Від Парижу до Амазонії: чи не втратив світ орієнтири кліматичних дій через 10 років? | Heinrich Böll Stiftung

Діана Попфалуші, Олександра Нессонова

COP30, 30-та Конференція сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, відбудеться 10–21 листопада 2025 року в Белені (Бразилія). Ювілейна зустріч підсумує десятиліття Паризької угоди та два десятиліття Кіотського протоколу, але її головне завдання — повернути віру у спроможність глобальної спільноти діяти. Серед ключових тем — оновлення кліматичних зобов’язань держав, запуск Програми справедливої трансформації, погодження глобальної цілі з адаптації та пошук нових підходів до фінансування кліматичних дій.

1. Анотація

COP30, 30-та Конференція сторін РКЗК ООН, відбудеться 10—21 листопада 2025 року в Белені (Бразилія), у серці амазонських тропіків. Цьогорічна зустріч відзначає 10 років Паризької угоди та 20 років з моменту набуття чинності Кіотського протоколу. Вона може стати поворотною точкою в глобальній кліматичній дипломатії.

Серед головних тем конференції: оновлення Національно визначених внесків країн, запуск Програми справедливої трансформації, узгодження глобальної цілі з адаптації та посилення кліматичного фінансування. Паралельно відбуватимуться дискусії щодо функціонування ринкових механізмів (стаття 6 Паризької угоди), розбудови Фонду втрат і збитків від зміни клімату державам, що розвиваються, та включення в процес голосів корінних народів цих держав.

Бразильське головування намагається змінити тон перемовин, запропонувавши концепцію «mutirão» — співучасті всіх секторів суспільства в досягненні кліматичних цілей. Однак організаційні виклики, геополітична напруга, брак фінансів і розчарування в повільному прогресі кліматичної політики ставлять під загрозу очікувану трансформацію COP30 в так звану конференцію практичних дій. Саме тому увага світу буде прикута до Белена не лише як до нової локації, а й як до місця, де глобальна спільнота повинна довести серйозність своїх кліматичних намірів.

COP30 спробує оживити віру в міжнародний кліматичний процес. Проте для цього замало нових декларацій — потрібні конкретні рішення: відмова від субсидій на викопне паливо, інвестиції у справедливу трансформацію, фінансова підтримка найбільш уразливих країн. Інакше десята річниця Паризької угоди стане символом не перемоги, а втраченої можливості.

2. Глосарій

CAN (Climate Action Network) — глобальна мережа з понад 1 900 екологічних неурядових організацій у більш ніж 130 країнах.

CMA (Conference of the Parties serving as the meeting of the Parties to the Paris Agreement) — Конференція сторін Паризької угоди.

СОР (Conference of the parties) — Конференція сторін РКЗК ООН; після прийняття Кіотського протоколу та Паризької угоди відбувається одночасно з конференціями, пов’язаними з цими документами.

GGA (Global Goal on Adaptation) — Глобальна ціль з адаптації.

GST (Global Stocktake) — Глобальна інвентаризація кліматичних зобовʼязань, які країни взяли на себе, підписавши Паризьку угоду.

JTWP (Just Transition Work Programme) — програма справедливої трансформації.

NCQG (New Collective Quantified Goal) — нова колективна кількісна ціль з кліматичного фінансування.

SBI (Subsidiary Body for Implementation) — Допоміжний орган з питань імплементації, який аналізує, як країни виконують зобов’язання Конвенції.

SB62 (62 sessions of the Subsidiary Body for Scientific and Technological Advice and the Subsidiary Body for Implementation) — 62-ге засідання Допоміжного органу з питань науково-технологічних консультацій та Допоміжного органу з питань імплементації.

SBSTA (Subsidiary Body for Scientific and Technological Advice) — Допоміжний орган з питань науково-технологічних консультацій, що надає наукову й технічну експертизу.

ВДЕ — відновлювані джерела енергії.

РКЗК ООН (UNFCCC) — Рамкова конвенція ООН з питань зміни клімату.

МГЕЗК (IPCC) — Міжурядова група експертів з питань зміни клімату. Це найбільше у світі об'єднання науковців, які досліджують зміни клімату. До нього входять представники всіх країн-членів ООН.

НВВ (NDC) — Національно визначений внесок; добровільні цілі зі скорочення викидів, які країни беруть на себе в межах Паризької угоди.

НПЕК (NECP) — Національний план з енергетики та клімату.

ОАЕ — Об’єднані Арабські Емірати.

СТВ — система торгівлі викидами.

3. Глобальний контекст та історія кліматичних перемовин

2024 рік був визнаний найспекотнішим за всю історію метеорологічних спостережень: середня глобальна температура перевищила доіндустріальний рівень на 1,48 °C1. Це свідчить про те, що людство майже досягло критичної межі. Екстремальні погодні явища стали новою нормою: смертельні хвилі спеки в Європі та Північній Америці, катастрофічні повені в Бразилії й Південно-Східній Азії, рекордні посухи та пожежі в Африці й Канаді. За оцінками аналітиків, лише у 2024 році кліматичні катастрофи спричинили економічних збитків на понад 250 мільярдів доларів США2.

