Прес-релізи

«Girl Space: Розмовна платформа» для дівчат у Львові

Протягом вересня-листопада 2017 року у Львові працював клуб для дівчат-тінейджерок “Girl Space”, створений ГО «Феміністична Майстерня». Це вже друга хвиля клубу, який почався минулого року і двічі був підтриманий Представництвом Фонду ім. Г. Бьолля в Україні.

В 2016 році активістки Феміністичної Майстерні створили неформальний гурток, який можна протиставити “традиційним” дівчачим аналогам. Закриті клуби для представниць чи представників одного гендеру – не рідкість в сучасній Україні, але є велика різниця між феміністичними клубами та іншими. Гендерна сегрегація часто засуджується як практика, яка закріплює традиційний розподіл ролей та нерівність положень жінок та чоловіків. Наприклад, прийнято вважати, що роздільне навчання або окремі уроки в школах, так само як і спортивні або інші професійні гуртки, є проявом дискримінаційних підходів. Але ексклюзивність може бути обрана як умова створення комфортного, безпечного і довірливого середовища для дискримінованої групи (жінок – у даному випадку). Саме така ідея реалізувалась Феміністичною майстернею.

Створивши подібний простір для молодих жінок у Львові в 2015 році, майстрині згадали про свої підліткові часи і виділили вікову групу дівчат 13-17 років як дуже вразливу. І поставили собі за мету створити альтернативне середовище для спілкування і розвитку дівчат, концентруючись на їхніх актуальних потребах і гендерних проблемах.

Почалося все з літнього триденного табору у Львові у 2016 році. Це були яскраві та насичені дні, сповнені тренінгів та вправ. Говорили про сексуальне здоров’я, харчові розлади та бодіпозитив, про зображення жінок у медіях, розбиралися з дискримінацією, займалися контактною імпровізацією, багато дискутували та вчилися діджеїти (на завершальній вечірці навіть ставили свої треки). Це не тільки зарядило нас та учасниць енергією. Ми побачили, що серед підлітковї дівочої аудиторії є немалий запит на такого роду події. Дівчата були дуже натхненні, багато питань було: «А що ж далі?» А далі ми запустили регулярні зустрічі клубу, їздили разом в Карпати на інтенсив з профорієнтації, до нас приєднувалися нові учасниці. Ми створили комфортне та безпечне середовище, але поза ним продовжував існувати патріархальний світ з його стереотипами та викликами. Так виникла ідея надати дівчатам комунікаційні інструменти для різних середовищ. Цьому ми й присвятили цикл зустрічей клубу Girl Space 2017,” - Юлія Адмірал, координаторка клубу Girl Space

Формат зібрань Girl Space включав обговорення травматичних для дівчат досвідів. Через обмін особистими історіями і відвертими неконформними прагненнями створювались міцні зв’язки між учасницями, зав’язувались нові дружби, і дівчата знаходили підтримку, якої не вистачало в їхньому повсякденні.

Таким чином, на базі Феміністичної Майстерні створили можливість бути і розвиватися феміністичним ідеям молодого покоління. А завдяки тренінгам з ораторської майстерності дівчата зможуть захищати ці ідеї в інших середовищах.

Організаторки сподіваються, що GS-дівчата в майбутньому стануть голосами українського феміністичного руху. А одним з результатів проекту стали їхні перші спроби говорити публічно на теми на політичні теми, які їх особисто зачіпають.

Дивіться відео:  

Нині проект завершено, втім двері Феміністичної майстерні відкрити для подій клубу та нових пропозицій в цьому напрямку. Стежити за оновленнями та анонсами можна на сторінці клубу vk.com/g1rlspace 

Також бажаючі можуть отримати брошуру “Промови та розмови”, де зібрані навчальні напрацювання проекту, звернувшись до Феміністичної майстерні за імейлом feministworkshop@gmail.com.

Авторка: Йош

Зміна клімату і соціальна несправедливість

Пов’язати між собою проблему зміни клімату і зростання соціальної несправедливості в світі спадає на думку далеко не одразу. Адже на перший погляд ці два виклики сьогодення виглядають як абсолютно недотичні один одного. Зміна клімату виникає внаслідок викидів парникових газів і забруднюючих речовин від людської діяльності (промисловості та енергетики, транспорту сільського господарства). В свою чергу, відповідь на питання, що породжує соціальну нерівність, менш однозначна. Разом з тим, більшість дослідників[1] погоджується, що зміна клімату може провокувати поглиблення існуючих соціальних дисбалансів і появу нових.

Саме тому рівність, справедливість і права людини є наскрізними питаннями, що розглядаються Рамковою Конвенцією ООН зі зміни клімату (РК ЗК), і знайшли значне відображення у Паризькій кліматичній угоді. На Конференції Сторін РК ЗК (СОР 23) у 2017 р. в Бонні ці аспекти обговорювались навіть більше, ніж будь коли, адже Фіджі (під президентством цієї острівної країни проходив СОР 23) відноситься до найбільш вразливого до зміни клімату регіону. Населення тут вже відчуває на собі всю несправедливість глобальної системи і нерівномірного розподілу відповідальності між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, що стоїть окремим порядком денного переговорів.

Справа в тому, що багаті країни і багаті корпорації в більшості заробили свої статки нещадно експлуатуючи ресурси планети в 19 та 20 століттях, захоплюючи нові землі і колонії. Це дозволило їм вийти вперед і почати етап стрімкої індустріалізації раніше за інших, а відповідно і почати викидати парникові гази у великий кількості раніше за інші держави, які зараз лише починають цей шлях. Але так сталося історично, що у своїй більшості країни, які зараз розвиваються і внесли менший вклад у глобальне потепління, географічно розміщені у більш вразливих до зміни клімату регіонах: екваторіальні, тропічні, острівні держави страждають найбільше. В цих країнах руйнується саме середовище існування людей, втрачаються екосистеми, на заміну розвитку приходить боротьба на виживання.

І хоча є більш вразливі до зміни клімату країни, на сьогодні вже майже всі держави відчувають на собі її руйнівні наслідки: урагани, град в непритаманний для нього сезон, заморозки під час дозрівання врожаю, теплові хвилі в містах і т.д. І виявляється, що такі явища впливають неоднаково на всіх, а сильніше за все на більш вразливі верстви населення, до яких прийнято відносити людей за межею бідності, молодь, корінні народи, адже їх правами часто нехтують заради «національних» (скоріше корпоративних) інтересів, жінки, люди похилого віку і люди з вадами здоров’я.

Тому в рамках вирішення проблеми зміни клімату необхідно активно враховувати питання дотримання прав людини та рівності. Для цього в рамках кліматичного переговорного процесу ООН навіть були створені спеціальні органи, наприклад, Платформа корінних народів та Робоча група з гендеру і клімату. Вони закликають уряди захищати права своїх громадян і громадянок від наслідків зміни клімату, вимагають невідкладної кліматичної дії і звертаються до викопних компаній поважати ці права шляхом узгодження бізнес-моделей з пріоритетами Паризької угоди. До речі, до Робочої групи з гендеру і клімату свого представника чи представницю могла номінувати і Україна, але не зробила цього. Напевно, у нас вважають, що зміни клімату не торкаються українок, хоча насправді це не так.

В цілому задля того, щоб кліматичні рішення були гендерно справедливими, необхідно визнати відмінність у можливостях, спроможності і потребах жінок і чоловіків відносно кліматичних дій. Цьому може зарадити в першу чергу рівна участь і представленість жінок і чоловіків (і всіх інших вразливих груп) під час прийняття кліматичних рішень. Також треба забезпечити рівний доступ до ресурсів, переконатись, що кліматичні рішення не несуть шкоди для жодної категорії населення, а тільки допомагають зменшити соціальні диспропорції. І хоча поки конкретних результатів по інструментах врахування питань рівності і справедливості у механізмах Паризької угоди мало, є прогрес у питанні гендерної рівності: був доопрацьований і прийнятий План дій щодо гендерної рівності[2], який містить 16 заходів необхідних до виконання протягом наступних двох років.

Говорячи мовою Паризької угоди, цей План нагадує, що Сторони, приймаючи заходи з протидії зміні клімату, повинні поважати, просувати та розглядати свої відповідні зобов'язання щодо прав людини, а також гендерної рівності. Також цей План знову підтверджує нагальність справедливого переходу (just transition) для працівників і працівниць викопних галузей при впровадженні гендерної програми дій. Через шістнадцять років після прийняття першого рішення Конференції Сторін РК ЗК, присвяченого гендерній рівності, відповідний План дій дає реальну можливість закріпити поки що повільний, але такий важливий прогрес, досягнутий у відношенні гендерно виваженої кліматичної політики.

Але зупинятись на досягнутому ще зарано. Під час врахування соціальних питань при впровадження кліматичних дій необхідно передбачати дивестиції та скасування субсидій викопної енергетики у контексті соціальної, зокрема, гендерної рівності, а також справедливого розподілу надходжень від екологічних податків, в т.ч. на викиди вуглецю, на досягнення цілей справедливості і прав людини.

Якщо розглядати більш детально питання субсидій викопної енергії, то варто поставити питання: кого насправді ми фінансуємо більшою мірою, надаючи бюджетні і не тільки кошти на підтримку вугільної галузі України? Відповідь легка: тих, хто працює у цій галузі, а це (у більшості) – чоловіки[3]. Тобто забираючи субсидії з вугілля і перенаправляючи їх на, наприклад, сонячну енергетику, де залученість жінок в середньому у світі вища[4], порівняно до традиційної енергетики, можна досягти вирішення не тільки кліматичних завдань, але і гендерних. Так само це стосується випадків підтримки у країнах Латинської Америки [5]нафтових корпорацій, діяльність яких наносить шкоду середовищу існування корінних народів, порушуючи їх права на ведення звичного образу життя.

Але в цей самий час існують приклади, коли такі ситуації призводять до мобілізації конкретних вразливих груп населення, які не тільки постають на боротьбу проти несправедливості і зміни клімату заради себе, але і роблять великий внесок у глобальну кліматичну дію, створюючи яскраві успішні кейси перемог. Одним з таким прикладів є восьмирічна боротьба корінного народу Ахуар[6], що мешкає в лісах Амазонії (Республіка Перу), яка завершилась згортанням проекту з видобутку нафти і збереженням сотень гектарів лісу. Не менш яскравим зразком є ініціатива «Сонячна сестра» (англ. Solar Sister [7]), яка заснована жінками з метою подолання енергетичної і економічної бідності серед жінок Африки в першу чергу шляхом впровадження технологій чистої енергії.

Виходячи з цього, вразливі групи населення треба перестати розглядати як лише жертв чи отримувачів/ок вигід від протидії зміні клімату і адаптації, але почати використовувати їх потужний потенціал в якості агентів і агенток змін, які найбільш зацікавлені у досягненні мети Паризької кліматичної угоди.

 

Оксана Алієва, координаторка програми "Зміна клімату і енергетична політика", Фонд ім. Гайнріха Бьолля в Україні

 

«Занадто християнин, занадто лівий, занадто вільний»

21 декабря исполняется сто лет со дня рождения великого немецкого писателя, лауреата Нобелевской премии по литературе (1972), политического мыслителя Генриха Бёлля (1917—1985). 

О роли своего отца в немецкой культуре и политике, об антилиберальных настроениях Германии 1970-х и дружбе семьи Бёлль с советскими интеллектуалами рассказывает Рене Бёлль, сын писателя.

Интервью взято Нурией Фатыховой, фонд Генриха Белля, текст изначально размещен на сайте Colta.Ru

— Как сказались на вас идеи вашего отца? Каким отцом был Генрих Бёлль?

— Это непростой вопрос. Что я могу сказать: школа у нас в семье никогда не рассматривалась как что-то важное. Ни мать, ни отец не заставляли нас приносить домой только хорошие оценки. Как вы знаете, наверное, я школу так и не окончил, бросил ее посреди учебного года. Мой старший брат тоже. Отец, конечно, говорил: «Окончите школу». Но образование в смысле получения корочки было для нас не так важно. Что было важнее этого? Важно было, чтобы мы были довольны тем, что делаем.

Худшее, что отец мог бы себе представить, — это увидеть нас в униформе. Я думаю, это был бы просто ужас для него. Ну, никто из нас и не пошел в бундесвер. Хотя тогда было сложно избежать военной службы, но уже возможно (взамен надо было выбрать социальную службу). Моему старшему брату и мне не пришлось что-то подобное проходить, мы оба были в это время больны. Мой же младший брат работал два года в Израиле. Чтобы пройти гражданскую службу, надо было вести настоящий процесс с судьей и заседателями и доказывать, что ты отказываешься от службы с оружием по соображениям совести. Мой отец участвовал в этом процессе как свидетель.

— Какие аргументы он приводил?

— Ну, что мы полностью против насилия, против войны так и этак, против любой формы насилия. Ведь, знаете, он же тоже никогда не стрелял в людей, хотя он больше шести лет был солдатом во время войны.

— Это знание об отце — что он не стрелял — было для вас тогда принципиально важным?

— Конечно, у нас в семье именно поэтому не было этой проблемы — проблемы поколений. В начале 60-х мы здесь все стали спрашивать своих родителей: «Были ли вы нацистами, кто-то в семье, или нет?» Этой проблемы у нас, к счастью, не было. Никто в семье не был нацистом. Никто. Конечно, наша семья не была в Сопротивлении. Но мы были частью того, что можно назвать пассивным сопротивлением.

Вообще родители не были авторитарными, мы просто разделяли их идеи. Жаль, что отца начиная с определенных лет мы мало видели. Он подолгу бывал в отъезде, был очень занят. К тому же он очень переживал за все. Ему все время приходилось испытывать чудовищное давление извне. В какой-то момент он стал месяцами жить в Ирландии, один. На каникулах мы были всегда с ним, но, когда начиналась школа, это уже не получалось.

— В 60-е годы вам было 20 лет. Генрих Бёлль интересовался идеями новых поколений и поддерживал их. Возможно, вы помните некоторые разговоры того времени с отцом? Что его интересовало в идеях нового поколения?

— Например, когда в Германии шли Освенцимские процессы, мы много об этом говорили. И он не раз об этом писал, даже [в СССР] Льву Копелеву, как живо мы, дети, этим интересовались. Тут к тому времени уже было известно, что концлагеря существовали, но детали — нет. И вот все это стало выплывать в Освенцимских процессах. Так вот, эти процессы (они начались в 1963 году и шли все последующее десятилетие) — это был крайне важный момент для нашего общества, всем стал понятен масштаб преступлений, по крайней мере, мне все стало понятно именно тогда. Там было много деталей… объяснялись методы пыток, как с людьми обращались, как их травили газом. Это тогда первый раз рассказывалось общественности. До этого все замалчивали, как в России замалчивали сталинизм или вьетнамскую войну в США. Но масштаб преступлений нацизма — это, конечно, другой масштаб, страшный. Невозможно сравнить это даже со сталинизмом. Есть параллели, но это уничтожение семей, детей, пожилых людей — в таком измерении это было все же только раз в истории.

Тогда мы, конечно, много об этом говорили с отцом и матерью. И, конечно, были разговоры и о конфликтах студентов. Наша юность выпала на это время.

— Как это было тогда в Германии? Как вы чувствовали эти конфликты?

