«Стратегії урбаністичного розвитку Києва»: Результати першого року реалізації урбаністичного проекту Представництва Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні

МАТЕРІАЛИ КОНФЕРЕНЦІЇ

«СТРАТЕГІЇ УРБАНІСТИЧНОГО РОЗВИТКУ КИЄВА»

Завантажити презентації:

• Тhe making of a creative village through sustainable urban regeneration /Создание творческой деревни через устойчивое возрождение городов (IZOLYATSIA) (English, pdf)
• Presentation by R.Cebryvsky (English, pptx)
• Prof. Dr. Engelbert Lütke Daldrup. Strategies for urban development of Kyiv (English, pdf)
• Michael LaFond. Strategies for urban development of Kyiv (English, ppt)
• Армін Вагнер. International trends of project development with focus on urban mobility: cycling and public transport / Розвиток велосипедного руху у Львові (Укр, pptx)
• Presentation by O. Drozdov (English, pdf)

Розпочалася конференція з презентації збірника «Стратегії урбаністичного майбутнього Києва», в якому опубліковані результати першого року реалізації урбаністичного проекту в Україні.

Частина 1. ВІД ПРОТЕСТІВ ДО ПРОЕКТІВ

Після проголошення незалежності Україна опинилася у проблемній ситуації, оскільки вона не мала власного проекту виходу зі стану «комуністичного експерименту» до розбудови нормального суспільного буття. Тому сталося те, що й маємо зараз: спорожніле місце комуністичної ідеології миттєво заполонила ідеологія споживання, новий капіталістичний прошарок заходився заповзято розбудовувати власні статки, нехтуючи суспільними інтересами. Двадцять років докорінних політичних, соціально-економічних трансформацій в Україні за відсутності програм і проектів розвитку – це складний і болючий пострадянський період з низкою симптомів, що сповна віддзеркалилися на тлі українських міст і селищ. У Києві, місті зі світовим ім‘ям, дивовижному за красою природних ландшафтів, історико-культурних та архітектурних пам‘яток, дуже швидко накопичилися всі ознаки важкого «містобудівного захворювання». Київ перетворився на епіцентр ново-капіталістичних «змагань» за ласі ділянки під невиважену, проте надзвичайно прибуткову забудову. Громадяни міста вимушені були чинити опір, з самих себе вибудовувати загорожу перед парками, цінними історичними будівлями та ландшафтами. Таким чином деформовані відносини між владою, бізнесом та місцевими громадами, за яких населення сприймається першими двома як прикра перешкода в реалізації їх міжособистісних домовленостей, отримали форму «забудовних війн», що запалахкотіли повсюдно. 

Системна криза початку ХХІ століття переконливо засвідчує, що пострадянська модель «виживання найсильнішого» за рахунок нехтування прав більшості населення, втрати унікальних ландшафтів, культурної спадщини перейшла в стадію незворотного природного саморуйнування. Криза наполегливо підштовхує всіх учасників тривалих протистоянь, відносини між якими напружені до межі, до поворотного моменту, точки переходу до якісно іншого стану, до таких форм взаємодії, які створюються в ім‘я загальних цілей і досягаються спільними зусиллями протягом певного часу.

Чому Фундація ім. Гайнріха Бьолля розпочала опікуватися розвитком міста Києва й урбаністики окрема? На це питання у своєму вітальному слові дав відповідь Кирило Савін, керівник Представництва Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні, який, зокрема зазначив, що зараз вплив громадян і громадянок на велику політику досить обмежений. «Фактично можливі лише якісь протестні дії і раз на чотири-п‘ять років відбуваються вибори. Все інше залишається поза впливом навіть активних громадян. Ситуація з місцевою владою здається трохи кращою, активні громадяни поки що можуть впливати на те, яким чином формується середовище, в якому вони живуть. Власне через це нам здавалося, що наголос на урбаністиці, на місцевому розвитку, на розвитку міста як важливої складової сучасної цивілізаційної інфраструктури є важливим. І не тільки теоретично, але й практично».

