Чого саме нас навчить коронакриза — говорити поки зарано. Однак уже зараз варто замислитися про вектори політичного розвитку після кризи, і тут не обійтися без поняття стійкості, або ж резильєнтності. Що ж конкретно воно означає і як вплине на політичний порядок денний?
Переклад з німецької. Еллен Юбершєр — співголова правління Фонду ім. Гайнріха Бьолля.
Про вивчені уроки кризи охорони здоров'я, зумовленої Covid-19, говорити зарано. Половина населення світу сидить на карантині, кількість інфікованих зростає, в той час як епіцентр кризи розташувався у Європі та США. Все більш відчутною стає наступна криза — падіння світової економіки.
Кризи — це не лише час для рішучих кроків влади, але й момент розплати за відсутність підготовчих заходів. Те, чого не існувало чи не було зроблено до виникнення кризи, не з’явиться за помахом чарівної палички.
Це стосується як лікарень у плані кількості медичного персоналу і наявності медичного обладнання, так і кваліфікованості вчительок проводити уроки онлайн, що дзеркально відображає здатність учнів та учениць, без відносно соціальних відмінностей, до онлайн-навчання. Де вчора не було розширення широкосмугового інтернету, сьогодні не можливий ні «хоум-офіс», ні «хоум-скулінг», бо мережі весь час перевантажені. Ще важче долати недоліки неготовності сфери дослідження й розробок.
Момент розплати настав і для Європейського Союзу. Криза охорони здоров'я постукала до ЄС у той час, коли європейська єдність та здатність до вирішення проблем й без того були в критичному стані — жорсткі переговори щодо брекзиту, до яких додається вихолощення верховенства права у декількох європейських державах, особливо в Угорщині Віктора Орбана, незгода стосовно середньострокових фінансових рамок та тупикова політика щодо біженців. Не дивно, що наявні системи раннього попередження та інструменти подолання пандемії спершу взагалі ніяк, а в подальшому спрацювали досить мляво. [1]
Нині обмежень зазнають саме базові аспекти глобалізації
Заходи з погашення кризи слідують двом основним принципам: обмеженню мобільності та припиненню особистих контактів. Це ті два аспекти глобалізації, відомої нам до лютого 2020 року, які визначали головні риси глобального світу — і позитивні, і негативні. Позитивні — тому що швидкісна залізниця, маршрути авіасполучення і морські шляхи працювали як кровоносна система глобальної економіки, забезпечували економічні контакти і комунікацію всередині громадянського суспільства, дозволяли миттєво передавати між континентами інформацію про порушення прав людини. Негативні — тому що низькі транспортні витрати експлуатували глобальну нерівність і призводили до екологічного збитку, за який ніхто не хотів платити.
Наскільки чутливі ці аспекти глобалізації, показує їх переривання — перерваний економічний кругообіг та закриті кордони стали прямим шляхом до світової економічної кризи або, як влучно написав Іван Крастєв, «зруйнованої глобалізації». [2]
Всередині Європейського Союзу шокові реакції з перериванням ланцюгів постачання, обмежень експорту промислової продукції та обмеження руху в окремих секторах нагадують зруйновану європеїзацію.
Визнання власної вразливості — передумова стійкості
Усе це свідчить про високу вразливість західних суспільств. Визнання цього факту — річ не самозрозуміла. Визнання вразливості — дещо інше, ніж сподівання, що безпека є досяжною та її можна виробляти. Це розуміння може стати вирішальним у подоланні майбутніх криз, насамперед кліматичної.
Політика позірної невразливості, наприклад, націоналістичне та протекціоністське відокремлення економіки при одночасному використанні відкритості та вразливості інших призводить до глибинних та нерозв’язуваних суперечностей. Коли, скажімо, адміністрація США намагається грошима заманити дослідницькі фармацевтичні компанії, аби отримати доступ до ексклюзивної розробки вакцини для своєї країни, йдеться про дії, керовані нижчими інстинктами, логіка яких закорінена в моменті егоїзму, а не спільному майбутньому. Така логіка є результатом невизнання своєї очевидної вразливості.
Визнання вразливості — це передумова до того, щоб створити на Глобальній Півночі щось, що дотепер було потрібно насамперед Глобальному Півдню, — а саме, стійкість. Концепції стійкості, або ж резильєнтності, дають розуміння про необхідні потужності, завдяки яким люди і суспільства спроможні абсорбувати шок і скрутні обставини. Початково поняття використовувалося у психології, воно відсилає до властивості матеріалу змінювати форму під зовнішнім тиском і при цьому не ламатися. Чи актуальна ця властивість у нинішній ситуації?