— Я ребенком про каждого взрослого думал и спрашивал про себя: что он делал во времена нацизма? Совершенно точно помню — про каждого. Я постоянно спрашивал: что они делали раньше? О большинстве людей так и осталось неизвестно, кем они были, как думали. Но и с большинством преступников ничего ведь не случилось. Это и были главные причины конфликтов конца 60-х годов в нашей стране. Структуры того страшного времени были еще на месте, да и люди тоже — вроде Ханса Глобке (он был госсекретарем при Аденауэре, при этом известен тем, что писал комментарий к расовым законам во времена нацизма), канцлер [ФРГ в 1966—1969 годах] Курт Кизингер был высокопоставленным нацистом. Еще многие люди из нацистской элиты оставались в политических и других элитах. Они были при власти еще в 1968-м — 20 лет спустя после завершения войны! На тот момент, я считаю, только очень немногие были осуждены за преступления во времена нацизма. И очень многие быстро были отпущены на свободу. Для меня это и есть один из главных конфликтов поколений конца 60-х годов в Германии. Проблема обращения нас с прошлым и с виной. Говорят, немцы смогли разобраться со своим прошлым. Честно, я до сих пор не считаю, что это состоялось в полной мере. Частично, только частично.

Надо продолжать работать с нашим немецким прошлым. И важно, как работать. Просто названные цифры — этого недостаточно. Вот слышишь: шесть миллионов убитых евреев. Это для многих просто абстрактное число. Надо продолжать искать и рассказывать истории. Один мой друг опубликовал книгу «Дети Освенцима». Он 30 лет над ней работал. Интервьюировал детей, то есть, конечно, сегодня почти 80-летних — которые пережили Освенцим детьми или родились в Освенциме (такое тоже было). Он 30 лет медленно выстраивал доверие к этим людям. Они рассказали ему свои истории жизни. Знаете, это невозможно читать. Это просто ужасно. Весь этот страшный масштаб преступлений нужно восстанавливать по судьбам отдельных личностей... Чтобы было возможно представить себе семью, конкретных людей.

— Какие требования выдвигало молодое поколение на крупных демонстрациях того времени?

— Чего хотели? Права на самоопределение. Тогда у нас все еще было очень, очень авторитарно. Так что молодые люди хотели быть услышанными — право голоса, свободы… и как раз дискуссии о том, что происходит в обществе, — чтобы невозможно было что-то опять от нас скрывать.

— Поддерживал ли Генрих Бёлль эти новые идеи в выступлениях, статьях?

— Я думаю, прежде всего, он поддерживал их своей литературной работой, он же всегда был за просвещение. Но и в демонстрациях он активно участвовал. Например, в 1968-м была большая демонстрация в Бонне (тогда столице ФРГ) против так называемого закона о чрезвычайном положении. Предлагалось изменить практически только что созданную конституцию внесением туда статьи о возможности вводить чрезвычайное положение (в случае войны или катастрофы). Против этого протестовали, но закон был принят. Конституция была изменена. На той демонстрации отец был одним из главных ораторов. Я тоже там участвовал. Думаю, там было больше 70 000 демонстрантов.

— А какие аргументы были у вашего отца?

— Он говорил, что подобные законы, собственно, привели к власти Гитлера. Что, если снова внести это в конституцию, снова становятся возможными и отмена конституции, и лишение парламента прав — это были его главные аргументы. Эту речь можно прочесть, она вошла в так называемое Кёльнское собрание сочинений Бёлля.

Отец боялся, что подобные вещи — это угроза демократии, что вот таким образом могла быть рано или поздно упразднена демократия (полностью или частично).

Мой отец был также очень активен в движении за мир. Тогда речь шла о размещении новых [американских] ракетных систем в Германии. У русских были новые ракеты, и, значит, нам тоже нужно. Протестовали против этого тоже.

Сегодня надо признать, к сожалению, что движение за мир отчасти ведь направлялось тогда коммунистами с Востока. Многих людей поддерживала штази [секретная полиция ГДР] или даже руководила ими. Но в целом большинство молодых людей на Западе тоже было против нового вооружения, против сверхвооружения. Тогда все говорили о войне. Есть даже книга, где рассказывается, как Федеративная Республика была подготовлена к войне. То есть сколько подземных больниц, как была выстроена вся инфраструктура для войны.

Конечно, то же самое было на Востоке. Войну действительно считали возможной. И по праву. Опасность ведь была реальной.

— Позвольте перевести разговор на другую тему, о которой вы уже упоминали. В конце 60-х Генрих Бёлль становится политически очень активным. Он выступает на демонстрациях, пишет статьи для крупных немецких газет. В это же время ваша семья подверглась давлению со стороны государства и определенной части общества. Я имею в виду выступления СМИ, обыски. Расскажите, как это было.

— Вы правы. Все началось в 60-е. Но 70-е были особенно ужасны для нас.

Это было совсем жуткое время. На нас публично клеветали, на всю семью, не только на отца. У нас были обыски в семье. Самый ужасный был у меня дома.

Формальная причина — из-за террора. Поздние 70-е — из-за Шлейера (5 сентября 1977 года в Кёльне группа рафовцев похитила Ханнса Мартина Шлейера, президента Ассоциации немецких работодателей, бывшего оберштурмфюрера СС. — Ред.). Он был позже убит. Но когда он еще был только похищен, у нас проводили обыски… якобы искали его.

— Почему вдруг полиция подумала, что он у вас?

— Я верю и сегодня, что это был террор против моего отца, совершенно однозначно.

А до похищения Шлейера был другой обыск. Пришла толпа полицейских с автоматами, было все действительно по полной программе. И нам тогда ведь не предъявляли никаких обвинений. Они же могли спокойно предъявить нам обвинение. Но этого никогда не было. Не было никакого допроса в полиции, вообще ничего. Это был скорее такой непрямой террор против нашей семьи.

— Из-за политических выступлений вашего отца?

— Да. Я до сих пор не верю, что они действительно искали его (Шлейера. — Ред.) у нас. Такими идиотами они быть не могли. Оказывалось давление, чтобы покончить с моим отцом, да. Это был совсем гадкий способ. Нам тогда пришлось переехать, мы не могли больше пользоваться квартирой. Кроме того, эти люди нам говорили: «При Адольфе вас бы поставили к стенке». В лицо говорили. Нас не обслуживали в ресторанах. Была совершенно гадкая персональная травля.

— В одном из эпизодов знаменитого политического киноэссе «Германия осенью» (ваш отец был одним из авторов этого фильма), а именно в эпизоде, снятом Фассбиндером, как раз обыгрывается ситуация вокруг свободы высказывания и ее необходимости в общественных дискуссиях в Германии. Это напоминает мне о ситуации в России сегодня. В фильме, кстати, есть такая фраза: «Есть знакомые, которые плохо отзываются о Бёлле. Я попыталась за него заступиться, и мне сказали, что тогда я тоже “симпатизирующая”». В немецких СМИ тогда охотно использовали такие ярлыки. Почему Генриха Бёлля прозвали «симпатизирующим»?

— Все началось в 1972-м. Тогда мой отец написал статью в журнал «Шпигель» про Ульрику Майнхоф (в тексте Генрих Бёлль критикует газету Bild за распространение недоказанной информации как фактов, за демагогию и пишет, что любой человек, в том числе и совершивший преступление, в правовом государстве имеет право на защиту. — Ред.). После этого текста его назвали «симпатизирующим» террористам.

Я лично думаю, что эта травля — одна из причин ранней смерти отца. Это мое личное мнение. Не могу доказать, но внутренне весьма уверен в этом. Это чудовищное давление многие годы — оно бесследно не проходит. Вот так — раз! — и считаться одним из отцов немецкого терроризма! Как вам это? Что с этим делать? Есть фото, там лежат мертвые на улице (когда Шлейер был похищен) — около «Мерседеса» лежит тело водителя. И сверху вставлено фото моего отца. Именно так это было опубликовано в газете. Он был к этому, понятно, непричастен. Совершенно преднамеренно: убитого человека поместили рядом с фото Генриха Бёлля. Такие вещи были еще не раз в газетах. К нашей прессе возникало тогда много вопросов.

— Что это была за газета?

— Это был «Квик» (Quick). «Квик» — это вроде «Штерна», но правее. Иллюстрированный еженедельный журнал. Его уже давно нет, слава Богу. «Бильд» тоже, понятно, делала подобные провокации. Но не только там: было и в «Вельт», во многих газетах и на телевидении тоже. И да, этот ярлык — «симпатизирующий» — его вешали повсюду. А в бундестаге было даже сказано: «Эти Бёлли, Брюкнеры…» — Петер Брюкнер был еще одной жертвой травли (так же как Гюнтер Грасс и другие интеллектуалы) — «…хуже террористов». Это прозвучало не от каких-то правых радикалов, а уже в бундестаге!

— А в семье вы об этом говорили?

— Конечно. Мы просто держались вместе, это было важно, чтобы семья в такой ситуации держалась вместе. Да, с моим отцом пытались покончить через семью, это было совершенно целенаправленно. Все сыновья [Бёлля] были под наблюдением полиции. На Востоке и на Западе, естественно. На Востоке, конечно, по-любому. Вы лучше знаете. Штази и КГБ тоже следили.

— Возможно, вы — дети и ваша мать Аннемари — действительно спасали вашего отца (это понятно и по его письмам 70-х годов в Россию). Расскажите чуть больше о вашей матери.

— Она была замечательной переводчицей. Это и мой отец говорил. Он говорил, что 90% работы делала она. Это ясно. Его имя [на изданных переводах] ставили рядом, потому что думали, что так будет лучше продаваться. Он уже вычитывал, то есть правил уже немецкий текст. Но главную работу делала моя мать.

О ней известно мало, так как моя мать никогда не хотела давать интервью. Она не хотела публичности. Не то чтобы ей это не позволялось. Она этого просто не хотела. И после его смерти тоже. Она никогда не давала интервью.

Говорят, Генрих Бёлль не выжил бы без нее. Это правда. Она раньше него стала зарабатывать деньги, всегда поддерживала его в его работе. Это совершенно точно. До того как стать переводчицей, она была учительницей английского, год прожила в Англии перед войной, хорошо владела языком и вот так потом начала переводить.

У нее и у моего отца были одинаковые ценности — христианские, и это было очень важно.

— Позвольте мне перейти к еще одной группе вопросов: дружба со Львом Копелевым и Раисой Орловой и посещения вашей семьей Советского Союза. При поддержке Фонда имени Бёлля переписку с Копелевыми только что перевели на русский язык. Вы много помогали своему отцу в этих поездках в Союз. Поделитесь вашими впечатлениями от той дружбы, от реальности советских городов! Как знакомство со Львом Копелевым развилось в тесную дружбу?

— Они познакомились в 1962-м, во время первого посещения Москвы. Потом мы очень часто и очень долго приглашали Льва Копелева и Раису. Но это не действовало. Я тоже несколько раз был в посольстве [СССР] с моим отцом. Оно тогда еще было в Бонне. Приглашения всегда отклонялись. Вплоть до 1979 года.

Они довольно быстро подружились, думаю, потому что оба были гуманистами. Я думаю, это было решающим для обоих. А для Льва Копелева, конечно, еще и любовь к Германии, хотя он был евреем. Но немецкая литература была для него абсолютно всем.

Потом так случилось, что отец и Лев много заступались за диссидентов. Лев Копелев был важным центром притяжения для многих людей. И у него были как раз хорошие контакты с Западом. Не только с моим отцом, но и с западногерманским радио, с немецким телевидением. Немецкие корреспонденты в Москве знали его все. Так он мог, конечно, очень многим людям помочь. Сахарову, например, который был тогда сослан в Горький. Или многим неизвестным авторам, которых здесь никто не знал. Многие говорили: да, мол, это все ерунда. Но то, о чем просил Копелев, людям сильно помогло. Например, если в газетах здесь писали: «такой-то и такой-то снова в лагере или находится в опасности»…

Лев передавал с нами многие рукописи. Мы вывозили тексты Гроссмана, Солженицына, Чуковской, кажется, и [Александра] Гинзбурга. Еще была женщина (Евгения Гинзбург. — Ред.), которая тоже была в лагере. Она написала книгу о лагере. Я помню, как мы эту книгу тоже взяли с собой.

— Бёлль помог Солженицыну, вывозил его тексты, но, кажется, они не стали очень близкими друзьями, как с Копелевым?

— Да, Солженицын был политически совсем другим, нежели мой отец. Он стал, скорее, реакционером. Все же отец его поддержал. И Солженицын — великолепный автор.

— Когда ваши родители впервые вернулись из Советского Союза, как они восприняли жизнь там, что они рассказывали?

— В первой поездке я не был с ними, я был только в 1965 или 1966 году. Мы, конечно, имели привилегии. Это ясно. Я вспоминаю… как мы хотели посмотреть Мавзолей Ленина. Там была очередь. Люди ждали восемь часов, чтобы увидеть тело. Но перед нами очередь тотчас была остановлена. Нас провели напрямую. Такие вещи, честно, нам были неприятны. Но так случалось много раз: в музеях и других местах. С нами обращались как с государственными гостями. А для нас самым важным было встретиться с диссидентами. Но для этого как раз надо было встречаться также с людьми из Союза писателей, с функционерами. Эти были часто тоже весьма неприятные типы. Как там это по-русски — apparatchiki, вы же лучше знаете…

— Потом Бёлль приезжает в СССР опять и опять, хотя, например, отказывается ездить в другие соцстраны…

— Потому что все-таки у него было особое отношение к России. Он ведь знал много людей там. Копелева и других, вообще у него было много друзей в России, и он был как автор там очень известен.

— Бёлль многим людям помог, и, когда читаешь его письма, чувствуешь его усталость от многочисленных просьб. И все-таки он всегда помогает.

— Он доставал самые труднодоступные лекарства. Я прекрасно помню — лекарство от рака. Мы тогда не знали, что с этим делать, как туда пересылать… Оно было очень дорогое, непросто достать. Но достали.

— Каким тогда был «воздух» в Советском Союзе?

— Думаю, что у людей тогда уже была надежда, что станет свободнее. Кажется, все там шло волнами, вверх-вниз.

— Что вам особенно бросилось в глаза после Германии?

— Конечно, много внешнего. Не было рекламы. Почти не было машин. Одежда у людей была совсем другой. Но и очень большая сердечность, очень большое гостеприимство. Большой интерес к Западу. И потом, мы, конечно, встретили много людей, критически настроенных. Я был пару дней назад в Берлине и разговаривал с одним таксистом о ГДР. Он был тогда очень доволен жизнью. Он был вне политики, не интересовался. У него была там спокойная жизнь. Не было стресса, была стабильная работа. Для многих людей было тоже намного удобнее в СССР, думаю. Но мы встречались с людьми, которые считали иначе.

— Мне кажется, с одной стороны, так думают действительно многие и о ГДР, и о бывшем СССР, но, с другой стороны, эти люди хотят, вольно или невольно, забыть, что, например, в любой момент тебе могли предложить стать осведомителем или что почти в каждой семье кто-то был репрессирован… Люди пережили так много ужасного от государства, а потом вдруг забыли всё и довольны.

— Я смотрел, кстати, наше досье в штази. Там отмечено, что было написано на табличке нашего звонка, какие машины останавливались перед нашей дверью. На Западе тоже, не только на Востоке они за нами следили. У них были шпионы на Западе! Имен у нас, к сожалению, уже нет, они бы меня больше интересовали, чем на Востоке. Я даже подозреваю некоторых людей… Это все тоже ужасно.

— Вы запросили досье! А что там написано еще о Генрихе Бёлле?

