Деколонізація: переосмислення імперського минулого в публічному просторі Миколаєва

В умовах повномасштабної війни Росії проти України питання перейменування топонімів для нашої держави стало особливо важливим. Адже для багатьох міст це не лише юридичний акт, а й вагомий крок на шляху до відмови від імперського спадку та утвердження національної ідентичності. Для Миколаєва все почалося в липні 2022 року, коли міська рада ухвалила рішення про перейменування вулиці Московської на вулицю Маріупольську. Активно процес дослідження та перейменування вулиць розпочався навесні 2023 року за підтримки громадського сектору та волонтерської спільноти. Зокрема, Платформа MY ART у партнерстві з Агенцією розвитку Миколаєва в рамках реалізації проекту «Деколонізація: переосмислення імперського минулого в публічному просторі Миколаєва» за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ – Україна протягом літа-осені 2023 року провели аналіз існуючої мережі вулиць, провулків, проспектів, парків, скверів та площ міста Миколаєва на наявність маркерів російської імперської та радянської політики, а також на відповідність назв топонімів стандартам української мови, в тому числі провели електронне опитування мешканців міста щодо перейменування вулиць в межах процесу подолання наслідків русифікації і тоталітаризму, а також низку тематичних інформаційно-дискусійних зустрічей із миколаївцями.

Під час кабінетного дослідження розглянули 1200 назв вулиць, провулків, проспектів, парків, скверів та площ  міста, відповідно до чинного Реєстру топонімів міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 03.09.2009 № 36/27 «Про затвердження реєстру топонімів міста Миколаєва» (зі змінами та доповненнями). В результаті цього етапу було визначено 259 топонімів, які запропоновані до перейменування. Ці пропозиції передали до опрацювання новоствореній Топонімічній комісії Миколаївської міської ради. В період з вересня 2023 по січень 2024 року комісія проаналізувала пропозиції, отримані в результаті кабінетного дослідження та онлайн опитування думки миколаївців. Представники комісії запропонували перейменувати вже 269 топонімів, з яких 250 - це назви вулиць. Окрім назв, які ототожнюються з імперським минулим та фактично глорифікують агресора, до переліку увійшли також топоніми, що потребували уточнень з написання відповідно до сучасного українського правопису, а також підтверджені випадки дублювання назв в межах міської громади. Наприклад,  у різних районах Миколаєва було аж три вулиці Лесі Українки. Це сталося внаслідок радянської політики “укрупнення” обласних центрів, шляхом приєднання найближчих населених пунктів до міста.

Наступним етапом після роботи Топонімічної комісії стали громадські обговорення, що проводились у формі консультацій з громадськістю і тривали з 24 квітня до 24 червня 2024 року з використанням різних онлайн та офлайн інструментів:

1. Електронних консультацій на платформі e-DEM (взяли участь 2575 громадян).

2. Голосувань наживо у туристично-інформаційному центрі.

3. Подання пропозицій до міськради з перейменування електронною поштою.

27 січня 2024 року за чинним Законом про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію, Миколаївська міська рада втратила право на ухвалення рішень про перейменування топонімів. Натомість ці повноваження отримав  миколаївський міський голова. Однак рішення так і не прийняли через затягування процесу. А вже 27 квітня ці повноваження втратив і голова міськради. Далі ці функції право перейшли до голови обласної військової адміністрації. Всього на розгляд голові ОВА подали 190 топонімів в межах міста, з яких 51 вулиця не підлягала перейменуванню через дублювання або інші причини, не передбачені законодавством. Як приклад, у центральній та віддаленій частинах міста є вулиці Шевченка, тож пріоритетною назвою залишалась та, що в центрі, а перейменуванню підлягала   вулиця в спальному районі.

Вже 26 липня затвердили 152 нові топоніми в місті. Але 17 жовтня 2024 року додатковим розпорядженням було скасовано перейменування вулиці Андрєєва.

За розподілом по районам міста це виглядає так: у центральній частині міста перейменовано 27 вулиць, в Корабельному районі - 22, Широка балка та Кульбакіно - 18, Тернівка - 15, Матвіївка - 12, Водопій - 11, Велика та Мала Корениха - 10, Варварівка та ПТЗ - по 9 топонімів, Ракетне Урочище та Балабанівка - по 7 назв, Соляні - 3 та Ліски - 2 топоніми.

Важливою та перспективною для подальшого дослідження є тема гендерного розподілу назв вулиць, зокрема у місті перейменовано 92 топоніми на честь персоналій і з них лише 3 (що становить 3,3% від загальної кількості) названі на честь жінок. 

