Переможниця конкурсу Жіночого енергетичного клубу України в номінації «Юристка року» Наталія Польща майже два десятиліття працює на Херсонській ТЕЦ, і частина цього шляху припала на російську окупацію. Ми поговорили з нею про її досвід і про те, що надихає не зупинятися.
Від юридичного факультету – до енергетики
Наталія народилася і виросла в Зеленівці поблизу Херсона. Ще в дитинстві вона обрала для себе юридичну професію. Працювати на Херсонській ТЕЦ вона почала у 21 рік, коли ще навчалася на заочному відділенні юридичного факультету. Спочатку прийшла на посаду секретаря на час декретної відпустки працівниці. Через сім місяців у юридичному відділі звільнилося місце юриста. Наталія була вже на четвертому курсі й запропонувала свою кандидатуру.
Так у 2007 році розпочався її професійний шлях на енергетичному підприємстві. Згодом вона стала юристкою другої, а потім першої категорії, виконувала обов'язки начальниці відділу. А з 2010 року очолила юридичний відділ, й донині керує департаментом юридичного забезпечення Херсонської ТЕС.
Перші професійні кроки, як згадує Наталія, були дуже практичними. Вона швидко занурилась в реальну роботу. Уже першу судову справу вона поїхала представляти самостійно – до Запорізького апеляційного господарського суду. Попри те, що до цього жодного разу не була в суді, мала відстоювати апеляційну скаргу підприємства.
Про цей досвід вона згадує як про момент, коли теоретичні знання вперше стали реальною професійною практикою.
«Тоді було позитивне рішення – нашу апеляційну скаргу задовільнили. Тож дуже запам'яталась перша справа, перший досвід спілкування з суддями, перший процес. Бо підручник – це підручник, а коли ти береш в цьому участь і бачиш результат, то це зовсім інші емоції».
Юрист має розуміти виробництво
За роки роботи Наталія переконалася: юристу в енергетиці недостатньо знати лише право. Потрібно розуміти особливості підприємства, виробничі процеси й галузеве законодавство, яке постійно змінюється.
«Тут дійсно своя специфіка, своє законодавство, яке постійно змінюється – щось нове приймають, щось відміняють».
На початку роботи молодим спеціалістам показували саме виробництво. Для Наталії це стало важливою частиною професійного навчання.
«Начальник охорони праці тоді організував для нас екскурсію по станції. Провів інструктаж, видав каски – і ми пішли в цех. Хотілося хоча б побачити, як виглядають котли, що до чого підключено, як усе це працює, – згадує Наталія. – Це справді дуже вражає. Такий досвід допомагає побачити за юридичними документами реальне виробництво – велике й складне, від якого залежить теплопостачання міста».
Найважчий період – окупація
Важким періодом професійного житті Наталія називає початок повномасштабного вторгнення.
«Переломний момент і дуже складний – це 2022-й рік. Це окупація міста Херсон і це саме окупація нашого підприємства російськими військовослужбовцями. Я вважаю, це самий такий важкий і, мабуть, переломний момент».
На той час Наталія була в декретній відпустці, її дитині виповнилося два роки. Інші юристи підприємства змогли виїхати на підконтрольну Україні територію. Керівник попросив Наталію повернутися до роботи – готувати документи й повідомляти українські державні органи про те, що відбувається. Так Наталії разом із чоловіком, який теж багато працював на ТЕЦ, довелось вийти на підприємство.
«Важко, коли тебе заводять в закрите приміщення, вимагають вимкнути телефон. По периметру ходять військові з автоматами, контролюють, що ти робиш, аби ти нічого не записувала. І ти ж розумієш, що є підприємство, в якому потрібно працювати, на якому є люди і вони там виконують свою функцію, але під таким тиском, коли люди зі зброєю, ну, це дуже емоційно, це важко, професійно це важко».
Коли від Наталії та чоловіка почали вимагати перейти на створене окупаційною владою підприємство і працювати за російським законодавством, вони відмовилися.
«Ми тоді з чоловіком перестали виходити на роботу, разом з дитиною перебрались до батьків, сиділи вдома. І такі дзвінки проходили не дуже добрі, нам погрожували».
Виїхати з Херсона родина не наважувалася через небезпеку на російських блокпостах. Тож Наталія з чоловіком і дитиною залишилися в окупованому Херсоні, фактично без роботи та заробітку. У місті також залишалися їхні батьки.
«Хотілося плакати від радості, але від радості»
Коли українські військові зайшли до Херсона, у місті вже тривалий час не було світла і зв'язку. Про появу українських військових Наталія дізналася від сусіда.
