і нещодавно, до речі, я підписувала законопроєкт № 12198, розроблений іншим колегою, який передбачає встановлення квоти на жінок у наглядових радах компаній. Ця тема давно викликає дискусії. Проте історичний досвід показує, що у країнах, де такі квоти запроваджувалися, результати були позитивними. Це сприяло залученню більшої кількості жінок, що автоматично розширює пул кандидат_ів і має позитивний вплив.
Однак для ефективної реалізації такого підходу необхідно забезпечити відповідну кількість підготовлених жінок. Сьогодні ми стикаємося з проблемою, що жінки часто застрягають на середньому рівні кар’єри і не мають можливості швидко перейти на рівень, наприклад, наглядових рад. Це не означає, що таких прикладів немає. У нас є жінки в наглядових радах, наприклад, Наталія Бойко в «Нафтогазі» чи Наталія Микольська в «Укргідроенерго». Але це, скоріше, винятки, а не результат системної роботи.
Також важливо зосередитися не лише на формальних підходах, як-от квотах, але й на неформальних інструментах. Наприклад, створенні асоціацій, клубів чи інших платформ, де жінки можуть спілкуватися, обмінюватися досвідом і підтримувати одна одну.
«Визначення відповідальної особи на високому рівні — це перший крок, після якого вже можна вибудовувати структуру комунікації та співпраці», — про відсутність перетину зеленого та гендерно орієнтованого відновлення
Не бачу, щоб перетин зеленого та гендерно орієнтованого відновлення дійсно відбувався. Це неправильно, тому що зелене — це не лише про технології, це також про нові підходи до процесу політики, про інклюзивність і залучення різних перспектив. Наприклад, зелене місто — це не просто посаджені дерева, це місто, де врахували, як громадським транспортом користуватимуться батьки з візочками чи люди з інвалідністю. У цьому сенсі ідеологічно зелений підхід дуже близький до гендерно орієнтованого.
Однак на практиці ці два напрями розділені. Ними займаються різні люди, організації, робочі групи, і навіть дискусії з цих тем ведуться паралельно. Я добре знаю це, тому що належу до обох середовищ, і мушу сказати, що вони практично не перетинаються. Це різні тайм-слоти, різні команди, і через це синергії просто немає.
Що можна зробити? Я думаю, починати треба з організаційної структури. Має бути визначена відповідальна особа в уряді, наприклад, віце-прем’єр з питань зеленого переходу. Це дозволить об’єднати ці напрями та налагодити комунікацію між різними учасни_ками процесу. Сьогодні у нас цього немає, і це давня проблема.
Є ще один важливий аспект — донорське фінансування. Зазвичай донори працюють вузько: одні підтримують гендерні ініціативи, інші — зелений перехід. Вони не спілкуються між собою, і це лише посилює розрив між цими напрямами. У результаті ми маємо замкнене коло, яке блокує синергію.
Тому, на мою думку, визначення відповідальної особи на високому рівні — це перший крок, після якого вже можна вибудовувати структуру комунікації та співпраці. Тільки так можна зрушити цю ситуацію з місця.
«Створювати можливості для перенавчання і забезпечувати умови праці, що враховують їхні потреби», — про те, як «повертати» в Україну жінок, які були змушені виїхати через війну
Для повернення жінок, які виїхали за кордон, і їхньої інтеграції в зелену та енергетичну відбудову України потрібно створювати можливості для перенавчання і забезпечувати умови праці, що враховують їхні потреби. Уже є приклади, коли приватні компанії починають навчати жінок професіям, які раніше вважалися нетиповими, наприклад, електрикині чи водійки. Це зумовлено нестачею кадрів через мобілізацію. Також є програми в державному секторі, зокрема, ініціативи Мінекономіки, спрямовані на перенавчання жінок.
Щоб «повернути» жінок, важливо показувати не лише перспективи, але й конкретні фінансові стимули — очікуваний рівень заробітної плати. Багато людей зважують, чи вартує докладати зусиль до навчання, якщо вони не знають, яка винагорода на них чекає. Наприклад, перспектива заробітку 30–40 тисяч гривень може стати переконливим аргументом для повернення, особливо для тих, хто не втратили житло і мають куди повертатися.