Топоніми, розподілені за функціональними аспектами, включають різноманітні тематичні групи: на честь кораблебудування та морегосподарчої сфери — 6 назв (4%), культури — 38 назв (25%), релігії — 2 назви (1,3%), інших професій — 6 назв (4%), історичних та міфічних тем — 22 назви (14,5%), географічних — 10 назв (6,6%), а нейтральних — 19 назв (12,5%).

Також було рекомендовано до перейменування 48 топонімів, назви яких містять орфографічні помилки, але перейменовано тільки 22. Наприклад, у Миколаєві є 5 узвозів, які раніше мали назву “спуск”, але перейменовано лише  4 з них. Також замінені русизми, зокрема Кузнецька стала Ковальською або Рибацька стала Рибальською.

Серед топонімів, пов’язаних із Російською Федерацією, до перейменування запропонували 8 назв, з яких було затверджено 7. Наприклад, вулиця Волгоградська стала Кімерійською, Новоросійська – вулицею Мрії, Тверська – вулицею Бориса Хрестителя, Уральська – вулицею Олега Хлівного, а Сибірська – Волинською.

Щодо топонімів, названих на честь російських військових діячів, героїв війни, політиків та подій, було рекомендовано перейменувати 18 назв, і всі вони отримали нові назви. Зокрема, вулиця Адмірала Макарова стала вулицею Павла Скоропадського, вулиця та провулок Суворова — вулицею та провулком Зебека, Потьомкінська — вулицею Марка Кропивницького, а Наваринська — вулицею Андрія Покровського.

Також із 53 запропонованих до перейменування топонімів, названих на честь радянських військових діячів, героїв війни, політиків та подій,  змінили 38. Наприклад, вулиця Генерала Бєлова отримала назву Сергія Гуссіді, вулиця Зої Космодем'янської — Повстанська, вулиця Комкова стала Данською, а вулиця Ганни Дівіної — Заповідною. Вулиці названі на честь постатей партизанського руху під час 2 світової війни, як то Галини Петрової, Віті Хоменка, Шури Кобера, Леваневців та Леваневського не перейменовані.

Серед топонімів, названих на честь російських діячів культури, освіти і науки, рекомендували перейменувати 31, з яких 30 вже отримали нові назви. Наприклад, вулиця Толстого тепер носить ім'я Марії Заньковецької, Чайковського — Миколи Садовського, Станіславського — Сергія Параджанова, а Чернишевського — Миколи Хвильового.

Також серед топонімів, названих на честь радянських діячів культури, освіти та науки, запропонували змінити назви для 10, з яких 9 тепер маять нові імена. Наприклад, вулиця Мічуріна стала вулицею Олексія Кваші, Дунаєвського — вулицею Мирослава Скорика, Тарле — Олександра Олеся, а Крилова — Євгенія Логінова. Виключенням стало селище Горького, яке не було перейменоване.

Активну дискусію викликали топоніми, що пропагують комуністичну ідеологію чи радянські міфи.  Йдеться про наступні назви: Партизанської іскри (стала вулиця Пластунська), Першотравнева (тепер Євгена Храпка) чи провулок Першотравневий (стала вулиця Василя Симоненка). Всього із 31 запропонованих до перейменування було змінено назви 19 топонімів. А вулиці Дружби, Партизанська, Березневого повстання, Висунський провулок не були перейменовані. 

Але, мабуть, найбільше обговорень та запеклих дискусій було навколо вулиці Пушкінської, яку за величезної підтримки громади перейменували на вулицю Аркаса. Багато здивування викликало те, що такий потужний діяч як Микола Аркас не був до цього глорифікований у топонімах Миколаєва (але зважаючи на політику знищення української ідентичності під час радянського періоду, то питання не виникають), адже Микола Аркас (1853-1903) – український культурно-освітній діяч, уродженець міста Миколаєва, письменник, композитор, історик, засновник і незмінний голова «Просвіти» в місті Миколаєві. Також ця назва асоціюється зі всією родиною Аркасів.

Окремої уваги також заслуговує процес перейменування топонімів у розрізі районів міста. Особливо слід виділити серце Миколаєва. Тут була зосереджена чи не найбільша частка назв, які жодним чином не перегукувалися з українською історією – як давньою, так і сучасною. Більшість з них відображали колоніалізм. Ще одна частина носила імена радянських льотчиків, розвідників, підпільників та воєначальників. Саме тому найбільше нових топонімів отримав центр - 27. 