Дослідження політичної резильєнтності описують три типи потужностей: потужності подолання, адаптивні та трансформаційні. Залежно від наявних і відсутніх потужностей можна робити обережні припущення стосовно політичних векторів у посткризовий період.
Потужності подолання охоплюють витримку, а також короткочасне і якомога більш гнучке подолання безпосередніх труднощів. Криза охорони здоров'я долається завдяки таким потужностям:
1. Держава та її інституції відіграють все більш важливу роль. Люди довіряють урядам, публічним інституціям, таким як управління охорони здоров'я та загальнодержавні установи, тією мірою, якою вони приймають добре обґрунтовані рішення та комунікують їх. Люди навіть готові на обмежувальні заходи такого рівня, який почасти затьмарює навіть одіозні закони про надзвичайний стан у Федеративній республіці Німеччина 1968 року (прим. — закони під час боротьби з лівою терористичною організацією RAF). Але ця підтримка триватиме лише доти, доки заходи спрямовуються на конкретну проблему і не слугують легітимації інших політичних цілей.
2. Професіоналізм та експертиза — після стратегій підваження та знецінення наукового знання — отримують визнання, принаймні у відповідних сферах. Це дає надію на відхід популістичного недознання та наближення предметної, емпірично обґрунтованої політики — зокрема й в інших галузях, як-от кліматологія, яка, подібно до громадського здоров'я, існує у цілому комплексі наукових полів. Проте коронакриза не слугує відповіддю на кліматичну кризу. Ті, хто звертають нашу увагу на нинішнє довгоочікуване зниження об'єму викидів CO2 і заявляють, що це корисно для подолання кліматичної кризи, потрапляють у політичний глухий кут. Кліматична політика, яка передбачає завмирання нашого суспільства, зазнає краху та й близько не матиме голосів демократичної більшості. Нам потрібні кращі та переконливіші відповіді. Адже:
3. Демократія сама по собі є часткою потужностей подолання: завдяки їй можна і треба сперечатися, сумніватися й дискутувати про те, які кроки є легітимними, прийнятними й не дуже тривалими. Наприклад, демократичний дискурс зупинив передчасну легалізацію трекінгового додатку для смартфонів. Демократії — це системи, які вчаться, адаптуються, коригуються й таким чином можуть ставати кращими. Ушкоджені демократії менш здатні на таке — бачимо це в Угорщині, де відбувається ліквідація демократичних інституцій та фактичне придушення свободи думки. Обмеження інформації блокує демократичний процес навчання і може коштувати життя. Авторитарні системи в цьому плані працюють не краще за демократичні — навпаки. Китайська державна пропаганда намагається довести світовій спільноті, що в кризові часи (і не лише) «китайська система» перевершує «західну». А насправді непрозора ситуація в Китаї значно ускладнила світовій спільноті процес подолання кризи. Дотепер не ясно, яким насправді є становище в Китаї. Водночас європейські уряди показали, що можуть діяти швидко, рішуче та демократично.
4. І нарешті солідарність населення — від взаємних пропозицій допомоги, студентів і студенток медицини, які долучаються до роботи лікарень, до «парканів з пожертвами» для бездомних — усе це показує, наскільки великий потенціал подолання. Після того, як початкові національні рефлекси було опановано, солідарність проявилася і в європейському вимірі. Однак межі нашої солідарності стають відчутними, коли йдеться про неспроможність допомогти біженцям у таборах на грецьких островах. Тут потужностей не вистачає — і це має драматичні наслідки.
Резильєнтність потребує адаптивних потужностей, що означає проактивне та далекоглядне спрямування структур, процесів та стратегій на сучасні та майбутні сфери вразливості.
5. У кризі охорони здоров’я проявилася вразливість системних професій, які раніше не вважалися релевантними — касирки в супермаркетах та доглядальниці в будинках для літніх людей. Створити адаптивні потужності у цих сферах означало б по-новому визначити системну релевантність й відобразити це у підвищенні винагороди.