— О, это очень интересно и вовсе не так глупо. Они ценили моего отца как антифашиста. Примитивное понятие, сомнительное. Но они не могли найти ему (отцу) применение. Они это истолковали для себя совершенно точно: «хотя он и левый, за свободу и все такое, но нами не может быть использован». Примерно так. Я полагаю, многие западногерманские авторы относились с большой симпатией к ГДР. ГДР за ними ухаживала, их публиковали, приглашали. Для многих это был соблазн. Были же целые издательства здесь, которые финансировала ГДР. А моего отца невозможно так использовать. Мне было очень интересно это все читать. Точно о нем написали ведь! Он слишком христианин, слишком левый, слишком свободен…

— Что тогда в Советском Союзе показалось вам интересным?

— Ну, там у вас был огромный интерес к творчеству моего отца. Просто безмерный. У него тогда были колоссальные тиражи в России. Мне кажется, он был в тот момент самым известным зарубежным автором в СССР вообще. Это было ясно. Люди не узнавали его на улице, слава богу, но когда мы куда-нибудь приходили и кто-то слышал имя — это уже было невероятное внимание и почитание.

— А что угнетало?

— Ну, мы тогда уже много понимали, как именно люди боялись, как их преследовали… Я никогда не забуду: один человек в Ленинграде нам рассказывал, что у них всегда был наготове чемодан, на протяжении 10 лет. Так как этот человек думал, что его арестуют. Такие истории меня очень удручали. Или другая женщина, которую мы знали. Она могла часто выезжать на Запад. Это вызывало у других людей подозрение, о ней сплетничали, что так просто не бывает, она должна за это каким-то образом кому-то «платить». Это взаимное недоверие я воспринимал очень, очень близко к сердцу. То есть люди, которым выезжать разрешено, автоматически попадали под подозрение. Что частично, конечно, было верно, но тоже не всегда. И в КГБ были неглупые люди. Они тоже старались разобщать людей. Они этого и достигали, не правда ли? Одному было позволено немного больше — почему? Другому меньше… Никогда не знаешь, за кого тебя люди принимают.

— То есть вы все время чувствовали эту атмосферу недоверия?

— Да, но, собственно, довериться было почти некому… Например, когда мой отец говорил со Львом Копелевым о серьезных вещах, они писали друг другу записки. Они не говорили! В отелях, например. Никогда, ни слова! Мы знали, что там микрофоны. Мы ведь были размещены всегда в специальных отелях. Для западников — московский «Будапешт», например.

Все там у вас было очень раздельно. Были отели для западников, само собой, раздельные магазины. Привилегии для функционеров, для писателей. Мы были в Доме писателей под Ригой. Там были только писатели. Это был Дом писателей, собственный дом! Все было там очень просто, но все же намного лучше, чем в среднем по России. Здесь такое вообще трудно представить — что что-то делается для определенной профессиональной касты.

Из доброго — мы много посещали художников. Академия художеств показалась мне тогда очень интересной. Люди действительно чему-то учились. Это, конечно, было очень конвенционально — то, что они делали. Все одно и то же. Дети начинали заниматься в 10 лет, может ли такое быть? В 10—12 лет они начинали учиться в академии, то есть в школе, где искусство было главным предметом. Это очень рано.

— Как вам художники, советское искусство того времени?

— Мы посещали многих художников, которые тоже, конечно, были диссидентами. Но мы, естественно, смотрели и официальное искусство. Оно было весьма безобразно. Ужасно. Я имею в виду — сильно сделано, отлично сделано, но ужасно. Пропаганда….

Мы встречались с несколькими художниками — с Вадимом Сидуром, Борисом Биргером, привозили им много каталогов, например, каталог из Музея Людвига. Музей Людвига был тогда всемирно известным (самое большое собрание поп-арта в конце 60-х годов). Конечно, информации для художников на Востоке было мало, это ясно. Многих вещей здесь они еще не знали. Они не «отставали», нельзя так сказать, это было просто другое развитие искусства. Выучка была, собственно, намного лучше. Они действительно целенаправленно учились живописи, рисунку, что здесь уже не преподавалось.

— В письмах в Россию (Льву Копелеву) Генрих Бёлль просил прислать ему матрешек. Постоянно. Что еще вам присылали друзья из Советского Союза?

— Матрешек мы находили просто прекрасными. Они были типичными для России, но тогда здесь этого было очень мало. Их мы передаривали дальше. Я уже не знаю, как много их было. Но много.

Из СССР я взял с собой краски и пигменты. Там были некоторые специальные краски. Они есть только в России. Я был даже в Подольске на фабрике, которая делает краски. Хотел заказать у них больше. Но тогда не вышло. Они не могли поставлять краски за границу. Мы хотели даже через друга (он продавал краски) купить много. Не вышло.

— Почему, вам кажется, идеи Бёлля должны быть важны и сегодня? И какая идея вашего отца для вас в жизни стала самой главной?

— Есть одна его красивая, как мне кажется, цитата: «Я слеп к величинам». Это значит, меня не интересует, министр ли кто-то или рабочий. Есть нормальное отношение к людям (без привязанности к их рангам или положению), это мне представляется очень важным. Вся эта болтовня о знаменитостях, которая идет в медиа, знаменитые люди, важные люди — бессмыслица. Отец просто беспокоится о людях как людях, простых людях. Он однажды сказал: «Я слеп к величинам, как другие слепы к краскам». И я не восхищаюсь кем-то потому, что он министр. Может быть, он хороший министр, но мне это неважно. Он действительно относился к людям так. Отсюда пошло и то, что он стал заступаться за бедных, за преследуемых.

— Вы продолжили это, став одним из основателей Фонда им. Генриха Бёлля, того, что был еще до объединения с партией «Зеленые»?

— Сегодняшний Фонд им. Генриха Бёлля — это объединение трех фондов: Buntstift, Frauen-Anstiftung (Движение за права женщин) и собственно нашего кельнского Фонда имени Генриха Бёлля.

Наш фонд мы основали — да, вы правы — независимо от «Зеленых». Главные идеи — конечно, свобода и солидарность с третьим миром (как это тогда называли).

— Вы были тогда больше левыми? Сегодня Фонд Бёлля называют леволиберальным.

— Понятие «левое» сегодня (да и уже давно) больше не действует. Тогда было, конечно, еще по-другому. Мы были и левыми, и уже достаточно либеральными. То есть однозначно против любого вида догматизма. Демократия прежде всего.

— Какими были ваши первые проекты?

— Сотрудничество с «Мемориалом» в России было точно одним из первых проектов. Лев Копелев был частью фонда, он этим занимался. А также журналист и публицист Рудольф Вальтер Леонард.

— А что вы делали для так называемого третьего мира?

— Мы приглашали людей из разных стран, помогали. Из России пригласили [художника] Бориса Биргера, например. Он потом остался здесь.

Был важный проект Madres de Plazo de Mayo в Аргентине, например. У них там была военная диктатура. Одно из самых ужасных преступлений — там ловили беременных женщин на улице, помещали в тюрьму, а когда у тех рождались дети, детей у них отбирали. Женщин обычно убивали. Это происходило систематически. Мы тогда пытались помогать бабушкам, то есть матерям этих женщин, найти детей (их внуков). Там был сложный проект с генетикой. Эти матери de Plazo de Mayo каждую неделю выходили на демонстрацию в Буэнос-Айресе, требуя вернуть внуков. Во многих случаях со временем это удалось сделать.

Сначала у нас на все это было очень мало денег. Были пожертвования. Но потом относительно быстро стали приходить средства. Миллион марок тогда — огромная сумма. Можно было помогать очень многим.

— Я совсем не спрашиваю о вашей профессии. А сидим мы в вашем ателье. Вы — художник. Какие идеи для вас как для художника важны?

— Для меня есть только одна идея: искусство свободно. Всякую ответственность, всякую идеологию я абсолютно отклоняю, политическое искусство — тоже. Вот так вот. Пусть другие этим занимаются, но мне это неинтересно. Искусство свободно от всего. Вся эта болтовня, которую отчасти показывают на «Документе» в Касселе, меня не интересует. Я говорю это совершенно открыто, я уже не раз писал об этом. В Касселе однажды я наблюдал такое: там был проект — на земле лежали разбитые глиняные горшки. Самое интересное было — как на это реагировали люди. Они смотрели на осколки и медленно шли дальше, но потом вдруг останавливались, словно спрашивали себя: что бы это должно было значить? И шли читать тексты. Читаешь много текстов — а там ничего нет, абсолютно ничего. Это чистая болтовня, много иностранных слов, запутывающие понятия. Искусство не обязательно должно требовать комментария. Может быть, это такое мое экстремальное мнение о тенденциях в искусстве, но я вижу это так.

Художник как политик? Знаете, я всегда был тотально против социалистического реализма и подобных направлений. Иногда вспоминаю все это, думаю, что есть ведь и капиталистический реализм. Мне он тоже не нравится, отчасти это просто скучно. В 60-е годы мне это казалось интересным, но, если смотришь сегодня, по большей части все это искусство скучное. Конечно, я интересуюсь общественными темами и как художник, я тоже с ними работаю. Но не надо делать это политически плоско. Хотя другие видят это все иначе. Мне кажется, что с искусством у нас происходит что-то печальное. Сегодня многое зависит от того, как художник себя продает, это, к большому сожалению, сегодня — неотъемлемая часть художественного процесса. Искусство же по природе своей свободно.

 

Авторка: Нурия Фатыхова, фонд Генриха Белля, текст изначально размещен на сайте Colta.Ru

Східна Європа, Кавказ і Центральна Азія: ви готові до переходу на ВДЕ?

Глобальний перехід енергетичної системи на 100% ВДЕ до 2050 року є необхідністю, якщо ми хочемо досягти головної мету Паризької кліматичної угоди і утримати глобальне підвищення температури на рівні значно нижче 2oC. Вже доведено, що такий глобальний перехід є технічно здійсненним, більш того, він принесе велику кількість екологічних, соціальних та економічних переваг для всього людства. Але що це означає для окремого регіону? Чи означає це, що якщо глобальний енергетичний перехід можливий у всьому світі, то він також можливий в окремих країнах і регіонах, і все станеться автоматично? Чому ж тоді це ще не відбувається? Ці та багато інших питань були порушені в ході дискусії «Перехід на 100% ВДЕ в Східній Європі: для чого та як?», організованої Представництвом Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні та CAN Східна Європа, Кавказ і Центральна Азія 14 листопада 2017 року Бонні, Німеччина, в рамках кліматичної конференції COP 23.

Науково обгрунтовані висновки про можливості переходу енергосистем на ВДЕ доступні навіть для деяких конкретних країн регіону. Наприклад, для України і Білорусі. Ці країни володіють необхідним технічним потенціалом та економічними передумовами для здійснення трансформації енергетичного сектора і збільшення частки "зеленої" енергії в кінцевому постачанні енергії до 91% і 81% до 2050 року відповідно, згідно з дослідженнями Державної Установиї «Інститут економіки та прогнозування» Національної академії наук України, а для Білорусі - згідно з дослідженням Німецького аерокосмічного центру (DLR) і Департаменту системного аналізу і оцінки технологій Інституту інженерної термодинаміки.

«Підготовка результатів моделювання в обох країнах супроводжувалася протягом цих двох років тісною співпрацею з організаціями громадянського суспільства, державними органами, профільними асоціаціями в сфері ВДЕ і незалежними експертами за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля. Необхідність такого тісного співробітництва полягала в присутності надмірного скептицизму по відношенню до ВДЕ, що вимагало науково достовірних даних для обґрунтування економічної доцільності та технічної можливості переходу на 100% ВДЕ», - пояснила Оксана Алієва, координаторка програми «Зміна клімату та енергетична політика» Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні.

За словами Лассе Брууна, керівника координації глобальних кампаній CAN, «Дослідження можливостей трансформації енергетичного сектора Білорусі та України є черговим доказом того, що перехід на 100% ВДЕ не тільки може бути виконаний, але і вигідний для економіки, планети і людей. Національні та регіональні лідери тепер повинні продемонструвати політичне лідерство і терміново розробити конкретні і обов'язкові для виконання плани по переходу на 100% ВДЕ ».

Неймовірно, але результати показують, що в разі реалізації амбітного "Революційного сценарію", що передбачає значне скорочення споживання енергії та інтенсивного розвитку ВДЕ, кінцеве споживання енергії в Україні скоротиться на 27% до 2050 року. «Це демонструє, що економія енергії є найдешевшим «ресурсом», а інвестиції в економію більш доцільні, ніж інвестиції, необхідні для виробництва додаткової електроенергії і теплової енергії з метою задоволення потреб населення і всієї економіки», - зазначила Юлія Огаренко, незалежна експертка, радниця з розробки енергетичних сценаріїв.

У випадкуі Білорусі базовий сценарій передбачає збільшення загального кінцевого попиту на енергію на 42% з нинішніх 710 ПДж/рік до 1010 ПДж/рік у 2050 році. У сценарії енергетичної [Р]еволюції кінцевий попит на енергію знизиться на 24% в порівнянні з поточним споживанням і, як очікується, досягне 540 ПДж/рік до 2050 року. У порівнянні з базовим сценарієм, заходи по підвищенню ефективності в промисловості, житловому секторі та секторі послуг дозволять уникати виробництво близько 20 ТВт*год/рік.

Ірина Сухий з білоруської громадської організації «Екодім» прокоментувала: «Зараз наш уряд робить вибір на користь ядерної енергії, економічно недоцільної і екологічно небезпечної. Розвиток відновлюваних джерел енергії не є пріоритетом, в поточних планах - збільшення використання ВДЕ всього на 1% в рік, що в свою чергу дозволить досягти не більше 35% до 2050 року. Сценарій показує, що у Білорусі є потенціал для досягнення набагато більш високих результатів, для досягнення енергетичної незалежності і скорочення викидів CO2 на 85%».

Реалізація «енергетичного переходу», згідно з результатами досліджень, сприятиме прискоренню зростання ВВП і поліпшенню екологічних показників. Наприклад, в Україні реалізація Революційного сценарію призведе до радикального скорочення викидів парникових газів, емісія яких до 2050 року може скласти лише 10% від рівня 1990 року (або 85 млн т СО2-еквіваленту), що відповідає зусиллям, які потрібні для досягнення мети Паризької угоди. Якщо при реалізації базового сценарію в Білорусі викиди CO2 будуть збільшуватися на 13% в період між 2014 і 2050 рр., то за сценарієм енергетичної [Р]еволюції вони скоротяться з 55 мільйонів тонн в 2014 році до 8 мільйонів тонн у 2050 році, тобто на 85%.

«Рівень розвитку сучасних відновлюваних джерел енергії в регіоні Східна Європа, Кавказ і Центральна Азія є низьким, і він не буде рости без впровадження механізмів державної підтримки, що зробить ВДЕ економічно доцільними. Перш за все, урядам слід ввести "зелені" тарифи, як для підприємств, так і для приватних осіб, і тільки потім можна очікувати приплив іноземних і внутрішніх інвестицій», - додала Ірина Ставчук, координаторка CAN Східна Європа, Кавказ і Центральна Азія.

Повну версію доповіді "Перехід України на ВДЕ до 2050 року" можна завантажити тут: https://ua.boell.org/uk/2017/10/24/perehid-ukrayini-na-vidnovlyuvanu-energetiku-do-2050-r

Повна версія доповіді "Енергетична [Р]еволюція: перспективи сталого розвитку енергетики Білорусі" буде опублікована на початку 2018 року.

Більш детальну інформацію можна отримати: Оксана Алієва, oksana.aliieva@ua.boell.org, координаторка програми «Зміни клімату та енергетична політика» Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні.

«Енергетичний Перехід» - найбільший виклик часу для України

Перехід енергетики в бік чистих та безпечних відновлюваних джерел дозволить побудувати Україні нову сильну економіку та вирватися з тривалого соціо-економічного занепаду, допомогти міжнародній спільноті вирішити проблему змін клімату та підвищити безпеку та добробут своїх громадян.