Київ обраний головним об’єктом урбаністичного проекту не тому, що готується приймати у 2012 році чемпіонат Європи з футболу. Поштовхом до цього рішення стала розробка «Стратегії розвитку Києва до 2025», ініційована 2011 року Київською міською держадміністрацією й наразі запропонована до широкого громадського обговорення.

Про мету, зміст урбаністичного проекту й виконані роботи розповів Андрій Макаренко, програмний координатор Представництва Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні. «Ми ставили собі за мету досить амбіційну ціль. Ми мали намір в ході наших дискусій, обговорень розробити альтернативну концепцію, своєрідний «дороговказ» для людей, які мають вплив на прийняття рішень. І все це - для того, щоб прозвучало інше бачення розвитку Києва, виявилися різні можливості, які були б відповідним чином зартикульованими, а не залишилися простим галасом». 

Проект було розпочато наприкінці лютого 2011 року у форматі щомісячних публічних дискусій та громадських обговорень на теми публічного простору, площ, транспортної інфраструктури, мобільності в місті, участі громадськості у розвитку міста і збереженні історичної спадщини. Публічні події Фонду викликали значний інтерес громадськості й, навіть більше, об‘єднали представників різних середовищ – місцевих політиків, архітекторів, науковців, митців, громадських активістів, які за цих умов дістали практичний досвід міжпрофесійної комунікації. Фонд підтримав започаткований Архітектурним клубом міжнародний молодіжний архітектурний фестиваль CANactions’2011, переможці якого отримали змогу взяти участь в архітектурному форумі в Ваймарі (Німеччина). За підтримки Фонду у червні цього року відбувся дводенний Всеукраїнський вело-форум, а у вересні – Європейський тиждень мобільності, організовані Асоціацією велосипедистів Києва. Наразі питання розвитку велосипедної інфраструктури у Києві зсунуто з мертвої точки, відкрито перспективи побудови нових кілометрів вело- доріжок та парковок у столиці України. Фонд також підтримав низку проектів із громадянської урбаністики на регіональному рівні – у Харкові, Херсоні та Львові. Серед важливих результатів слід особливо підкреслити те, що з людей, яким тема розвитку міста не тільки цікава, але й болить, зібрано команду однодумців, готових рухатися далі в цьому напрямку. Віднайдено локальні ініціативи, які працювали паралельно і не знали про існування один одного. 

Публікацією збірника й проведенням конференції проект не завершується. Ці заходи є лише підсумковою рискою під роботами 2011 року. Фонд має намір продовжувати цей урбаністичний проект, оскільки він містить у собі великий потенціал для мобілізації активізму, розгортання демократичних тенденцій й містобудівного розвитку. Передбачаються лише деякі зміни у форматі з посиленням прикладного аспекту. До подіумних дискусій будуть додані урбаністичні студії, воркшопи, інші форми обміну досвідом з країнами Східної Європи, Балкан.

У промові Ксенії Дмитренко, головної редакторки збірника, наголос було зроблено на особливостях видання. По-перше, «пропоную поглянути на колаж, зроблений на обкладинці. На задньому тлі – це сучасність Києва: майдан Незалежності, висотна забудова, літаки, а на передньому плані все ж таки бачимо велосипед. Я пропоную розуміти це урбаністичне майбутнє як багато в чому велосипедне майбутнє Києва». По-друге, принципова плюралістичність візії, що міститься у збірнику, обумовила вирішальне слово його назви у множині – «стратегії». Структура збірника громадських дискусій, статей, інтерв’ю та проектів побудована з п‘яти розділів за тематикою: «Метрополіс Київ», «Публічний простір», «Збереження історичної спадщини», «Участь громадян у розвитку міста», «Транспортна інфраструктура». Третьою ознакою публікації є громадянська позиція авторів, яка полягає в тому, що «ми маємо вийти за межі своїх приватних інтересів і поставити ідеал, орієнтири, яких маємо досягти». Про це влучно сказав у передмові Кирило Савін, підкреслюючи мету містобудівного розвитку Києва як створення «привабливого, безпечного, комфортного, екологічного середовища для мешканців».

