«Енергетичний Перехід» - найбільший виклик часу для України

Перехід енергетики в бік чистих та безпечних відновлюваних джерел дозволить побудувати Україні нову сильну економіку та вирватися з тривалого соціо-економічного занепаду, допомогти міжнародній спільноті вирішити проблему змін клімату та підвищити безпеку та добробут своїх громадян.

Глобальна роль відновлюваної енергетики у майбутньому

Цілі, прийняті всією світовою спільнотою в рамках знакової Паризької Угоди, – обмежити глобальне потепління на рівні значно нижчому 2°С та докласти всіх зусиль щоб не перевищити 1,5°С – вимагають здійснити перехід до відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) в стислий часовий проміжок, а саме протягом кількох наступних десятиліть. Зокрема, щоб вберегти екосистеми планети та самих себе від катастрофічних наслідків змін клімату, людство має усунути викиди парникових  газів від своєї діяльності та досягти негативного вуглецевого сальдо вже в другій половині 21 століття. Це означає, що до 2050 року транспорт, енергетика, промисловість та населення повинні повністю перейти на відновлювані джерела енергії, лишаючи більшу частину розвіданих покладів вугілля, а також значну частку запасів нафти і газу, в землі.

Те, що повний перехід на ВДЕ в усьому світі технічно та економічно можливий доведено цілою низкою досліджень. Перші детальні моделі та обґрунтування були опубліковані Greenpeace International 2007 року у доповіді Energy [R]evolution Scenario. П’яте видання Energy [R]evolution Scenario[1], опубліковане у 2015 році, передбачає, що застосування відновлюваних джерел енергії дозволить надати загальний доступ до електропостачання та енергетичних послуг для 100% населення у всіх країнах світу до 2030 року. А у 2050 році забезпечити глобальні енергетичні потреби людства за рахунок виключно ВДЕ.

В тому ж 2015 році команда дослідників зі Стенфордського та Каліфорнійського університетів на чолі з професором Марком Джейкобсоном, на основі наявних відкритих даних провела оцінку глобального потенціалу ВДЕ та продемонструвала[2], яким саме чином 139 країн світу, включаючи Україну, можуть повністю задовольнити свої енергетичні потреби за допомогою відновлюваної енергетики до 2050 року.

Серйозність та гострота проблем забруднення повітря, змін клімату та енергетичної безпеки, а також численні переваги сучасних технологій децентралізованої відновлюваної енергетики, вимагають початку масової, невідкладної трансформації енергетичної інфраструктури у всьому світі. Завдяки політичним сигналам, зрушення в цьому напрямку вже почалися.

В Україні особливої нагальності та гостроти проблемі енергетичного переходу надає загроза енергетичній безпеці. На думку відомого німецького політика Ханса Йозефа Фелла, автора  «зеленого тарифу» в Німеччині та людини, що стояла біля витоків Energiewende,[3] розвиток відновлюваної енергетики та впровадження заходів з енергозбереження в Україні – єдиний шлях для подолання залежності від імпорту традиційних енергоресурсів, особливо газу та ядерного палива.[4]

В той час як Китай та інші економічні лідери світу беруть курс на інноваційний розвиток та заміщення викопного палива, бути на узбіччі цих трансформацій для України не лише не вигідно, а й небезпечно, оскільки така політика залишає державу в енергетичній залежності від Росії. Гострі структурні проблеми застарілого та неефективного енергетичного сектору, геополітичні умови та євроінтеграційний курс вимагають того, щоб підвищення енергоефективності та перехід на відновлювані джерела енергії стали пріоритетним напрямком державної політики.

Сценарії розвитку ВДЕ в Україні

Всебічне макроекономічне дослідження з порівнянням різних сценаріїв розвитку українського енергетичного комплексу, враховуючи всі енергетичні потреби транспорту, промисловості, сільського господарства та інших галузей, було проведено фахівцями Державної установи «Інститут економіки та прогнозування» Національної академії наук України за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні в 2016-2017 роках.