Глобальна роль відновлюваної енергетики у майбутньому

Цілі, прийняті всією світовою спільнотою в рамках знакової Паризької Угоди, – обмежити глобальне потепління на рівні значно нижчому 2°С та докласти всіх зусиль щоб не перевищити 1,5°С – вимагають здійснити перехід до відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) в стислий часовий проміжок, а саме протягом кількох наступних десятиліть. Зокрема, щоб вберегти екосистеми планети та самих себе від катастрофічних наслідків змін клімату, людство має усунути викиди парникових  газів від своєї діяльності та досягти негативного вуглецевого сальдо вже в другій половині 21 століття. Це означає, що до 2050 року транспорт, енергетика, промисловість та населення повинні повністю перейти на відновлювані джерела енергії, лишаючи більшу частину розвіданих покладів вугілля, а також значну частку запасів нафти і газу, в землі.

Те, що повний перехід на ВДЕ в усьому світі технічно та економічно можливий доведено цілою низкою досліджень. Перші детальні моделі та обґрунтування були опубліковані Greenpeace International 2007 року у доповіді Energy [R]evolution Scenario. П’яте видання Energy [R]evolution Scenario[1], опубліковане у 2015 році, передбачає, що застосування відновлюваних джерел енергії дозволить надати загальний доступ до електропостачання та енергетичних послуг для 100% населення у всіх країнах світу до 2030 року. А у 2050 році забезпечити глобальні енергетичні потреби людства за рахунок виключно ВДЕ.

В тому ж 2015 році команда дослідників зі Стенфордського та Каліфорнійського університетів на чолі з професором Марком Джейкобсоном, на основі наявних відкритих даних провела оцінку глобального потенціалу ВДЕ та продемонструвала[2], яким саме чином 139 країн світу, включаючи Україну, можуть повністю задовольнити свої енергетичні потреби за допомогою відновлюваної енергетики до 2050 року.

Серйозність та гострота проблем забруднення повітря, змін клімату та енергетичної безпеки, а також численні переваги сучасних технологій децентралізованої відновлюваної енергетики, вимагають початку масової, невідкладної трансформації енергетичної інфраструктури у всьому світі. Завдяки політичним сигналам, зрушення в цьому напрямку вже почалися.

В Україні особливої нагальності та гостроти проблемі енергетичного переходу надає загроза енергетичній безпеці. На думку відомого німецького політика Ханса Йозефа Фелла, автора  «зеленого тарифу» в Німеччині та людини, що стояла біля витоків Energiewende,[3] розвиток відновлюваної енергетики та впровадження заходів з енергозбереження в Україні – єдиний шлях для подолання залежності від імпорту традиційних енергоресурсів, особливо газу та ядерного палива.[4]

В той час як Китай та інші економічні лідери світу беруть курс на інноваційний розвиток та заміщення викопного палива, бути на узбіччі цих трансформацій для України не лише не вигідно, а й небезпечно, оскільки така політика залишає державу в енергетичній залежності від Росії. Гострі структурні проблеми застарілого та неефективного енергетичного сектору, геополітичні умови та євроінтеграційний курс вимагають того, щоб підвищення енергоефективності та перехід на відновлювані джерела енергії стали пріоритетним напрямком державної політики.

Сценарії розвитку ВДЕ в Україні

Всебічне макроекономічне дослідження з порівнянням різних сценаріїв розвитку українського енергетичного комплексу, враховуючи всі енергетичні потреби транспорту, промисловості, сільського господарства та інших галузей, було проведено фахівцями Державної установи «Інститут економіки та прогнозування» Національної академії наук України за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні в 2016-2017 роках.

Результати економічного моделювання, проведеного вітчизняними науковцями, представлені у звіті «Перехід України на відновлювану енергетику до 2050 року»[5], доводять, що Україна має всі шанси здійснити енергетичний перехід у відведений проміжок часу та долучитись до сталого постіндустріального розвитку. Команда дослідників Інституту економіки та прогнозування НАНУ на чолі з  Олександром Дячуком змоделювали три потенційно можливі сценарії майбутнього української енергетики: Консервативний, Ліберальний та Революційний.

Згідно Революційного сценарію (рис. 1), що передбачає наявність послідовних державних заходів з підтримки ВДЕ та енергоефективності, до 2050 року частка ВДЕ у загальному кінцевому споживанні енергетичних ресурсів (КСЕ) може зрости до 91% при одночасному зниженні первинної енергоємності ВВП до 0,07 т н.е./1000 дол. США.

Рис. 1. Збільшення частки ВДЕ в структурі загального кінцевого споживання енергетичних ресурсів та вплив енергоефективності згідно з Революційним сценарієм. Шкала зліва – млн т н.е.5

Залишкові 9% енергоспоживання припадають головним чином на металургійну та хімічну промисловість, які використовують викопне паливо не тільки як енергоносії, але і в якості сировини.  До 2050 року існуючі енергоємні підприємства, успадковані від Радянського Союзу, скоріш за все будуть закриті або перебудовані відповідно до нових потреб ринку з застосуванням нових технологій.

На відміну від перспектив енергоємної промисловості, довготермінові тренди в транспорті, побуті та сфері послуг є більш визначеними: використання енергоефективних технологій в будівництві, масове поширення електромобілів, електрифікація пасажирського та вантажного транспорту (поступове заміщення нафти), застосування теплових насосів та кондиціонерів для опалення та охолодження, збільшення кількості енергоефективних побутових пристроїв та електроніки. Все це вимагатиме значних обсягів електроенергії, тому очікується значне збільшення частки електроенергії в КСЕ. Революційний сценарій передбачає, що частка електроенергії в структурі КСЕ зросте з 17% у 2012 році до 56% у 2050 році.

Моделювання показує, що потенціал застосування існуючих технологій ВДЕ в Україні є достатнім для того щоб задовольняти зростаючі потреби в електроенергії при одночасному заміщенні застарілих, зношених та екологічно небезпечних потужностей традиційної енергетики.

Рис. 2. Збільшення частки ВДЕ у виробництві електроенергії згідно Революційного сценарію, шкала зліва – млрд кВт*год.5

Згідно іншого моделювання, виконаного в рамках дослідження «Роль накопичувальних технологій для переходу енергетичної системи України на 100% ВДЕ»[6] фахівцями Технологічного університету Лаппеенранта (Фінляндія), повну трансформацію електроенергетичного сектору в Україні з досягненням 100% ВДЕ в електропостачанні здійснити технічно можливо та економічно доцільно. При цьому всі існуючі потужності вугільної енергетики можна поступово замістити та вивести з експлуатації до 2035 року.

Запропонований міжнародними дослідниками сценарій для електроенергетики також передбачає поступове закриття атомних електростанцій: останній реактор має бути виведений з експлуатації та переданий на декомісію у другій половині 2040-х. До цього часу ДП «Енергоатом» має закумулювати достатні кошти для фінансування декомісії АЕС та безпечного поводження з радіоактивними відходами.

Рис. 3. Результати моделювання роботи ОЕС України в 2050 році з часткою ВДЕ 100%6

Погодинне моделювання роботи Об’єднаної енергетичної системи (ОЕС) (рис. 3) продемонструвало, що досягти стабільного енергопостачання протягом всього року за будь-яких погодних умов в Україні можливо на основі поєднання існуючих технологій ВДЕ, газотурбінних станцій (на проміжному етапі) та технологій накопичення та перетворення енергії, роль яких стане вагомою після 2030 року. Згідно розробленого ними сценарію (рис. 4, діаграма зліва) вже у 2035 році 90% виробництва електроенергії може бути забезпечено відновлюваними джерелами енергії.

Рис. 4. Обсяги виробництва електроенергії різними типами електростанцій (вгорі) та роль різних технологій накопичення та перетворення енергії (внизу) 6

Автори підкреслили те, що враховуючи довготермінові тренди технологічного розвитку та здешевлення обладнання для відновлюваної енергетики та накопичення і зберігання енергії, така перебудова є вигідною в економічному плані.

Технологічні рішення для розгортання переходу на чисті відновлювані джерела енергії вже широко доступні в сучасному світі та продовжують стрімко розвиватися, але  регуляторний та політичний аспекти впровадження ВДЕ та заходів з підвищення енергоефективності все ще стикаються зі значними викликами та перешкодами. Тому мета переходу на відновлювані джерела енергії до середини століття видається амбітною більше в політичному плані, ніж в техніко-економічному.

Наскільки амбітними є поточні національні цілі в галузі ВДЕ, енергоефективності та скорочення викидів парникових газів (ПГ)?

Енергетична стратегія України до 2035 року[7] (далі – Стратегія), затверджена урядом в серпні 2017 року, не передбачає стрімкого підвищення рівня енергоефективності української економіки, яка наразі є найбільш енергетично марнотратною в Європі – на одиницю ВВП в нашій країні зараз витрачається в 3-4 рази більше енергії ніж в ЄС. Згідно Стратегії, рівень питомої енергоємності ВВП України в 2035 році буде вищим, ніж поточний середній рівень енергоємності серед країн ЄС. На практиці це означає збереження технологічного відставання та значних втрат енергії. В той же час, в цьому та інших державних документах констатується надзвичайно висока зношеність тепло- та електроенергетичної інфраструктури України, недостатній облік енергоресурсів та нагальна потреба в підвищенні ефективності кінцевого споживання енергії.

В Національному плані дій з енергоефективності на період до 2020 року[8] зазначено, що у період з 2015 до 2020 року необхідне фінансування заходів з підвищення енергоефективності  та енергозбереження оцінюється загалом в 35 млрд євро або щорічно 7 млрд євро, що дозволило б скоротити кінцеве споживання енергії на 6,5 млн т н.е. або  9% відносно середнього рівня за 2005-2009 роки, та суттєво покращити стан інфраструктури і будівель житлового фонду. В реальності державна  підтримка енергоефективності в 2017 році склала лише 800 млн грн (0,026 млрд євро) і в проекті бюджету на 2018 рік залишається на тому самому рівні. Очевидно, що при такому рівні державної підтримки досягти встановленої мети енергозбереження до 2020 року навряд чи вдасться.

В перспективі до 2035 року нова енергетична стратегія не встановлює конкретної мети з енергозбереження, що виправдовується невизначеністю прогнозування кінцевого споживання енергії в Україні в умовах зовнішньої агресії та втрати частини території. Зокрема, через окупацію Донбасу, анексію Криму та падіння економіки обсяги КСЕ у 2015 році в Україні знизилися до 47,5 млн т н.е. у порівнянні з 67 млн т н.е. у 2012 році. Згідно прогнозів покладених в Енергетичну стратегію, які передбачають відновлення територіальної цілісності, загальне постачання енергоресурсів у 2035 році зросте на 6,5% відносно рівня 2010-2012 років. Оскільки прогнозована структура енергопостачання не передбачає значних змін, Україна збереже залежність від викопного палива – вугілля, нафти і газу – значну частину яких доведеться імпортувати.  

Прийнята згідно Стратегії мета на 2035 рік для сектору ВДЕ становить лише 25% від кінцевого споживання енергії. Разом з тим, згідно Революційного сценарію, у 2035 році можна досягти зростання частки відновлюваних джерел в КСЕ до 40% при одночасному скороченні загального споживання на 28% за рахунок заходів з енергозбереження та підвищення енергоефективності (див. рис. 1).

Цільове збільшення частки ВДЕ в структурі виробництва електроенергії до 2035 року встановлюється Стратегією на аналогічному рівні – 25%, у порівнянні з технічно досяжними 90% (M.Child, D.Bogdanov and C.Breyer, див. рис. 4) та економічно обґрунтованими 63% (О. Дячук та ін., див. рис.2).

Ще більшою проблемою є те, що Енергетична стратегія наслідує хибну позицію відсутності амбітних цілей зі скорочення викидів парникових газів (ПГ), що також задекларовано в рамках очікуваного національно визначеного внеску (ОНВВ)[9] зі скорочення викидів ПГ, поданого Україною до Секретаріату Рамкової Конвенції ООН зі зміни клімату в 2015 році. В якості внеску в міжнародні зусилля з протидії катастрофічним змінам клімату Україна тоді запропонувала неадекватну ціль: згідно ОНВВ викиди парникових газів в 2030 році в Україні можуть складати до 60% від рівня 1990 року, тоді як в 2012 році вони складали лише 42,6%[10], а отже фактично зростати.

В той самий час, розрахунки фахівців Інституту економіки та прогнозування НАНУ демонструють, що навіть при повній відсутності прогресу щодо впровадження ВДЕ та енергоефективних заходів та нарощуванні енергоспоживання пропорційно темпам росту ВВП (Консервативний сценарій) у 2030 році викиди парникових газів не будуть перевищувати 56% від рівня на час набуття незалежності. Не випадково, що Україна в щорічному рейтингу міжнародного агентства Climate Action Tracker (CAT)[11] отримала найнижчу оцінку національних цілей кліматичної політики, заявлених державами в рамках Паризької Угоди.

Моделювання в рамках Революційного сценарію показує, що викиди парникових газів в Україні за рахунок технологічного оновлення, енергоефективних заходів та переходу на ВДЕ у 2030 році можуть становити 28%, а у 2050 році лише 10% від рівня 1990 р. Це доводить необхідність перегляду ОНВВ та подання у 2018 році амбітних та структурованих цілей в рамках Паризької Угоди, що дозволить привабити інноваційні компанії та залучити інвестиції в «зелену» модернізацію економіки.

Якою має бути політика енергетичної трансформації?

Враховуючи євроінтеграційні наміри України, глобальну проблему змін клімату та необхідність заміщення екологічно небезпечної та застарілої енергетичної інфраструктури, успадкованої від Радянського Союзу разом із залежністю від поставок енергоносіїв з Росії, конструктивна енергетична політика  в Україні має сприяти розвитку та швидкому впровадженню відновлюваних джерел енергії, підвищенню енергоефективності, скороченню питомого енергоспоживання та зменшенню залежності від викопного палива.

Якщо країна хоче рухатися в бік розбудови сучасної постіндустріальної економіки, то енергоефективність, відновлювані джерела енергії, наукоємні чисті виробництва та інноваційний розвиток мусять стати реальними пріоритетами, що послідовно підтримуються та впроваджуються на всіх рівнях – від місцевого самоврядування до вищих органів виконавчої влади.

Необхідність такого курсу для України визнається окремими посадовцями, але чіткої позиції всього уряду та окремих політичних сил в питаннях клімату та енергетики досі бракує. Поки що відбулися лише окремі позитивні зрушення в цьому напрямі. Зокрема, Міністр екології та природних ресурсів України Остап Семерак під час виступу в червні 2017 року на форумі «Чиста енергія для сталого майбутнього» у Відні заявив, що Україна готова бути активним учасником міжнародної боротьби зі змінами клімату та усвідомлює важливість переходу національної економіки до «зеленої» моделі розвитку, заснованої на відновлюваних джерелах енергії та підвищенні енергоефективності.

Поряд з цим, подібних зрушень з боку Міністерства енергетики та вугільної промисловості не спостерігається, а його очільник відсторонюється не тільки від питань розвитку ВДЕ та підтримки заходів з підвищення енергоефективності, але й від нагальних галузевих завдань. Зокрема шляхи соціально відповідальної реструктуризації вугільної галузі залишаються невизначеними, а підприємства теплової енергетики, середній вік яких перевищує 45 років, не мають стимулів та фінансових інструментів для модернізації та скорочення токсичних викидів золи, оксидів сірки та азоту, які є найвищими в Європі та завдають значної шкоди здоров’ю населення.

