Пандемія чи зміна клімату: ми всі (не) помремо

«Планети Б не існує!». Ці слова ще нещодавно починали все частіше з’являтися на шпальтах газет та у новинах. Вони лунали не лише з вуст Грети Тунберг, але і кліматичних активістів та активісток усього світу, які щотижня виходили на страйки та вимагали від своїх урядів активних дій для боротьби зі зміною клімату задля збереження планети. Австралія та Сибір у полум’ї, аномальна спека 2019-го року, зима без снігу в центральній Україні у 2020-му мали дати поштовх (а то й добрячого стусана) до таких дій.

Але неочікувано світ затамував подих. Світова боротьба дійсно розпочалася, але не зі зміною клімату, а з коронавірусною інфекцією, яка охопила весь світ. Те, що уряди розвинених країн багато років вважали неможливим зробити задля боротьби зі зміною клімату, раптом стало необхідним: уповільнилася економічна діяльність практично у кожній країні, на дорогах поменшало машин, терміново знаходяться додаткові кошти для антикризових дій, перепрофілюються виробничі підприємства. Для багатьох усі проблеми, крім власного здоров’я та виживання, відійшли на другий план. Ці заходи все ж таки призвели до скорочення викидів парникових газів у 2020 році. Але чи це привід радіти? Чи це означає, що Грета Тунберг та кліматичні активісти та активістки можуть зітхнути з полегшенням? Давайте розбиратися.

Чим пов'язані кліматична криза і коронавірусна пандемія?

Термінологія

Згідно академічного тлумачного словника: «криза ― це різка зміна звичайного стану речей; злам, загострення становища».

11 березня Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила пандемію у зв’язку з поширенням коронавірусної інфекції COVID-19. Це дійсно досить різко змінило наше життя, й окрім того несе з собою подальшу економічну кризу на глобальному та національному рівнях. ООН оцінює можливі втрати для глобальної економіки у трильйони доларів США. Тож не дивно, що тепер «коронавірус» та «криза» часто вживаються в одному словосполученні. Разом з тим, деякі аналітики прогнозують стрімке відновлення економічної діяльності із послабленням ізоляції.

На відміну від коронавірусної, кліматична криза є розтягнутою у часі та ще більш багатогранною. Зменшення викидів парникових газів протягом кількох місяців ― крапля у морі у порівнянні з вже акумульованим в атмосфері надлишковим вуглецем. Сукупні наслідки зміни клімату можуть бути надзвичайно великими та їхній об’єм залежатиме від дій (чи бездіяльності) країн протягом найближчого десятиліття. Навіть за найоптимістичнішого сценарію, за яким людству вдасться утримати глобальне потепління на рівні 1.5°С, економічні збитки лише від підняття рівня моря та затоплення прибережних територій складуть щонайменше 10 трильйонів доларів США до кінця століття. Що вже говорити про теплові хвилі, посухи, урагани, появу мільйонів кліматичних біженців?

Швейцарський науковець Франсуа Жемен називає зміну клімату «незворотньою трансформацією». Він пояснює це тим, що вакцини від неї не існуватиме, тож повернення до «нормального життя» вже не буде. Питання стоїть у тому, на якій відмітці ми зможемо спільними зусиллями зупинити потепління.

На перший погляд може здатися, що ситуація з коронавірусом та зміна клімату є різними не пов’язаними між собою явищами. Але у сьогоднішньому глобалізованому світі ми всі пливемо в одному човні. Тож нитка за ниткою можна відслідкувати чимало причинно-наслідкових зв’язків, а також варіанти подальшого розвитку подій, про які піде далі мова.

Глобалізація

Протягом останніх десятиліть світ став надзвичайно взаємопов’язаним. І коли якесь лихо трапляється в одному кінці планети, його наслідки часто стають відчутними в протилежному кінці. Так сталося з коронавірусом, який рознісся по світу лише за кілька місяців, забираючи тисячі життів на своєму шляху. Так відбувається і зі зміною клімату: спалене в США чи в Україні вугілля впливає на глобальне потепління та локальні зміни в різних куточках світу: танення льодовиків в Арктиці, втрату Великого Бар’єрного рифу, нестачу води у Ємені, урагани в США.

Феномен глобалізації є, з одного боку, зручним механізмом для створення міжнародної конкуренції та зниження цін на продовольчі товари. З іншого боку, від неї виграють в першу чергу розвинуті індустріалізовані країни. У програші ― населення бідніших країн (так званого «Глобального Півдня») з низькими заробітними платами, тяжкими умовами праці, обмеженими можливостями протистояти смертельним вірусам та високою вразливістю до наслідків зміни клімату.

Капіталізм

Із зростанням ролі глобальної економіки, з 80-х років минулого століття світ змінив своє обличчя від домінування держав до домінування ринків. Уряди країн мали відійти на задній план і втручатися лише у проблемних випадках, тим часом як бізнес мав зайняти керуючі позиції і створювати капітал. Але події останніх років починають сповна відкривати нам очі на слабкі сторони побудованого таким чином капіталістичного суспільства.