Окрім фінансових стимулів, потрібно вирішувати системні проблеми. Одним із головних факторів є організація догляду за дітьми. Доступність садочків для дітей з одного року — критично важлива умова. На жаль, нині навіть влаштувати трирічну дитину до садочка у великих містах непросто. Для батьків дітей шкільного віку важливі групи подовженого дня до часу, який відповідає робочим графікам, адже групи до 16:00 не покривають потреб працюючих батьків. Без цього багато жінок просто не можуть повернутися до роботи, особливо якщо навчання дітей залишається онлайн, або школи не обладнані укриттями.
Ще одна проблема — жорсткий графік роботи в енергетичному секторі. Це сфера, де часто потрібен фіксований розклад, а на режимних об’єктах складно забезпечити гнучкість. Саме тому багато жінок обирають інші професії. Важливо працювати над створенням умов, що дозволяють поєднувати роботу та домашні обов’язки, адже попри те, що чоловіки можуть брати на себе більше домашніх завдань, ми розуміємо, що доглядова праця переважно досі залишається за жінками.
Юлія Усенко
«Жінки яскраво демонструють, що вони здатні виконувати будь-яку роботу, в тому числі, шахтарську», — про роль жінок у процесі енергетичного переходу та зеленого відновлення в Україні
Жіноче лідерство є надзвичайно важливим у процесі енергетичного переходу та зеленого відновлення в Україні. Лідерство, на мою думку, — це передусім відповідальність. Ми бачимо, як багато жінок, поряд з чоловіками, готові брати на себе відповідальність, навіть у таких сферах, як шахтарство. Жінки займають керівні посади, спускаються в шахти, виконують важку фізичну працю. Це теж форма лідерства, незалежно від того, йдеться про вимушене чи добровільне рішення.
Інший аспект лідерства — це здатність бути прикладом. І якщо говорити про справедливий енергетичний перехід, про рівні можливості для усіх, зараз жінки яскраво демонструють, що вони здатні виконувати будь-яку роботу, зокрема шахтарську. І я думаю, що в майбутньому ми зможемо демонструвати і Європі, і всьому світу, як ми забезпечуємо цей справедливий енергетичний перехід за участі жінок абсолютно в різноманітних галузях і секторах енергетики.
Жіноче лідерство також полягає в здатності групуватися і взаємодіяти, працювати на загальну мету. Жінки мають талант створювати ефективні команди, де кожен доповнює одне одного, і таким чином працює на єдину мету. Це важлива особливість, яку необхідно використовувати, зокрема в енергетичному секторі.
«Подолати стереотипи і зрозуміти, що жінка-керівниця здатна виконувати управлінські функції не гірше за чоловіка», — про зміни в ставленні до жінок у сфері енергетики за останні кілька років
Позитивні зміни в ставленні до жінок у сфері енергетики є, але вони відбуваються дуже повільно, і мені це не подобається. Ці зміни охоплюють не так багато людей, як нам здається. Ми часто спілкуємося в межах своєї галузі, з родичами та друзями, і в результаті проєктуємо ці зміни на всю країну чи світ, що, на мою думку, не зовсім вірно. Бо багато людей досі керуються в своєму житті стереотипами і живуть з традиційними уявленнями про ролі чоловіків і жінок. На жаль, це не можна змінити в один момент.
Але певні позитивні зрушення все ж є. Наприклад, в Україні жінки займають керівні посади не тільки в енергетиці, а й у інших технічних галузях, очолюють департаменти та відділи, а деякі досягли топ-менеджменту. Це важливо, адже лідерство — це знову ж таки про приклад. І такі приклади дуже потрібні, щоб прискорювати ці зміни та забезпечувати більше кар'єрних можливостей для жінок в енергетиці.
Це потрібно не лише жінкам, а й чоловікам, адже вони теж мають подолати стереотипи і зрозуміти, що жінка-керівниця здатна виконувати управлінські функції не гірше за чоловіка. Успіхи жінок у цих сферах повинні бути визнані, і ці приклади повинні ставати більш видимими.
