Аналітика
COVID-19 непропорційно позначається на житті жінок. Нижче — про те, як саме це відбувається.
Вступ. COVID-19 посилює існуючу системну нерівність
У нашому соціальному світі все є гендерованим, тож не дивно, що пандемія COVID-19 з її вимогами призупинення економічної діяльності і обов’язкового соціального дистанціювання теж не є гендерно нейтральною. Пандемія має безліч вкрай загрозливих гендерних проявів, однак вони не є ані новими, ані несподіваними. Насправді, якщо вже на те пішло, невидимий коронавірус оголив чимало ліній розлому в нашому ультраглобалізованому, керованому корпоративними інтересами світі, якому властиві економічна, екологічна та соціальна несправедливість, запекла гендерна нерівність та сексизм, жорстока ксенофобія та расизм, неоколоніальне пригноблення та експлуатація природних ресурсів, на варті яких стоять самопроголошені фінансові, політичні та інтелектуальні еліти.
Пандемія вразила світ тоді, коли міжнародна спільнота мала зосередитись на підбитті підсумків за останні 25 років у впровадженні Пекінської платформи дій та її глобальних зобов’язань щодо всебічної гендерної рівності та дотримання універсальних прав людини стосовно жінок. Фундаментальна переорієнтація наших суспільств, культур та систем, яку відстоює Пекінська платформа дій, нині важлива як ніколи. Чимало феміністок, поборників гендерної рівності та жіночих організацій напередодні цієї важливої річниці відчували марність своїх зусиль у боротьбі з розпалом сексизму і мізогінії. Аж ось вибухнула пандемія COVID-19. Вона зробила їхню роботу з окреслення всебічних культурних та системних змін ще важливішою, не в останню чергу тому, що навіть нині занадто мало жінок можуть брати участь у прийнятті рішень на різних рівнях, на яких впроваджуватимуться термінові заходи реагування та окреслюватимуться довгострокові кроки з відновлення та бачення глобальних систем майбутнього. Втім, виживання багатьох феміністичних та жіночих правозахисних організацій знаходиться під загрозою, оскільки ресурси для їхньої подальшої діяльності, яка зараз потрібна як ніколи, будуть перенаправлені на інші цілі.
Пандемія COVID-19 не є першопричиною нерівності, але вона посилює, нагнітає та погіршує дискримінаційність і несправедливість наших систем та громад, зокрема через пригнічення, використання та віктимізацію жінок та дівчат у багатьох сферах повсякденного життя. Дискримінують не віруси, а суспільство та системи. Невипадково панівна економічна структура та спосіб мислення послідовно експлуатували поширені гендерні стереотипи та знецінювали внесок жінок та дівчат у підтримку функціонування суспільства, наприклад, тим, що робили роботу з догляду здебільшого невидимою, малопрестижною, низькооплачуваною та недооціненою. Тож боротьба з коронавірусом повинна бути всебічною та системною. Її не можна обмежити рівнем вірусології та звузити до вдосконалення систем охорони здоров’я. Потрібно боротися з дискримінацією та нерівністю у своїй країні та за кордоном на різних взаємопов’язаних рівнях — культурному, політичному, соціальному та економічному, — застосовуючи феміністичний, правозахисний, інтерсекційний аналіз, орієнтований на справедливість, який базується на співпраці, глобальній солідарності та пожвавленні багатосторонніх стосунків, щоб протидіяти націоналістичному та авторитарному скороченню видатків та конкуренції.
II. Феміністичний фокус і жіноче лідерство задля системних змін після закінчення пандемії
У численних статтях, а також у підбірках ресурсів, зібраних упродовж останніх тижнів, поборники гендерної рівності та численні феміністичні групи і мережі сформулювали основні феміністичні принципи, якими необхідно керуватися при системній зміні парадигми в епоху після закінчення пандемії. Вони також окреслили пріоритетні заходи, необхідні для подолання існуючої нерівності та несправедливості, які вже обтяжили попередні лиха, такі як війни та конфлікти, переміщення населення, стихійні лиха, зміна клімату, економічні та фінансові кризи або минулі надзвичайні ситуації в галузі охорони здоров’я. Те саме відбувається зараз під час пандемії COVID-19, тільки на ще вищому, всесвітньому рівні, коли нехтування основними соціальними, економічними, культурними і політичними правами людей, наприклад, за умов карантину і дистанціювання, зачіпає нові групи людей.
У своїх статтях і аналітичних матеріалах фахівці з гендерних питань і феміністки нагадують людям при владі та громадянам усього світу, що ми повинні розумно використати цей поштовх — а також ініціативи, ресурси, дослідження, дії і дискурси, спрямовані на боротьбу з пандемією, щоб розпочати перетворення того, як наші суспільства функціонують і як захищають, сприяють і розширюють права і можливості найбільш вразливих і маргіналізованих груп населення, зокрема жінок і дівчат. Вони також докладають колективних зусиль для відстеження дій урядів і корпорацій і закликають їх відповідально розпочати необхідні фундаментальні зміни вже зараз. Це означає врахування гендерної рівності та інтерсекційних підходів, заснованих на правах людини, — які визначають пріоритетом добробут людей, їхню участь у прийнятті рішень і централізований доступ до ключових послуг і ресурсів — у всіх дослідженнях, планах і програмних документах під час і після пандемії COVID-19 у межах цільового реагування на місцевому, національному та глобальному рівнях.
