За межами поля бою: Цивільна оборона, інфраструктура турботи та гендер у комплексній стійкості

Спікерки

• Д-р Кордула Діттмер – соціологиня катастроф, старша наукова співробітниця Академії дослідження катастроф (ADRU)
• Д-р Ульріке Гопп-Нішанка – керівниця Task Force Ukraine, Федеральне міністерство економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ)
• Наталія Мачаліна – дослідниця з питань гендерної рівності та участі жінок у секторі безпеки та оборони; координаторка Дослідницького центру Україна / Фонду Макса Вебера
• Ольга Неманежина – стратегиня стійкості , що спеціалізується на цивільній готовності та інституційній стійкості в кризових умовах
• Д-р Олена Стрельник – соціологиня, експертка ГО «Гендер в деталях»
• Д-р Тамара Злобіна – філософиня, феміністка , активістка та голова громадської організації «Експертний ресурс «Гендер в деталях»»

Модератор

• Роберт Шперфельд – старший програмний директор, Фонд імені Гайнріха Бьолля (відділ Східної та Південно-Східної Європи)

Експертна дискусія «Інфраструктура цивільної оборони та турботи: ключові основи комплексної стійкості» відбулася 24 лютого 2026 року в берлінському офісі Фонду Гайнріха Бьолля. Захід об’єднав дослідниць і практикинь , щоб обговорити, як концепцію комплексної оборони можна осмислювати поза межами суто військової сфери та як формувати суспільну стійкість з урахуванням гендерної перспективи. Дискусія, зокрема, була присвячена урокам, які Україна винесла з досвіду повномасштабного російського вторгнення, а також підходам Швеції та Німеччини, підкреслюючи, як демократичні суспільства можуть посилювати свою готовність до тривалих криз.

Розпочинаючи дискусію, Тамара Злобіна розглянула концептуальні рамки понять «війна» та «безпека». Вона стверджує, що загальновживане розмежування між «гібридною війною» та «війною» ризикує приховати природу сучасних конфліктів. На її думку, таке розмежування свідчить про те, що деякі форми агресії є менш серйозними або менш наслідковими, ніж інші, тоді як насправді вони є просто різними проявами одного й того ж явища. Війна сьогодні часто розгортається одночасно в кількох сферах — військовій, інформаційній, економічній та соціальній — і тому її слід розуміти як комплексну форму агресії проти демократичних інституцій, прав людини та відкритих суспільств.

Злобіна наголосила, що сучасні геополітичні події демонструють дедалі помітніший розрив між авторитарними режимами та демократичними державами. У цьому контексті демократичні суспільства повинні переглянути своє розуміння безпеки та стійкості.

Концепція всеохопної оборони забезпечує важливу аналітичну основу для цієї дискусії, оскільки вона визнає, що національна безпека залежить не лише від військової сили, а й від стійкості цивільних інституцій, соціальної інфраструктури та громад.

Опісля Тамара Злобіна презентувала дослідницький проєкт «Гендерний мейнстрімінг у комплексній обороні».  Проєкт досліджує, як гендерні перспективи можуть бути інтегровані в політику безпеки та стійкості. Дослідження зосереджено на семи секторах, які є центральними для комплексної оборони: волонтерський рух, цивільна оборона, інформаційна політика, економічна стійкість, догляд та турбота, участь жінок у збройних силах та представництво жінок у державному управлінні.

Щоб краще зрозуміти, як комплексна оборона може функціонувати на практиці, дослідницька група здійснила навчальний візит до Швеції, де зародилась ця концепція. Група з 21 дослідниці вивчала шведські інституційні структури та політичні підходи, щоб проаналізувати, як різні сектори суспільства інтегровані в національні системи готовності та як гендерні перспективи враховуються в цих структурах.

Спираючись на цю порівняльну перспективу, Ольга Неманежина представила відмінності між системами цивільної оборони Швеції та України. Вона пояснила, що оборонна модель Швеції побудована навколо високоінституціоналізованої та скоординованої системи, яка розподіляє відповідальність між різними рівнями управління. Система починається на національному рівні, продовжується через регіональні та муніципальні органи влади і зрештою досягає окремих громадян.

У Швеції концепція цивільної оборони підкреслює, що кожен член та членкиня суспільства відіграють певну роль у підтримці стійкості. Від громадян та громадянок очікується не лише індивідуальна підготовка, але й внесок у функціонування інституцій та основних служб під час криз. Водночас Неманежина зазначила, що досвід України під час повномасштабного вторгнення демонструє ще один критичний вимір стійкості: швидкість та адаптивність. Українське суспільство неодноразово демонструвало здатність швидко мобілізуватися у відповідь на нові загрози. Організації громадянського суспільства, волонтерські мережі, місцеві органи влади та неформальні ініціативи часто реагують швидше, ніж дозволяють інституційні бюрократичні системи.