В основі цих нетипових явищ і шкоди лежить зміна клімату — глобальний виклик, спричинений надмірним накопиченням парникових газів в атмосфері. Науковці підтверджують: «… немає сумнівів, що саме людська діяльність нагріла атмосферу, океан і суходіл», що призвело до швидких і масштабних змін у кліматичній системі3.

Наукову основу для світової кліматичної політики забезпечує МГЕЗК4 — орган ООН, який з 1990 року публікує комплексні оцінки стану клімату планети. У своїх останніх доповідях (П’ята та Шоста оцінки IPCC) його експерти впевнено наголошують, що глобальне потепління спричинене людиною та постійно пришвидшується. Концентрації парникових газів досягли історичних максимумів: у 2019 році рівень CO₂ перевищив 410 ppm, що є найвищим показником за щонайменше 2 мільйони років5. Зміна клімату також посилює ризики для продовольчої та водної безпеки: через екстремальні погодні явища мільйони людей уже потерпають від нестачі їжі та води6.

Науковці попереджають: у контексті глобального потепління кожна десята частка градуса має значення. Тому якщо не скоротити антропогенних викидів, показник потепління може перевищити 1,5 °C уже у 2030-х роках і становити понад 2 °C до кінця століття. Щоб зупинити цей процес, викиди CO₂ мають сягнути нуля до середини століття, а викиди інших парникових газів слід істотно скоротити7.

Саме домовленість про скорочення викидів і лежить в основі Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (РКЗК ООН)8 (далі — Конвенція), яку більшість світових держав прийняли у 1992 році. Це міжнародний договір, спрямований на боротьбу зі зміною клімату. У межах Конвенції з 1995 року проводять щорічні Конференції сторін (Conference of the Parties, COP), де майже всі держави світу обговорюють спільні кліматичні кроки.

Кліматичні конференції ООН складаються з кількох ключових форматів і органів, які разом забезпечують роботу процесу РКЗК ООН9:

COP — головний керівний орган Конвенції, який збирається щороку, щоб оцінити прогрес, ухвалити рішення й запланувати дії всіх 198 країн-учасниць;
CMA (Conference of the Parties serving as the Meeting of the Parties to the Paris Agreement) — зустріч сторін Паризької угоди, де відстежують реалізацію її цілей та оновлення Національно визначених внесків;
допоміжні органи:
- SBSTA (Subsidiary Body for Scientific and Technological Advice) надає наукову й технічну експертизу;
- SBI (Subsidiary Body for Implementation) аналізує, як країни виконують зобов’язання Конвенції.

Кожна COP триває приблизно два тижні й завершується зустріччю на найвищому рівні, коли міністри чи лідери країн ухвалюють підсумкові рішення. Усі рішення COP приймають консенсусом10.

З роками конференції COP стали не лише політичним, а й суспільним форумом: тут зустрічаються представники урядів, науковці, бізнес, громадські активісти, молодь і корінні народи. COP залишається головною платформою, де формують глобальну кліматичну політику, переглядають зобов’язання сторін, узгоджують нові механізми й лунають голоси громадянського суспільства.

Деякі COP стали історичними. На COP3 у Кіото (1997) прийняли Кіотський протокол — першу угоду, яка юридично зобов’язала розвинені країни скоротити викиди парникових газів і стала початком міжнародної кліматичної дипломатії11. Наступний перелом трапився на COP21 у Парижі (2015), де ухвалили Паризьку угоду, яка закріпила спільну мету: обмежити глобальне потепління «істотно нижче ніж 2 °C» і прагнути до 1,5 °C, водночас посилюючи заходи з адаптації до зміни клімату12. Останні роки принесли новий фокус — кліматичну справедливість. Так, на COP27 у Шарм-ель-Шейху (2022) ухвалили історичне рішення створити Фонд втрат і збитків (Loss and Damage Fund) — механізм фінансової підтримки для країн, що розвиваються, які вже зазнають серйозних втрат через кліматичні катастрофи13. На COP28 у Дубаї світ здійснив першу Глобальну інвентаризацію (Global Stocktake) і визнав очевидне: ми не на шляху до обмеження потепління на рівні 1,5 °C.

Попри все, Паризька угода залишається рамкою співпраці держав, але щоб досягти її мети, важливо активізувати дії та домовлятись про більш амбітні заходи на локальному, національному й міжнародному рівнях.

4. Перший COP в Амазонії: чого очікувати від найважливішої кліматичної події року

Міжнародна конференція сторін відбудеться 10—21 листопада в місті Белен, столиці штату Пара, на півночі Бразилії14. Основним майданчиком заходу буде Центральний парк міста — Parque da Cidade15. Це перший випадок проведення саміту COP у тропічних лісах Амазонки, що має підкреслити вирішальну роль регіону в глобальному процесі протидії зміні клімату. Белен — портове місто з населенням приблизно 1,3 млн, розташоване біля гирла Амазонки, — вперше опиниться в центрі глобальної уваги, тож є чимало пересторог щодо спроможності міста прийняти конференцію такого масштабу.