Головними перепонами є невизначеність  шляхів залучення фінансування заходів зі встановлення пило- та газоочисного обладнання на теплових електростанціях, експлуатацію яких планується продовжувати після синхронізації енергосистеми України з загальноєвропейською мережею ENTSO-E, а також відсутність довготермінового бачення економічних перспектив таких підприємств.

Впровадження Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок (тепловою потужністю більше 50 МВт), що  є одним з зобов’язань в рамках договору про Європейське Енергетичне Співтовариство, дозволило б знизити рівні токсичного забруднення повітря в Україні та надало б визначеності щодо термінів згортання вугільної енергетики в Україні. Те саме стосується впровадження регуляції викидів від середніх (менше 50 МВт ) спалювальних установок, що вже вступає в силу в ЄС і в перспективі може також стати обов’язковим для договірних сторін Енергетичного Співтовариства. Варто зазначити, що разом із зобов’язаннями щодо впровадження енергетичних реформ в рамках договору про Асоціацію з ЄС, участь України в Енергетичному Співтоваристві попри значні відставання від запланованих термінів залишається основним рушієм впровадження послідовної енергетичної політики, орієнтованої на сталий розвиток.

Як показує досвід ЄС, першим необхідним кроком для просування в бік Енергетичного Переходу є інтеграція кліматичної та енергетичної політик. Також зростає розуміння того, що без України здійснення довгострокової програми «Чиста Енергія для Всіх Європейців», представленої Європейською Комісією у листопаді 2016 року, буде неповним.

В цьому році в рамках Енергетичного Співтовариства було створено міжурядову кліматичну групу (Сlimate Action Group) в якості політичного майданчику для узгодження напрямів кліматичної та енергетичної політики як в середині урядів країн-учасниць, так і між договірними сторонами. Співголовами цього органу Енергетичного Співтовариства стали колишня єврокомісарка з питань клімату  Коні Хедегаард та міністр Остап Семерак, що ставить Україну у відповідальну позицію.

На практиці інтеграція кліматичної та енергетичної політики вимагає встановлення урядом чітких і амбітних середньо- та  довгострокових цільових показників, підвищення взаємодії між міністерствами, узгодження стратегій, галузевих планів, програм та дорожніх карт їх реалізації. В кожному галузевому документі мають бути передбачені кроки з підвищення енергоефективності та заходи з енергозбереження, оскільки їх втілення може надати швидкий та вагомий економічний ефект, паралельно скорочуючи викиди парникових газів.

Дослідження українських вчених  вказує на те, що цільовий показник Національного плану дій з відновлюваної енергетики до 2020 року[12], встановлений на рівні 11% ВДЕ від кінцевого споживання енергії скоріш за все не буде досягнутий і прогнозується на рівні 9% в 2020 році (див. рис.1), але при створенні державою необхідних умов відставання може бути швидко подолане. Зокрема, згідно Революційного сценарію, до 2025 року частка ВДЕ може більш ніж подвоїтися та скласти 19% від КСЕ.

На початковому етапі впровадження ВДЕ, який зараз проходить Україна, необхідне стабільне регуляторне поле та виважена, послідовна державна підтримка. Забезпечення цих умов сприятиме  приходу значних закордонних інвестицій та розвитку власного виробництва обладнання. Зважаючи на особливу роль електроенергетики, важливими передумовами також є впровадження ринку електроенергії, забезпечення конкурентних умов на ринку, сильна антимонопольна політика, професійність та незалежність регулятора (Національної комісії, що здійснює регулювання в сфері енергетики та комунальних послуг).

 Від парламентарів вимагається політична воля до здійснення реформ, послідовне вдосконалення законодавчої бази з імплементацією європейських норм визначених в Угоді про Асоціацію та Договорі про Енергетичне Співтовариство, а також належний контроль за діяльністю органів виконавчої влади.

Вирішальним чинником успіху є політична воля для модернізації держави, підвищення добробуту населення та створення нових висококваліфікованих робочих місць. Перебудова світової економіки, що вже починається у відповідь на потребу в протидії та адаптації до змін клімату, дає всі можливості для цього.

 

Автори:

Олег Савицький, незалежний експерт з кліматичної та енергетичної політики, член ради ГО  "Єдина Планета"

Оксана Алієва, координаторка програми «Зміни клімату і енергетична політика» Фонду ім. Г. Бьолля в Україні

 

 

 

 

[3] Нім. - Німецька енергетична трансформація https://ua.boell.org/uk/2013/12/10/nimecka-energetichna-transformaciya-ekologiya-ta-energetika

[5] Джерело: «Перехід України на відновлювану енергетику до 2050 року» / О. Дячук, М. Чепелєв, Р. Подолець, Г. Трипольська та ін. https://ua.boell.org/uk/2017/10/24/perehid-ukrayini-na-vidnovlyuvanu-energetiku-do-2050-r

[6] Джерело: M.Child, D.Bogdanov and C.Breyer «The role of storage technologies for the transition to a 100% renewable energy system in Ukraine» https://www.researchgate.net/publication/315117520_The_role_of_storage_technologies_for_the_transition_to_a_100_renewable_energy_system_in_Ukraine

[10] Внесок України до нової глобальної кліматичної угоди / О. А. Дячук // Економіка і прогнозування. - 2016. - № 1. - С. 129-141 http://bit.ly/2zvyIJ4

 
 

Між першим і другим тижнем СОР 23: стакан наполовину порожній чи повний

Цьогорічна 23-я Конференція Сторін Рамкової Конвенції ООН зі зміни клімату (COP 23) за чергою ротації проходить під президентством країни тихоокеанського регіону – Фіджі. Але сам захід відбувається в Бонні, Німеччина. Чому? Тому що у такої країни як Фіджі, яка на всю міць відчуває наслідки зміни клімату вже, немає достатніх можливостей і ресурсів прийняти 25000 тис. учасників і учасниць, і організувати переговори на належному рівні. Саме така кількість переговірників/ць з офіційних делегацій, неурядових організацій, медіа за різними оцінками зібралась зараз в Бонні.

Цікаво, що делегація Фіджі – країни, що президентствує, тут представлена близько 80 делегатами/ками, а могло приїхати лише 20, бо в країни знову ж таки не було достатніх ресурсів. Для когось не очікувано, але на допомогу прийшла Росія, яка виділила кошти для збільшення представленості Фіджі у Бонні. Чим в російському павільйоні в Бонн зоні (до речі, Росія вперше має свій павільйон на COP), авжеж, не забувають хизуватись, і можливо, навіть зарахують собі як кліматичне фінансування.

Разом з тим, президентство Фіджі додало дещо довіри до самих переговорів, адже очікується, що саме група найбільш вразливих країн до зміни клімату (до яких як раз відноситься Фіджі) тепер матиме голос в процесі переговорів. «Таланоа» діалог, як назвали фасилітаційний діалог (Facilitative Dialogue 2018), від фіджійського слова, що означає «порозуміння», покликаний прискорити розробку інструментів Паризької угоди та підготовку до глобального підведення підсумків у 2023 р. Неурядові організації відзначають непоганий успіх цього інструменту. В його рамках протягом першого тижня говорилось багато про прозорість переговорного процесу, про необхідність підвищення амбіцій, роль неурядових акторів (міст, бізнесу, субнаціональних одиниць). Також, він дозволив включити до обсягу обговорення питання пре-2020, тобто необхідності втілення певних дій ще до вступу в силу Паризької угоди. Також, вдалось охопити питання рівності, прав людини, гендерні аспекти в контексті зміни клімату.

Все ж таки доведеться слідкувати уважно за подіями другого тижня, адже саме тоді можуть бути зафіксовані якісь рішення, а позиції можуть змінитись. Наприклад, відчувається наявність невизначеностей і кулуарних обговорень фінансових питань. Також, «Таланоа» діалог не заважає Сполученим Штатам Америки проводити заходи, покликані представити технології «чистого» вугілля та атомну енергію в якості кліматичних рішень. Є побоювання, що американська делегація за той час, що залишився до виходу США з Паризької угоди, і поки вони все ще беруть участь у переговорах, може саботувати процес зсередини. В свою чергу, такий ризик спровокував мобілізацію зворотніх дій: протягом першого тижня було кілька антивугільних і антиядерних демонстрацій, а в програмі паралельних до переговорів заходів є багато таких, що спрямовані на обговорення повної відмови від традиційної енергії і «справедливий» (з соціальної точки зору) перехід на 100% відновлюваної енергії.

В цілому, СОР 23, як і минулорічний СОР 22 в Марракеші, вважається «технічним». Тобто не очікується, що навіть на другий тиждень переговорів будуть прийняті конкретні рішення. Мова йде більшою мірою про напрацювання правил імплементації Паризької угоди, які повинні бути прийняті в кінці 2018 року на СОР 24 в Польщі. Протягом першого тижня по різних аспектах цього питання відзначається нерівний прогрес. Наприклад, початок переговорів по темах прозорості і глобального підведення підсумків був досить гладким і були напрацьовані певні результати. В цей же час обговорення підготовки і подання оновлених національно-визначених внесків зі скорочення викидів парникових газів залишається дуже політизованим. Країни не можуть дійти консенсусу, як саме рахувати викиди, які роки брати для порівняння прогресу, що зараховувати до адаптації, чи мають бути різні правила тут для розвинених країн і країн, що розвиваються. Відкрите питання, як включати в процес недержавні суб'єкти, такі як приватний сектор. Та найбільш гарячою темою залишається обговорення виконання статті 6 Паризької угоди, в якій йдеться про фінансові і не фінансові механізми її виконання.

Варто звернути увагу також дискусії навколо кліматичного фінансування та питання необоротних втрат та шкоди від зміни клімату (loss and damage). І якщо по другому питанню прогрес протягом першого тижня не відмічався, і всі сподівання переносять на наступний тиждень переговорів, то фінансові питання хоча і жваво обговорюються, але навіть гальмують розгляд інших пов’язаних аспектів. Вимогою країн, що розвиваються, неурядових організацій, та в цілому більшості спостерігаючих організацій, є необхідність швидкого визнання розвиненими країнами невідкладності вирішення цього питання. Варто забезпечити довгострокові стратегії фінансування, але продемонструвати прогрес вже в 2018 році, щоб до 2020 року мобілізувати необхідну кількість ресурсів. Йдеться обговорення механізмів підрахунку, що зараховувати як кліматичне фінансування. Розвинені країни хочуть зараховувати як можна більше, включаючи, наприклад, кредити країнам, що розвиваються, чи закордонні інвестиції, що є спірним питання. Також наповнення адаптаційного фонду є дуже критичним. Протягом першого тижня Німеччина оголосила про виділення 50 млн євро до адаптаційного фонду, але в цілому розвинені країни дещо тормозять розгляд цього питання, викликаючи обурення групи вразливих країн, що вже страждають від зміни клімату і потребують коштів на адаптацію. Сподівання є, що під час другого тижня це питання дещо зрушить з місця, або більше країн візьмуть зобов’язання з виділення фінансів на адаптацію.

На що ще хотілось би звернути увагу, це на обговорення під час СОР 23 можливості зміни статусу країни з розвиненої на таку, що розвивається. Такий розгляд просуває Туреччина, яка в поточному статусі не має доступу до ресурсів Зеленого Кліматичного Фонду (Green Climate Fund), а при позитивному вирішенні цього питання як раз отримала б його. Як і Україна, яка знаходиться в подібній ситуації. Це питання особливо важливо для нас, адже станом на 12 листопада думки сходяться на тому, що шанс зміни статусу країни є мізерним, і скоріше за все цього не відбудеться.

Попереду тиждень два. Він може принести як пришвидшення, так і сповільнення розгляду будь-якого питання. Отже, будемо спостерігати уважно вже безпосередньо з місця проведення переговорів. І авжеж, з нетерпіння чекатимемо на «Високий Сегмент» 15-16ого листопада, коли з офіційними заявами будуть виступати голови делегацій, в тому числі Остап Семерак, голова української делегації на СОР 23, Міністр екології і природних ресурсів України.

Оксана Алієва, координаторка програми «Зміни клімату і енергетична політика»
Фонду ім. Г. Бьолля в Україні

За інформацією звертайтесь oksana.aliieva@ua.boell.org

 

 

«Феміністичний інтенсив»: обмін унікальним жіночим досвідом

Якщо заглибитися в історію феміністичного руху України, то можна дізнатися, що перша літня школа з гендерних досліджень відбулася у 1997 році (м. Форос). Одна з перших вуличних акцій була організована анархо-феміністками у 2010 році. Іншими визначними подіями були трирічний семінар «Гендер, сексуальність та влада» (2011-2014 рік), марші «Феміністичної офензиви», організовані спільно з активістками інших ініціатив (2011 – 2013), а в 2014 й 2015 роках пройшли школи «Гендерного університету».  Авторці цих рядків випала можливість бути присутньою на феміністичних восьмиберезневих маршах 2016 та 2017 року у Києві. Треба зазначити, що такі марші стають традицією й для інших міст України. В останні роки великого медійного розголосу набрали акції прямої дії. У великих містах відбуваються локальні феміністичні події: кінопокази, лекторії тощо.

У чому ж особливість «Феміністичного інтенсиву»? Про це розповіла організаторка Марта Чумало.

 «В інтенсиві взяли участь 50 феміністок із різних областей України, представниці різних напрямків фемінізму, з різним    досвідом, а також дослідниці, представниці громадських організацій, студентки й активістки, котрі не належать до зареєстрованих організацій. Формат було обрано так, щоб можна було максимально взяти участь в особистих обговореннях і рефлексіях про внутрішні й зовнішні виклики, які постають перед фемінізмом в Україні, а також у загальних дискусіях і тематичних воркшопах, міні-дискусіях і майстер-класах».

 По суті, відбувся діалог поколінь: до заходу долучилися жінки, які щойно почали ідентифікувати себе як феміністки, і так само ті, хто в цьому русі майже двадцять років. Концепція заходу передбачала багато живого спілкування для обміну досвідом між академічним фемінізмом і низовим активізмом. Фактично для учасниць і учасника було створено умови, у яких ті, хто не спілкується в онлайн-просторі через полярну протилежність думок, почали вступати в діалог і озвучувати свою позицію. Отже, розповім про те, що відбувалося на «Феміністичному інтенсиві».

 День перший

Після знайомства учасниць і одного учасника почалася секційна робота. Мені вдалося побувати на воркшопі Марини Герц «Ненасильницьке спілкування». Лекторка, яка ще й соцпрацівниця, розповіла, що першим про ненасильницьке спілкування, тобто про свідоме використання мови і визнання своїх потреб, заговорив Маршал Розенберг. Учасниці воркшопу розповідали про власний досвід міскомунікації і виконували практичні вправи. Далі були панельні презентації й дискусії. Про «Релігійні та праві виклики» говорила Галина Ярманова. Спікерка розповідала про такі тонкощі, як звільнення церков від податків та типові маніпуляції представників і представниць пролайферських рухів. Наприклад, зображення на антиабортному плакаті дорослої дитини в животі вагітної жінки. Маріам Агамян порушила тему мейнстримних жіночих організацій і вразливих груп жінок.