Ця здатність до швидкої мобілізації відіграла вирішальну роль у підтримці українського суспільства під час війни. Однак Неманежина зазначила, що довгострокова стійкість також вимагає інституційної стабільності та координації. З цієї причини вона запропонувала, щоб: 

Ефективна комплексна система оборони поєднувала сильні сторони обох моделей: інституційну координацію, характерну для Швеції, та гнучкість і оперативність, продемонстровані українським суспільством.

Наталія Мачаліна представила ключові емпіричні результати дослідження щодо готовності цивільного населення в Україні . Дослідження виявляє значний розрив між високою мотивацією громадян та громадянок робити свій внесок у національну стійкість та обмеженою доступністю можливостей для систематичного навчання.

Згідно з результатами опитування, лише 14,7 % респондентів повідомили, що пройшли будь-яку підготовку з цивільної оборони з початку повномасштабного вторгнення. Водночас дослідження показує, що суспільна мотивація залишається високою. 43% респондентів та респонденток вважають, що цивільне населення повинно активно брати участь у реагуванні на надзвичайні ситуації та підтримці національної стійкості. Більше того, 48 % зазначили, що вони були б готові брати участь у такій діяльності, якби мали доступ до відповідної підготовки.

Ці висновки свідчать про те, що українське суспільство має значний потенціал для громадянської участі в цивільному захисті, але інституційні механізми, необхідні для перетворення цієї мотивації на структуровану участь, залишаються недостатньо розвиненими.

Мачаліна також наголосила на вирішальній ролі жінок у зміцненні стійкості суспільства. Жінки активно залучені до волонтерських рухів, координації гуманітарної допомоги, мереж підтримки громад та ініціатив з кризового менеджменту. У багатьох місцевих контекстах жінки взяли на себе організаційні та логістичні ролі, що допомагають підтримувати стійкість громад під час війни.

Незважаючи на таку активну участь, жінки продовжують стикатися з перешкодами для повноціннішої участі в секторі безпеки. Ці перешкоди включають стійкі гендерні стереотипи щодо належних ролей в обороні та безпеці, недостатню інституційну інтеграцію ініціатив, очолюваних жінками, та відсутність систематичного навчання та професійних шляхів у структурах цивільної готовності.

На основі цих висновків дослідження пропонує кілька рекомендацій, спрямованих на зміцнення стійкості цивільного населення в Україні. До них належать інтеграція навчання з питань цивільної безпеки в діяльність національних центрів підготовки сил опору, розробка систем сертифікації та програм навчання для волонтер_ок, інституціоналізація жіночих ініціатив у рамках цивільної готовності, а також створення децентралізованих систем управління, що об'єднують державні установи, місцеві органи влади та організації громадянського суспільства.

Мачаліна також наголосила, що цивільну оборону не слід розуміти виключно у військових термінах. 

Щоденна готовність, включаючи базову підготовку з надання першої медичної допомоги та здатність ефективно реагувати на надзвичайні ситуації, є вирішальним компонентом стійкості суспільства.

Цікавий приклад шведської моделі стосується існування попередньо узгоджених обов'язків цивільного населення під час воєнного часу, організованих через роботодавців. У Швеції певні цивільні функції під час криз вже розподілені в межах професійних структур, що дозволяє робочим місцям відігравати активну роль у національній готовності. Хоча сама ця система потребує оновлення та модернізації, елементи цього підходу можна було б адаптувати в Україні для посилення координації та готовності.

Олена Стрельник зосередилася на вимірі стійкості, який часто ігнорується в контексті безпеки: інфраструктурі турботи . Експертка стверджує, що інфраструктуру турботи слід розглядати як критичний компонент комплексної оборони, оскільки функціонування суспільства під час війни значною мірою залежить від безперервності систем турботи .

Шведська модель комплексної оборони наголошує на важливості забезпечення функціонування основних послуг, включаючи охорону здоров'я, освіту та соціальні послуги, під час криз. Однак Стрельник зазначила, що сама робота у сфері турботи рідко розглядається чітко як частина інфраструктури національної безпеки.