«Ми так подивилися один на одного з чоловіком. Я кажу: “Ну, дай Бог, ну, але ж хотілось би їх побачити”. І ми тоді вирішили тихенько поїхати подивитися. Дитину залишили на батьків. І дійсно на площі Перемоги ми побачили наших людей з прапорами. Вони вітали військових».
Особливо запам'яталися Наталії українські прапори біля її будинку.
«Наша квартира знаходилася в п'ятиповерховій будівлі біля прикордонного загону. І от коли ми були в окупації, на будівлі висіли триколори. А коли пройшла деокупація, ті триколори одразу зняли і з'явилися наші українські прапори. Мені тоді весь час хотілось плакати, але плакати від радості».
Наталія згадує, як у перші дні після звільнення Херсона люди збиралися на площі, щоб вийти на зв’язок із рідними. Коли привезли Starlink, вони нарешті змогли зателефонувати близьким, які залишалися на підконтрольній Україні території.
«Перші декілька днів взагалі їздили просто на площу, щоб спілкуватися. Тоді привезли Starlink, і ми мали можливість зателефонувати своїм рідним, які залишились на підконтрольній Україні, спілкуватися. Вони теж хвилювалися, бо зв'язку ж не було, і вони не знали як ми і що з нами. Так, це дуже емоційно і залишиться в спогадах на все життя».
Підприємство знаходиться під обстрілами
Після деокупації Наталія продовжує працювати на Херсонській ТЕЦ. Нині вона перебуває в Миколаєві та працює дистанційно. Частина працівників також працює віддалено, однак керівник, головний інженер і весь оперативний персонал залишаються в Херсоні.
Підприємство розташоване в районі, який регулярно потерпає від обстрілів і атак дронів. Тож працівникам доводиться зважати на небезпеку не лише під час роботи, а й дорогою на підприємство.
«Зараз дістатися вранці на Херсонську ТЕЦ, а після роботи повернутися додому – це, як на мене, справжній героїзм. Люди купують собі антидронові пристрої – їх називають “чуйками”. Вмикають їх і паралельно стежать за тelegram-каналом, де повідомляють, куди і на яку вулицю летить дрон, – пояснює Наталія. – Прилад показує, чи є поблизу безпілотник. Якщо “чуйка” подає сигнал, людина ховається. У під'їзді, за будівлею чи під деревами. Зараз це ще можливо, бо дерева вкриті листям. Людина перечікує, коли дрон віддаляється, і рухається далі до роботи. Так само люди повертаються додому після зміни».
Протягом робочого дня небезпека не зникає. Херсонська ТЕЦ займає велику територію, і дрони там постійно. За словами Наталії, таким чином російські військові намагаються знищити інфраструктуру, щоб узимку люди залишилися без тепла. Небезпеку становлять не лише дрони. Часом через обстріли зникає зв'язок, і люди не встигають отримати повідомлення про балістичну загрозу. Вибух може пролунати раніше, ніж на телефон надійде попередження про необхідність пройти до укриття.
«Це дуже важко, люди вже на межі. У таких умовах у нас відчувається значний дефіцит кадрів. Але попри це люди продовжують працювати й виконувати свою роботу».
Для Наталії Польщі мотивація проста.
«Я думаю, перш за все, важливо бути в професії, бути потрібною своєму підприємству, не залишати колектив у такий час. Для мене це свого роду відповідальність перед людьми, з якими працюєш. Люди дуже потрібні, роботу треба виконувати. Поки є змога, ми це робимо. Поїхати, знаєте, завжди можна, але ж треба комусь залишатися, треба комусь бути платником податків і просто підтримувати державу. Хто чим може: хто може воювати, хто може своєю працею робити внесок у нашу перемогу, у наш мир».
«Юристка року» як професійна мотивація
На конкурс ЖЕКУ Наталію номінувало підприємство. Вона не очікувала, що стане переможницею. На нагородженні в Києві її представляла колега, яка згодом передала їй нагороду.
«Я, чесно, ну, не очікувала, що стану переможницею. Було несподівано, і дуже приємно».
Для Наталії такі конкурси важливі ще й тому, що допомагають помічати фахів, які не завжди опиняються в центрі уваги в енергетиці.
«Коли більше уваги приділяють і нашій професії, це, звісно, хороша мотивація».
Нагорода тепер стоїть на її робочому столі й нагадує про цінність накопиченого досвіду.
«У мене на робочому столі стоїть відзнака “Юристка року – 2025”, і це, звісно, мотивує. Буває, встаєш у складний день, немає настрою, думаєш: а може, треба взагалі щось змінити в житті? А потім дивишся на цю відзнаку і розумієш: та ні, я потрібна, у мене вже є знання і досвід, якими можна ділитися й використовувати їх у роботі».