Світлана Шліпченко, одна з авторів збірника, у своєму виступі проголосила своєрідний девіз здійсненої і зафіксованої у виданні роботи: «проторувати шлях від протесту до проекту». На її думку, місто ніколи не буде мирно розвиватися, тому що це завжди осередок конфліктів різних громад. Але ці конфлікти мають узгоджуватися під якимось певним інтересом. «Ми всі мусимо шукати продуктивний компроміс, жертвувати частиною приватних інтересів на користь сформульованого спільного інтересу. Не нав’язаного згори кимось, невідомою концепцією, зробленою за три місяці і представленою на обговорення». Як ми плануємо, як ми хочемо бачити своє майбутнє і як ми вміємо формулювати ці бачення для міста? У цьому сенсі тріада: громада, влада й бізнес є визначальною. А хто є архітектори? Вони є владою, коли приймають рішення; є бізнесменами, тому що архітектура – це бізнес, є населенням, тому що теж живуть у місті. Ще одна тріада: дослідження, аналіз і проект охоплює комплексне бачення до підходу планування міста. «Фонд ім. Гайнріха Бьолля в Україні провів надзвичайно складну координаційну роботу. І власне ця публікація повинна стати імпульсом до подальшого розвитку цієї теми. Інакше у нас немає майбутнього і ми не зможемо будувати свої стратегії».

В цілому, підсумовуючи результати річної роботи, слід зазначити, що ми отримали перший досвід взаємодії й співпраці громадськості й професіоналів, в деяких випадках – навіть із владою. До акцій, які відбуваються не лише в Києві, а й у Дніпропетровську, Харкові, Львові, активно залучається молодь. Видання «Стратегії урбаністичного майбутнього Києва» являє собою важливу збірку локальних ініціатив, які свідчать про наявний великий потенціал, що проявляється зараз в Україні. Зрозуміло, що проблеми не вирішуються на рівні, де виявляються їх наслідки. Для цього треба підніматися на вищий щабель, до їх витоків і починати опрацьовувати відповідні стратегії, програми та проекти, спрямовані на зміну існуючого стану справ. 

Україна ще не має власної інституції, яка б розбудовувала зв’язки між локальними ініціативами, що значно гальмує поступ. У цьому сенсі слід відзначити роботу й подякувати Фонду ім. Гайнріха Бьолля, який на наших теренах перебрав на себе виконання дуже важливої соціокультурної функції – налагодження дієвих каналів комунікації (принципово відмінних від існуючих!) між владою, професіоналами, бізнесом та громадами міста. Адже вирішення складних містобудівних проблем можливе лише за умов наявності таких каналів комунікації, за яких всі сторони чують, розуміють, враховують і забезпечують інтереси один одного.

Частина 2. ДІЯТИ ЛОКАЛЬНО, А МИСЛИТИ ГЛОБАЛЬНО

Робота першої секції «Київ – місто що постійно змінюється: розвиток мегаполісу у контексті глобальних містобудівних тенденцій та української специфіки» (модераторка – Ксенія Семенова, Асоціація велосипедистів Києва) започаткувала розгортання кількох змістовних фокусів подальших обговорень, які об’єднує спільна засаднича умова: діяти локально, а мислити глобально. Точність і результативність кожної конкретної дії залежить від того, наскільки влучно вона запроектована і здійснюється стосовно бачення у контексті глобальних тенденцій. Складність сприйняття цієї умови віддзеркалилася у репліках, запитаннях учасників конференції; зрозуміти й дотриматися заданих доповідачами рівнів обговорення проблем вдалося далеко не кожному. Утримати в дискусії розуміння суті конкретного питання в контексті більш широких рамок обговорення важко. Багато в чому це є свідченням відсутності достатньої практики публічних зустрічей та комунікації представників влади, громадськості й професіоналів, фахівців у галузі містобудування.