«Важливим є не стільки технічний фах, скільки мотивація і бажання розвиватися в галузі, а також підтримка з боку держави та роботодав_ців», — про важливість освіти для енергетикинь
Я не вважаю, що саме технічна освіта є передумовою для того, щоб будувати кар'єру в технічних галузях. Енергетика настільки різноманітна, що можна працювати в ній, розробляючи фінансові моделі, нові інструменти та продукти на енергетичних ринках, створюючи торгові механізми. Для цього технічна освіта не є обов’язковою.
Зараз енергетика надзвичайно цікава і динамічна, вона постійно розвивається. Зокрема, цифровізація енергетики, яка набирає обертів в усьому світі, і в Україні також. Сьогодні активно використовуються такі технології, як штучний інтелект і ІТ-спеціалізації. Для того, щоб створювати IT-продукти в енергетиці, на мою думку, можна здобути додатково бакалавра, не обов'язково саме магістерський ступінь інженера енергетики. Тобто опанувати ІТ-фах як основний і здобути магістерський ступінь саме в цій сфері. Цього може бути достатньо, об’єднавши зусилля команди різних фахівців, щоб створювати потрібні сучасні рішення для енергетичних ринків і по суті працювати для розвитку галузі.
Щодо мене, то я маю технічну освіту. Починала як енергетикиня залізниць, але після восьми років роботи в залізничному господарстві зрозуміла, що не зможу легко будувати кар’єру, бо я жінка і не з династії залізничників. Тому вирішила перейти в приватний сектор, де було більше можливостей для кар'єрного росту та самореалізації. І я не помилилась у своєму рішенні.
Насправді ж я вважаю, що важливим є не стільки технічний фах, скільки мотивація і бажання розвиватися в галузі, а також підтримка з боку держави та роботодав_ців, які мають заохочувати ініціативи молоді, зокрема жінок, здобувати освіту та працювати в таких сферах.
«Успіх можливий лише через комплексний підхід: популяризацію професії, державну підтримку та ініціативи громадського сектору», — про те, які кроки варто зробити, аби залучати жінок в енергетичну галузь
Що стосується роботодавців, якщо говорити про великі компанії або лідерів ринку, їм потрібно більше уваги приділяти популяризації професії. Проте часто компанії використовують соціальні й рекламні проєкти як спосіб власного піару, а не промоції галузі в цілому. На мою думку, така практика не має використовуватися у сфері енергетики, розвиток якої безпосередньо впливає на якість життя людей та економіку держави. Компанії в таких проєктах мають немов залишатися «у тіні», або ж вдало поєднувати рекламу своїх послуг з важливістю та перевагами галузевих професій. Їхня головна місія — підтримувати ініціативи, спрямовані на просування галузі, а не власного бренду. Це — робота на перспективу, щоб зацікавити майбутніх працівників, які можуть знайти своє місце в цій сфері й обрати в майбутньому роботодавця.
Соціально-корпоративна відповідальність теж відіграє важливу роль. За останні 10 років ця концепція стала популярною, і я б радила інтегрувати до неї питання гендерної рівності, безбар’єрності та інклюзивності. Ми маємо створювати умови для жінок, людей з інвалідністю, ветеран_ів війни. Йдеться не лише про облаштування робочих місць, а й про створення умов для формування колективів, які будуть підтримувати нових працівників. Це чутлива тема, але якщо займатися цим зараз, після війни це стане звичним правилом, а не викликом.
Держава теж має робити свій внесок. На жаль, у стратегічних документах і нормативно-правових актах питання гендерної рівності та інклюзивності висвітлено недостатньо. Європейська практика «м’якого закону» з рекомендаційним характером працює добре, але в Україні такі рекомендації приховані й недостатньо популяризовані. Держава має більше заявляти про свої позиції, демонструвати готовність підтримувати як роботодавц_ів, так і людей, які потребують нових умов та можливостей. Особливо це важливо в контексті нашого руху до Європейського Союзу.
Заохочення може мати різні форми. Багато хто думає, що це лише фінансові стимули: податкові пільги чи гранти. Але я впевнена, що є ефективніші способи, які не залежать виключно від грошей. Наприклад, рейтинги соціальної відповідальності компаній, які демонструють найкращі практики, могли б стати чудовим мотиватором. Це простий і дієвий інструмент: компанії хочуть бути в «топі» і пишатися своєю діяльністю. Держава могла б проводити кампанії з соціальної реклами, популяризуючи такі рейтинги.
