Гайнріх Теодор Бьолль (21.12.1917 — 16.07.1985) — німецький прозаїк і новеліст, народився 21 грудня 1917 році в Кельні, одному із найбільших міст Рейнської долини, у багатодітній родині червонодеревця Віктора Бьолля й Марі (Германнс) Бьолль. Предки Бьолля втекли з Англії при Генріху VIII: як і всі ревні католики, вони піддавалися гонінням з боку англіканської церкви.
Після закінчення середньої школи в Кельні Бьолль, який писав вірші й оповідання з раннього дитинства, виявився одним з небагатьох учнів у класі, які не вступили в Гітлерюґенд. Проте через рік після закінчення школи юнак був притягнутий до примусових трудових робіт, а в 1939 р. покликаний на військову службу. Служив Гайнріх Бьолль капралом на Східному й Західному фронтах, кілька разів був поранений і зрештою у 1945 році потрапив у полон до американців, після чого просидів кілька місяців у таборі для військовополонених на півдні Франції.
Після повернення у своє рідне місто Бьолль недовгий час навчався у Кельнському університеті, потім працював у майстерні батька, у міському бюро демографічної статистики, й при цьому не переставав писати.
Нобелівську премію Бьолль отримав у 1972 році «за творчість, у котрій сполучається широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів, яке стало вагомим внеском у відродження німецької літератури». Ця найвища нагорода стала визнанням уроженця Кельна за його вміння бути послідовним сучасником, якому в своїх творах вдалося дослідити духовні вади та мрії «маленької людини», а також виразити протест проти влади, зарозумілості та гіпертрофованого відчуття історичної вини.
На той час, коли Бьолль одержав Нобелівську премію, його книги стали широко відомі не тільки в Західній, але й у Східній Німеччині, навіть у Радянському Союзі, де було розпродано кілька мільйонів екземплярів його творів. Разом з тим Бьолль зіграв помітну роль у діяльності ПЕН-клубу, міжнародної письменницької організації, за допомогою якої він надавав підтримку письменникам, що піддавалися утискам у країнах комуністичного режиму. Після того як Олександр Солженіцин у 1974 році був висланий з Радянського Союзу, він до від’їзду в Париж жив у Бьолля.
До найвідоміших творів Гайнріха Бьолля належать: «Де ти був, Адаме?» (Wo warst du, Adam?, 1951), «Груповий портрет з дамою» (Gruppenbild mit Dame, 1971), «Поїзд точно за розкладом» (Der Zug war pünktlich, 1949), «Очима клоуна» (Ansichten eines Clowns, 1963), «Втрачена честь Катаріни Блум» (Die verlorene Ehre der Katharina Blum, 1974), «Мандрівник, коли ти прийдеш у Спа…» (Wanderer, kommst du nach Spa, 1950), «Ірландський щоденник» (Irländisches Tagebuch).
Проте Бьолль був не тільки талановитим письменником, а й активним громадським діячем, борцем проти війни у В’єтнамі та за права людини у всьому світі. Йому належить відомий вислів «Втручання є єдиною можливістю залишитись реалістом». У 1942 році Бьолль одружився з Анною Марі Чех, яка народила йому двох синів. Разом із дружиною Бьолль перекладав на німецьку мову таких американських письменників, як Бернард Маламуд і Селінджер.
Помер Бьолль у віці 67 років, перебуваючи недалеко від Бонну, у гостях в одного зі своїх синів, 16 липня 1985 року.