День другий

З самого ранку (як і наступного дня) в малих групах учасниці й учасник рефлексували, проговорювали свої відчуття від попереднього дня та розробляли стратегії для продуктивнішої комунікації. Для мене день другий став важливим досвідом: це була модерація дискусії «Чому гендерквірам потрібен фемінізм?». Я розповіла особисту історію — людини з фізіологічною жіночою статтю та відсутністю соціальної статі (я ідентифікую себе як агендерну персону). Після лекції учасниці обговорювали перформативність гендеру, варіації гендерної ідентифікації, розповідали про бачення власного гендеру, роздумували про точки перетину фемінізму й ЛГБТ-активізму. У другій половині дня відбулася лекція Анни Довгопол «Про освіту та просвіту з гендерних питань. Стратегії, інструменти, підходи, аргументи». Атмосферу заходу передати важко, тому скажу про те, що мене здивувало. Наприклад, що навчальні заклади готові сприймати феміністичні ідеї, ідеї гендерної рівності, але здебільшого побоюються, коли фемінізм відкрито називають фемінізмом. Зате коли вживають вислови «права жінок», «рівність жінок із чоловіками», адміністрація навчального закладу легше йде на контакт. Завершувала інформаційно насичений день дискусія про трансінклюзивний і трансексклюзивний фемінізм. Позицію трансінклюзивного фемінізму представляли Марина Усманова і Дан Каррах Ауте, а трансексклюзивного — Марія Дмитрієва.

День третій

В останній день «Феміністичного інтенсиву» був представлений захід Марти Чумало, на якому жінки вчилися обстоювати особисті кордони та говорити «ні». Залу сповнили гучні, сильні голоси тих, хто раніше не могли голосно заявити про свої потреби. Дуже це важлива штука — легітимізація спротиву і ламання стереотипу про жіночу покірність. Таня Непомняща в другій половині дня модерувала дискусію про неоліберальних «жінок-лідерок» і трансгресивний фемінізм в Україні. Учасниці заходу говорили про фемінізм майбутнього в поєднанні з трансгуманізмом, про роль сексу в житті людини майбутнього. Завершила інтенсив дискусія «Мілітаризм, війна та фемінізм в сучасних реаліях» за участю Ніни Потарської. Учасниці наголосили на відповідальності держави за складні життєві умови жінок у «сірих зонах» та ВПО.

Крім цього, було проведено заходи за методикою форум-театру, обговорювалися альтернативні економічні проекти, фемінітиви, феномен культурного шоку, викладалася історія фемінізму в Україні та багато іншого.

Вважаю, що концепція інтенсиву спрацювала. Наведу відгук однієї з учасниць події, Наталки Касим:

«Участь у фемінтенсиві дала мені багато нових ідей, натхнення і, напевно, найважливіше — відчуття того, що в Україні є феміністична спільнота. Це унікальний досвід, якого ще не було. Особисто мені не вистачає таких подій на регулярній основі».

 Звісно, один відгук не може бути показником для всіх учасників, але в перервах, за обідом і вечерею, у вільний час тривали найжвавіші обговорення почутого протягом дня. Ефект від заходу, на мою думку, нагадуватиме снігову кулю. Отримана під час інтенсиву інформація пошириться через соцмережі, в рамках особистого й ділового спілкування в різних регіонах і потрапить у найрізноманітніші кола людей. Коли частина суспільства вважає фемінізм чимось маргінальним, поширення інформації про нього —  важливий компонент досягнення гендерної рівності в суспільстві.

Для мене найважливіші, мабуть, дві думки, винесені з «Феміністичного інтенсиву». Перша: важливо говорити від свого імені, про власний досвід. Друга: зібрання в одному місці людей із різними поглядами не означає неодмінний компроміс між ними, вони й далі дотримуватимуться різних поглядів та/або матимуть певні непорозуміння. Наприклад, точкою напруги й незгоди можна назвати питання, які саме групи вразливі та як позначати факт інклюзії цих вразливих груп у діяльності правозахисної жіночої організації. Ще    один конфліктний момент — дискусія між трансінклюзивними і трансексклюзивними феміністками. Кожна зі сторін наводила аргументи на свою користь, але, схоже, тут якраз компроміс неможливий. Як на мене, це прояв конфлікту другої і третьої хвиль фемінізму, тобто біофундаменталістського підходу з квір-теорією. Не менш живою була дискусія про «шведську модель», яка криміналізує клієнта, котрий отримує сексуальні послуги за гроші від жінки. Існує багато поглядів на питання проституції (частина феміністок наполягає на терміні «секс-робота»). Тут були і термінологічні диспути, і питання про те, чи запрацює в Україні криміналізація клієнта так, як запрацювала у Швеції.

У кожному разі чудово, що така феміністична подія відбулася. Організаторка підкреслила, що зробить усе від неї залежне, щоб наступний інтенсив теж реалізувався, є плани запросити кількох іноземних спікерок. Кожен такий івент наближає те начебто недосяжне трансгуманістичне майбутнє, що його обговорювали учасниці заходу, у якому фраза «я феміністка» буде чимось буденним і кожна зможе бути повноправною володаркою свого тіла й думок, не відчуваючи тиску ззовні.

Побачити цікавинки з події можна, клацнувши хештег #фемінтенсив у Фейсбуку.

Анонс: IX Міжнародний інвестиційний бізнес-форум «Відновлювана енергетика та енергоефективна модернізація промисловості»

23 листопада 2017 р. у м. Києві в готелі «Прем’єр Палац» Держенергоефективності проводитиме широкомасштабний спеціалізований публічний захід - IX Міжнародний інвестиційний бізнес-форум «Відновлювана енергетика та енергоефективна модернізація промисловості».

Енергонезалежність – незмінний курс України. На цьому шляху здійснюються реформи у сфері енергоефективності та відновлюваної енергетики. За останні 3 роки завдяки послідовним діям Уряду удосконалено законодавство та запроваджено низку стимулів для залучення інвесторів. У результаті близько 800 млн євро інвестовано в українські проекти «чистої» енергетики. На Інтерактивній карті з енергоефективності та відновлюваної енергетики України “UAMAP” зібрано нові проекти на 1,2 млрд євро.

Прийшов час розкрити на повну силу інвестиційний потенціал України у сфері відновлюваної енергетики та енергоефективності.

Широке впровадження проектів у цих сферах означатиме для України не лише зменшення енергозалежності, а й економічне зростання, додаткові надходження у місцеві бюджети, створення нових робочих місць, збільшення зайнятості населення, і головне – підвищення добробуту українців!

Консолідувати зусилля влади, бізнесу, інвесторів та експертів у цьому напрямі допоможе Міжнародний бізнес-форум. Акцент цьогорічного заходу – стимулювання реалізації «зелених» проектів в регіонах країни та підвищення ефективного споживання енергоресурсів в енергоємних секторах економіки.

Ключові питання Форуму:

  • Інвестиційна привабливість проектів у сфері відновлюваної енергетики - погляд інвесторів;
  • Успішні приклади реалізації «зелених» проектів;
  • Перспективи розвитку відновлюваної енергетики. Оцінка експертів. Міжнародний досвід;
  • Енергоефективні та «чисті» технології у промисловості – гарантія підвищення конкурентоспроможності економіки.

Для участі у Форумі запрошуються: парламентарі, представники центральних та місцевих органів влади, мери міст, представники посольств, банківських установ, міжнародних фінансових інституцій, бізнесу, потенційні інвестори, експерти, представники громадських організацій, науковці, ЗМІ, а також усі бажаючі та зацікавлені питаннями розвитку сфери енергоефективності та "чистої" енергетики.

Організатор – Держенергоефективності.

Форум проводиться за підтримки:

  • Проекту USAID  «Муніципальна енергетична реформа в Україні»;
  • Проекту GIZ «Реформа в сфері енергоефективності в Україні»;
  • Проекту ПРООН/ГЕФ «Розвиток та комерціалізація біоенергетичних технологій у муніципальному секторі в Україні»;
  • Проекту ЮНІДО "Підвищення енергоефективності та стимулювання використання відновлюваної енергії в агро-харчових та інших малих та середніх підприємствах України";
  • Проекту GEF/UNIDO UKRIEE  «Впровадження стандарту систем енергоменеджменту в промисловості України»;
  • Представництва Фонду ім. Г. Бьолля в Україні;
  • Центру ресурсоефективного та чистого виробництва;
  • АБ «Укргазбанк»;
  • АТ «Ощадбанк».

Програма Форуму на сайті: http://saee.gov.ua/forum/shedule.

Повна інформація на сайті Форуму: http://saee.gov.ua/forum.

Місце проведення: м. Київ, готель «Прем’єр Палац», бул. Т. Шевченка/вул. Пушкінська 5-7/29, Софіївський Гранд Хол.

Участь у Форумі безкоштовна! Кількість місць обмежена!

Важливо! Для участі у заході необхідно зареєструватись на сайті Форуму: http://saee.gov.ua/forum/about/registration.

Акредитація ЗМІ проводиться до 18:00 22.11.2017 р. за тел.: 044 590-59-65, 097-596-70-88, 096-906-85-95 та e-mail: forumsaee@gmail.com.

З собою мати посвідчення журналіста або паспорт.

На Запорізькій книжкові толоці говорили про недискримінацію за ознакою статі

Уже утретє у Запоріжжі відбувся міжнародний фестиваль «Запорізька книжкова толока», який зібрав 12 тис. відвідувачів і відвідувачок.

Його основний фокус був спрямований на теми, які залишаються в суспільстві не до кінця розкритими, часто замовчуваними і навіть табуйованими. Саме тому ключовий лейтмотив Толоки – «поміж рядків»: організатори запропонували подивитися на явища, події, людей у літературі та суспільстві не поверхово, а спробувати зрозуміти їх сутність і глибинний зміст.

«Ми кажемо що не існує цензури книги, є лише обмежений доступ до окремих книг. Але є цензуровані теми. І цензуровані вони суспільством. І ось до цих тем ми і хочемо привернути увагу. Ми всі різні, але всі гідні жити в суспільстві і мати можливості для свого розвитку», – вважає програмна директорка Фестивалю Олена Заставна.

Чи не найбільше ключову тему Толоки відобразив дискусійний майданчик «НЕдискримінація та культура комунікації», метою якого було привернути увагу допроблеми дотримання у суспільстві рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, осіб з інвалідністю, нацменшин, вимушено переміщених осіб та ін.

Зокрема, йшлося про роботу єдиного в Україні та Східній Європі Гендерного музею, який презентувала його директорка Тетяна Ісаєва; про досвід громадської діячки із Дніпра, голови громадського руху «За гендерну рівність» Ольги Полякової у боротьбі із сексизмом у рекламі; про гендерно обумовлене насильство й акцію «#ЯнеБоюсьСказати» за участі її ініціаторки Анастасії Мельниченко.

Наскільки важливо для кожної і кожного з нас ратифікувати Стамбульську конвенцію розповідала координаторка з українського офісу Amnesty International, а про упереджене ставлення і дискримінацію чоловіків і жінок ромської національності йшлося на зустрічі з головою ГО «Запорізький ромський центр «Лачо Дром» Олексієм Падченком і виконавчою директоркою цієї організації Анжелікою Кругляк.

Про те, як та чому змінюється сучасне материнство, як на це впливає державна політика і як материнство пов’язане з ґендерною нерівністю йшлося на зустрічі із ґендерною дослідницею та авторкою книги «Турбота як робота: материнство у фокусі соціології» Оленою Стрельник.

Особливостям сприйняття жінки в радянському і пострадянському суспільствах була присвячена дискусія кураторки культурних проектів, менеджерки Арт-резиденції "Конструктивізм" Наталки Лобач, лекція журналістки Інги Естеркіної стосувалася українського сучасного мистецтва в період переходу між фемінним і феміністичним, а дискусія літературної критикині Тетяни Трофименко та письменників Олеся Барліга і Юрія Ганошенка – проблемам і викликам навколо теми ЛГБТ-літератури.

За словами кураторки майданчика Богдани Стельмах, «якщо ми хочемо будувати правове суспільство, основою якого – людська гідність, у ньому не має бути замовчуваних тем, бо це породжує масу стереотипів і призводить до різного тлумачення, а отже – непорозуміння та агресії».

До однієї із замовчуваних у суспільстві тем привертав увагу і фотопроект про українок на чужині "Емігрантки" (більше про нього - на сайті Запорізької книжкової толоки).

Гендерна складова майданчика була підтримана Фондом імені Гайнріха Бьолля в Україні.

Матеріал підготувала Богдана Стельмах.

У м. Горішні Плавні планується екологічно-дружній розвиток

Фонд ім. Гайнріха Бьолля в Україні разом з проектом міжнародної технічної допомоги «Партнерство для розвитку міст», який впроваджує Федерація канадських  муніципалітетів, представили результати Стратегічної екологічної оцінки (СЕО) Стратегії розвитку м. Горішні Плавні на до 2028 року.

Процес розробки Стратегії розвитку м. Горішні Плавні розпочався ще на початку 2017 року, тоді ж було прийнято рішення про проведення СЕО цієї стратегії, з тим, щоб передбачити можливі негативні впливи від реалізації стратегії, запобігти їм і забезпечити екологічно-дружній розвиток міста, а також долучити як можна більше зацікавлених сторін до вибору майбутніх векторів розвитку.

Допомогти в цих процесах місту взялись Фонд ім. Гайнріха Бьолля в Україні та проект міжнародної технічної допомоги «Партнерство для розвитку міст». Консультанти Геннадій Марушевський та Мар’яна Завійська допомагали у залученні зацікавлених сторін, ознайомили учасників і учасниць Робочої групи з методологією стратегічної екологічної оцінки, організовували збір даних та узагальнення пропозицій.

В результаті Робоча група з СЕО оцінила можливі негативні наслідки для довкілля від впровадження Стратегії розвитку м. Горішні Плавні до 2028 року і надала свої рекомендації щоб зробити її більш екологічно-дружньою. Ці результати зафіксовані у Звіті про СЕО Стратегії розвитку м. Горішні Плавні до 2028 р., який разом із самою Стратегією і Планом її реалізації були представлені на широкому засіданні 8 листопада 2017 року, та були передані на подальший розгляд до міської влади.

Згідно висновків СЕО, Стратегія розвитку міста Горішні Плавні базується на принципі збалансованого розвитку, оскільки стратегічні напрями розвитку міста, визначені в Стратегії, охоплюють економічну, екологічну й соціальну складові розвитку. Стратегія в цілому спрямована на зменшення техногенного впливу на довкілля, проте основним антропогенним чинником змін в місті залишається високий рівень розвитку підприємств гірничодобувної та металургійної промисловості. Реалізація Стратегії розвитку міста Горішні Плавні не має супроводжуватися появою нових негативних наслідків для довкілля. Разом з тим, реалізація багатьох оперативних цілей Стратегії може призвести до покращення екологічної ситуації в місті. З текстом Звіту про стратегічну екологічну оцінку Стратегії розвитку м. Горішні Плавні до 2028 року можна ознайомитись тут.

Подібна робота за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні та проекту міжнародної технічної допомоги «Партнерство для розвитку міст» також триває у двох інших містах: м. Кременчук (Полтавська область) та м. Хмільник (Вінницька область). Планується, що звіти про СЕО будуть презентовані в цих містах до кінця 2017 року.

Довідково: Стратегічна екологічна оцінка (СЕО) – оцінка ймовірного впливу на довкілля і здоров’я населення від впровадження стратегії/програми/плану розвитку з метою інтегрування результатів оцінки в процес прийняття рішень і запобігання погіршенню стану навколишнього середовища.