Не можна оминути увагою й роль громадських організацій, наприклад, Жіночого енергетичного клубу. Вони успішно популяризують енергетику, залучають різних експертів до заходів, організовують конкурси, як-от «Жінки української енергетики». Такі ініціативи показують жінок у професії, мотивують їх розвиватися та брати на себе лідерські ролі. Наприклад, минулого року я здобула номінацію «Лідерка з декарбонізації», а цього року сама номіную інших жінок. Це надихає, формує спільноту однодумиць і допомагає руйнувати стереотипи.
Таким чином, успіх можливий лише через комплексний підхід: популяризацію професії, державну підтримку та ініціативи громадського сектору. Важливо не лише створювати рівні можливості, а й показувати приклади того, як можна досягати успіху в енергетиці.
«Поширити не лише питання гендерних аспектів, а й поговорити про забезпечення рівних умов для різних категорій населення», — про комплексний підхід для всіх людей в енергетиці
У жовтні вийшла моя колонка на Енергореформі, в якій я написала про гендерну рівність, безбар’єрність та інклюзивність при зеленому енергетичному переході. У ній я висвітлюю комплексний підхід до забезпечення енергетичного переходу. В Європейському Союзі, наприклад, привертають увагу до гендерних політик у просуванні порядку денного для Європейського зеленого курсу.
Водночас, поки увага всього світу спрямована на Україну, ми маємо можливість поширити не лише питання гендерних аспектів, а й поговорити про забезпечення рівних умов для різних категорій населення: внутрішньо переміщених осіб, ветеранів і ветеранок, людей з інвалідністю тощо. А це може бути і людина, яка має одразу кілька категорій — наприклад, внутрішньо переміщена жінка з інвалідністю. Тому необхідно розробляти комплексні інклюзивні політики, які враховують особливості кожної категорії.
Також хочу підкреслити, що інклюзивність не може бути лише декларативною. Наприклад, якщо ми говоримо про навчальні програми для ветеранів і ветеранок, важливо, щоб там працювали професійні психологи, які допоможуть адаптуватися до цивільного життя. Без цього всі зусилля ризикують стати формальністю, це вже просто спекуляція на цій темі.
Цікаво, що багато ветеранів і ветеранок після проходження програм перекваліфікації не обов’язково мають бажання поповнювати ринок найманої праці. Їхнє прагнення до підприємництва вражає. Вони хочуть створювати власний бізнес і бути лідер_ами у своїй сфері. Особливо надихає, коли це кажуть жінки-ветеранки. Це ще раз доводить, що у нас неймовірні люди, у нас велике майбутнє. Успішний енергетичний перехід — неминучий в Україні!
Громадська організація «Жіночий енергетичний клуб України» — це добровільна, незалежна професійна асоціація жінок, які працюють у сфері енергетики в Україні.
Членкинями Клубу є понад 200 жінок, серед яких експертки з енергетики, представниці українських і міжнародних організацій в Україні, які працюють у галузі реформування енергетичного сектору України, бізнес-компаній та НУО, народні депутатки України та жінки, які просто зацікавлені у справедливому та сталому розвитку української енергетики.
Щорічний конкурс "Жінки української енергетики" започатковано громадською організацією "Жіночий енергетичний клуб України" у 2019 році.
Метою Конкурсу є визнання вкладу жінок у розвиток енергетичної сфери України та їх підтримка, мотивація для подальших досягнень в енергетиці та споріднених секторах економіки, стимулювання внеску учасниць конкурсу в становлення гендерної рівності в енергетиці, професійному навчанні, науці та профільній журналістиці.
Щорічно визначаються номінації, за якими відбувається Конкурс. Серед номінацій у різні роки були: "Компанія року", "Керівниця", "Працівниця", "Журналістка", "Освітянка", "Лідерка з декарбонізації", "Політикиня", "Волонтерка", "Юристка".
Конкурс проводиться за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ – Україна
Фото надані героїнями матеріалу
Ілюстрація Олександра Грехова