Результати економічного моделювання, проведеного вітчизняними науковцями, представлені у звіті «Перехід України на відновлювану енергетику до 2050 року»[5], доводять, що Україна має всі шанси здійснити енергетичний перехід у відведений проміжок часу та долучитись до сталого постіндустріального розвитку. Команда дослідників Інституту економіки та прогнозування НАНУ на чолі з  Олександром Дячуком змоделювали три потенційно можливі сценарії майбутнього української енергетики: Консервативний, Ліберальний та Революційний.

Згідно Революційного сценарію (рис. 1), що передбачає наявність послідовних державних заходів з підтримки ВДЕ та енергоефективності, до 2050 року частка ВДЕ у загальному кінцевому споживанні енергетичних ресурсів (КСЕ) може зрости до 91% при одночасному зниженні первинної енергоємності ВВП до 0,07 т н.е./1000 дол. США.

Рис. 1. Збільшення частки ВДЕ в структурі загального кінцевого споживання енергетичних ресурсів та вплив енергоефективності згідно з Революційним сценарієм. Шкала зліва – млн т н.е.5

Залишкові 9% енергоспоживання припадають головним чином на металургійну та хімічну промисловість, які використовують викопне паливо не тільки як енергоносії, але і в якості сировини.  До 2050 року існуючі енергоємні підприємства, успадковані від Радянського Союзу, скоріш за все будуть закриті або перебудовані відповідно до нових потреб ринку з застосуванням нових технологій.

На відміну від перспектив енергоємної промисловості, довготермінові тренди в транспорті, побуті та сфері послуг є більш визначеними: використання енергоефективних технологій в будівництві, масове поширення електромобілів, електрифікація пасажирського та вантажного транспорту (поступове заміщення нафти), застосування теплових насосів та кондиціонерів для опалення та охолодження, збільшення кількості енергоефективних побутових пристроїв та електроніки. Все це вимагатиме значних обсягів електроенергії, тому очікується значне збільшення частки електроенергії в КСЕ. Революційний сценарій передбачає, що частка електроенергії в структурі КСЕ зросте з 17% у 2012 році до 56% у 2050 році.

Моделювання показує, що потенціал застосування існуючих технологій ВДЕ в Україні є достатнім для того щоб задовольняти зростаючі потреби в електроенергії при одночасному заміщенні застарілих, зношених та екологічно небезпечних потужностей традиційної енергетики.

Рис. 2. Збільшення частки ВДЕ у виробництві електроенергії згідно Революційного сценарію, шкала зліва – млрд кВт*год.5

Згідно іншого моделювання, виконаного в рамках дослідження «Роль накопичувальних технологій для переходу енергетичної системи України на 100% ВДЕ»[6] фахівцями Технологічного університету Лаппеенранта (Фінляндія), повну трансформацію електроенергетичного сектору в Україні з досягненням 100% ВДЕ в електропостачанні здійснити технічно можливо та економічно доцільно. При цьому всі існуючі потужності вугільної енергетики можна поступово замістити та вивести з експлуатації до 2035 року.

Запропонований міжнародними дослідниками сценарій для електроенергетики також передбачає поступове закриття атомних електростанцій: останній реактор має бути виведений з експлуатації та переданий на декомісію у другій половині 2040-х. До цього часу ДП «Енергоатом» має закумулювати достатні кошти для фінансування декомісії АЕС та безпечного поводження з радіоактивними відходами.

Рис. 3. Результати моделювання роботи ОЕС України в 2050 році з часткою ВДЕ 100%6

Погодинне моделювання роботи Об’єднаної енергетичної системи (ОЕС) (рис. 3) продемонструвало, що досягти стабільного енергопостачання протягом всього року за будь-яких погодних умов в Україні можливо на основі поєднання існуючих технологій ВДЕ, газотурбінних станцій (на проміжному етапі) та технологій накопичення та перетворення енергії, роль яких стане вагомою після 2030 року. Згідно розробленого ними сценарію (рис. 4, діаграма зліва) вже у 2035 році 90% виробництва електроенергії може бути забезпечено відновлюваними джерелами енергії.