Важливим у контексті проведення конференції є інститут Президента СОР. Цю посаду обіймає Андре Аранья Корреа ду Лаго16 — бразильський дипломат, який має понад 40 років досвіду у сфері зовнішньої політики. Андре ду Лаго був одним з організаторів Саміту Землі (Ріо-92), що започаткував три так звані головні конвенції Ріо: з клімату, біорізноманіття та боротьби з опустеленням. До призначення Президентом COP30 — посол у Японії (2013—2018) та Індії (2018—2023), а нині — заступник міністра закордонних справ з питань клімату, енергетики та довкілля17.

Конференція міститиме дві основні зони з різним рівнем доступу:

Синя зона (Blue Zone) — це офіційна територія ООН, де відбуваються переговори між країнами, засідання делегацій, пленарні сесії та презентації національних павільйонів. Доступ сюди мають лише акредитовані учасники: урядові делегації, представники ООН, міжнародні організації, журналісти й офіційно зареєстровані спостерігачі.
Зелена зона (Green Zone) — простір, відкритий для широкої аудиторії: місцевих спільнот, громадських організацій, науковців, бізнесу й молодіжних ініціатив. Тут відбуватимуться виставки, дискусії, воркшопи, мистецькі події та презентації кліматичних рішень.

Бразилія готує COP30 не самостійно. Разом з ОАЕ (COP28) та Азербайджаном (COP29) країна входить до складу так званої Трійки головування (Presidency Troika)18. Цей формат створений, щоб забезпечити послідовність між самітами та зберегти амбітне скорочення викидів у вирішальне десятиліття. Трійка країн ухвалила спільний документ «Roadmap to Mission 1.5», де зобов’язалась вивести світ на шлях утримання потепління в межах 1,5 °C. У документі підкреслили необхідність посилити амбіції, зміцнити міжнародну співпрацю та створити сприятливе міжнародне середовище для реалізації НВВ 3.019.

Нововведення Бразилії — концепція «mutirão»20. Це слово в португальській культурі означає спільну працю задля спільного блага21, коли громада разом долає виклики, об’єднуючи ресурси, знання й зусилля. У межах дотримання цієї концепції передбачена серія публічних ініціатив, тематичних павільйонів, міських подій у Белені та онлайн-кампаній, які дадуть змогу всім охочим долучитися до кліматичних дій. Цей формат має перетворити COP30 з переговорного майданчика на практичну платформу реалізації кліматичних рішень.

Саміт Глав держав за участі очільників держав та урядів, міністрів і лідерів міжнародних організацій, який зазвичай відбувається в перші дні конференції, цьогоріч запланований перед її офіційним стартом — 6—7 листопада22.

Організацію СОР30 супроводжує низка перешкод. Місту доволі складно здійснювати логістичну підготовку до конференції: місць для розміщення учасників надто мало, внаслідок чого ціни на проживання різко зросли, а готельних номерів бракує. Тому деякі уряди й міжнародні організації скорочують своє представництво, що може прямо вплинути на результат заходу, навіть порушити справедливість під час переговорів. Існує побоювання, що, за іронією долі, COP30, яка мала висвітлити нерівність в Амазонії, може стати одним із найменш інклюзивних кліматичних заходів ООН. Відповідно існує ризик забезпечення справедливої участі в конференції. Потенційно з учасників можуть виключити бідніші делегації та організації громадянського суспільства, що не сприяє демократичному процесу долучення.

Деякі логістичні проєкти уряду Бразилії викликають занепокоєння і можуть бути трактовані як грінвошинг. Наприклад, інфраструктурні проєкти, які реалізуються для покращення логістики (нові дороги й автомагістралі), проходять через заповідні ліси або чутливі екосистеми. Зокрема, будівництво шосе Авеніда Лібердаде через ліс Амазонки поблизу Белена викликало опір з боку активістської спільноти, бо потребувало вирубки частини тропічного лісу23. Критики стверджують, що деякі інфраструктурні й містобудівні рішення не є прикладами сталого розвитку, їх приймають, аби посилити видовищність процесу24.

Названі вище виклики відбуваються на тлі глобальної кризи довіри до кліматичної політики як такої. Перемовини дедалі більше нагадують парад формальностей. Звіти, декларації, плани є, але реальних змін щоразу менше. Громадянське суспільство заявляє про це дедалі гучніше: уряди обіцяють амбітність, але продовжують фінансувати нафту, газ і вугілля.

Бразильське головування загалом стикнулося з високими очікуваннями й тиском з боку громадянського суспільства та інших країн, і, здається, Бразилії складно буде виконати взяті на себе повноваження25.

5. Від адаптації до фінансів: тематики перемовин під час COP30

Світ входить у вирішальне десятиліття дій: 2024 рік став найспекотнішим в історії ведення спостережень, а результати першої глобальної інвентаризації показали, що людство не виконує обіцянок. Тому світова спільнота покладає на цьогорічну конференцію великі надії, адже вона відзначає 20 років з моменту набрання чинності Кіотським протоколом і 10 років від ухвалення Паризької угоди. Нижче розглянемо ключові політичні й технічні очікування від конференції.

5.1. Підготовчі сесії в Бонні

Підготовка до COP30 стартувала на міжсесійній конференції РКЗК ООН у Бонні (SB62, 16—26 червня)26. SB62 — це своєрідний технічний мініCOP, де готують підґрунтя для рішень, які ухвалюють під час самих перемовин. Там проводять контактні групи й неформальні консультації, що формують проєкти висновків і рішень, які потім передають на політичне затвердження під час основних сесій на СОР.