У доповіді «Політика міського розвитку у сучасному глобальному світі» Енгельберт Лютке Дальдруп, Інститут міського розвитку та будівництва (Лейпціг, Німеччина) наголосив на провідних чинниках розвитку європейських міст. Перший з них – економічний, «оскільки останні три роки ми живемо у світі, сили якого підточила фінансова й економічна криза, а зараз ще й додалася криза в єврозоні. Зростає невизначеність щодо подальшого розвитку міського господарства, бюджети місцевого самоврядування будуть обмеженими». Другим глобальним чинником є зміна клімату, яка ставить перед міським розвитком нові завдання, оскільки йдеться про складні наслідки для міської інфраструктури, планування житла тощо. Все це означає необхідність розробки стратегій прилаштування до змін клімату (озеленення, інфраструктура, водопостачання, транспортні засоби тощо). Наступний чинник – демографічний. В багатьох країнах світу спостерігається скорочення міської забудови внаслідок зменшення населення. Четвертим аспектом, дуже важливим в дискусіях останніх років в Європі, є енергоефективність, оскільки розвиток міського середовища нерозривно пов'язаний зі споживанням енергії. Звідси – особлива увага до енергоефективної забудови, численні стратегії і програми підвищення енергоефективності, причому йдеться не про один якийсь будинок чи групу, але й про густину населення, організацію транспорту (велосипедного, громадського) тощо.

Доповідач підкреслив також важливість інтегрованих стратегій міського розвитку, засадничих рекомендацій Лейпцігзької хартії сталого розвитку європейських міст. Впровадження стратегії інтегрованого міського розвитку означає координацію галузевої політики; надання більших повноважень мешканцям і залучення їх до ухвалення рішень; збалансованість екологічного розвитку, приватних і публічних інвестицій тощо. Економічне зростання, просторові характеристики – це лише частина аспектів міського розвитку. Не менш важливим є вирішення соціальних проблем – найскладніших завдань, притаманних кожному місту.

Наступний доповідач Андрій Варвиш, заступник головного архітектора м. Києва окреслив рамки сучасного стану Києва, принципово відмінні від європейських. «У порівнянні з європейськими містами ми знаходимося на початку довгого шляху наведення ладу в міському господарстві». Розвиток європейських міст завжди здійснювався за рахунок власних ресурсів, тому й політика міської влади ґрунтується на довгострокових програмах. Київ за радянської доби забезпечувався з бюджету СРСР значними коштами для екстенсивного освоєння величезних територій. Пострадянська концепція «виживання», притаманна всім містам України, є непридатною для масштабної модернізації міського господарства. З розвитком громадянського суспільства, демократичних інструментів організації суспільних відносин, ринкової економіки необхідна принципова зміна парадигми розбудови міст, адже Київ є столицею не європейського, а світового рівня. Саме тому міською держадміністрацією й була започаткована ініціатива розробки «Стратегії розвитку Києва до 2025 року».

«Ми працюємо в двох напрямках. По-перше, змінюємо розуміння суті проблеми в самому апараті міської адміністрації, оскільки мислення в категоріях радянської доби це також радянський спадок. І не кожна людина може перелаштувати себе на нове бачення парадигми розвитку. Теж саме стосується й суспільних відносин. Діяльність міської влади наш народ звик оцінювати не в довгостроковій перспективі, а... сьогодні вранці роздали гречку – добрий мер, не роздали – поганий. Це також пов’язано з рівнем суспільного діалогу». Якщо в європейських країнах з розвиненою демократією суспільний діалог відбувається на рівні конкурування парадигм розвитку і оцінки їх результативності, то у нас ця дискусія відбувається навколо почищених вулиць, зібраного снігу, тобто виконання повсякденних і сезонних господарських робіт. «Фонд імені Г. Бьолля виконує зараз важливі комунікаційні функції і було б дуже добре, якби в подальшому формувалися експертні групи, які б долучалися до пошуку вирішення тих чи інших прикладних завдань, в тому числі й міському господарстві».

«По друге, «Стратегію» не слід сприймати як інструмент точного плану дій, який кожному дає конкретне завдання. Її треба сприймати як місію, як візію, як бачення майбутніх цінностей розвитку і гуртування навколо певних цілей. Що це за цілі? В них не йдеться про одиниці виміру у мільйонах квадратних метрів житла, кількості ліжок у лікарнях тощо, якими вимірювалися «досягнення» за радянської доби».