Довгі дискусії точились і навколо вулиці адмірала Макарова, оскільки він народився в Миколаєві, будував тут свою кар’єру, зробив певний внесок у розвиток міста, але мав суто імперський погляд на нього та не вважав себе українцем. Вулицю перейменували на честь останнього гетьмана України - Павла Скоропадського (1873-1945). Під час революції 1917 року полк Скоропадського був українізований одним з перших. У жовтні того ж року його обрано отаманом Вільного козацтва. У квітні 1918 року, на Всеукраїнському з'їзді хліборобів проголосили утворення Української Держави на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським. За його часів були створені Українська академія наук, мережа гімназій, широка мережа загальнокультурних закладів та установ (Національні архів, галерея мистецтв, історичний музей, бібліотека, Український театр драми та опери, Українська державна капела, Державний симфонічний оркестр тощо).

Але топоніми у центрі міста носять імена не лише історичних постатей, а й наших видатних сучасників. Так вулиця 8-го Березня матиме нову назву на честь миколаївського поета, автора пісень, учасника російсько-української війни, співзасновника ветеранської організації «Res_Publica. Брати по зброї» Гліба Бабіча (1969-2022). Він написав понад 500 віршів та пісень, зокрема сім пісень для групи Kozak System, був командиром взводу 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ. Після початку повномасштабної війни став військовослужбовцем Сил ТрО міста Києва. Загинув 28 липня 2022 року разом із трьома побратимами внаслідок підриву на протитанковій міні автомашини неподалік від Ізюма на Харківщині.

Також великий запит від громади був на “відкриття світових імен”, тобто комеморація (увічнення) видатних діячів інших країн, значимих для Миколаєва. І яскравим прикладом є колишня вулиця Миколи Гастелло (у мікрорайоні Варварівка), яка носитиме ім’я Фрітьофа Нансена (1861-1930), норвезького мандрівника, океанографа, метеоролога, громадського діяча, лауреата Нобелівської премії миру 1922 року. Він багато чого зробив для українців - організував Місію Нансена, яка, в тому числі у Миколаєві, рятувала дітей під час голоду 1921-1923 років. У січні 1923 року він побував у Харкові, щоб погодити з урядом УРСР план боротьби з наслідками голодомору і надати допомогу республіці у важкий час. До України постачалася велика кількість сільгосптехніки, дієтичних харчових продуктів. Місія Нансена заснувала в Україні багато дитячих будинків, які називалися однаково: «Дитячий будинок ім. Нансена».

Також колишня вулиця радянського поета Маяковського тепер буде вулицею Карла Кнорре (1801-1883). Він впродовж 50 років керував Миколаївською астрономічною обсерваторією (1820-1871). Також Кнорре викладав астрономію в Миколаївському штурманському училищі, керував гідрографічними роботами на Чорному і Азовському морях, що проводились під час його перебування у Миколаєві. Додамо, що Карл Кнорре є автором низки спеціальних статей, ним складено 5-й аркуш відомої зоряної мапи, що була видана Берлінською академією наук і сприяла відкриттю багатьох малих планет.

Лоренц Юстус (1855-1925), ім’я якого тепер носитиме колишня вулиця Сидорчука, хоч і був німцем по крові, але понад 30 років свого життя віддав Миколаєву та Миколаївському торговельному порту. Молодим інженером приїхав він до нашого міста, де тільки почав розбудовуватися комерційний порт, а згодом його і очолив. На період його роботи в порту припадає будівництво перших головних портових споруд. Також значним є вклад Лоренца Юстуса і в розбудову Миколаєва – він брав участь у будівництві першої громадської бібліотеки (1894), першого водопроводу (1895), першої трамвайної дороги на кінській силі (1897), одна гілка якої доходила навіть до причалів порту, і був депутатом (гласним) міської ради у 1913-1916 роках.

Процес повернення української культури в публічний простір є надзвичайно важливим  і перейменування топонімів є одним із головних його інструментів. В центрі міста тепер колишня вулиця Потьомкінська носитиме тепер ім’я Марка Кропивницького (1840-1910), українського письменника, драматурга, театрального режисера та актора, який закохався у театральне мистецтво ще у підлітковому віці. І першим його кроком по цьому шляху стала постановка його драми «Микита Старостенко, або Незчуєшся, як лихо спобіжить» театральним гуртком у Бобринці. Саме в цьому гуртку він спробував свої сили і як актор, і як режисер, і мав успіх. Потім була робота у приватному театрі Трамбіцького у Єлисаветграді (тепер місто Кропивницький, назване на честь Марка Лукича), Народному театрі графів Моркових і Чернишова в Одесі та у трупі Колюпанова-Александрова в Харкові, у російських театрах. Однак вже у 1882 році був створений Театр корифеїв у Єлисаветграді, де ставили вистави виключно українською мовою. Після доєднання до Театру корифеїв трупи Михайла Старицького розпочався розквіт – актори гастролювали як по країні, так і за кордоном, а Марка Кропивницького називали не інакше як «батьком українського театру». Помер Марко Кропивницький на роботі – під час гастролей. Похований у Харкові. 