Основні результати зустрічі можна узагальнити у форматі таких домовленостей:

Після застою на COP29 у Бонні досягли прогресу щодо Програми справедливої трансформації (JTWP)27.
Сторони розпочали узгоджувати індикатори GGA (Global Goal on Adaptation): створили компромісний текст28, обговорили 490 можливих індикаторів, з яких планують фіналізувати приблизно 100.
Погодилися, що існує нагальна потреба у збільшенні кліматичного фінансування, особливо для країн, що розвиваються29.
Розглядали питання лісів та природних поглиначів викидів як частини Дорожньої карти від Баку до Белена та підходів біоекономіки, зокрема в контексті збереження лісів Амазонії30.
Активізували дискусії щодо оновлення Національно визначених внесків31.

Хоча на технічному рівні не досягли значного поступу через складність питань та блокування деяких тем, сесія в Бонні все ж заклала основу для перемовин. Згідно з експертними оцінками, подальша реалізація домовленостей залежить від подолання розбіжностей і збереження амбіцій попри геополітичні й фінансові виклики32.

Порядок денний COP30 насичений питаннями, які перевірять готовність країн імплементувати попередні домовленості й активізувати кліматичні дії. Серед основних напрямів: продовження роботи за підсумками Глобальної інвентаризації (GST) згідно з Паризькою угодою, новий етап подання Національно визначених внесків (NDC), фіналізація Програми справедливої трансформації (JTWP), просування Глобальної цілі з адаптації (GGA) та актуалізація Нової колективної кількісної цілі кліматичного фінансування після 2025 року (NCQG).

5.2. Втілення висновків Глобальної інвентаризації (GST)

Глобальна інвентаризація (Global Stocktake)33 — це колективна оцінка зусиль із протидії зміні клімату, у якій беруть участь уряди, бізнес, громади й організації. Цей процес триває два роки й містить три етапи: збирання даних, технічне оцінювання та формування рішень і рекомендацій. Перша інвентаризація Паризької угоди завершилася на COP28 у грудні 2023 року. Її результати показали, що світ не рухається за траєкторією, яка обмежить потепління до 1,5 °C, тому варто вжити рішучих і негайних дій у цьому десятилітті, щоб зберегти шанс утримати таку позначку й захистити життя та добробут людей34. Бразилія окреслює цьогорічний захід як шанс прискорити імплементацію вже узгоджених дій, використовуючи результати першої інвентаризації як основний орієнтир.

Водночас ключовою є не сама інвентаризація, а відповідь країн: наскільки вони врахують ці висновки у своїх Національно визначених внесках і довгострокових стратегіях. Попри певний прогрес, Паризька угода все ще відстає в досягненні своїх цілей, зокрема через розрив між обсягом скорочення викидів і фактичними діями35. Цю тенденцію ми чітко бачимо у Звіті про розрив у виробництві за 2025 рік (The Production Gap Report)36. Там зазначають, що у 2030 році уряди планують виробляти більш ніж удвічі більше викопного палива, аніж визначає обмеження глобального потепління до 1,5 °C. Це гірший показник у порівнянні з попередньою такою оцінкою у 2023 році.

На COP30 працюватимуть і над подальшою інституціоналізацією процесу GST, зокрема щодо покращення формату майбутньої інвентаризації37.

5.3. Нові Національно визначені внески (NDC 3.0)

До кінця 2025 року всі сторони Паризької угоди мають подати нові або оновлені Національно визначені внески (NDCs, НВВ)38, тобто свої кліматичні плани на наступні роки. Це буде третій раунд подання НВВ.

Національно визначені внески є основою Паризької угоди й ключем до досягнення її довгострокових цілей. Вони відображають зусилля країн зі скорочення викидів парникових газів і їхню адаптацію до наслідків зміни клімату. Згідно зі статтею 4(2) Паризької угоди, кожна держава має їх готувати, оновлювати й виконувати. Для країн, що розвиваються, цей процес може тривати довше: їхні зобов’язання формують з урахуванням принципів справедливості, сталого розвитку й боротьби з бідністю39.

Станом на 30 вересня 2025 року, лише 64 країни подали свої оновлені ННВ. Ці дані охоплюють 36 % всіх світових викидів40, що вже зараз демонструє, як складно країнам працювати над розвитком та економічним зростанням, водночас намагаючись скорочувати викиди.

Згідно з новим Зведеним звітом щодо НВВ (2025 NDC Synthesis Report)41, ми бачимо як обнадійливі тенденції, так і поточні виклики. Спостерігаємо явне покращення якості та обсягу НВВ, 89 % з яких передбачають кліматичні цілі на рівні усієї економіки, а 88 % містять висновки, отримані в результаті Глобальної інвентаризації. Окреслені шляхи зменшення викидів значною мірою відповідають лінійній траєкторії до декарбонізації, що означає скорочення до 2035 року на близько 17 % у порівнянні з рівнем 2019 року і на 24 % — за умови повного впровадження цілей. 73 % НВВ включають адаптаційні компоненти42. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш доволі стримано оцінив звіт, зазначивши, що запропоновані там дії не сприяють меті обмежити потепління на 1,5 °C до кінця століття, однак заявив, що він поки не готовий відмовитися від досягнення цієї мети43.