Вона наголосила, що як оплачувана, так і неоплачувана доглядальна праця повинні бути визнані центральними елементами систем стійкості. Під час війни попит на послуги з догляду значно зростає, водночас інфраструктура турботи часто порушується через переміщення, нестачу ресурсів та інституційне навантаження.

Війна також створює нерівномірне навантаження в системах догляду. Особи, що здійснюють догляд, та люди, які залежать від послуг догляду, особливо вразливі під час криз. Оскільки багато професій у сфері охорони здоров'я, освіти та соціальних послуг переважно жіночі, жінки часто несуть непропорційно велику частку соціальної відповідальності, пов'язаної з підтримкою громад під час війни.

Визнання інфраструктури турботи як частини комплексної оборони дозволить політикам краще зрозуміти, як стійкість формується та підтримується на рівні суспільства.

Д-р Кордула Діттмер представила німецький погляд на цивільну оборону та виділила кілька концептуальних та історичних факторів, що формують сучасні дебати в Німеччині. Вона пояснила, що в німецькому політичному контексті цивільна оборона та цивільний захист є різними поняттями. Цивільна оборона в першу чергу стосується діяльності, спрямованої на підтримку збройних сил під час війни, тоді як цивільний захист зосереджується на ліквідації наслідків стихійних лих, реагуванні на надзвичайні ситуації та захисті цивільного населення.

Діттмер зазначила, що сучасні дискусії щодо зміцнення оборонних систем у Німеччині формуються тим, що соціологи називають «втомою від змін». 

Хоча повномасштабне вторгнення Росії в Україну продемонструвало крихкість миру в Європі та необхідність зміцнення структур безпеки, багато німців все ще вагаються щодо суттєвих змін в оборонній політиці.

Ці вагання глибоко вкорінені в історичному досвіді Німеччини, пов'язаному з розв'язанням і програшем двох світових воєн, а також у спадщині Голокосту. Протягом десятиліть німецька політична культура перебувала під сильним впливом ідеї про те, що мир має бути досягнутий без мілітаризації. Як наслідок, країна зараз стикається з викликом узгодження своєї історичної відповідальності з необхідністю реагування на нові загрози безпеці.

Ще одне важливе питання стосується організації захисту критичної інфраструктури. У Німеччині багато аспектів цивільної оборони залишаються тісно пов'язаними з військовими структурами. Однак закон, прийнятий наприкінці 2025 року, запровадив нові положення, що визнають важливість догляду за дітьми, охорони здоров'я та іншої цивільної інфраструктури в плануванні стійкості. Як і в Україні, ці сектори є значною мірою фемінізованими, що порушує важливі питання щодо гендерної рівності та розподілу праці в кризовому управлінні.

Діттмер також наголосила на центральній ролі волонтерської діяльності в системі цивільного захисту Німеччини. Понад 90 % осіб, залучених до реагування на надзвичайні ситуації та управління кризами, працюють волонтерами та волонтерками, тоді як лише невелика частина є найманим персоналом. Хоча такий високий рівень громадянської участі є значною перевагою, він також викликає занепокоєння щодо сталості та інституційної спроможності в контексті тривалих криз.

Насамкінець, Ульріке Гопп-Нішанка розповіла про роль міжнародного співробітництва та політики розвитку у зміцненні стійкості країн, постраждалих від війни. Вона поділилася як Федеральне міністерство економічного співробітництва та розвитку Німеччини підтримує Україну в кількох взаємопов’язаних сферах, які є важливими для довгострокової стабільності та відновлення.

Ці зусилля включають зміцнення систем місцевого самоврядування, відбудову енергетичної інфраструктури, відновлення соціальної інфраструктури та державних послуг, а також підтримку інституційних реформ, що сприяють європейській інтеграції України. 

Мета полягає не лише у сприянні негайному відновленню, але й у зміцненні інституційних основ, необхідних для сталого демократичного розвитку.

Дискусія продемонструвала, що комплексну оборону слід розуміти як багатовимірну структуру, яка інтегрує військову готовність із цивільною стійкістю, соціальною інфраструктурою та демократичним управлінням. Досвід України, Швеції та Німеччини ілюструє, що побудова стійких суспільств вимагає скоординованих зусиль у багатьох секторах, включаючи цивільну оборону, інфраструктуру турботи, громадянську участь та гендерну рівність.

У цьому сенсі всеохопна оборона полягає не лише у захисті держав від зовнішніх загроз, а й у забезпеченні того, щоб демократичні суспільства могли продовжувати функціонувати, підтримувати своїх громадян та зберігати свої інституції навіть за найскладніших обставин.