Рис. 4. Обсяги виробництва електроенергії різними типами електростанцій (вгорі) та роль різних технологій накопичення та перетворення енергії (внизу) 6

Автори підкреслили те, що враховуючи довготермінові тренди технологічного розвитку та здешевлення обладнання для відновлюваної енергетики та накопичення і зберігання енергії, така перебудова є вигідною в економічному плані.

Технологічні рішення для розгортання переходу на чисті відновлювані джерела енергії вже широко доступні в сучасному світі та продовжують стрімко розвиватися, але  регуляторний та політичний аспекти впровадження ВДЕ та заходів з підвищення енергоефективності все ще стикаються зі значними викликами та перешкодами. Тому мета переходу на відновлювані джерела енергії до середини століття видається амбітною більше в політичному плані, ніж в техніко-економічному.

Наскільки амбітними є поточні національні цілі в галузі ВДЕ, енергоефективності та скорочення викидів парникових газів (ПГ)?

Енергетична стратегія України до 2035 року[7] (далі – Стратегія), затверджена урядом в серпні 2017 року, не передбачає стрімкого підвищення рівня енергоефективності української економіки, яка наразі є найбільш енергетично марнотратною в Європі – на одиницю ВВП в нашій країні зараз витрачається в 3-4 рази більше енергії ніж в ЄС. Згідно Стратегії, рівень питомої енергоємності ВВП України в 2035 році буде вищим, ніж поточний середній рівень енергоємності серед країн ЄС. На практиці це означає збереження технологічного відставання та значних втрат енергії. В той же час, в цьому та інших державних документах констатується надзвичайно висока зношеність тепло- та електроенергетичної інфраструктури України, недостатній облік енергоресурсів та нагальна потреба в підвищенні ефективності кінцевого споживання енергії.

В Національному плані дій з енергоефективності на період до 2020 року[8] зазначено, що у період з 2015 до 2020 року необхідне фінансування заходів з підвищення енергоефективності  та енергозбереження оцінюється загалом в 35 млрд євро або щорічно 7 млрд євро, що дозволило б скоротити кінцеве споживання енергії на 6,5 млн т н.е. або  9% відносно середнього рівня за 2005-2009 роки, та суттєво покращити стан інфраструктури і будівель житлового фонду. В реальності державна  підтримка енергоефективності в 2017 році склала лише 800 млн грн (0,026 млрд євро) і в проекті бюджету на 2018 рік залишається на тому самому рівні. Очевидно, що при такому рівні державної підтримки досягти встановленої мети енергозбереження до 2020 року навряд чи вдасться.

В перспективі до 2035 року нова енергетична стратегія не встановлює конкретної мети з енергозбереження, що виправдовується невизначеністю прогнозування кінцевого споживання енергії в Україні в умовах зовнішньої агресії та втрати частини території. Зокрема, через окупацію Донбасу, анексію Криму та падіння економіки обсяги КСЕ у 2015 році в Україні знизилися до 47,5 млн т н.е. у порівнянні з 67 млн т н.е. у 2012 році. Згідно прогнозів покладених в Енергетичну стратегію, які передбачають відновлення територіальної цілісності, загальне постачання енергоресурсів у 2035 році зросте на 6,5% відносно рівня 2010-2012 років. Оскільки прогнозована структура енергопостачання не передбачає значних змін, Україна збереже залежність від викопного палива – вугілля, нафти і газу – значну частину яких доведеться імпортувати.  

Прийнята згідно Стратегії мета на 2035 рік для сектору ВДЕ становить лише 25% від кінцевого споживання енергії. Разом з тим, згідно Революційного сценарію, у 2035 році можна досягти зростання частки відновлюваних джерел в КСЕ до 40% при одночасному скороченні загального споживання на 28% за рахунок заходів з енергозбереження та підвищення енергоефективності (див. рис. 1).

Цільове збільшення частки ВДЕ в структурі виробництва електроенергії до 2035 року встановлюється Стратегією на аналогічному рівні – 25%, у порівнянні з технічно досяжними 90% (M.Child, D.Bogdanov and C.Breyer, див. рис. 4) та економічно обґрунтованими 63% (О. Дячук та ін., див. рис.2).