Хоча США і подали оновлений НВВ, очікувати від них лідерства не варто. Особливістю цьогорічної конференції є те, що вона вперше відбуватиметься без активної участі США. Усе завдяки позиції Дональда Трампа, який називає зміну клімату «шахрайством» і «найбільшим обманом у світі», попри десятиліття наукових доказів того, що потепління спричинене спалюванням викопного палива44.

Трамп запустив процес виходу США із Паризької угоди, який завершиться в січні 2026 року. Президент США продовжує схиляти деякі країни посилити використання викопного палива. Для інших країн такі дії США стали закликом до дії: після гнівної промови Трампа в ООН у вересні 2025 року45 понад 100 країн або оголосили про нові цілі щодо скорочення викидів парникових газів, або пообіцяли подати оновлені НВВ. Урсула фон дер Ляєн, президентка Європейської комісії, виступила в ООН наступного дня після Трампа, запевнивши: «світ може розраховувати на подальше лідерство Європейського Союзу в галузі клімату». Але ці слова поки не підкріплені діями. За лічені тижні до COP30 члени ЄС все ще дискутують над цілями щодо скорочення викидів на 2035 та 2040 роки46. Бразилія як сторона, що приймає СОР30, зобов'язалася скоротити викиди до 67 % до 2035 року. Також нещодавно президент Китаю Сі Цзіньпін оголосив, що найбільша у світі країна-забруднювач вуглецю прагнутиме скоротити викиди на 7—10 % до 2035 року47. Китай виробляє понад 31 % світових викидів вуглекислого газу, і ця кількість продовжує зростати48. Хоча президент Бразилії високо оцінив заяву Китаю, деякі політики, серед яких колишній президент Колумбії Хуан Мануель Сантос, вважають цю ціль недостатньо амбітною49. Щодо Росії, то її оновлений НВВ, поданий у вересні 2025 року, передбачає скорочення викидів парникових газів лише до 65—67 % від рівня 1990 року до 2035-го50. Експерти відзначають, що такі плани фактично не потребують додаткових зусиль: Росія досягне своєї цілі 2035 р. навіть за поточних політик.

Слабку амбітність оновлених НВВ підтверджує також оцінка платформи Climate Action Tracker: вони залишаються недостатніми, щоб утримати потепління на рівні 1,5 °C51, світ усе ще істотно відстає від необхідного темпу скорочення, а реальний виклик полягає не так в ухваленні планів, як у їхній ефективній реалізації. На конференції в Белені ми побачимо, чи знайде Бразилія під час свого головування достатньо ефективних інструментів, аби сприяти посиленню амбіцій держав на шляху до досягнення кліматичної нейтральності.

5.4. Програма справедливої трансформації (JTWP)

Програму справедливої трансформації (JTWP) започаткували на COP27 (2022), аби інтегрувати права робітників, соціальний захист і інклюзивність у кліматичні політики. Відтоді перемовники намагалися деталізувати мандат та план роботи в межах програми. Торік країни не змогли ухвалити проєкт рішення52, що стало серйозним розчаруванням. Як зазначили в мережі Climate Action Network, «…два роки прогресу щодо справедливої трансформації… були змарновані через погано організований процес»53 на COP29.

Бразилія ще на початку головування заявила, що Програма справедливої трансформації буде одним з пріоритетів. Помітний прогрес відбувся під час сесій у Бонні: проєкти текстів до COP30 містять чимало вимог громадянського суспільства, включно з положеннями про соціальний діалог, права людини, підтримку працівників неформального сектору й навіть дорожню карту зі строками для переходу від викопного палива як частини справедливої трансформації. Основні дискусії точаться навколо того, що країни, що розвиваються, наполягають на детальному робочому плані JTWP, тоді як деякі розвинені держави вважають, що ще зарано для конкретних заходів. Очікування від COP30 — досягти компромісу й формально прийняти Програму, закріпивши соціальну справедливість в імплементації кліматичних заходів54.

5.5. Глобальна ціль з адаптації (GGA)

Адаптація — це друге крило кліматичної дії, так само важливе, як і скорочення викидів. У межах Паризької угоди сторони домовилися визначити Глобальну ціль з адаптації, але, на відміну від руху до утримання потепління на рівні 1,5 °C, адаптаційна мета є складною та багатовимірною. Протягом останніх років технічна робота була зосереджена на створенні рамки й індикаторів для вимірювання глобального прогресу з адаптації. Від COP30 очікують просування GGA шляхом фіналізації набору узгоджених індикаторів або метрик.

5.6. Кліматичне фінансування (NСQG)

Фінансування й надалі залишається пріоритетом перемовин. Хоча на COP29 передбачили зобов'язання в розмірі 300 мільярдів доларів США щорічно до 2035 року, експерти оцінюють, що для ефективного пом'якшення наслідків зміни клімату й адаптаційних заходів для країн, що розвиваються, потрібно 1,3 трильйона доларів США щорічно55. Під час головування Бразилії у Великій двадцятці56 створили Робочу групу з глобальної мобілізації протидії зміні клімату для узгодження державних і приватних фінансових потоків з цілями Паризької угоди, а під час COP30 планують розробити дорожню карту для пошуку фінансування.