Якщо такі пріоритетні завдання буде виконано, це приведе зокрема до збільшення інвестицій у державні системи охорони здоров'я; розширення програм соціального захисту до програм всезагального охоплення населення, зокрема працівників неофіційного сектору, нелегальних і неоплачуваних працівників із догляду; скасування існуючої заборгованості країн, що розвиваються; гарантування доступу до послуг з охорони сексуального і репродуктивного здоров’я та усунення нормативно-правових бар’єрів у цій галузі, а також фінансування заходів протидії гендерно-обумовленому насильству та притягнення винних до відповідальності; забезпечення демократичних виборів шляхом адаптації та реформування виборчих законів та процедур голосування відповідно до викликів у галузі громадського здоров’я, спричинених коронавірусом. А також до значного додаткового фінансування галузей, які потребують заходів із реагування, зокрема скорочення та перенаправлення військового фінансування, а також збільшення обсягу допомоги в цілях розвитку та гуманітарної допомоги з боку промислово розвинених країн заради забезпечення справедливості та глобальної солідарності.
Скористатися можливістю створення ефективнішої глобальної системи в період після закінчення пандемії також означає відмовитися від повторення невдач і гендерної квазісліпоти, які спостерігалися у боротьбі з попередніми загрозами і надзвичайними ситуаціями, такими як епідемії, спричинені вірусами Ебола та Зіка. Розробляючи та впроваджуючи заходи реагування на пандемію на місцевому рівні, потрібно збирати та застосовувати гендерно-диференційовані дані, а також дані про численні форми інтерсекційної дискримінації, такі як дискримінація за віком, расою, етнічним походженням або станом здоров’я, залучаючи та фінансуючи громади і низові організації, зокрема групи корінних народів, а також очолювані жінками і феміністичні організації. Правильні висновки та важливі структурні зміни, якщо вони будуть безкомпромісними і беззастережними, дозволять не протиставляти благополуччя і права людини з одного боку та довкілля і нашу планету — з іншого. У всякому разі, походження пандемії COVID-19 продемонструвало взаємозв’язок глобальних надзвичайних ситуацій у галузі охорони здоров’я та надзвичайних ситуацій у галузі клімату і біорізноманіття, зокрема зростання ймовірності повторення пандемії. Ми не можемо допустити, щоб увага до пандемії COVID-19 навіть тимчасово затьмарила інші надзвичайні ситуації, які насуваються і є не менш нагальними для виживання людства. Тож усі заходи з відновлення після коронавірусної кризи у соціальній, політичній і економічній сферах повинні також стати поштовхом до відмови від використання вугільної енергетики та інтегрувати феміністичне бачення нового глобального зеленого курсу і справедливого енергетичного переходу.
Насамкінець, під час такої руйнівної глобальної кризи, як пандемія COVID-19, проявляються як поразки, так і приклади справжнього лідерства, зокрема політичного, а разом із ними виникає необхідність переоцінки лідерських якостей, які ми сподіваємося бачити в тих, хто очолюватиме наші спільноти, охоплені численними і взаємопов’язаними гуманітарними, економічними, соціальними, медичними та політичними кризами, у світі після закінчення пандемії, який фундаментально відрізнятиметься від світу, в якому ми жили до неї.
Порівнюючи національні заходи реагування на коронавірусну кризу і стилі лідерства у різних країнах, низка гендерних експертів і спостерігачів відзначили, що емпатія і турбота, проявлена під час кризи жінками-лідерками таких різних країн, як Тайвань, Нова Зеландія і Німеччина, а також кількох держав Північної Європи, є їхньою силою, а не слабкістю. Їхні успіхи в запобіганні найгіршим сценаріям пандемії у своїх країнах вражають ще більше, якщо врахувати, що на початку пандемії лише 10 із 152 обраних голів держав були жінками і, отже, жінки становили лише близько 7% серед усіх світових політичних лідерів. Порівняйте це зі стилем правління груп чоловіків-лідерів у всьому світі, який, мабуть, найяскравіше проявився в Угорщині. Вони використовують кризу задля зміцнення авторитаризму і руйнування поділу гілок влади, шукають винних замість того, щоб забезпечити врівноважене керування кризою. Це лише підтверджує висновки соціологів щодо існування гендерних відмінностей в ефективності лідерських стилів.
У контексті пандемії коронавірусу та інших системних криз деякі корисні риси, які асоціюються з жіночим керівництвом, можуть допомогти у просуванні більш гендерно-чутливих, справедливих і орієнтованих на права людини заходів реагування. Це такі риси, як усвідомлення власних обмежень, мотивація шляхом перетворень, фокус на людях замість самозвеличення, скромність, підкреслення чеснот інших та емпатія замість домінування. Аргументом на користь більш збалансованої представленості жінок на всіх рівнях прийняття рішень повинно бути принаймні розмаїття підходів і досвіду в спільному вирішенні проблем громадської системи охорони здоров’я і безпеки людини. Наприклад, це могло би вплинути на те, як парламенти (у всьому світі вони наразі на 75% складаються з чоловіків) оберігають і захищають права людини і наскільки гендерно-чутливими є схвалювані ними заходи, за впровадженням яких вони мають стежити після COVID-19 і, отже — на сам спосіб, у який ми розбудовуємо краще майбутнє.