Уряди виявилися недостатньо готовими до кризових ситуацій. У багатьох країнах системно скорочувалися видатки на критично важливі інституції, які надають надважливі суспільні блага. Недофінансування медицини як в Україні, так і в США чи Великобританії, призвело до послаблення спроможності відповідних систем охорони здоров'я та нинішньої напруженої ситуації перед обличчям пандемії. Реакція урядів на кліматичну кризу також виявилася заслабкою: тут ринок та бізнес продовжують диктувати свої правила, за якими очевидну перевагу отримує індустрія брудних викопних палив, а не довкілля. Зокрема, рахуючи з 1988 року, лише 100 компаній у світі є відповідальними за більш ніж 70% викидів парникових газів в атмосферу.

Соціальна несправедливість

Бідніші, як країни, так і окремі люди, є більш чутливими та менш стійкими до кризових явищ: економічної кризи, зміни клімату чи пандемії. Але при цьому всередині будь-якої країни, більш чи менш економічно розвинутої, можна виділити особливо вразливі верстви населення. До них відносяться люди похилого віку, хворі на хронічні хвороби, люди з імунною недостатністю, з інвалідністю, жінки та діти. Бідність при цьому ― серед основних факторів, що впливають на вразливість.

Нерівність умов стає особливо разючою зараз: коли ми знаємо, що коронавірус вбиває велику кількість людей похилого віку; коли бачимо, що під час карантину втрачають роботу люди з і без того низьким заробітком; а на «передовій» залишаються лікар/-ки, молодший медичний персонал, продав/-чині, серед яких більшість ― жінки, які контактують з великою кількістю людей без належних дефіцитних засобів захисту. Але які не можуть не ходити на роботу через ризик залишитись без заробітної плати і засобів існування. Вірус також вражає тих, у кого вже є хронічні респіраторні захворювання, які у великій кількості випадків спричинені забрудненим від спалювання викопних палив повітрям. В Україні від таких захворювань потерпає щонайменше 4% населення.

Від наслідків зміни клімату так само страждають найвразливіші. Аномальну спеку найгірше переносять люди старшого віку, люди із захворюваннями серцево-судинної системи, вагітні жінки, а також діти. За екстремальних погодних явищ та необхідності евакуації, найскладніше пересуватися людям похилого віку та людям з інвалідністю. Також до маломобільних груп населення відносяться люди, які забезпечують піклування за іншими, серед яких більшість ― жінки. Бідному населенню складніше почати нове життя на новому місці через брак початкових ресурсів. І це лише декілька прикладів, які не є теоретичними, а підтверджуються, на жаль, щороку.

Чому можна навчитися для вирішення зміни клімату від ситуації з коронавірусом

Солідарність і спільні дії

«Ця криза має перш за все гуманітарний характер, що потребує солідарності. Зараз від передових економік світу вимагаються скоординовані, рішучі та новаторські дії у сфері політики. Ми маємо визнати, що найбільше постраждають найбідніші країни та найвразливіші групи населення ... «, — зазначає у своєму зверненні Генеральний Секретар ООН Антоніу Гутерриш.

Це звернення стосується коронавірусної кризи, хоча наведені слова цілком відображають ситуацію й у міжнародній кліматичній політиці. Таким чином, коронавірус та зміна клімату ― це ті кризові явища, які можуть допомогти людству об'єднати зусилля. Першочерговим завданням урядів наразі стоїть надзвичайна ситуація у сфері охорони здоров’я. Але так само країнам після піку пандемії потрібно думати про соціальні та економічні наслідки, планувати та впроваджувати заходи для відновлення глобальної та національної економіки. Від того, якими саме будуть ці заходи, і залежатиме, чи стане нарешті людство на шлях сталого розвитку.

Так, наприклад, за даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), уряди напряму чи опосередковано впливають на 70% глобальних інвестицій в енергетику. Зараз країни Великої двадцятки інвестують у брудну енергетику в 4 рази більше коштів, ніж у відновлювану. Це означає, що існує можливість дивестицій ― скерування інвестицій у правильне русло. МЕА рекомендує урядам при розробці пакетів економічних стимулів виходу з кризи після пандемії враховувати всі ті переваги, які відновлювана енергетика може принести для економічного зростання, створення нових робочих місць, але так само і скорочення викидів, покращення стану повітря, зміцнення незалежності від імпорту енергоресурсів та підтримки інноваційних технологій. Так само, як країни і людство мобілізуються для боротьби зі зміною клімату, так вони можуть проявити політичну волю у вирішенні проблеми зміни клімату.

Зміна поведінки

У більшості країн, які пішли на карантин чи ізоляцію, знадобилося лише пару тижнів для того, щоб населення почало серйозно сприймати заклики влади залишатися вдома, мити руки та тримати відстань з іншими. Спостерігаючи за статистикою заражень та смертей щодня, ми розуміємо, що ризики надто високі. Адже йде мова про збереження життя свого, своїх рідних і близьких. Ми стали готові піти на серйозні поступки, у тому числі фінансові, змінивши свій стиль життя.