Ще більшою проблемою є те, що Енергетична стратегія наслідує хибну позицію відсутності амбітних цілей зі скорочення викидів парникових газів (ПГ), що також задекларовано в рамках очікуваного національно визначеного внеску (ОНВВ)[9] зі скорочення викидів ПГ, поданого Україною до Секретаріату Рамкової Конвенції ООН зі зміни клімату в 2015 році. В якості внеску в міжнародні зусилля з протидії катастрофічним змінам клімату Україна тоді запропонувала неадекватну ціль: згідно ОНВВ викиди парникових газів в 2030 році в Україні можуть складати до 60% від рівня 1990 року, тоді як в 2012 році вони складали лише 42,6%[10], а отже фактично зростати.

В той самий час, розрахунки фахівців Інституту економіки та прогнозування НАНУ демонструють, що навіть при повній відсутності прогресу щодо впровадження ВДЕ та енергоефективних заходів та нарощуванні енергоспоживання пропорційно темпам росту ВВП (Консервативний сценарій) у 2030 році викиди парникових газів не будуть перевищувати 56% від рівня на час набуття незалежності. Не випадково, що Україна в щорічному рейтингу міжнародного агентства Climate Action Tracker (CAT)[11] отримала найнижчу оцінку національних цілей кліматичної політики, заявлених державами в рамках Паризької Угоди.

Моделювання в рамках Революційного сценарію показує, що викиди парникових газів в Україні за рахунок технологічного оновлення, енергоефективних заходів та переходу на ВДЕ у 2030 році можуть становити 28%, а у 2050 році лише 10% від рівня 1990 р. Це доводить необхідність перегляду ОНВВ та подання у 2018 році амбітних та структурованих цілей в рамках Паризької Угоди, що дозволить привабити інноваційні компанії та залучити інвестиції в «зелену» модернізацію економіки.

Якою має бути політика енергетичної трансформації?

Враховуючи євроінтеграційні наміри України, глобальну проблему змін клімату та необхідність заміщення екологічно небезпечної та застарілої енергетичної інфраструктури, успадкованої від Радянського Союзу разом із залежністю від поставок енергоносіїв з Росії, конструктивна енергетична політика  в Україні має сприяти розвитку та швидкому впровадженню відновлюваних джерел енергії, підвищенню енергоефективності, скороченню питомого енергоспоживання та зменшенню залежності від викопного палива.

Якщо країна хоче рухатися в бік розбудови сучасної постіндустріальної економіки, то енергоефективність, відновлювані джерела енергії, наукоємні чисті виробництва та інноваційний розвиток мусять стати реальними пріоритетами, що послідовно підтримуються та впроваджуються на всіх рівнях – від місцевого самоврядування до вищих органів виконавчої влади.

Необхідність такого курсу для України визнається окремими посадовцями, але чіткої позиції всього уряду та окремих політичних сил в питаннях клімату та енергетики досі бракує. Поки що відбулися лише окремі позитивні зрушення в цьому напрямі. Зокрема, Міністр екології та природних ресурсів України Остап Семерак під час виступу в червні 2017 року на форумі «Чиста енергія для сталого майбутнього» у Відні заявив, що Україна готова бути активним учасником міжнародної боротьби зі змінами клімату та усвідомлює важливість переходу національної економіки до «зеленої» моделі розвитку, заснованої на відновлюваних джерелах енергії та підвищенні енергоефективності.

Поряд з цим, подібних зрушень з боку Міністерства енергетики та вугільної промисловості не спостерігається, а його очільник відсторонюється не тільки від питань розвитку ВДЕ та підтримки заходів з підвищення енергоефективності, але й від нагальних галузевих завдань. Зокрема шляхи соціально відповідальної реструктуризації вугільної галузі залишаються невизначеними, а підприємства теплової енергетики, середній вік яких перевищує 45 років, не мають стимулів та фінансових інструментів для модернізації та скорочення токсичних викидів золи, оксидів сірки та азоту, які є найвищими в Європі та завдають значної шкоди здоров’ю населення.