У наступних розділах цієї статті детальніше розглядаються гендерно-диференційовані наслідки пандемії коронавірусу та необхідні заходи реагування на неї на основі чимдалі більшої кількості відповідних статей, аналітичних та правозахисних рекомендацій, опублікованих у відповідь на численні глибоко вкорінені системні проблеми, на які світовий загал звернув увагу завдяки пандемії. Наприкінці статті подається стислий прогноз. Зокрема, детальніше проаналізовано:
- Гендерні економічні наслідки під час кризи та відновлення після неї, особливо гендерні моделі зайнятості, перегляд поняття роботи в ключових галузях, гендерні моделі неформальної зайнятості, роль жінок-мігранток і нелегальних працівниць, гендерний вимір глобальних ланцюгів постачання, а також спрямованість і охоплення перших заходів із відновлення національної економіки;
- Переосмислення і вшанування роботи з догляду, такої як оплачуваний медичний і соціальний догляд, неоплачувана робота з догляду, закриття шкіл і наслідки для освіти, а також — хто приймає рішення в галузі охорони здоров’я на глобальному рівні;
- Гендерні наслідки коронавірусу для здоров’я поза власне інфекцією COVID-19 — аналіз пов’язаних із пандемією обмежень сексуального та репродуктивного здоров’я та прав жінок, а також проблеми зі здоров’ям і сексуальні права ЛБГТІ та гендерно-неконформних людей;
- Наслідки для особистої та громадської безпеки, особливо гендерно-обумовлене та домашнє насильство, торгівля людьми, гуманітарні потреби біженців та внутрішньо переміщених осіб, особливо під час пандемії.
Зміст
- Вступ. COVID-19 посилює існуючу системну нерівність
- Феміністичний фокус і жіноче лідерство задля системних змін після закінчення пандемії
- Гендерно-диференційовані економічні наслідки COVID-19 під час та після кризи
- Робота з догляду в центрі уваги
- Наслідки для здоров’я у гендерному розрізі
- Гендерні наслідки в питаннях безпеки і захисту
- Перспективи. Подолання пандемії та підвищення стійкості до надзвичайних ситуацій у майбутньому шляхом захисту прав людини та гендерної рівності, а також зміцнення безпеки людини
III. Гендерно-диференційовані економічні наслідки COVID-19 під час та після кризи
Близько 2,7 мільярдів працівників або 81% робочої сили у всьому світі постраждали від заходів часткового або повного карантину. Світова економіка рухається в напрямку глибокої глобальної рецесії, яка, як передбачається, відрізнятиметься від попередніх і буде значно серйознішою. Чимало гендерно-диференційованих наслідків та несправедливість різкого економічного спаду, спричиненого пандемією COVID-19 на міжнародному, національному та місцевому рівнях, від яких жінки потерпають неспіврозмірно більше, вже стали досить очевидними, як і комплекси взаємопов'язаних дій, необхідних для гендерно-чутливих, заснованих на дотриманні прав людини, справедливих і рівноправних заходів реагування на пандемію та економічного відновлення після неї. Якщо плани та пакети заходів реагування на пандемію та відновлення після неї на національному та міжнародному рівні не враховуватимуть цих гендерних відмінностей та фундаментальних прав людини, включно з гендерно-чутливими та заснованими на дотриманні прав людини заходами економічної та соціальної політики, то ми втратимо здобутки останніх десятиліть у питаннях участі жінок у ринку праці та економічного розширення прав і можливостей жінок, а також подолання та зменшення фемінізації бідності. Це ще більше погіршить існуючу крихкість засобів до існування, оскільки в усьому світі поза межею бідності живуть значно більше жінок, ніж чоловіків, серед них непропорційно велика кількість домогосподарств, очолюваних жінками, особливо самотніми матерями.
A. Гендерна структура зайнятості
На противагу минулим економічним рецесіям, таким як фінансова криза 2008 року, коли роботу втратили більше чоловіків, ніж жінок, через соціальне дистанціювання та заходи з призупинення роботи підприємств, спрямовані на боротьбу з коронавірусом, втрата роботи через пандемію COVID-19 більше торкнулася жінок. В усьому світі на жінок припадає непропорційно велика частка низькооплачуваної роботи у сфері послуг, а також часткової або тимчасової зайнятості. Окрім того, жінки переважають у неформальних трудових відносинах. Чимало таких робочих місць не забезпечують переваг традиційної системи соціального захисту і не передбачають надання пов’язаних із роботою пільг, таких як медичне страхування, оплачувані лікарняні та декретні відпустки, пенсії та компенсації з безробіття, оскільки умовою для отримання усіх цих виплат часто є повна офіційна зайнятість. Така ситуація виникає частіше в країнах з низьким і середнім рівнем доходу громадян, але зачіпає також жінок у країнах із високим рівнем доходу, зокрема країнах Північної Америки та Європи, де зберігається схожа гендерно-диференційована структура зайнятості.