6. Із цим тісно пов’язане тривале оснащення та збереження інфраструктур співучасті: доступні всім установи з громадським фінансуванням, які не мають безпосереднього прибутку, але на роботу яких можна розраховувати як у нормальних, так і в кризових ситуаціях. Інфрастуктури забезпечують людям в місті та країні відносну рівність та гарантують самовизначене і здорове життя. Однак останні роки цю форму забезпечення життєдіяльності занедбали — наразі найбільш помітним є недостатній штат в управліннях охорони здоров'я та брак середнього медперсоналу у лікарнях, також бачимо недоліки цифрового оснащення та цифрової грамотності шкіл та університетів.
7. Сьогодні та в майбутньому потрібні сталі структури кооперації — не лише у сфері кризової допомоги й дослідження, не лише на національному, але на європейському та міжнародному рівнях. Адже нагальним стає посилення дієздатності й спроможності до втручання міжнародних організацій, як наприклад, недофінансованої ВООЗ, існування якої забезпечується не лише міжнародною спільнотою, але й значною мірою Фондом Гейтса. Так само важливо більше використовувати кооперативні потенціали ОБСЄ, ООН та не в останню чергу — Європейського Союзу.
І на завершення: суспільствам потрібні трансформаційні потужності, щоби вчитися щоразу заново пристосовуватися до непередбачуваних обставин і сприймати зміни як шанс.
8. З питанням, що робити з прогнозованою світовою економічною кризою, поняття «руїни» резонує лише частково. Взаємозалежності глобальної економіки, які продовжать своє існування, щойно літаки знову злетять, більше не повинні бути зброєю у торгових війнах, а натомість стати засобом подолання цієї та глобальної кліматичної кризи, яка матиме ще масштабніші наслідки. Світовий банк бачить у шокові Covid-19 «вікно можливостей», коли пакети економічного стимулювання, які будуть і які мусять бути, плануватимуться як «екосвідомі» інвестиції. [3] При цьому стратегічну роль відіграють чотири аспекти: інвестиції в відновлювану енергію, яка дає енергетичну безпеку і більше робочих місць, ніж викопні енергоносії; інвестиції у більш кліматично нейтральну інфраструктуру в транспортній галузі та менеджменті відходів; інвестиції у локальну стабілізацію, як то зрошення, будівництво соціального житла, водне та санітарне облаштування, природовідновлення тощо, а також збереження мита й податку на викид CO2, щоб уникнути хибних стимулів.
9. Трансформаційних потужностей потребує і сам Європейський Союз. Він не просто стоїть на порозі наступної кризи, а бореться за власне існування. Якщо ЄС встоїть, йому треба буде дуже швидко вирішити, як підтримати хиткі економіки Італії та інших країн, неабияк постраждалих від кризи. Втім, щоб завадити розпаду, потрібні далекоглядніші ідеї. Поки що 67% німців бачать більше переваг членства в ЄС, аніж недоліків.[4] Це хороша основа для німецького президентства в Раді Європейського Союзу, що розпочнеться у липні цього року, аби проявити рішучість і взяти на себе відповідальність за виведення спільноти держав на курс стабілізації.
10. Коронакриза — це перша криза в історії людства, коли ми можемо продовжувати віртуально робити те, що наразі неможливо робити у реальному житті. Віртуальне інформування, безконтактна оплата, цифрові зустрічі — раптом ми помічаємо, в якому світі вже давно жили, повністю не перелаштувавши під нього свою поведінку. Цифровий емпіричний поворот для багатьох працівників та працівниць став доволі різким. І це значний шанс. Новий досвід не залишиться без уваги після кризи, він сприятиме цифровій трансформації. Говорити ж про трансформаційні потужності ми зможемо лише за умови, що захист даних та інформації не буде протиставлятися зручності користування (usability), якщо цифровий розрив (digital divide) — продовження соціальної нерівності у цифровому просторі — не буде посилюватися і якщо інтернет стане простором безпечнішої та надійнішої комунікації.
Зазнавши сьогодні серйозних обмежень, обидва аспекти глобалізації – мобільність і контакт – зміняться. Цифрова мобільність та цифрові контакти обіцяють більше стійкості у подібних кризах та мають перевагу, бо сприяють екологічно свідомій поведінці без обмеження свобод.
[1] Див. Eva van de Rakt/Florian Christl, Пандемія Covid-19 показує, наскільки крихким є ЄС
[2] Див. Ivan Krastev, Seven early lessons from the coronavirus
[3] Див. Xenia Kirchhofer, The pandemic is an unexpected opportunity for climate action
[4] Див. Heinrich-Böll-Stiftung, Selbstverständlich Europäisch?!