Наполегливість і віра в себе
Молодим людям, які обирають професію, Наталія радить не вимагати від себе знати все одразу. Особливо це важливо в енергетиці, де юристу доводиться постійно вчитися.
«Якщо це дійсно людині цікаво, то, мені здається, потрібна наполегливість, самодисципліна, ну, впевненість в тому, що все буде добре і все вийде. Більше впевненості в собі – і маленькими кроками рухатися».
На її думку, поступове накопичення знань допомагає знайти себе у професії.
«З першого разу великі об'єми інформації їх важко все осилити, але якщо це поступово, але впевнено, якщо ти розумієш, що це тобі подобається і ти робиш гарну справу, добру справу, і це тобі до душі, то, в принципі, я вважаю, що людина себе знайде».
Херсон залишається домом
Нещодавно в Херсоні російською бомбою було зруйновано квартиру Наталії. Разом із домом родина втратила речі, що зберігали сімейну історію: дитячі та шкільні фотографії, весільні реліквії.
«Ти розумієш, що залишилась без нічого. Зникли фотографії, ікони з весілля, наші світлини зі школи, з садка. Тобто це дуже важко. Усі ці речі – це спогади, це любов до них. Я розумію, що найважливіше – люди й життя. Це мене заспокоює, але все ж таки це дуже важко дається».
Наталія продовжує працювати в енергетиці, передавати досвід колегам і залишатися на своєму місці. Її історія – про професійну стійкість без гучних слів: про роботу, яку потрібно робити, поки є така можливість, і про відповідальність за підприємство та людей, для яких воно працює.
Жінки в енергетиці
За роки роботи Наталія бачила, як змінювався колектив і ставлення до ролі жінок в енергетиці. Сьогодні її юридичний відділ майже повністю складається з жінок. Каже, що сама не стикалася з прямою дискримінацією. Але на початку кар’єри їй доводилося долати інший бар’єр – упередження щодо її професіоналізму в молодому віці . У 25 років Наталія вже очолювала юридичний відділ і брала участь у нарадах із керівниками, які були вдвічі старші та мали значно більше досвіду. Тепер вона ставиться до цього спокійніше й вважає, що професійний досвід приходить з часом.
Наталія також помічає, що на підприємстві стає більше жінок на керівних посадах. Вона пов’язує це і з професійним розвитком жінок, і з обставинами, які склалися під час війни: багато чоловіків служать у Силах оборони України, частина виїхала за кордон, а підприємствам потрібно продовжувати працювати.
Нині жінки дедалі впевненіше займають місце в галузі, яку довго вважали чоловічою. І хоч поштовхом до цього стали обставини війни, Наталія сподівається, що це не тимчасове явище: коли жінки доводять свою фаховість на практиці, повернутися до колишніх уявлень уже складно.
Від редакції:
Після деокупації Херсонська ТЕЦ постійно зазнає російських атак. Це цивільний об’єкт, від роботи якого залежить теплопостачання багатьох житлових будинків міста. У ніч проти 27 серпня 2026 року російська армія вдарила по підприємству чотирма керованими авіабомбами. Унаслідок атаки було знищене все теплогенерувальне й енергогенерувальне обладнання, яке залишалося на станції. Руйнування ТЕЦ особливо небезпечне напередодні зими. Відсутність тепла в оселях загрожує здоров’ю та безпеці людей. Міська влада й обласна військова адміністрація попередили, що Херсон може тривалий час залишатися без світла й тепла. Жителів, передусім родини з дітьми та літніх людей, закликали за можливості виїхати до безпечніших регіонів. Для тих, хто залишається в Херсоні, попереду зима в місті, яке щодня зазнає російських атак. Тепер людям доведеться дбати не лише про безпеку під час обстрілів, а й шукати способи зігріти свої оселі в холодну пору року.
Довідкова інформація
Громадська організація "Жіночий енергетичний клуб України" (ЖЕКУ) – це добровільна, незалежна професійна асоціація жінок, які працюють у сфері енергетики в Україні.
Щорічний конкурс "Жінки української енергетики" започатковано ЖЕКУ у 2019 році. Конкурс проводиться за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ – Україна.
Метою Конкурсу є визнання вкладу жінок у розвиток енергетичної сфери України та їх підтримка, мотивація для подальших досягнень в енергетиці та споріднених секторах економіки, стимулювання внеску учасниць конкурсу в становлення гендерної рівності в енергетиці, професійному навчанні, науці та профільній журналістиці.