Тоді як жінки представляють менше 40% загальної зайнятості в світі, вони складають 57% ринку неповної зайнятості. Серед тимчасових працівників або працівників разових робіт більшість жінок, чимало яких першими втратять роботу під час пандемії. Жінки також становлять 55% працівників сфери послуг. Низькооплачувані сектори послуг, де переважають жінки — роздрібна торгівля, продовольчі послуги та туризм і готельно-ресторанний бізнес — разом нараховують 800 мільйонів працівниць. Жінки в цих секторах особливо потерпають від скорочення робочих місць та робочого часу через пандемію. У країнах із низьким і середнім рівнем доходу ці найбільш уражені сектори мають високу частку неофіційних працівників з обмеженим доступом до медичних послуг та соціального захисту. У самому лише секторі роздрібної торгівлі у світі постраждали 482 мільйони касирів, власників невеликих крамниць і продавців, багато з яких працюють на підприємствах неключових галузей і потерпають від масового закриття та скорочення зайнятості. Наприклад, у США 77% працівників магазинів одягу та взуття — жінки, більшість із них — кольорові. Сектор готельно-ресторанного обслуговування, де жінки становлять більшість, також сильно постраждав. Він нараховує 144 мільйони працівників у всьому світі. У деяких країнах його спіткало майже повне закриття, а там, де він може продовжувати діяльність, спостерігається різке зниження попиту. Наприклад, у Сполучених Штатах 70% усіх офіціантів — це жінки, з непропорційно великою часткою кольорових жінок.
За даними Міжнародної організації праці (МОП), традиційні обов’язки жінок із догляду є основною причиною такої диференціації за статтю в питанні якості роботи, безпеки роботи та соціальних, медичних та пенсійних виплат. У всьому світі жінки, які мають обов’язки з догляду, імовірніше стають самозайнятими або тимчасовими працівницями, працюють у неформальному секторі економіки, а відтак рідше роблять внески у систему соціального страхування. Матері з дітьми молодше 6 років найбільше страждають від такого «покарання працевлаштуванням».
У багатьох країнах і на багатьох таких роботах диференціація за статтю накладається на диференціацію за расою, освітою чи імміграційним статусом. Низькооплачувані робітники, які працюють покоївками, прислугою, прибиральницями чи продавчинями, часто є найбільш маргіналізованою та вразливою групою. Підлиймо оливи у вогонь: жінки досі заробляють значно менше, виконуючи ту саму роботу, що й чоловіки. В усьому світі гендерний розрив у оплаті праці складає 19%, але в деяких країнах, таких як Пакистан, жінкам платять до 35% менше, ніж чоловікам, за ту саму роботу, незалежно від посадових обов'язків чи рівня оплати праці. Це суттєво підриває здатність працюючих жінок давати раду взаємопов’язаним медичним, соціальним та економічним потрясінням, зокрема тим, що спричинені пандемією COVID-19.
Проілюструвати цей вплив гендеру та інтерсекційності на прибуток та потенційні доходи можуть кілька прикладів. 31 березня активістки руху за права жінок у Сполучених Штатах відзначили «День рівної оплати праці», порахувавши, скільки додаткових днів доведеться попрацювати жінкам цього року, щоб зрівняти свій заробіток із заробітком чоловіків у минулому році. Американським працівницям платять лише 82 центи з кожного долару, який отримують чоловіки, тож білі жінки недоотримують за життя близько $400 тисяч прибутків; темношкірі жінки, латиноамериканки та жінки корінних народів недоотримують більш ніж удвічі більше — до $1 мільйону. Такий гендерний розрив у заробітній платі присутній незалежно від професії та рівня доходів, але ще прикріше порівнювати заробітки матерів та батьків — вони різняться вдвічі, якщо врахувати, що 15 мільйонів домогосподарств США очолюють самотні матері, багато з яких кольорові жінки.
B. Переосмислення роботи в ключових галузях
Тоді як багато жінок втратили роботу в сфері обслуговування або працюють за скороченим графіком через пандемію COVID-19, інші жінки продовжують працювати в тих секторах сфери послуг, які визнані ключовими, як-от продаж продовольчих товарів або охорона здоров’я. У зв’язку з пандемією вони стикаються з вищими виробничими ризиками для здоров’я. Було дивовижно дізнатися, яку роботу вважають критично важливою за цієї кризи, і з соромом визнати, що в нашій економічній системі її важлива суспільна роль зазвичай недооцінюється та недостатньо компенсується низькою заробітною платою і нечисленними соціальними виплатами або навіть їхньою повною відсутністю. Це ганьба для суспільства, що наразі численні громади просять жінок на цих низькооплачуваних роботах у сфері послуг, багато з яких є нелегальними іммігрантками або заробітчанками, прийняти на себе ризики працівниць ключових галузей — годувати людей, піклуватися про хворих і представників вразливих груп та підтримувати простір у чистоті й безпеці. Раніше ті ж самі суспільства і системи відмовляли їм у гідних умовах життя — прожитковому мінімумі, соціальному визнанні та компенсації за добре виконану роботу, але так не повинно бути в постпандемічному майбутньому.