У цьому контексті на COP30 покладають сподівання щодо поліпшення та конкретизації нової фінансової цілі. Один із ключових інструментів досягнення цього — Дорожня карта від Баку до Белена до 1,3 трлн дол. (Baku-to-Belém Roadmap to $1.3 Trillion)57. Вона запущена ще під час COP29 і має окреслити, як світ може збільшити кліматичні фінанси до 1,3 трлн доларів щороку (значною мірою коштом приватного фінансування). У Белені очікують оцінювання цієї дорожньої карти її перетворення на конкретніший план дій.

Прогнозують, що відсутність США на перемовинах буде особливо відчутна в контексті коштів: без країни буде складно дотриматися нових амбітних фінансових обіцянок, бо інші індустріалізовані країни навряд чи захочуть перекривати американську частку. Попри те, що фінанси будуть у центрі уваги COP30, найреалістичніший результат — це уточнена дорожня карта із трохи вищими проміжними орієнтирами й сильними формулюваннями про якість та доступ до фінансів. Відчутне збільшення фінансування для адаптації58, наприклад обіцянка потроїти адаптаційні фінанси до 2030 року, — це конкретна перемога, якої реально досягти за умови погодження розвиненими країнами.

Серед інших важливих питань COP30 — запуск Фонду втрат і збитків, реалізація правил за статтею 6 Паризької угоди, гендерна рівність, угоди щодо ВДЕ та метану, а також посилення ролі корінних народів. Очікують, що ці теми порушать під час саміту, хоча деталізація щодо їхнього розгляду наразі обмежена59.

5.7. Зміни в юридичній площині

Важливим глобальним зрушенням у сфері міжнародного кліматичного права стало ухвалення консультативного висновку Міжнародного суду ООН (International Court of Justice, ICJ)60 у липні 2025 року щодо зобов’язань держав у контексті зміни клімату. Суд уперше чітко підтвердив, що обмеження глобального потепління на рівні 1,5 °C є не просто політичною домовленістю, а юридично обов’язковою метою, яка випливає з Паризької угоди та звичаєвих принципів міжнародного права, зокрема принципу «no harm» («не нашкодь») — обов’язку держав не завдавати шкоди довкіллю інших країн або глобальним екосистемам61. У висновку підкреслено, що всі держави-учасниці Паризької угоди зобов’язані подавати НВВ, які відображають їхній «найвищий можливий рівень амбіцій» щодо скорочення викидів і адаптації до наслідків зміни клімату відповідно до наукових орієнтирів МГЕЗК. Окремо суд наголосив, що виробництво, експорт і споживання викопного палива, а також державні субсидії, ліцензування нових родовищ або дозвіл на розвідку корисних копалин можна розглядати як «міжнародно протиправні дії», якщо вони суперечать обов’язку держав зменшувати викиди й захищати кліматичну систему Землі62.

Цей висновок став історичним прецедентом, який закріплює перехід кліматичної політики у площину юридичної відповідальності, відкриваючи шлях до нової ери міжнародного екологічного права, де недостатню кліматичну дію можуть розцінювати як порушення міжнародних норм.

6. Кліматична дипломатія України: очікування та можливості у межах COP30

Повномасштабна війна, яку Росія розв’язала проти України у 2022 році, стала не лише гуманітарною та безпековою катастрофою, а й однією з наймасштабніших екологічних криз у Європі за останні десятиліття. Руйнування промислових об’єктів, інфраструктури, лісові пожежі, затоплення, вибухи нафтобаз та забруднення ґрунтів і води спричинили значні збитки для довкілля. За попередніми оцінками, війна вже призвела до викидів понад 230 млн тонн CO₂63 — це більше, ніж деякі країни продукують за рік. Окрім безпосередньої шкоди екосистемам, війна підірвала потенціал України щодо виконання кліматичних зобов’язань і реалізації реформ. Попри це, країна демонструє політичну волю продовжувати «зелений курс» навіть у найскладніших умовах, інтегруючи кліматичні цілі у процес повоєнного відновлення. Саме тому кліматична дипломатія України, зокрема участь у міжнародних переговорах на кшталт COP30 залишається ключовим інструментом мобілізації партнерської підтримки та просування принципів екологічної справедливості.

6.1. Український павільйон

Україна вже вчетверте представить власний павільйон, який є платформою для презентації ключових екологічних ініціатив держави, бізнесу та громадськості. Попередні представництва України, зокрема торішній павільйон на СОР29 у Баку, продемонстрували світові налаштованість України на «зелене» відновлення навіть в умовах війни64.

