Аналітика
Для поступової відмови від вугілля в електроенергетиці до 2030 року знадобиться багато зусиль та інвестицій. Однак це може призвести до зменшення видатків із бюджету і зростання податкових надходжень, появи нових робочих місць та навіть зростання ВВП.
Для поступової відмови від вугілля в електроенергетиці до 2030 року знадобиться багато зусиль та інвестицій. Однак це може призвести до зменшення видатків із бюджету і зростання податкових надходжень, появи нових робочих місць та навіть зростання ВВП. Такі результати дослідження «Економічні наслідки поступової відмови від використання вугілля в Україні до 2030 року», проведеного Aurora Energy Research за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна.
Автори дослідження змоделювали два сценарії розвитку українського електроенергетичного сектору:
- Сценарій переходу (СП), у якому показаний оптимальний шлях поступового заміщення вугільної енергетики відновлюваною (ВДЕ) до 2030 року: максимально швидкий, ефективний і при цьому реалістичний.
- Інерційний сценарій (ІС) – це «контрольне» моделювання, яке показує, як вплине на економіку збереження нинішньої енергосистеми із незначними вже запланованими на державному рівні змінами.
Ці моделювання не є прогнозами. Це лише два можливих варіанти розвитку системи, між якими є безліч інших шляхів. Сценарій переходу – один із найоптимістичніших шляхів, який при цьому можливо реалізувати на практиці, і він показує, що:
1. Відмова від вугілля є технічно можливою.
Наразі вугільна енергетика генерує близько третини електроенергії в країні. Однак без неї все ж можливо забезпечити стабільне електропостачання в кожну годину кожного дня протягом розглянутого періоду. В Україні наразі наявні багато надлишкових потужностей, тож головний виклик – не стільки їх кількість, а гнучкість усієї системи, яку у СП забезпечуватимуть переважно біоенергетика та додаткові акумулюючі потужності. Загалом же без вугілля більше половини електрики забезпечуватиме відновлювана енергетика, в першу чергу (25% загальної генерації) – вітрова.
2. Знадобиться більше інвестицій, але врешті вони підуть на користь економіці.
За СП загальна потреба в інвестиціях в енергетику складає 28,8 млрд євро до 2030 року, що в чотири з половиною рази більше, ніж в інерційному сценарії. Однак загальна вартість роботи енергосистеми у СП вища всього на чверть, адже сонячні та вітрові електростанції значно дешевші в експлуатації і не потребують видобутку пального.
Та крім витрат, СП принесе і переваги. Нині більшість державних шахт збиткові і субсидуються з державного бюджету. Протягом 10 років на їх підтримку знадобиться понад мільярд євро. Поступове їх закриття обійдеться дешевше, навіть із врахуванням соціальної допомоги постраждалим працівникам шахт, і заощадить понад 400 млн євро.
Крім того, завдяки енергетичному переходу у найближчі 10 років податкові надходження до бюджету будуть на 50% вищими, великою мірою завдяки податку на доходи, адже сектор ВДЕ створить більше робочих місць. СП також передбачає значне зростання податку на викиди СО2, який принесе у бюджет 2,8 млрд євро.
3. Вугільні регіони постраждають, але за зваженого підходу можуть отримати вигоди.
Закриття державних вугільних шахт спричинить втрату 36 тисяч робочих місць до 2030 року. Натомість у секторі відновлюваної енергетики з’являться 161 тисяча робочих місць, 44 тисячі з яких будуть постійними. СП також передбачає додаткову соціальну підтримку для працівників, що втратять роботу: для людей пенсійного і передпенсійного віку передбачаються одноразові виплати, і далі – пенсія. Працівники віком 18-49 років мають отримати одноразову грошову допомогу при звільненні, виплати з безробіття протягом певного часу та можливість оплачуваного підвищення кваліфікації. Сумарно це може коштувати 157 млн євро, але, як зазначалося, продовження роботи шахт обійдеться значно дорожче. Трансформація має бути справедливою щодо людей та регіонів, які можуть через неї постраждати, і моделювання показує один із можливих прикладів, як підтримати вразливі регіони.
4. Довкілля та здоров’я людей беззаперечно виграють.
Поступова відмова від вугілля необхідна не лише тому, що ця галузь застаріла і потребує заміщення і збиткова для державного бюджету. Вона також спричиняє значну екологічну шкоду, що впливає і на людей, які мешкають поруч із вугільними потужностями: це і формування териконів, і забруднення води та повітря, і, звісно, викиди парникових газів, що спричиняють зміну клімату. За моделюванням, при відмові від вугілля викиди парникових газів від енергетичного сектору у 2030 році будуть на 84% меншими. Сумарно ж за цей період в атмосферу потрапить вдвічі менше викидів, ніж в інерційному сценарії.
«Ці два сценарії показують, що за певних умов можна отримати переваги від енергетичного переходу, в першу чергу – економічні. І хоч сценарій переходу до 2030 року вимагає інвестицій, в інерційному сценарії ці витрати на закриття застарілих шахт і вугільних ТЕС теж будуть – просто після 2030 року. Адже ця галузь застаріла і потребує заміщення рано чи пізно. Прискорення переходу може допомогти заощадити на субсидіях, а також за рахунок уникнення екологічних збитків та супутніх витрат», – коментує Оксана Алієва, координаторка програми «Зміна клімату та енергетична політика», Фонд ім. Г. Бьолля, Бюро Київ – Україна.
«Результати цього дослідження важливі як на державному, так і на місцевому рівні. У представників місцевих органів влади та громадськості завжди є питання, а скільки буде коштувати поступова відмова від вугілля та справедлива трансформація, якою буде соціальна підтримка, чи з’являться нові робочі місця. Тому для представників регіонів, які постраждають найбільше, це дуже важливо. Перехід буде болісним, але якщо його правильно планувати, він принесе користь», – коментує Костянтин Криницький, керівник відділу енергетики ГО «Екодія».