У світі нараховується 136 мільйонів працівників галузі охорони здоров'я та соціальної роботи, включаючи медсестер, лікарів та інших медичних працівників, працівників будинків для літніх людей та соціальних працівників, а також допоміжного персоналу, як-от пралі та прибиральниці, які стикаються з серйозним ризиком заразитися COVID-19 на робочому місці. Приблизно 70% робочих місць у цьому секторі по всьому світу обіймають жінки. У багатьох країнах цей відсоток навіть вищий, наприклад, у Сполучених Штатах, де 78% цього критично важливого сектору становлять жінки, серед яких — непропорційно велика частка афроамериканок (майже 18% працівниць).
Нещодавнє британське дослідження показало, що ризик зараження на роботі в ключових галузях дуже нерівномірно розподілений між чоловіками та жінками. Було встановлено, що з 3,2 мільйона британських працівників на посадах, пов’язаних із підвищеним ризиком зараження (медсестри, аптекарі, лікарі, працівники продовольчих магазинів, працівники в’язниць та поліцейські), 2,5 мільйона або приблизно 77% складають жінки. При цьому майже всі найнижче оплачувані посади, а саме 98%, обіймають жінки.
C. Гендерна структура неформальної зайнятості
Близько 2 мільярдів або 61% населення світу працюють у неформальному секторі економіки як самозайняті працівники з поденною оплатою. Це означає, що на них не поширюються (або поширюються недостатньою мірою) офіційні норми щодо забезпечення соціального захисту, охорони здоров'я та права на гарантовану зайнятість. На них не поширюється дія трудового законодавства, тож багато хто з них стикається з низькою оплатою, експлуатацією та небезпечними умовами праці. Ці несприятливі умови обтяжуються трудовою дискримінацією, сексизмом, расизмом та ксенофобією, з якими стикаються багато неофіційних працівників, непропорційно велику частку серед яких складають жінки, особливо жінки-мігрантки. Серед найвразливіших форм неформальної зайнятості — робота на сімейних підприємствах. В усьому світі жінки складають 63% працівників, які не отримують безпосередньої оплати праці, працюючи в сімейному бізнесі або на сільськогосподарських роботах. У країнах, що розвиваються, 90% загальної кількості робітників та 79% робітників у містах працюють у неформальному секторі. Для жінок у країнах, що розвиваються, неформальний сектор є основним джерелом зайнятості. У деяких регіонах світу, таких як Південна Азія, у неформальному секторі працюють до 95% робітниць, зокрема 80% задіяні в несільськогосподарських видах діяльності. В Африці на південь від Сахари, Латинській Америці та Карибському басейні цей показник становить 74% та 54% відповідно.
Обмежувальні карантинні заходи у межах реагування на пандемію COVID-19 у багатьох країнах, що розвиваються, таких як Індія, Нігерія, Бразилія, В’єтнам, Пакистан або Китай, уже сильно позначилися на житті десятків мільйонів неформальних працівників, серед яких багато жінок та працівників-мігрантів. У самій лише Індії понад 400 мільйонів працівників неформальної економіки, в якій зайнято майже 90% усіх робітників країни, ризикують опинитися у ще більшій бідності. Деякі найжорстокіші та найсуворіші карантинні заходи призвели до справжньої трагедії, коли мільйони людей опинилися в злиднях і безвиході й були змушені повертатися в сільські райони без доходів або альтернативних засобів до існування.
У країнах, що розвиваються, багато працівників неформального сектору, серед яких більшість — це жінки, надають послуги першої необхідності, забезпечуючи безперебійну роботу міських систем постачання продовольства, надання догляду та санітарного забезпечення під час пандемії COVID-19. Жінки в неформальному секторі у країнах Глобального Півдня працюють вуличними продавчинями та продавчинями в супермаркетах, торговцями товарами та послугами, збирачами сміття та хатніми робітницями в несприятливих економічно-соціальних умовах без правового або соціального захисту, а зараз, під час коронавірусної кризи, несуть підвищені особисті ризики за браком або нестачею альтернатив. До пандемії ця група часто була гнаною та недооціненою. Наразі ж правозахисники неформально зайнятих працівників спостерігають, що політики і громадськість у країнах, що розвиваються, почали визнавати, що цілі міські системи могли б обвалитися без послуг неформальних працівників. Внаслідок цього чимало міст на час обов’язкового карантину передбачили виняткові умови для деяких неформально працевлаштованих працівників.
Оскільки багато жінок у неформальному секторі працюють у натуральному сільському господарстві або на сезонних сільськогосподарських роботах — найбільшому секторі для більшості країн, що розвиваються, — їхня подальша неоплачувана чи низькооплачувана робота (часто на сімейному підприємстві) критично важлива для запобігання зростанню ризиків нестачі продовольства внаслідок карантинних заходів, зокрема закриття кордонів. Оскільки існує ризик поширення вірусу в сільські райони, де ще гостріше бракує системи соціальної підтримки та охорони здоров’я, тамтешні жінки та дівчата найімовірніше зіткнуться з подвійним тягарем — підвищенням попиту на неоплачувану роботу жінок із догляду, яка компенсуватиме брак офіційних послуг. Забезпечення продовольчих потреб своїх сімей, громад та країн лягає на них додатковим тягарем.