На відміну від коронавірусу, зміна клімату є кумулятивним явищем. Її наслідки можуть бути поки що малопомітними та не проявляються надто швидко. Й окрім того, ми не сильно задумуємося про вплив своїх конкретних дій на глобальне потепління. Хіба вибір між автівкою чи метро, щоб дістатися на роботу, є важливим? У результаті наша готовність до зміни поведінки є низькою, навіть якщо на кону стоїть суспільне благо: майбутнє наступних поколінь, сніжні зими, цілі екосистеми, адже це все майорить десь там, у далекому майбутньому. Але це не так. Коронавірус за три місяці вбив близько 70 тис. людей. Висловлюючи глибоке співчуття всім, хто зіткнувся з хворобою, та родинам загиблих, ми не повинні забувати про 7 млн людей щороку, які за даними ВООЗ помирають від хвороб, спричинених забрудненням повітря. І більшість з цих смертей припадає на країни з низьким рівнем доходів населення, що знову засвідчує зв'язок із соціальною (не)справедливістю. А Україна взагалі очолює список країн за рівнем смертності від забруднення довкілля на душу населення.

Хоча наслідки зміни клімату і здаються віддаленими, науковці чітко заявляють: у людства є лише одне десятиліття (до 2030-го року), щоб кардинально знизити викиди парникових газів та утримати глобальне потепління на відносно адекватному рівні у 1.5°С. Важливим фактором досягнення цієї позначки є зміни нашого стилю життя. Ситуація з коронавірусом показує, що це ― можливо. Ми можемо серйозно ставитися до ефективного використання енергоресурсів так само прискіпливо, як до миття рук. І змінити наше ставлення має допомогти достовірна інформація та правильні стимули.

Інформування

Важко не помітити, як ЗМІ по всьому світу надзвичайно активно висвітлюють ситуацію з коронавірусом. Уряди так само, хоча часто і з певним запізненням, почали надавати постійні оновлення щодо останніх подій, найсвіжіші цифри та факти. Саме така вчасна та якісна інформація дала населенню можливість зрозуміти реальну небезпеку від вірусу, а також як вберегти себе та близьких від його розповсюдження.

Тема кліматичної кризи, хоча і почала частіше з’являтися у ЗМІ за останні роки, так і не отримала настільки високої популярності. Причиною цьому є знову ж таки розтягнутість наслідків зміни клімату у часі, низька зацікавленість медіа говорити про «далекий» 2030 чи 2050-й рік. Тим не менше, варто пам'ятати, що коронавірус не скасовує зміну клімату і навпаки. Обидва явища несуть великі ризики, про які варто говорити. Якби популярні медіа хоч п'яту частину «коронавірусного» ефіру після пандемії присвятили висвітленню теми зміни клімату і як їй протидіяти, у населення було б набагато більше інформації, щоб почати змінювати свої звички вже зараз.

Наслідки пандемії для клімату

Коронавірусна криза призвела до зниження викидів парникових газів, зменшення забруднення повітря у промислових містах і навіть спонукала до появи нових кліматично-дружніх звичок (робота вдома, віртуальні робочі зустрічі тощо). Але ці зміни є надто хиткими, а їхня ціна ― надто високою: це і тисячі людських життів, і криза у сфері охорони здоров’я та економічний спад, що торкнулися в першу чергу вразливі верстви населення. Будь-які екологічно-позитивні зрушення, які ми спостерігаємо сьогодні, буде важко утримати за відсутності відповідних дій та лідерства урядів.

Економічні стимули відновлення, які країни визначать як пріоритетні протягом найближчого часу, можуть як дати довготривалий поштовх до сталого розвитку, але так само можуть і спонукати до великого кроку назад. Кліматичний «відкат» є сьогодні реальною загрозою, і ми вже маємо негативний історичний досвід, який це підтверджує. Після світової фінансової кризи 2008–2009 років, викиди парникових газів стрімко зросли у результаті стимулів, що підтримували використання викопного палива.

Натомість, зараз у країн є унікальний шанс перебудовувати економіку з нової сторінки. Забезпечення низьковуглецевого зростання за багатьма даними є найкращим шляхом отримання довгострокових економічних та соціальних благ. Сміливі дії у боротьбі зі зміною клімату можуть принести глобальні економічні вигоди у розмірі більш ніж 25 трлн доларів США до 2030 року. Це «зелені» робочі місця, розвиток чистих та сучасних технологій, енергоефективні процеси, комфортні будинки та інфраструктура. Амбітна кліматична політика відкриває безспірні можливості для країн, які прагнуть зміцнити свою економіку у турбулентні часи та хочуть досягти довгострокового сталого розвитку.

Який шлях обере Україна?

Авторки:

Анна Акерманн, членкиня правління Центру екологічних ініціатив «Екодія».

Оксана Алієва, координаторка програми «Зміна клімату і енергетична політика», Фонд ім. Г. Бьолля, Бюро Київ — Україна.