Після повномасштабного вторгнення Росії Україна істотно змінила підхід до участі в міжнародній кліматичній дипломатії. Якщо раніше фокус зосереджувався переважно на скороченні викидів і виконанні Паризької угоди, то з 2022 року платформа COP стала також майданчиком для висвітлення екологічних злочинів війни та просування ідеї «зеленого» відновлення. На COP27 (2022) Україна вперше відкрила національний павільйон, де акцентувала на екологічній шкоді від війни — від втрати екосистем до забруднення довкілля; представила бачення «зеленого» відновлення й закликала створити міжнародний механізм оцінки екологічних наслідків збройних конфліктів. На COP28 (2023) павільйон був присвячений екологічній безпеці як складнику миру з особливим акцентом на катастрофу на Каховській ГЕС. Також тоді Україна приєдналася до низки важливих міжнародних енергетичних ініціатив. На COP29 (2024) держава представила третій національний павільйон, де об’єднала потенційних стейкхолдерів навколо теми «зеленого» післявоєнного відновлення, і презентувала Національний план з енергетики та клімату (НПЕК), стратегію декарбонізації до 2050 року та своє бачення інтеграції кліматичних цілей у процес відбудови65.

Павільйон на СОР30 також має стати не просто виставковим простором, а перетворитись на платформу, де протягом двох тижнів об’єднуються уряд, бізнес і громадянське суспільство. Він задуманий як подорож крізь руйнування, вибір та надію і втілює метафору капсули часу, зберігаючи пам'ять про втрати й водночас пропонуючи бачення оновлення. Відвідувачам запропонують дослідити вплив війни на довкілля, розглянути виклики, з якими стикається людство, та уявити майбутнє, де Україна буде лідером у «зелених» інноваціях та відновленні. Основними темами в межах роботи павільйону стануть ліси та біорізноманіття, кліматична політика, «зелене» відновлення, відновлювана енергетика та продовольча безпека66.

6.2. Від СОР29 до СОР30: обіцянки та їхнє виконання

Для України розвиток кліматичної політики — це багатошаровий процес, який передбачає узгодження одразу з кількома групами стейкхолдерів. Тому часом складно виокремити, які саме реформи Україна зробила в контексті виконання домовленостей Паризької угоди, проте можна з упевненістю стверджувати, що поступ все-таки відбувається, особливо в євроінтеграційному напрямі67.

Після конференції COP29 Україна озвучила низку амбітних обіцянок у сфері кліматичної політики і за рік реалізувала частину з них. Одним із ключових здобутків стало ухвалення першого в історії України рамкового кліматичного закону, що закріплює мету — досягти кліматичної нейтральності до 2050 року68. Позитивною ініціативою є заплановане подання до Верховної Ради законопроєкту про систему торгівлі викидами (СТВ), що стане важливим інструментом виконання міжнародних зобов’язань. Водночас ми спостерігаємо значне ослаблення темпів розроблення та погодження подальших нормативно-правових актів, які необхідні для імплементації рамкового закону, а брак індикаторів і механізмів моніторингу реалізації цілей ускладнює контроль за виконанням зобов’язань згідно з Паризькою угодою69.

Однією з можливих причин таких затримок можна вважати об’єднання трьох окремих міністерств — Мінекономіки, Мінагрополітики та Міндовкілля — в єдине на чолі з Мінекономіки. Українська громадськість висловила свої застереження щодо такого злиття в «Міністерство ресурсів»70. Це може призвести до упослідження екологічної тематики та фокусування на довкіллі лише як на ресурсі. Також нещодавно Уряд затвердив Програму дій на 2025 рік71, у якій серед 129 програмних цілей кліматична політика практично не представлена. Це прямо суперечить євроінтеграційному курсу України. Згадка окремих «зелених» заходів не формує цілісного підходу до скорочення викидів і адаптації до кліматичних ризиків. Зараз кліматичну політику втілюють доволі фрагментарно, а втрата сильного інституційного центру може зробити країну ще вразливішою у воєнний час. Ключовий виклик нині — збалансувати економічні інтереси й екологічні пріоритети, щоб відбудовувати Україну за сучасними, а не застарілими моделями розвитку72.

Паралельно українські неурядові організації та експерти підготували Дорожню карту сталого (зеленого) відновлення України — ґрунтовний аналітичний документ із баченням «зеленого» розвитку України, де окреслений перелік пріоритетних реформ, політик і структурних змін на найближчі роки для екологічно сталого відновлення. Документ охоплює шість ключових секторів: будівлі та міська інфраструктура, довкілля, економіка, енергетика, сільське господарство і транспорт73. Уряд позитивно сприйняв ці напрацювання: низку ідей з дорожньої карти врахували в офіційних планах, а саме поняття «зелена відбудова» планують закріпити й на законодавчому рівні74.

Очікують, що на COP30 українська делегація під проводом новоствореного об’єднаного Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, також презентує оновлений НВВ (який станом на момент написання матеріалу ще не був затверджений) та проєкти для післявоєнного «зеленого» відновлення. «Щодо COP нашим головним пріоритетом є прийняття нового НВВ найближчим часом. Ми проводимо консультації з Кабінетом Міністрів щодо того, як саме він буде структурований і які цифри будуть включені. З одного боку, документ має бути амбітним, але з іншого — наша країна перебуває у стані війни, тому він має бути збалансованим, враховуючи, що викиди тимчасово зростуть під час фази відновлення», — зазначає Павло Карташов, заступник міністра з питань кліматичної політики75.