А. Варвиш зупинився на основних баченнях майбутнього розвитку Києва, викладених у «Стратегії». Передусім, це – компактний розвиток в рамках самого міста. Не треба освоювати нові території, а потрібно в наявних межах підвищувати якість життя. При освоєнні нових територій кошти на підтримку і розвиток вже забудованих ділянок не виділяються, тому останні починають занепадати. В центральній частині Києва є багато занедбаних територій. Дивно, але це факт. Місто необхідно розвивати збалансовано. Крім того, «нашим завданням не є зібрати до Києва все населення України і тут його розмістити». 

Парадигма просування переваг індивідуального автотранспорту (коли треба більше доріг, розв‘язок,  демонтуються трамвайні колії, розширюються дороги), що домінувала впродовж останніх двадцяти років, призвела до занепаду громадського транспорту, поглибила транспортну кризу. Велика кількість неорганізованих видів транспорту блокує дороги, не дає можливість розвивати публічний простір, який є основою і найбільшою цінністю громадян, які тут проживають. Тому вирішуючи проблему громадського транспорту, необхідно змінити парадигму, щоб люди пересувалися комфортним міським транспортом і отримати можливість для розвитку міського простору, який є власністю громадян. «Людина відчуває задоволення від проживання у місті тільки тоді, коли виходячи на вулицю, відчуває цей простір, насолоджується якістю архітектури, зеленими насадженнями. Все це і є екологія середовища. Буду дуже вдячний, якщо в результаті роботи конференції ми отримаємо практичні рекомендації, які можна було б врахувати і в подальшому, змінити парадигму розвитку міста в напрямку покращення життя людей. В цьому ми вбачаємо своє основне завдання, на цих принципах побудована Стратегія».

Зіткнення парадигм розвитку європейських міст з наявною концепцією виживання, притаманною пострадянським містам, відбулося на конференції майже відразу. Це виразно висловив у своїй репліці журналіст Егор Соболєв, який наполягав на тому, щоб «припинити імітувати, що ми бельгійці чи німці. У нас немає синергії проактивних людей з баченням. Нашою проблемою є «сплячі» люди. Велика кількість київської громади не доросла до того розуміння, що це її місто, вулиця, двір. Давайте сьогоднішнє обговорення будувати навколо цих проблем. На владу ми навряд чи вплинемо і тому сенсу з нею розмовляти зараз немає. Як розбудити людей, як захопити їх ідеями, що містяться у збірці? Що можна робити на рівні маленьких проектів?»

Частково відповідь на зауваження про «сплячих людей» прозвучала у доповіді Олега Дроздова, архітектора, засновника архітектурного бюро «Drozdov&Partners» (Харків, Україна) «Територіальний дисбаланс містобудівного розвитку України». На презентаційній візії присутні мали змогу побачити динаміку зміни щільності заселення території України, яка має тенденцію до вимирання невеличких населених пунктів і зростання столичного регіону. О. Дроздов зупинився на важливому соціальному аспекті, спричиненому екстенсивним зростанням чисельності міського населення в Україні. Перехід зі стану селянина до жителя міста – складний процес, який потребує значного проміжку часу. Великі маси людей, що вимушені залишати традиційне житло, не встигають адаптуватися до міських просторів і це невдовзі породжує соціальні конфлікти. Велика швидкість еміграційних процесів негативно впливає як на соціальні, так і економічні сторони життя. В цьому аспекті й зосереджена відповідь на питання щодо громадської активності містян, формування територіальних громад, нормального функціонування міських процесів тощо.

Автор висловив своє глибоке переконання, що майбутнє України – за розвитком культурного, локального розмаїття регіонів, поєднаних розвиненими комунікаційними зв’язками . Україні потрібен своєрідний культурний, індустріальний мікс, тоді держава й мала б рівномірне навантаження по всій території. Проблеми Києва – це проблеми всієї країни, які одноосібно вирішити неможливо. Кількісне зростання не є розвитком. Ми знаходимося у демографічній кризі, тому вже на часі – обговорення проблем якісного розвитку у ситуації зменшення населення.