D. Жінки-мігрантки та нелегальні робітниці
Понад 258 мільйонів робітників-мігрантів живуть і працюють за кордоном, багато з них працюють у неформальному секторі або є нелегальними іммігрантами, які працюють на благо економічного добробуту як країни, у якій проживають, так і рідної — підтримуючи грошовими переказами ще 800 мільйонів членів своїх родин у рідній країні. Лише в 2018 році їхні грошові перекази досягли $529 мільярдів, що більше ніж втричі перевищило річні надходження Офіційної допомоги в цілях розвитку (ОДР). Азія, зокрема Південна Азія, є основним джерелом працівників-мігрантів у всьому світі.
У світі в складі робочої сили жінки-мігрантки переважають над немігрантками і переважно працюють у сферах догляду та послуг у неформальному секторі економіки. За оцінками, 8,5 мільйонів жінок-мігранток, які працюють хатніми робітницями, є однією з найуразливіших груп серед робітників-мігрантів, оскільки мають погані умови праці, тривалий і часто ненормований робочий день, часто — працюють на ненадійних та експлуататорських умовах з обмеженим соціальним захистом або взагалі без нього. Навіть у звичні часи їхні умови роботи вразливі до зловживань, а під час пандемії COVID-19 ризик зловживань посилюється, оскільки вони часто забезпечують догляд на передовій, не маючи відповідного захисту та влади. Жінки-трудові мігрантки також частіше стають здобиччю неетичних посередників, які примусом та обманом працевлаштовують їх на небезпечних чи експлуататорських умовах, а також наражають їх на небезпеку порушення інших прав людини та трудових прав. У найгіршому випадку вони потерпають від сексуальної експлуатації, як, наприклад, на ринках проституції Євросоюзу, де здебільшого присутні жінки-мігрантки з ЄС або з-за його меж, які опинились у цій ситуації насильно або за відсутності економічних альтернатив.
Під час пандемії COVID-19 чимало працівників-мігрантів у країнах свого перебування позбавлені багатьох медичних та соціальних послуг, пов’язаних з COVID-19, а також стикаються із стигмою та дискримінацією, особливо якщо мають нелегальний статус. Багатьом нелегальним працівникам-мігрантам відмовляють у наданні медичної допомоги, багатьох затримують та депортують, тоді як у деяких країнах вони стають цапами-відбувайлами, яких звинувачують у поширенні хвороби. Тисячі людей застрягли в країнах підробітків, не в змозі повернутися додому через закриті кордони, брак грошей або юридичні обмеження, як-от систему трудового покровительства «кафала» у країнах Перської затоки, яка прикріплює працівників-мігрантів до єдиного роботодавця. Інші працівники-мігранти через карантин змушені жити та працювати в тисняві, у небезпечних та антисанітарних умовах, що підвищує ризик зараження. Водночас багато робітників-мігрантів, які працюють у сферах сільського господарства чи охорони здоров’я та соціальної допомоги, які вважаються ключовими під час пандемії, продовжують виготовляли товари першої необхідності або надавати послуги першої необхідності, але не мають належних гарантій для свого здоров’я та добробуту.
Становище трудових мігрантів та нелегальних робітників у Сполучених Штатах привертає увагу до глибинних суспільних проблем під час коронавірусної кризи — навіть у заможних промислово розвинених країнах, що й казати про значно тяжчі наслідки для багатьох країн, що розвиваються. За оцінками, у США проживає 8 мільйонів нелегальних робітників, багато з яких працюють офіціантами або кухарями, прибиральниками, працівниками соціальної служби або галузі охорони здоров’я, на сільськогосподарських роботах — у галузях, які найбільше постраждали від пандемії, та в секторах, де їхній трудовий внесок під час кризи є ключовим. Більше половини з них не мають медичного страхування попри те, що вони прожили в Сполучених Штатах понад десятиліття. Навіть у часи пандемії їх супроводжує страх застосування до них імміграційного законодавства. Єдине, що зобов’язалася зробити Імміграційна і митна поліція США (ICE), яка не ввела мораторій на поліцейські операції під час коронавірусної кризи — утриматися від затримки нелегальних іммігрантів поблизу або всередині медичних закладів. За припущеннями, під час пандемії COVID-19 продовжуватимуть працювати від 2 до 3 мільйонів мігрантів-працівників сільськогосподарської галузі, приблизно 900 000 серед яких — жінки. Адміністрація Трампа оголосила робітників, які залучені до продовольчого та сільськогосподарського сектору, «працівниками ключових галузей», але залишила їх практично незахищеними та позбавленими елементарного захисту праці, незважаючи на їхню вразливість до серйозних професійних ризиків, включаючи пестициди, що сильно шкодять здоров’ю та життю сільськогосподарських працівників, особливо жінок. У Сполучених Штатах ухвалили законопроєкт про виділення $2,1 трильйона на відновлення економіки, однак він прямо виключає нелегальних працівників та їхні родини, наприклад, у питанні отримання допомоги з безробіття. Навіть легальні іммігранти, які працюють у США, можуть бути оштрафовані за використання державних виплат, якщо пізніше спробують подати заявку на отримання грін-карти. Це може негативно вплинути на багатьох працівників-іммігрантів, які звертаються за пільгами, на які мають право, наприклад, талонами на їжу або послугами державних та місцевих служб допомоги.