В кожному з  зазначених вище міст була сформована відповідна Робоча група з проведення Стратегічної екологічної оцінки, до складу яких увійшли представники/ці наукових установ, громадських організацій, міської влади, а також зацікавлених органів з питань охорони довкілля та охорони здоров’я. Учасники/ці Робочої груп з СЕО оцінили, чи може реалізація Стратегії розвитку призвести до негативних наслідків для довкілля і клімату в кожному з міст, та надали свої зауваження і рекомендації, щоб цьому завадити. Стратегічна екологічна оцінка дозволяє залучити до процесу розробки Стратегій розвитку міст більше зацікавлених сторін, зробити його більш партисипативним і демократичним. Завдяки СЕО громадськість має можливість брати участь у прийнятті управлінських рішень з питань, що стосуються довкілля, а також отримати доступ до інформації про стан довкілля в містах і ключові екологічні проблеми.

Чого чекати від 23 міжнародних кліматичних перемовин?

Чергова Конференція Сторін Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату (COP23) під керівництвом Фіджі відбудеться у період з 6 по 17 листопада 2017 року у м. Бонн, Німеччина. Участь у перемовинах візьме як офіційна делегація України так і представники провідних неурядових екологічних організацій, в тому числі Української кліматичної мережі (УКМ)і Фонду ім. Г. Бьолля в Україні.

Основні акценти перемовин у цьому році узагальнив Ілля Єременко, голова УКМ:

  • Розробка правил виконання Паризької угоди. Багато з цих правил пов’язані між собою, тому затвердження значної частини з них може відбуватися лише синхронно. Затримка з одними правилами  призводить до затримки з іншими. Під час конференції, в тому числі, обговорюватимуть:
    • Архітектуру Національно-визначених внесків (НВВ): як міряти, як часто подавати, чи мають вони бути однаковими для всіх? Розмір внесків не обговорюватиметься.
    • Спільні ринкові і неринкові механізми сприяння скороченню викидів, які передбачають співпрацю між країнами.
  • Діалог 2018. Конференція має затвердити схему діалогу між країнами-учасницями Паризької угоди, що відбуватиметься протягом 2018 року. Діалог потрібен щоб оцінити існуючий прогрес в досягненні цілей Паризької угоди та визначити кроки для його прискорення. Нагадаємо що НВВ, які наразі подані країнами до Паризької угоди, призведуть до потепління  більше, ніж на 3 градуси в масштабах планети, що ставить під загрозу існування цивілізації. На правах президентства, Фіджи запропонували для назви Діалогу 2018 національне слово Таланоа, яке означає відкритий та інклюзивний обмін думками і історіями. Можливо, це надихне делегатів на щирість та готовність до компромісів.
  • Адаптація до наслідків. Президентство Фіджі на конференції - острівної країни яка вже суттєво потерпає від змін клімату - визначає два акценти перемовин. По-перше це міжнародна допомога для менш розвинутих країн у питаннях адаптації до наслідків ЗК, які вже настали. По-друге це підвищення амбіцій зі скорочення викидів, щоб утримати температуру в межах 2 градусів і запобігти катастрофічним наслідкам для острівних країн.

Варто зауважити, що роль субнаціональних суб’єктів (міст і інших поселень, громадських організацій, професійних об’єднань та корпорацій) у переговорному процесі стає дедалі важливішою. Заяви таких суб’єктів у США, як реакція на вихід Трампа з Паризької угоди, зіграли важливу роль для підтримки іміджу угоди.

Україна подала лише один документ до перемовин і він описує бачення ринкових і неринкових механізмів співпраці між країнами. Формулювання у документі досить загальні і, здебільшого, повторюють чи розвивають положення Паризької угоди. Тема гнучких механізмів одна з найбільш складних на перемовинах, оскільки країни бажають використовувати такі механізми, щоб не першкоджати економічному зростанню,  але є і обережність, пов’язана з негативним досвідом Механізму чистого розвитку.

Позиція українських неурядових організацій та Української кліматичної мережі щодо перемовин викладена у Заяві і  включає 3 очікування від національної влади:

  1. Заявити такі цілі зі скорочення викидів, які не тільки теоретично, але й  на практиці означають їх скорочення, а не збільшення.
  2. Прийняти перехід на 100% ВДЕ як стратегічну ціль держави, оскільки без цього неможливе досягнення цілей Паризької угоди.
  3. Публікувати та широко обговорювати позицію України щодо питань на міжнародних кліматичних перемовинах.

Представники та представниці неурядових організацій слідкуватимуть за ходом перемовин. З запитаннями щодо перемовин можна звертатись до:

Оксана Алієва
Координаторка Програми "Зміни клімату і енергетична політика"
Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні
oksana.aliieva@ua.boell.org
https://www.facebook.com/oksana.aliyeva.1
тел: +380938999541

Ілля Єременко
Ілля Єременко, голова Української кліматичної мережі (УКМ)
illia@ecoclubrivne.org
https://www.facebook.com/illia.yeremenko
тел: +380634835122
 
Ірина Ставчук
Виконавчий директор НГО “Екодія”
is@ecodiya.org.ua
https://www.facebook.com/iryna.stavchuk
тел:+38 (095) 273 26 73
  
Наталя Гозак
експерт WWF,
тел: +380676987651
ngozak@wwfdcp.org
https://www.facebook.com/gozak.natali

Відбулась Школа Кампейнінгу у сфері зміни клімату та відновлюваної енергетики

20 учасників та учасниць, які представляють громадські організації, ініціативи та об’єднання зі всієї України, приїхали до мальовничого місця поблизу Льова для того, щоб отримати знання, обмінятись досвідом та посилити свої навички у сфері кампейнінгу та роботі в громадському секторі з 27 по 29 жовтня 2017 р.

«Кампейнінг – це про створення змін. Можна називати це впливом, об’єднанням зусиль,  пропагандою, адвокацією чи агітацією, але все це стосується в першу чергу змін. Щоб ви не намагались зробити – припинити видобуток вугілля біля вашого дому чи не дати закрити громадський центр, ви в першу чергу несете позитивні зміни у цей світ. Проте, на жаль, ми часто знаємо, що нас не влаштовує і що хочемо змінити, але не знаємо як саме це зробити. Тому Школа Кампейнінгу – це чудова можливість отримати практичні знання і навички щодо того, як правильно змінювати свій світ на краще. Саме тому ми як Фонд ім. Гайнріха Бьолля в Україні підтримали першу Школу, яка відбулась в 2016 р., і бачимо великі перспективи на майбутнє в її проведенні.» – Оксана Алієва, координаторка програми «Зміни клімату і енергетична політика», Фонд ім. Гайнріха Бьолля в Україні.

Для того, щоб якісно творити зміни на локальному та національному рівнях, учасники та учасниці вчились: взаємодіяти з політичною владою та чиновниками; розробляти концепцію, стратегію і тактику кампанії; планувати та проводити ефективні акції; комунікувати з цільовою аудиторією; залучати громадськість до кампанії.

“Хоча Україна і підписала Паризьку угоду, наше суспільство далеке від усвідомлення загрози змін клімату. Тому нас, кліматичних активістів, має стати значно більше в усіх сферах життя, оскільки зміна клімату зачіпає інтереси усіх. На тренінгу ми говорили про найбільші джерела викидів парникових газів – основну причину змін клімату – в Україні і світі. Разом з учасниками і учасницями працювали над тим, як на них впливати через громадські кампанії”, – Ілля Єременко, Голова Української Кліматичної Мережі.

В результаті трьох днів практичної роботи учасники та учасниці розробили та опрацювали усі етапи створення та реалізації кампанії у сфері змін клімату та відновлюваної енергетики. Деякі навіть об’єднались безпосередньо під час школи та почали спільну роботу. Після події команди та кампанії зможуть отримати менторську підтримку під час реалізації запланованого.

“Якщо політика це “мистецтво можливого”, то кампейнінг – це “наука і мистецтво змінити те, що можливо”. На Школі Кампейнінгу ми дослідили як ефективно застосовувати цей інструмент для створення безпечного і справедливого світу, вільного від викопного палива та катастрофічних змін клімату!” – Інна Індутна координаторка 350.org. з залучення людей в регіоні Східна Європа, Кавказ та Центральна Азія.

“Наразі однією з нагальних потреб українського суспільства я бачу  розширення арсеналу інструментів взаємодії між громадянами та політичною владою. Дієвий та конструктивний діалог між цими силами необхідний для знаходження та втілення ефективних рішень практично у всіх сферах державної політики.  Маю надію, що кампейнінг, як інструмент соціальних змін, дозволить нам будувати нашу державу згідно довгострокових інтересів суспільства, особливо в сферах енергетичної політики, використання природних ресурсів, захисту навколишнього середовища, сталого розвитку міст, тощо ”, – Яна Житніковська, координаторка проекту, ГО «Українська молодіжна кліматична асоціація»

Організатори:

ГО «Українська молодіжна кліматична асоціація» за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні. Партнер – міжнародна громадська організація 350.org.

За інформацією звертайтесь: zhitnyana@gmail.com
Детальніше: https://www.facebook.com/groups/1790169807927957/

Прес-конференція: Чи зможе Україна відмовитись від викопної і ядерної енергії до 2050 року?

24 жовтня, о 10.30  в УКМЦ буде презентовано звіт «Перехід України на відновлювану енергетику до 2050 року», що демонструє як Україна може перейти на безпечну та сучасну енергетику, і чому це вигідніше для України ніж продовжувати спиратися на традиційні види енергії – вугілля, нафту та атомну енергетику. 

Політико-економічні випробування, які випали Україні за останні кілька років, перевернули уявлення українців про надійність та безальтернативність традиційних джерел енергії. Перебої з вугіллям, «газові війни», застаріла енергетична інфраструктура радянських часів, низька ефективність використання енергії – все це змушує шукати альтернативні шляхи подальшого розвитку енергетики країни. Водночас  світовий «бум» у розвитку відновлюваної енергетики, необхідність серйозного скорочення викидів парникових газів у зв’язку із загостренням проблеми зміни клімату та накопичення невирішених проблем атомної енергетики, вказують на потенційно привабливий напрям такого  розвитку, а саме  - поступовий перехід на відновлювану енергетику із суттєвим підвищенням  енергоефективності економіки. 

Щоб дізнатися, яким чином може бути досягнутий перехід від викопних видів палива до відновлюваних джерел енергії (сонця, вітру, біомаси, тощо), та які економічні і соціальні наслідки це матиме для України, було проведене моделювання базового та альтернативних сценаріїв розвитку енергетичного сектору України до 2050 р. Робота була виконана Інститутом економіки та прогнозування Національної академії наук України за підтримки Представництва Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні у співпраці з організаціями громадянського суспільства, органами державної влади, профільними асоціаціями та незалежними експертами.  

Звіт «Перехід України на відновлювану енергетику до 2050 року» демонструє, яким чином  Україна може зменшити споживання енергії майже вдвічі,  рівень енергоємності економіки – втричі, а 91% енергетичних потреб забезпечити за рахунок відновлюваних джерел енергії.   

Спікери та спікерки:

  1. Сергій Савчук, голова Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України;
  2. Олександр Дячук, к.т.н., Інститут економіки та прогнозування НАНУ;
  3. Ірина Головко, ГО "Центр екологічних ініціатив "Екодія".

Для участі прохання заповнити до 23.10.2017 р. гугл-форму за посиланням:

https://goo.gl/forms/rAIbx81DOFSwJjT13

Енергія, яка змінює міста!

Триденний Міжнародний форум Енергія Змін 2017/ Power Shift 2017 “Сила самоорганізації” об'єднав більше 100 учасників і учасниць із 8 країн світу з 6 по 8 жовтня у м. Івано-Франківськ. Загалом на Енергію Змін 2017 приїхали представники і представниці із 55 громадських організацій з України, Білорусії, Грузії, Киргизстану, Росії та Індонезії.

“Енергія Змін - це щось неймовірне, це унікальний формат, який не зустріти на інших заходах. Перша Енергія Змін відбулась в 2012 році, а вже з 2013 року, тобто п’ять років поспіль, Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля підтримує цей захід, адже тут вдається поєднати просвітницьку складову із нетворкінгом. Учасники і учасниці не тільки набувають знань про зміну клімату, як їй протидіяти і адаптуватися, але також отримують практичні знання, як залучати місцеві громади до кліматичного руху та співпрацювати з владою. Це дозволяє суттєво підвищити спроможність організацій чи ініціатив, які вони представляють”, Оксана Алієва, координаторка програми “Зміни клімату і енергетична політика”, Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля.

“Міжнародна організація 350.org не вперше підтримує проведення Форуму "Енергія Змін" Українською Молодіжною Кліматичною Асоціацією (УМКА), але цього року захід особливо натхненний, оскільки спрямований на силу самоорганізації. Сьогодні учасники Форуму проводили опитування місцевих жителів на тему розуміння проблеми зміни клімату: чи відчуваються у місті зміни клімату, як можна протидіяти їм, хто повинен вирішувати цю проблему і як мешканці можуть долучитись особисто.

Процитую мешканку міста Яну Соловей, 14 років: "Зміни клімату в Івано-Франківську проявляються частою зміною погоди та сильними зливами. Я давно готова особисто долучатись до вирішення екологічних проблем і шукаю, як можна це зробити. Потрібно більше інформації у школах про те, що клімат змінюється та хто може зупинити цей процес".

 Сподіваємось, якісні зміни, що здатні зупинити зміну клімату і зробити міста зеленими, комфортними для перебування, вільними від викопного палива, розпочнуться із активності наших дітей, батьків, друзів, сусідів, колег. Разом ми сформуємо активне міське середовище!” — Світлана Романко, кампейнерка 350.org в Східній Європі, Кавказі та Центральній Азії.

Протягом цих днів вони вчились, обмінювались досвідом та генерували ідеї за принципами сталого розвитку та партнерства. Тільки так, впевнені вони, можливо змінити життя у містах на більш комфортні та дружні до клімату.

“Другий рік поспіль ДРА підтримує форум Енергія Змін, що є важливою платформою для обміну і розвитку кооперації між громадськими діячами, активістами, представниками бізнесу та держави в Східній Європі. Цього року форум, окрім сильної міжнародності, відрізняється різноманітністю тем і форматів для прояву самоорганізації у захисті навколишнього середовища, мітигації та адаптації до змін клімату в міському просторі. Фокус на міста гарно поєднався з можливістю дослідження та взаємодії з Франківськом, що наразі є простором урбаністічних експериментів і трансформацій. Імпульси від Енергії Змін рухають серця та думки, мотивують й перетворюються у дії“, Марія Кривохижина, співробітниця програми “Навколишнє середовище і клімат” німецької громадської організації ДРА.

Фестиваль енергоефективних рішень, який відбувся на площі Ринок біля міської Ратуші, став завершальною частиною Міжнародного форуму. Подію організовано у партнерстві з Прикарпатським еко-енергетичним кластером. Основна мета - через інтерактивний формат показати франківчанам та гостям міста, чому важливо переходити на чисту енергію та які енергоефективні рішення доступні.

“Хотілося б надати більше інформації для жителів міста по енергоефективним рішенням та забрати бар’єр між мешканцями міста та організаціями, які працюють в цьому напрямку. Зокрема учасники кластеру показали відвідувачам фестивалю передові технології в сфері енергоефективності”, — Людмила Шийко, керівник Прикарпатського еко-енергетичного кластеру.

Технологічні рішення презентували ЕКО Енергія Центр, Енергія Сонця, СТЕМ, LBiotech, Вольт, дослідницька лабораторія Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, конструкторське бюро по будівництву пасивних будинків.

Також учасники і учасниці Енергії Змін розробили анкету та опитали багатьох містян і містянок, щоб дізнатись їх розуміння проблеми зміни клімату, яким чином можливо їй протидіяти, вплив кожного та кожної з нас, та які організації в місті активно працюють в цьому напрямку.

