Життєва історія Софії Окуневської захоплює відвагою, цілеспрямованістю й великою саможертовністю, і водночас вражає своїм глибоким трагізмом і драматичними випробуваннями, які випали на долю цієї жінки. Вона увійшла в історію як перша в Австро-Угорщині лікарка з університетською освітою і перша докторка з медицини, яка, попри суспільні заборони, упередження та різноманітні труднощі, зуміла пройти нелегкий шлях власного професійного становлення і промостити його іншим жінкам в науку. Софія Окуневська стала символом жіночої емансипації і прикладом успішної професійної реалізованості жінки.
Оскільки в Австро-Угорщині вступ жінкам до університету був недозволений, Софія Окуневська успішно закінчила Цюріхський університет, до того ж захистила докторат із медицини. Щоправда, аби отримати дозвіл на лікарську практику, їй ще кілька років доведеться підтверджувати диплом в сенаті Ягеллонського університету в Кракові, а згодом ще довго і безуспішно шукати можливості здобути посаду лікарки в Європі. І все тому, що вона – жінка.
Медицина та служіння людям стають для неї не просто професією, а справжнім життєвим покликанням. Лікарський досвід Софія Окуневська розпочне здобувати щойно у Львові, працюючи на благодійних умовах як гінекологиня в «Народній лічниці». Тут вона вперше застосовує метод променевої терапії для лікування онкології в жінок, організовує курси з акушерства та сестер милосердя. Продовжує наукову діяльність, укладаючи словник медичної термінології. Під час Першої світової війни Софія Окуневська вирушає до австрійських таборів у Ґмінді, щоб рятувати життя виселених співвітчизників. За шляхетне серце й служіння людям її називали «свята Софія».
Вона показала унікальну здатність поєднувати різні іпостасі жінки – тонкої мисткині й піаністки, жертовної лікарки, першої науковиці, дбайливої матері, вірної приятельки, самовідданої громадянки, суспільної діячки і патріотки, залюбленої у власний народ. Хоча доля цієї славетної жінки вражає своїм трагізмом й випробуваннями, які їй довелося пройти, боляче переживши розлучення з чоловіком, самогубство юної доньки, життя на схилку літ в самотності й фатальна смерть від гнійного перитоніту.
Софія Окуневська була активною учасницею українського жіночого руху, однією з перших членкинь «Товариства руських женщин», співавторкою альманаху «Перший вінок», духовною вихованкою Наталії Кобринської і близькою приятелькою Ольги Кобилянської. Понад 40-річна її дружба з Ольгою Кобилянською стане доленосною в житті буковинської письменниці, оскільки саме Софія вплинула на формування її української ідентичності, настановляючи писати і збагачувати національне письменство, виробляючи її літературну майстерність і навчаючи української мови. «Дитям свого духа» називатиме Софію Окуневську її сестра у других Наталія Кобринська, у домі якої вона змалечку виховувалася, оскільки в ранньому віці втратила матір. Наталія Кобринська навчатиме її грамоті, музики, супроводжуватиме на навчання до Цюріха й згодом активно залучатиме до громадської діяльності в жіночому русі. Після Першої світової війни Софія Окуневська продовжить свою участь в жіночому русі як членкиня Українського Товариства жінок з вищою освітою.