Колишня вулиця Менделєєва перейменована у вулицю українського режисера і актора, драматурга і публіциста, представника Розстріляного відродження Леся Курбаса (1887-1937). Лесь Курбас (справжнє ім'я Олександр-Зенон Курбас) був засновником спочатку політичного, а потім і філософського театру в Україні. Його філософський театр «Березіль» у Харкові розквітнув саме завдяки співробітництву з драматургом Миколою Кулішем, ще одним представником Розстріляного відродження. У жовтні 1933 року через звинувачення в українському націоналізмі Курбас був звільнений з посади директора театру, а в грудні – вже заарештований і ув’язнений за звинуваченнями в участі у контрреволюційно-терористичній діяльності. У квітні 1934 року суд в Харкові засудив Курбаса до 5 років ув’язнення і відправив на будівництво Беломорсько-Балтійського каналу. У 1936 році його перевели на Соловки, а потім – на острів Анзер. Навіть в таборах Курбас встиг поставити кілька вистав. Але після рішення «трійки» НКВД, яка засудила одним списком до страти 1825 людей, він був розстріляний у листопаді 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія).  

Іменем талановитого художника-мариниста, який народився в Очакові на Миколаївщині, і, на жаль, прожив всього 35 років, Руфіна Судковського (1850-1885) названа колишня вулиця Гагаріна. Він вчився у духовній семінарії, але кинув її заради навчання в Академії мистецтв. Вже 1871 року він розпочав самостійний шлях художника. Руфін Судковський жив і творив у маленькому містечку на півдні України, однак його картини брали участь у різноманітних виставках, завойовували медали, скуповувались колекціонерами. Бо він був і залишається справжнім співцем моря – моря, яке бачив кожного дня і яке любив всім серцем. Іменем Руфіна Судковського названий Очаківський художній музей – єдиний в Україні музей мариністичного живопису, відкритий у 1982 році, в основу експозиції якого лягли роботи очаківського митця.

Колишня вулиця Толстого у Широкій Балці тепер носитиме ім’я найвідомішої зірки українського театру кінця ХІХ-початку ХХ століття Марії Заньковецької (1854-1934), яка віддала сцені понад 40 років свого життя. Її творчий шлях розпочався в 1882 році у трупі українського театру під керівництвом Марка Кропивницького в колишньому Єлисаветграді (тепер це місто Кропивницький) з ролі Наталки в п’єсі «Наталка Полтавка» Івана Котляревського. Заньковецька (це псевдонім, який актриса взяла після розлучення із чоловіком на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах – не тільки Марка Кропивницького, а й Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського та Івана Карпенка-Карого, уславляючи своєю грою простих людей. 

Також і увічнення сучасників є важливим.ак колишня вулиця Чижова у Тернівці носитиме імʼя української художниці і дисидентки, однієї з найяскравіших представниць руху шістдесятників, яка була вбита КДБ у 1970 році - Алли Горської. 

Або ось вулиця і провулок Зебека (колишні вулиця і провулок Суворова) названі на честь українського живописця-мариніста, одного з найбільш знаменитих художників-мариністів другої половини XX століття.

Володимир Зебек (1931-2015) народився у Миколаєві, у 1943 був вивезений нацистами на примусові роботи в Німеччину. В наше місто він повертався двічі – після Другої світової війни та після навчання в московському художньо-педагогічному училищі і роботи в Москві. З 1966 року Зебек жив і працював на Кінбурнській косі.

Він писав рибалок і мадонн, вогняних коней, сяючі степи, казкові дивні букети і, звісно, море. Його твори зберігаються в особистих колекціях поціновувачів мистецтва, які живуть в більш ніж 40 країнах світу. Будинок Володимира Зебека на Кінбурнській косі згорів в січні 2015 року. Сам художник помер 22 лютого 2015 року.

Хоч тепер замість російських імперських та радянських назв на карті Миколаєва відображаються топоніми, присвячені українським державним і політичним діячам, артистам Театру корифеїв, представникам "Розстріляного Відродження", іншим видатним діячам українського культурно-мистецького руху, а також в пам'ять про загиблих у російсько-українській війні, агато нових назв також увічнюють пам'ять видатних жителів міста та регіону, або відзначають міжнародних партнерів України та Миколаєва за їхню підтримку, але боротьба за відновлення української ідентичності у назвах вулиць все ще триває. 

Публікація створена в межах проєкту «Деколонізація Миколаєва: аналіз нових топонімічних назв у публічному просторі», який відбувається за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна. Думки, висновки та рекомендації, викладені в даній публікації, належать її авторам і не обов’язково відображають погляди Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ – Україна та уряду Німеччини.