Єлизавета Скоропадська-Милорадович – шляхетна патріотка, благодійниця, активістка жіночого руху, учасниця суспільно-політичного і культурницького життя України другої половини ХІХ ст. Її ім’я серед засновників поважної організації – Наукового товариства імені Тараса Шевченка, яке у 2023 році відзначило своє 150-річчя. За фінансової підтримки Єлизавети Скоропадська-Милорадович у Полтаві існували навчальні заклади та видавали шкільні підручники українською мовою, було відкрито дитячі будинки. Меценатство Єлизавети Скоропадської-Милорадович мала національну складову. Саме цим вона відрізняється від багатьох прогресивних людей свого періоду.
Світлина 1. Єлизавета Милорадович. Портрет олійними фарбами, написаний наприкінці 1840-х років.
Національні культурні і благодійницькі проєкти Єлизавети Скоропадської-Милорадович. Благодійництво Єлизавети Милорадович мало виразну національну основу – вона послідовно розвивала саме українське шкільництво та підтримували вітчизняні культурні проекти. Більша частина її життя та активної громадської діяльності були зосереджені в Полтаві, де за дієвої фінансової підтримки діяли навчальні заклади – недільні школи. За підтримки Єлизавети Милорадович влаштовувалися народні публічні лекції українською мовою, кошти з відвідування яких спрямовували на допомогу недільним школам, та бібліотекам, бідним гімназистам і гімназисткам. Її коштом видавали перші шкільні підручники українською мовою. Вона була патронесою Полтавського жіночого єпархіального училища та Полтавської жіночої гімназії, надавала талановитим ученицям засновану нею стипендію. З 1878 року й до смерті графиня Єлизавета Милорадович очолювала Полтавське дамське благодійне товариство, якому відписала свою садибу з будинком і значний капітал. За її сприяння було створено дитячі притулки: заснувала у Полтаві жіноче товариство піклування про дітей-сиріт, відкрила сиротинці для покинутих немовлят на своїй дачі в селі Гожули та Нові Санжари під Полтавою.
Світлина 2. Єлизавета Милорадович в 1860 році.
Єлизавета Скоропадська-Милорадович – фундаторка Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Після заборони указом видань українською мовою, Єлизавета Скоропадська-Милорадович пожертвувала гроші на розвиток українського руху в Галичині, зокрема на товариство «Просвіта» та журнал «Правда». На початку 1868 року Єлизавета познайомилася з організатором і першим головою віденської «Січі», українським громадсько-політичний діячем Анатолем Вахнянином. З ним зав’язалися дружні відносини і вона брала участь у багатьох культурницьких проєктах Галичини. У 1873 році Єлизавета дала кошти на заснування друкарні у Львові, де б видавалися книги українською мовою. Навколо неї утворилося Літературне товариство, яке саме графиня назвала іменем Тараса Шевченка. Друкарня товариства швидко розгорнула масштабну видавничу діяльність. Книги і журнали, надруковані у Львові, потім таємно переправлялися в Російську імперію. У 1892 році Літературне товариство імені Тараса Шевченка трансформувалося в Наукове товариство імені Тараса Шевченка. Товариство діяло за зразками європейських академій тих часів і вже на початку ХХ століття фактично виконувало функції української академії наук, хоча офіційно такого статусу не мало. Тож Єлизавета Милорадович перекинула культурний місток між Західною Україною і Наддніпрянською, об’єднала проукраїнські рухи в Російській імперії і Австро-Угорщині.
Світлина 3. Іван Труш. Портрет Єлизавети Милорадович у залі урочистих засідань Наукового товариства імені Шевченка у Львові. 1898 рік.
Ідея відродження українського гетьманства. Єлизавета Скоропадська-Милорадович відважно просувала ідею незалежної України й відродження гетьманства в другій половині XIX ст. Свідома українка, вона вирізнялася відкритою опозиційністю до імперії, ініціативністю, лідерськими якостями, нонконформізмом (і в одязі, і у вчинках, нетипових для жінок того часу).
Світлина 4. Єлизавета Милорадович.
Єлизавета Скоропадська-Милорадович померла 14 лютого 1890 р. в Полтаві. Похована на цвинтарі Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря.
Світлина 5. Могила Єлизавети Милорадович на цвинтарі Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря. Поруч (чорний саркофаг) могила її чоловіка Лева Милорадовича. 8 листопада 1929 року.
Повний запис лекції доступний за посиланням.