Ще більш широкі рамки для обговорення окреслив Генріх Фільваров, доктор архітектури, директор Інституту урбаністики (Київ, Україна) «Творення урбаністичних просторів: виклики та перспективи містобудування у сучасному Києві». Якщо донедавна простір вимірювався метричними параметрами, то зараз відстані сприймаються в часових характеристиках, а не кілометрами. Навіть більше: вже зникає й часовий вимір відстані, оскільки ми живемо у світі сучасних інформаційних технологій. Попереду – створення інтегрального світу, єдиного економічного і ментального просторів, що віддзеркалюватиметься у просторі урбаністичного світу, в якому Києву належатиме важливе місце. Київ – в переліку глобальних міст світу, що визначає принципово інші завдання. Завдання першого рівня – подолання негативних наслідків останнього періоду, що дасть можливість вийти на вищий щабель розвитку. Формування урбаністичних просторів всередині Києва повинно відбуватися на нових засадах, що будуть ґрунтуватися на концепції, сформованій після 2025 року, по завершенні дії існуючого генплану. Сьогодні та в найближчій перспективі ми можемо говорити лише про те, як подолати наявні функціональні дисбаланси, уречевлені у просторовій структурі міста.

По завершенні промов доповідачам було задано низку запитань. Головне питання до представника міської влади А. Варвиша стосувалося методології, механізмів врахування численних пропозицій до «Стратегії розвитку Києва», яким чином відбуватиметься подальший процес її доопрацювання. Оскільки навіть розгорнуті відповіді А. Варвиша не задовольнили присутніх, то це стало свідченням наявної проблеми відсутності дієвої комунікації між громадськістю і владою. Громадськість не володіє реальними інструментами впливу на економічні процеси. Проте має можливість створювати відповідну атмосферу впливу на владу, щоб висловлювані пропозиції віддзеркалювалися у владних рішеннях. Необхідне створення практичних інституцій інновативного типу у галузі урбаністики, які б вирішували проблеми моніторингу, діагностики ситуації у місті, регіоні. Наступні питання – методологія діагностики: що і яким чином досліджувати, адже в нас повсякчас відбувається проектування без глибинного розуміння змісту проблем.

Частина 3. ТРУДНОЩІ ГРОМАДСЬКОГО ЗРОСТАННЯ

Тема другої секції «Місто як спільнота соціальної взаємодії: просторова справедливість та просторова партиципація» (модератор – Кирило Савін, керівник Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні) присвячена розгляду складного  поняття «просторова справедливість». Адже принципово важливо не просто розбудовувати міста, а розвивати їх саме за участю мешканців. Які мають бути механізми співпраці, реалізації права городян на формування міського простору, публічного простору в місті, бо приватний простір люди і так формують достатньо активно. Ці питання стали провідними в рамках роботи секції.

Йоганес Фідлер, професор міського дизайну (Технічний університет Барауншвайг, Німеччина)  у своєму виступі «Просторова справедливість у місті: як втілити демократичні ідеї у містоплануванні?» продемонстрував принципи містобудівного втілення демократичних засад існування суспільства, адже «демократія втілюється в образі міст», розкрив зміст концепції «приватна держава», за якою відбувається поєднання територіальних схем з відкритими просторами, з регулятивною системою. «Де незручно пересувати пішки, там незручно жити» – ось головна теза, що визначає засадничі умови просторової справедливості у демократичному суспільстві, що уречевлюється архітектурно-дизайнерськими засобами (у зручному розплануванні, розмаїтті малих архітектурних форм тощо).