Після анкетування учасники і учасниці організували акцію “Енергія Змін”, де всі бажаючі зібрались разом, щоб донести необхідність охорони клімату.

 

Довідка:

Організатори події: УМКА в співпраці з Міжнародною громадською організацією 350.org за підтримки Представництва Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні.

Національний партнер - Українська Кліматична Мережа

Головний партнер: DRA, Brot für die Welt.

Локальні партнери в місті Івано-Франківськ ГО “Поступовий Гурт Франківців”, Університет Короля Данила, Прикарпатський еко-енергетичний кластер.

Інформаційний партнер: ЕКОПРОСТІР

 

Школа Кампейнінгу у сфері зміни клімату та відновлюваної енергетики. 27-29 жовтня 2017р.

Вже другий рік поспіль наші партнери Українська молодіжна кліматична асоціація за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні організовують Школу Кампейнінгу для сприяння професійному росту громадських активістів і активісток. Якщо ви працюєте з владою та громадою і хочете перейти на новий професійний рівень - реєструйтесь на Школу Кампейнінгу, яка відбудеться з 27 по 29 жовтня 2017р. в мальовничому місці біля Львова. Реєстрація триває до 12 жовтня 2017 р.

Ти громадська активістка чи активіст? Прагнеш впливати на політичну владу? Змінювати правила гри та баланс сил? Залучати людей та змінювати світ навколо себе? Школа Кампейнінгу запрошує громадських активістів(-ок) які працюють у сферах змін клімату, відновлюваної енергетики, захисту навколишнього середовища та урбаністики до участі в події з неформальної освіти в темі кампейнігу! 
Це унікальна можливість здобути новий дієвий інструмент змін, познайомитись з міжнародними та українськими кейсами успішних, і не дуже кампаній, отримати практичні навички та підтримку тренерів у ваших майбутніх кампаніях.

Ви навчитесь:
- взаємодіяти з політичною владою
- розробляти концепцію, стратегію і тактики кампанії
- планувати та проводити ефективні акції 
- успішно комунікувати через медіа з цільовою аудиторією
- залучати громаду (людей) до кампанії

За підсумками трьох днів практичної роботи ви матимете план своєї кампанії в сфері змін клімату та відновлюваної енергетики. Найяскравіші ініціативи та кампанії зможуть отримати менторську підтримку під час реалізації запланованого.

Школу Кампейнінгу проводить ГО «Українська молодіжна кліматична асоціація» за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні. Партнер - міжнародна громадська організація 350.org

Витрати за харчування та проживання, та трансфер зі Львова на місце призначення відшкодовуються організаторами. 
Реєструйтесь до 15 жовтня 2017 за посиланням: https://goo.gl/forms/4Kg17Q5SmXmn8eTU2

Набір учасників проводиться на конкурсній основі. 

За інформацією звертайтесь: (063) 298 99 23
Детальніше: https://www.facebook.com/groups/1790169807927957/

Чекаємо на завзятих кампейнерів!

Велофорум в Україні зібрав понад 100 учасників і учасниць з 8 країн Європи

Серед спікерів/ок  були експерти/ки міського транспортного планування, сталого розвитку, лідери/ки громадських організацій та представники/ці мерій з України, Німеччини (Берлін), Швеції (Стокгольм), Бельгії (Брюссель), Ірландії, Польщі (Люблін), Білорусі (Мінськ) та Латвії (Рига). Велофорум став місцем зустрічі для представників/ць мерій, транспортних інженерів/ок, велоактивістів/ок і велобізнесу з різних міст України – Києва, Полтави, Миколаєва, Одеси, Львова, Харкова, Дніпра, Івано-Франківська, Яремче, Сум, Кривого Рога, Василькова, Боярки, Вінниці, Дрогобича, Житомира, Миргорода, Маріуполя, Перечина, Чернівців, Чернігова, Южноукраїнська, Мукачевого, Старобільська та ін.

«Щороку форум збирає найбільш передових транспортних інженерів країни, які розуміють, що міська інфраструктура майбутнього не може обійтись без велосипеда. Вони діляться інноваціями, запровадженими у своїх містах, навчаючи одне одного та всіх охочих, хто цікавиться організацією вуличних просторів. Велоактивісти вчаться грамотно працювати зі своїми міським адміністраціями, залучати грантові кошти під проекти в міста, де живуть, та ефективно взаємодіяти з бізнесом», – розповів координатор з національної роботи Асоціації велосипедистів Києва Вадим Денисенко.

«Велофорум важливий тим, що на конференції на професійному рівні обговорюються питання не тільки розвитку велосипедного транспорту, але й питання розвитку транспортної системи в цілому, питання безпеки дорожнього руху, демонструються успішні рішення з інших міст і країн», – зазначив координатор проекту «Велорух Миколаїв» Денис Моляка.

Головна тема конференції цього року: «Велосипед як каталізатор змін у містах», тому перший день форуму був присвячений розвитку національних і локальних велосипедних практик, а також взаємодії громадських активістів/ок з муніципальними і державними органами самоврядування. В цілому, велика частина доповідей мала практичний характер. Зокрема, воркшоп про створення першої велодоріжки в місті та перешкоди, які можуть виникати в роботі, або воркшоп про фінансування транспортних проектів. Ще один важливий блок Велофоруму — презентації адвокаційних кампаній транспортних активістів/ок і успішні історії з впровадження велосипедних ініціатив у різних містах України, здатних змінювати свідомість жителів і жительок міста. Зокрема, кейс перемоги активістів/ок навколо збереження київського велотреку, велодосвід Львова та Івано-Франківська, кампанія зі зміни Правил дорожнього руху тощо.

Нагадаємо, організаторами Велофоруму є громадські організації “Асоціація велосипедистів Києва”, “Центр соціальних та ділових ініціатив” (м. Яремче), а також консалтингова компанія Dornier Consulting. Співорганізаторами є мерія Миколаєва, громадська організація «Альтер-Спорт» за підтримки КУ «Агенція розвитку Миколаєва» і міського голови.

Велофорум 2017 пройшов за підтримки Європейського Союзу, посольства Великої Британії в Україні, British Council, Представництва Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні, посольства Швеції в Україні, Чорноморського університету ім. Петра Могили, міського голови Миколаєва Олександра Сєнкевича та Управління у справах сім’ї, дітей та молоді Миколаївської міської ради.

Форум Кліматична освіта 2017: Молодь вирішує!

2-3 листопада в Києві вже вдруге відбудеться Форум «Кліматична освіта». Учні, вчителі, представники громадських організацій та всі небайдужі до екологічної освіти зберуться аби поділитися досвідом, презентувати молодіжні проекти з клімату та обговорити майбутнє кліматичної освіти в Україні. Для участі у Форумі необхідно заповнити анкету за посиланням  https://goo.gl/kKChKc  до 15 жовтня.

Родзинкою цьогорічного форуму стане панельна дискусія за участі молоді, під час якої молоді ініціатори екологічних проектів презентують свої успіхи, проаналізують помилки, а також поділяться планами на майбутнє.

Форум Кліматична освіта 2017: Молодь вирішує! –  це майданчик для зустрічі вчителів, представників громадських організацій та молоді й одна з небагатьох подій в Україні, де  можна поділитись досвідом, почути кращі практики реалізації кліматичних освітніх проектів, пройти тренінги та воркшопи а також отримати нові навички та знання.

Дуже часто рішення щодо того, яким має бути майбутнє приймаються без участі молоді, а проекти та ініціативи реалізуються за участі молоді, але не завжди з ініціативи. Разом з тим, сучасна молодь найбільш вразлива до наслідків зміни клімату в майбутньому, а отже, важливо залучати її до активних  дій та долучати до процесу прийняття рішень. Тож, цьогорічний Форум присвячений посиленню ролі молоді у формуванні суспільства сталого розвитку. 

Чи можуть школярі формувати контент та бути ініціаторами освітніх проектів, зокрема екологічних, які є кращі практики світу з цього приводу, як організувати проект у партнерстві учень-вчитель – про все це на Форумі «Кліматична освіта 2017: Молодь вирішує!».

Якщо Ви активні, креативні, переймаєтеся екологічними проблемами та прагнете змін – ця подія для Вас!

Для участі у Форумі необхідно заповнити анкету за посиланням  https://goo.gl/kKChKc  до 15 жовтня. Кількість місць є обмеженою, тому ми повідомимо Вам про результати конкурсного відбору до 20 жовтня включно.

Форум відбуватиметься у конференц-залі Українського інституту майбутнього за адресою вул. О.Гончара 65.

Початок реєстрації 2 листопада о 9:00

Організатор Форуму: Громадська організація «Світ Освіт».

За підтримки: Представництва Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні та Центру екологічних ініціатив “Екодія”

За додатковими питаннями та щодо партнерства звертайтеся за тел. 0501028976 Ольга

Велофорум 2017: 6-8 жовтня 2017, Миколаїв

Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні четвертий рік поспіль підтримує Велофорум - щорічну міждисциплінарну конференцію, присвячену політиці транспорту, сталого розвитку та громадянського суспільства. Основною метою конференції є посилення міського велосипедного руху в Україні та обмін кращими практиками серед експертів та активістів. Цього року форум відбудеться 6-8 жовтня в Миколаєві. Реєстрація за посиланням http://veloforum.org/registration/

Велофорум щорічно об'єднує 100-150 спікерів та учасників, включаючи державних менеджерів з муніципалітетів, планувальників транспорту, лідерів ГО, студентів мобільності та ділових людей. Цього року захід відбудеться 6-8 жовтня 2017 року в місті Миколаєві на півдні України.

Велофорум 2017 буде 9-м Велофорумом. Раніше конференція проходила у Кривому Розі, Львові, Полтаві, Євпаторії, Києві, Івано-Франківську та Луцьку.

Програма: http://veloforum.org/program/

Організаторами Велофоруму 2017 є Асоціація велосипедистів Києва, ГО «Центр соціальних і ділових ініціатив» (м. Яремче) та ГО «Агенція розвитку Миколаєва».

Енергія Змін 2017: Сила самоорганізації

Енергія Змін 2017/ Power Shift 2017 відбудеться 6-8 жовтня в м. Івано-Франківськ. Основними темами цього року стануть участь міст в спричиненні/протидії змінам клімату, самоорганізація громад як інструмент дії та кампейнінг. До участі запрошуються всі зацікавлені. Реєстрація відкрита до 15 вересня 2017 р.

Енергія Змін 2017/ Power Shift 2017 - це подія, яка об’єднує активістів(-ок) та громадські організації для обміну знаннями, досвідом та навичками, які необхідні для того, щоб робити свої міста комфортними для життя та дружніми до клімату.

Цього року ми вирішили об’єднати цілі рухи - кліматичний, урбаністичний та освітній.

На 3 дні в Івано-Франківськ ми запрошуємо активних людей, які цікавляться:

  • збереженням довкілля, зміною клімату та зеленою енергетикою;
  • сталим транспортом;
  • урбаністикою, соціологією та архітектурою;
  • екологічною освітою, сталими інноваційними рішеннями;
  • та розвитком спільнот.

Тема форуму - сила самоорганізації, яка є рушійною силою будь-яких змін. Це пошук та втілення комплексних практичних рішень, які зменшують негативні наслідки зміни клімату у містах та створюють комфортне середовище та нову якість життя.

Програма Енергії Змін 2017 розподілена на три основні напрямки:

✔ Міста на межі змін. На Форумі ми разом розберемось, чому міста вразливі до змін клімату та яким чином досягти сталого розвитку. 

✔ Сила самоорганізації. Будемо вчитися на кращих кейсах, їх помилках та реальних змінах. Що можна робити? Які інструменти та канали краще використовувати? Що потрібно, щоб об’єднати сусідів, громадські ініціативи, владу та бізнес.

✔ Кампейнінг. Розробка та ведення кампаній як спосіб мобілізувати активних людей об'єднуватися, проявляти лідерство та досягати спільних цілей.

Реєстрація триває до 15 вересня. Заповнюй форму та чекай на підтвердження: https://goo.gl/forms/kOegnok9U8iiEJyE3

Подія у facebook https://www.facebook.com/events/125128938119974/?active_tab=about

Організатори події – Українська молодіжна кліматична асоціація УМКА в співпраці з Міжнародною громадською організацією 350.org - Україна, за підтримки представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні. Локальний партнер в місті Івано-Франківськ ГО “Поступовий Гурт Франківців”. Національний партнер - Українська Кліматична Мережа

Модерністки. Насилля в архітектурі і міському просторі

15–16 вересня 2017 р. у Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці імені В. Г. Заболотного відбудеться Друга міжнародна конференція «Модерністки. Насилля в архітектурі і міському просторі», (м. Київ, просп. Перемоги, 50).

Запрошуємо подавати заявки на участь у Другій міжнародній конференції “Модерністки. Насилля в архітектурі і міському просторі”. Термiн подання заявок: до 15 серпня 2017 року.

У першій чверті 20-го століття жінки отримали можливість оволодіння архітектурною спеціальністю у багатьох країнах. Разом з тим, архітектурна професія завжди була пов’язана з владою, політичними і соціально-економічними процесами у суспільстві. Архітектура, як прояв влади, Досить часто наслідком архітектури, як форми влади, є певного роду насилля, адже рішення, що приймаються архітекторами передусім відповідають запитам замовника, в особі держави або бізнесу, і майже ніколи – запитам суспільства. Таким чином, жінки, що самі є дискримінованою групою, увійшли до професії, яка здатна суттєво дискримінувати інших і їх самих. Архітекторки є одночасно суб’єктом і об’єктом насилля в контексті архітектури. Об’єктом вивчення другої міжнародної наукової конференції стали самі архітекторки, їх шлях до влади в рамках архітектурної професії та вплив історичного контексту на їх кар’єру і результати їхньої професійної діяльності. Крім того, об’єктом вивчення також стало місто, через застосування до нього основних категорій феміністської теорії, таких як насилля, влада, дискримінація та ін.

Організатор(к)и та учасниці(ки) конференції прагнуть ідентифікувати феномен насилля в архітектурі і висвітлити роль жінок в процесах пов’язаних з насиллям. Дослідження проявів насилля в архітектурі і міському просторі та шляхів запобігання цьому є особливо актуальними, адже в українських містах дискримінованими є різні соціальні групи. При цьому, поодинокі архітектурно-будівельні скандали лишаються без належного аналізу причин та факторів, що закріплює в суспільстві стереотипи щодо влади, ролі архітектора та призводить до травм і поступової стигматизації прагнення людей впливати на процес прийняття рішень в місті. Організатор(к)и хочуть наблизитися до широкого обговорення проблем нерівності, безпеки, насилля у міському середовищі.

Мета міждисциплінарної конференції – висвітлити і дослідити феномен насилля в архітектурі і міському просторі. Крім того, конференція має на меті стимулювання активного та взаємного обміну досвідом у вирішенні проблем просторової дискримінації та забезпечення права різних соціальних груп на міський простір між ученими, активіст(к)ами, студент(к)ами, викладач(к)ами і тими, хто професійно займається архітектурою і міським плануванням. Конференція також буде слугувати платформою для розбудови сестринства в спільноті практикуючих архітекторок та пошуку механізмів протидії насиллю у місті архітектурно-планувальнимизасобами задля розвитку демократії, різноманітності і рівності.

Подія у Фейсбук: www.facebook.com/events/109576003024360/

Програма конференції: modernistki_2017_conference_program_ukr.pdf

Контакти

Представництво Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні

вул. Велика Житомирська 13, оф. 2
01001 Київ
Україна

Телефон: +38 044 394 5242
Факс: +38 044 394 5200