Головними перепонами є невизначеність  шляхів залучення фінансування заходів зі встановлення пило- та газоочисного обладнання на теплових електростанціях, експлуатацію яких планується продовжувати після синхронізації енергосистеми України з загальноєвропейською мережею ENTSO-E, а також відсутність довготермінового бачення економічних перспектив таких підприємств.

Впровадження Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок (тепловою потужністю більше 50 МВт), що  є одним з зобов’язань в рамках договору про Європейське Енергетичне Співтовариство, дозволило б знизити рівні токсичного забруднення повітря в Україні та надало б визначеності щодо термінів згортання вугільної енергетики в Україні. Те саме стосується впровадження регуляції викидів від середніх (менше 50 МВт ) спалювальних установок, що вже вступає в силу в ЄС і в перспективі може також стати обов’язковим для договірних сторін Енергетичного Співтовариства. Варто зазначити, що разом із зобов’язаннями щодо впровадження енергетичних реформ в рамках договору про Асоціацію з ЄС, участь України в Енергетичному Співтоваристві попри значні відставання від запланованих термінів залишається основним рушієм впровадження послідовної енергетичної політики, орієнтованої на сталий розвиток.

Як показує досвід ЄС, першим необхідним кроком для просування в бік Енергетичного Переходу є інтеграція кліматичної та енергетичної політик. Також зростає розуміння того, що без України здійснення довгострокової програми «Чиста Енергія для Всіх Європейців», представленої Європейською Комісією у листопаді 2016 року, буде неповним.

В цьому році в рамках Енергетичного Співтовариства було створено міжурядову кліматичну групу (Сlimate Action Group) в якості політичного майданчику для узгодження напрямів кліматичної та енергетичної політики як в середині урядів країн-учасниць, так і між договірними сторонами. Співголовами цього органу Енергетичного Співтовариства стали колишня єврокомісарка з питань клімату  Коні Хедегаард та міністр Остап Семерак, що ставить Україну у відповідальну позицію.

На практиці інтеграція кліматичної та енергетичної політики вимагає встановлення урядом чітких і амбітних середньо- та  довгострокових цільових показників, підвищення взаємодії між міністерствами, узгодження стратегій, галузевих планів, програм та дорожніх карт їх реалізації. В кожному галузевому документі мають бути передбачені кроки з підвищення енергоефективності та заходи з енергозбереження, оскільки їх втілення може надати швидкий та вагомий економічний ефект, паралельно скорочуючи викиди парникових газів.

Дослідження українських вчених  вказує на те, що цільовий показник Національного плану дій з відновлюваної енергетики до 2020 року[12], встановлений на рівні 11% ВДЕ від кінцевого споживання енергії скоріш за все не буде досягнутий і прогнозується на рівні 9% в 2020 році (див. рис.1), але при створенні державою необхідних умов відставання може бути швидко подолане. Зокрема, згідно Революційного сценарію, до 2025 року частка ВДЕ може більш ніж подвоїтися та скласти 19% від КСЕ.

На початковому етапі впровадження ВДЕ, який зараз проходить Україна, необхідне стабільне регуляторне поле та виважена, послідовна державна підтримка. Забезпечення цих умов сприятиме  приходу значних закордонних інвестицій та розвитку власного виробництва обладнання. Зважаючи на особливу роль електроенергетики, важливими передумовами також є впровадження ринку електроенергії, забезпечення конкурентних умов на ринку, сильна антимонопольна політика, професійність та незалежність регулятора (Національної комісії, що здійснює регулювання в сфері енергетики та комунальних послуг).

 Від парламентарів вимагається політична воля до здійснення реформ, послідовне вдосконалення законодавчої бази з імплементацією європейських норм визначених в Угоді про Асоціацію та Договорі про Енергетичне Співтовариство, а також належний контроль за діяльністю органів виконавчої влади.

Вирішальним чинником успіху є політична воля для модернізації держави, підвищення добробуту населення та створення нових висококваліфікованих робочих місць. Перебудова світової економіки, що вже починається у відповідь на потребу в протидії та адаптації до змін клімату, дає всі можливості для цього.