Наступні дві доповіді мали прикладний характер і стосувалися просторової справедливості в розрізі Києва і конкретних проектів, що втілюються у місті. Дослідниця Києва Владислава Осьмак (Національний університет «Києво-Могилянська Академія, Київ) поділилася власними спостереженнями щодо того, що зараз відбувається зі славнозвісним київським Андріївським узвозом. В ситуації Андріївського узвозу віддзеркалюються всі загальновідомі суспільні вади (недовіра один до одного, неможливість об‘єднання зусиль тощо). Етапи історичної забудови Андріївського узвозу доповідачка проілюструвала насиченим відеорядом світлин, зупинилася на сучасних проблемах його існування. Підкреслила, що громадськість міста не довіряє планам реконструкції Андріївського узвозу, вбачаючи в них загрозу існуванню мистецької перлини Києва. «На жаль, на Андріївському узвозі не склалася справжня життєздатна спільнота, яку об’єднували б на засадах спільної довіри загальні цілі. Сьогоднішній Андріївський узвіз – це калейдоскоп дрібних, але важливих для кожного, приватних інтересів, які ніяк не складаються в єдине ціле. Всі від усіх ховаються, один одному не довіряють». Насамкінець доповідачка закликала до залучення широкого кола інтелектуалів, фахівців, небайдужих городян до того, щоб подивитися на Андріївський узвіз не на як суцільну руїну, а як на унікальну модель відпрацювання взаємозв’язків між маленькою і великою спільнотою, між спільнотою та владою та стратегії, концепції вільного існування цього унікального публічного простору.

Станіслав Дьомін, архітектор (архітектурне бюро «ТАМ «М. Дьомін», Київ) поділився з присутніми власним досвідом взаємодії професіонала-архітектора з владою, приватними інвесторами у контексті реалізації проекту Kiev Fashion Park. Коли влада в країні фокусується сама на собі, як сталося в Україні, вивільняється потенціал локальних мобільних об‘єднань, які лише зараз починають у нас формуватися.  Передумовою створення проекту Kiev Fashion Park став емпіричний досвід бізнесменів, які надихнулися кращими світовими зразками. Піврічний досвід співробітництва у цьому проекті засвідчив про важливість наявності механізмів взаємодії на різних рівнях. Місто активно підтримало цей проект, хоча проблем не поменшало, проте вони вирішуються і учасники проекту готові ділитися досвідом. 

Секційне пожвавлене обговорення теми просторової справедливості  перетворилося на своєрідний пошук формули ідеального міста. Важливою складовою формули просторової справедливості є наявність презентації демократичного місцевого самоврядування. В Україні демократичної місцевої влади немає і найближчим часом її поява не очікується, тому постає питання, що робити за таких умов громадськості? Як поєднати пошук концептуальних рішень з нескінченною боротьбою з існуючою адміністрацією, яка працює за іншими принципами, відмінними від демократичних? Саме ці обставини значно ускладнюють ситуацію в Києві, порівняно з іншими європейськими містами.

В Україні генеральні плани залишаються під грифом «для службового користування», тому як за таких умов можна говорити про участь громадян у розвитку міст? Адже люди не мають доступу до цих документів і не можуть їх обговорювати.  Що входить до складу втаємниченої частини генпланів? Не маючи доступу до інформації, не можна говорити про усвідомлену участь громадськості у містобудівному розвитку. Відсутність достовірної інформації паралізує активність міської спільноти. Громадськість має право на вільний доступ до містобудівної документації. Домагання зрушень у цій сфері є одним з кроків до участі громадськості у розбудові справедливого міста. 

Серед практичних пропозицій учасників конференції – звернення до міської адміністрації з метою визначення переліку містобудівних документів, які вважаються утаємниченими. Всі ж останні повинні бути публічними. Вирішення проблеми Андріївського узвозу запропоновано зробити темою роботи CANactions-2012 для відпрацювання механізмів взаємодії громадськості, влади, соціальних аспектів при проектуванні (з залученням різних інституцій, що презентують функціональні процеси життя міста). Громадськість повинна мати доступ до публічної інформації і вміти нею користуватися. Важливим інструментом є моніторинг  з боку громадськості, яким також потрібно оволодіти і користуватися (ці інструменти вже обумовлені чинним законодавством України).

На даний час в Києві ще не сформувалася структурована громадська спільнота, яка б впливала на владу і діяла у двох напрямках: інтелектуальна діяльність (генерація ідей, участь у розробці стратегій) і – реальні локальні ініціативи. Для подолання існуючого розриву між інтелектуальною (ще не розвиненою) складовою і виконавськими ініціативами і необхідно формування структурованої громадської спільноти. На секції прозвучала пропозиція про створення інформаційної платформи, де фокусувалися б усі ініціативи, відбувався моніторинг (наприклад, на базі Архітектурного клубу в Києві).