Тож глобальні міграційні мережі та правозахисники працівників-мігрантів підкреслюють, що заради захисту життя працівників-мігрантів держслужбовці мають взяти на себе ключову роль у недопущенні дискримінації та забезпеченні рівноправного ставлення до всіх людей, незалежно від їхнього міграційного статусу та стану документів. Вони закликають уряди та роботодавців відстоювати права робітників-мігрантів та нелегальних робітників. Вони вимагають зробити легалізацію статусу мігрантів та працівників-мігрантів невід'ємною складовою реагування на кризу, зосередившись на інклюзивних гендерно-чутливих підходах, що ґрунтуються на правах людини. Заходи задля пом’якшення соціальних і економічних наслідків кризи повинні повною мірою, без дискримінації, включати мігрантів та біженців, зокрема тих, хто працює в секторі неформальної економіки, та повністю залучати жінок-мігранток, які виконують хатню роботу та роботу з догляду. Ці заходи можуть включати сприяння виплаті заробітної плати, страхування та соціальний захист; заходи щодо запобігання банкрутства та втрати робочого місця; виплати робітникам, пов’язані з кризовими ситуаціями, та допомогу з безробіття; відтермінування сплати податків, орендної плати, іпотеки та інших фінансових зобов’язань; поновлення угод та віз для працівників-мігрантів. Низка країн вже зробила перші кроки в цьому напрямку. Наприклад, Португалія тимчасово надала деяким нелегальним особам без належних документів доступ до державних послуг та соціальних виплат на тому ж рівні, що їх отримують громадяни. Багатьом іншим країнам варто наслідувати цей приклад, і такі заходи повинні стати безстроковими.
E. Становище жінок-працівниць у глобальних ланцюгах постачання
Пандемія COVID-19 перешкоджає діяльності глобальних ринків і торгівлі та перериває ланцюги постачання в усьому світі. Також вона демонструє, що деякі існуючі схеми світової торгівлі засновані на важкій праці найбідніших робітників, і особливо — жінок-працівниць, багато з яких є мігрантками та працюють у неформальному секторі. Міжнародні торговельні угоди чинять тиск на країни, що розвиваються, щоб ті знижували податкові ставки, боролися з використанням дешевої робочої сили та урізанням виробничих витрат, а також обмежували негативні екологічні та соціальні наслідки глобальних змагань між країнами за зниження соціальних норм. З цих структур мають зиск головним чином нечисленні великі транснаціональні корпорації, які обирають найвигідніші юрисдикції, та корумповані, зі зв’язками, політичні та економічні еліти країн, що розвиваються. Однак шкодить така ситуація багатьом, у тому числі довкіллю. За даними Міжнародної конфедерації профспілок (МКП), вражаюча кількість (94%) співробітників п'ятдесяти найбільших транснаціональних корпорацій світу забезпечують глобальні ланцюги постачання. Захисники прав працівників, які здійснюють моніторинг впливу пандемії, стурбовані тим, що десятки мільйонів працівників глобальних ланцюгів постачання можуть втратити роботу без отримання жодної компенсації або з мінімальною компенсацією. У країнах із низьким рівнем доходу працює понад 150 мільйонів робітників, які виробляють товари на експорт до промислово розвинених країн Півночі, а ще десятки мільйонів робочих місць належать транснаціональним корпораціям заможних країн. Близько 50 мільйонів цих робітників, переважно жінок, які часто є головними годувальницями своїх сімей, зосереджені в таких галузях, як одяг, текстиль та взуття. Жінки переважають і в інших галузях глобальних ланцюгів постачання, таких як глобальна торгівля квітами. Чимало квіткових ферм розташовані в Східній та Південній Африці. У самій лише Кенії десятки тисяч збирачів квітів (майже виключно жінок, які займаються випадковими низькооплачуваними роботами без жодних гарантій) відправили додому, оскільки попит на свіжі зрізані квіти впав через коронавірусну кризу. Мало хто з робітників, які знаходяться у витоків світових ланцюгів постачання заробляє достатньо для того, щоб робити заощадження, і чимало хто вже потрапив у боргову пастку. Це свідчить як про нестійкість нашої системи ланцюгів постачання, так і про необхідність глобальної солідарності та підтримки.
Розглянемо вплив пандемії COVID-19 на робітників швейної промисловості, близько 90% яких складають жінки, які часто приїжджають із сільської місцевості, не маючи великого вибору в питанні працевлаштування, і які зараз зіткнулися із злиднями. Мільйони цих працівників у Бангладеш, Шрі-Ланці та інших країнах були негайно звільнені або відправлені в неоплачувану відпустку без вихідної допомоги, навіть у тих країнах, де вона передбачена законодавчо, як-от у Бангладеш чи Камбоджі. Так сталося тому, що багато великих брендів скасували свої замовлення на закупки або відмовились сприяти пом’якшенню наслідків для постраждалих працівників. При цьому чимало таких брендів заявляють про свою політику «відповідального виходу». Якщо західні бренди та компанії роздрібної торгівлі не вчинять по совісті (як це зробили деякі з них), погодившись принаймні оплатити замовлення, які вже перебувають у процесі виробництва на фабриках, швейні працівники залишаться в злиденному становищі без плану Б. Так сталося, тому що в переважній більшості країн-виробників одягу відсутні або недостатні механізми соціального захисту, такі як медичне страхування, страхування на випадок безробіття або гарантована виплата коштів на випадок неплатоспроможності, причиною чого принаймні частково є десятиліття тиску на ціни на одяг. Нещодавно тисячі нужденних швейних робітників у Бангладеш, переважно жінки, вийшли на вуличні протести, вимагаючи оплати за вже виконану роботу.