Варто зазначити, що Міндовкілля запустило процес підготовки оновленого НВВ ще на початку 2025 року, відбувся навіть високорівневий діалог за участі понад 190 представників міністерств, бізнесу, науковців, громадських організацій та міжнародних партнерів76. У червні та липні 2025 провели також електронні консультації з громадськістю, після яких повністю чи частково врахували рекомендації, зокрема щодо адаптаційного компонента НВВ та енергоефективності, та частково — положення щодо справедливої трансформації. Непоміченою залишилась пропозиція екологічної спільноти щодо збільшення загальної мети скорочення викидів парникових газів до 76—80 % у порівнянні з базовим 1990 роком. Наразі заплановане скорочення лишається на запропонованому раніше урядом рівні, вищому за 65 %. Це, зокрема, пояснюють інтересами бізнес-спільноти, представники якої пропонували ще менш амбітну мету зниження рівня викидів77.

Україна також сподівається на ключові рішення COP30, зокрема щодо фінансування заходів з протидії зміні клімату. Для країни це означає можливість отримувати додаткові ресурси на реалізацію власних кліматичних планів, «зелену» енергетику, «зелене» відновлення й адаптацію до зміни клімату78.

Варто згадати й про викиди парникових газів в умовах війни. Хоча Україна не є великим емітентом парникових газів79, через воєнні дії, масштабні пожежі й руйнації інфраструктури у 2022—2023 рр. відбулося різке збільшення викидів CO₂: додатково викинуто 180 млн тонн лише внаслідок бойових дій80. Тому питання обліку викидів, звітності та відповідальності Росії за завдані довкіллю збитки має звучати ще гучніше.

Попри війну та інші супутні виклики, Україна долучається до COP30 із чітким наміром поєднати кліматичну відповідальність з відновленням. Від делегації очікують не лише презентації НВВ, але й демонстрації здатності перетворити виклики війни на поштовх для «зеленої» трансформації. Ключовим стане сигнал про політичну волю реалізовувати ухвалене законодавство, долати затримки у його впровадженні та мобілізувати фінансування на основі конкретних проєктів.

7. Висновки

Чого ми можемо реально очікувати від COP30? Найкраща стратегія — поміркований оптимізм. У Бразилії можна досягти важливих рішень, але деякі питання, ймовірно, залишаться відкритими, а кілька амбітних ідей можуть стикнутися з політичними реаліями.

COP30 відбувається на тлі глибокої кризи довіри до глобального кліматичного процесу. Попри десятиліття рішень, планів та обіцянок, світ досі не на шляху до обмеження потепління в межах 1,5 °C. Також вперше за багато років у переговорах фактично не братимуть активної участі США. Це загрожує провалом під час питань щодо фінансування, оскільки інші донори та партнери навряд чи готові компенсувати американську частку.

Конференція сторін у Белені все ж може стати переломним моментом для глобальної кліматичної політики, адже на ній вирішуватимуть низку критично важливих завдань. Передусім, очікується оновлення національно визначених внесків, які мають не лише підвищити амбіції країн, а й врахувати висновки першої Глобальної інвентаризації. Після торішньої невдачі очікують ухвалення робочого плану Програми справедливої трансформації, що має стати дороговказом для переходу від декларацій до реальних дій, передбачаючи соціальні гарантії, захист прав працівників, підтримку вразливих груп і конкретну дорожню карту відмови від викопного палива. Не менш важливим завданням є узгодження глобальної цілі з адаптації. COP30 має встановити чіткий набір індикаторів та ухвалити рішення про збільшення підтримки країн, що розвиваються. У центрі уваги також кліматичне фінансування. Конференція в Белені має деталізувати Дорожню карту від Баку до Белена та визначити справедливіші механізми фінансової підтримки кліматичних дій. Особливу увагу привертає і юридичний вимір: уперше в історії Міжнародний суд ООН визнав, що нездійснення належних кліматичних дій можна розглядати як порушення міжнародного права. Це відкриває нові горизонти для планування чіткіших цілей.

Попри символізм проведення конференції в серці Амазонії, інклюзивність COP30 залишається під питанням: високі ціни, обмежена інфраструктура й нестача місць уже спричинили скорочення делегацій. Це може стати випробуванням довіри між країнами та громадянським суспільством.

У будь-якому випадку COP30 — переломний саміт у переломний час. Зараз у нас є шанс скоригувати курс мультилатералізму: відновити довіру через імплементацію обіцяного й окреслити чіткий людиноцентричний шлях уперед. Ми можемо побачити натхненні моменти й корисні кроки — від дорожньої карти Програми справедливої трансформації до ширшої підтримки найбільш вразливих країн. Та політичні реалії, ймовірно, обмежать трансформаційність підсумків. Тож успіх перемовин вимірюватимуть не лише тим, що вдасться підписати, а й тим, чи зможе конференція сторін підняти планку амбіцій і розгорнути ширшу участь поза її залами. COP30 у Белені може стати або новим стартом, або ще одним нагадуванням, що амбіції без дій нічого не варті. Вибір, як і десять років тому, залишається за нами.

Виноски

Теґи

COP (Міжнародна кліматична конференція)

This post is licensed under:

CC-BY-NC-SA 4.0