Частина 4. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ГУМАНІТАРНА ДОПОМОГА

Робота спікерів третьої секції «Механізм творення міського простору: ресурси, засоби, учасники» (модератор – Кирило Савін) за своїм змістом стала своєрідною інтелектуально-гуманітарною допомогою українській громаді щодо прискореного подолання наслідків пострадянського буття й входження у демократичний простір світової спільноти.

Майкл ЛаФон, архітектор, член правління Інституту креативного сталого розвитку (Берлін, Німеччина) зупинився на питаннях культури сталого міського розвитку, розповів про неприбуткові громадянські ініціативи розвитку міського простору в Берліні, про співпрацю банків, фундацій, кооперативних груп та громадськості. Доповідач підкреслив, що переносити досвід Берліну до Києва не має сенсу, слід починати з формування місцевої культури, з місцевих ресурсів, з зацікавлення мешканців, з розвитку місцевої демократії як народовладдя. 

Армін Вагнер, керівник проекту «Стала мобільність в українських містах» Німецького товариства міжнародної співпраці (GIZ), Львів. Доповідач надав приклади того, як розпочинати трансформації (на прикладі розвитку велосипедного руху у Львові та інших українських містах), наслідуючи європейські тенденції. Львів‘яни скористалися нагодою проведення Європейського тижня велосипедного руху наприкінці вересня 2011, коли йшла мова про забезпечення містян різноманітними засобами мобільності, що сприятиме покращенню якості міського життя.

Крістс Ернстсонс, архітектор ІЗОЛЯЦІЇ Платформи культурних ініціатив (Донецьк) поділився міркуваннями щодо досвіду реалізації концепції «Ізоляції».  Доповідач ґрунтовно зупинився на особливостях українського міста Донецьк з великими металургійними комбінатами, териконами. Проект «Ізоляція» – це проект регенерації старого заводу, що таки виготовляв  ізоляцію і занепав після припинення існування Радянського Союзу. Величезний індустріальний простір освоюється для культурницьких цілей шляхом співпраці з місцевою громадою, молоддю, яка найбільш потребує наявності громадських просторів. У спільній праці люди вчаться, переживають своє громадянське становлення. В Донецьку вже впевнено постав творчий район, люди вельми позитивно сприймають новий творчий обшир у місті.

Власними враженнями про імідж сьогоднішнього Києва в очах іноземців емоційно, з гумором  поділився з присутніми Роман Цибрівський, Темплійський університет (Філадельфія, США), що особливо цікаво напередодні проведення Євро2012.

В дискусії, що розгорнулася наостанок, було зафіксовано, що українське суспільство в умовах інформаційної глобалізації вже «дозріває» до моменту творення з розрізнених громадських об‘єднань  фундації громадських організацій України, спільної єдиної структури, яка б могла як єдиний організм реагувати на  зовнішні подразники, готувати широку громадянську платформу з врахуванням широкого кола суспільних інтересів, які є опозиційними існуючій владі.

Конференція розпочалася з обговорення «Стратегії розвитку Києва до 2025 року», проте поступово відбувся перехід до певних інтегральних моментів, до розуміння того, що для трансформації українського населення з людності на громадянське суспільство потрібна низка стратегій, потрібен діалог з владою, об‘єднання зусиль розрізнених груп, суспільних середовищ . На конференції були представлені і обговорені майже всі позиції, що мають відношення до розвитку міста. Вплив на розвиток кожного міста здійснюють чотири провідні сили: міська спільнота, що мешкає на цих територіях, влада, бізнес та фахівці. Нормальне суспільне життя – це коли громада сприймається як головний ресурс міського розвитку, влада має забезпечувати суспільні інтереси, фахівці досягненні угоди переводять на рівень програм, проектів конкретних робіт. Бізнес слугує механізмом реалізації цих соціально виважених проектів. Саме засадах взаємодії і постійної публічної комунікації всіх дієвців і можлива розбудова нормального демократичного суспільства в Україні.

Фонд імені Г. Бьолля готовий підтримувати цікаві ініціативи, надавати майданчики для обговорення, але дії мають відбуватися поза межами фундації. Українське суспільство має торувати власний шлях у майбутнє.