У світлі пандемії COVID-19 активісти із захисту прав трудящих закликають виробників, постачальників послуг, бренди та компанії роздрібної торгівлі співпрацювати з урядами країн, що розвиваються, де проживають працівники глобальних ланцюгів постачання, над усуненням цих недоліків шляхом створення та вдосконалення національних схем соціального захисту. Якщо корпоративна соціальна відповідальність — це щось більше за модне слівце, то потрібно перезапускати глобальні ланцюги постачання на основі реформованої моделі ціноутворення. Вона повинна передбачати гендерно-рівну виплату прожиткових мінімумів, а також гендерно-чутливі соціальні виплати. Безпека працівників повинна стати зобов’язанням уряду. Розвинені країни експорту повинні посилити юридичну відповідальність транснаціональних корпорацій щодо захисту та дотримання прав усіх працівників глобальних ланцюгів постачання.
F. Заходи з відновлення економіки
В усьому світі відбувається різке скорочення робочих місць та закриття бізнесів, а втрата засобів до існування та зростання бідності спостерігаються навіть у промислово розвинених країнах. У самих лише Сполучених Штатах протягом чотирьох тижнів 22 мільйони людей стали на облік як безробітні, а продовольчі банки, які забезпечують вразливі категорії населення їжею, не в змозі впоратися з браком продовольства. Однак у країнах, що розвиваються, особливо в найбідніших і найнестабільніших, які потерпають від конфліктів і мають великі борги, ще гостріше відчувається втрата досягнень розвитку та тривале соціально-економічне спустошення. Чимало країн, що розвиваються, вже зазнали кількох хвиль фіскальних і структурних перетворень внаслідок реформ, які обмежили трудові права, послабили схеми соціального захисту та дестабілізували робочі механізми. Це робить десятки мільйонів мешканців цих країн — особливо жінок, велика частка яких працює в неформальному секторі та сфері послуг — більш вразливими до економічних наслідків пандемії.
Тоді як 168 країн у тій чи інший формі ухвалили пакет фіскальної допомоги для подолання наслідків пандемії коронавірусу у розмірі понад $5 трильйонів, у переважній більшості країн, що розвиваються, ці заходи реагування надзвичайно мізерні. Наприклад, найменш розвинена країна, така як Замбія, спроможна виділити на підтримку економіки лише 0,01% свого (значно нижчого) ВВП, тоді як Швеція готова виділити з цією ж метою 9,2% свого (значно вищого) ВВП. Багатьом країнам Глобального Півдня бракує бюджетної гнучкості, щоб взагалі адекватно зреагувати на цю надзвичайну ситуацію.
Саме тому як акт моральності, справедливості, людяності, глобальної солідарності та гендерної чутливості потрібне повне та всеосяжне скасування боргу, а не лише тимчасове списання заборгованості, а також суттєве і стійке збільшення Офіційної допомоги в цілях розвитку (ОДР) країнам, що розвиваються, у розмірі щонайменше додаткових $100 мільярдів. Це слугуватиме інтересам «розумного егоїзму» заможніших країн. Під час пандемії, яка накладається на інші гуманітарні та екологічні кризи, ніхто в нашому глобалізованому світі не зможе убезпечитися від вірусу і процвітати, допоки всі не будуть у безпеці.
Оскільки так багато країн розробляють заходи економічно-соціального реагування на поширення коронавірусу, вкрай важливо, щоб ці заходи з відновлення включали ширшу гендерну оцінку та оцінку прав людини, хоча наразі бракує свідчень такої систематичної роботи. Така оцінка послужила б основою для розробки та впровадження гендерно-чутливої та орієнтованої на права людини політики та заходів з відновлення, які не лише зосереджені на негайному наданні підтримки та допомоги, але й спрямовані на вирішення глибинної структурної гендерної нерівності в економічній системі, не сприяють наявній і не створюють нової. Потрібно зосередити основну увагу на тих системах соціального захисту, чию неспроможність виявила глобальна пандемія COVID-19 навіть у розвинених країнах, оскільки вони значною мірою ігнорують економічну діяльність багатьох жінок, які мають часткову зайнятість, працюють на неповну ставку, у неформальному секторі або на умовах трудового договору, який працедавець може розірвати в односторонньому порядку. Для усунення існуючих недоліків, ускладнених наслідками коронавірусної кризи буде потрібний як збір даних із розбивкою за статтю (доповнений іншими показниками, такими як вік, раса чи етнічна приналежність, для кращого розуміння того, як гендер перетинається з іншими чинниками), так і цілеспрямоване таргетування на жінок (у тих галузях, де переважає економічна участь жінок).
Орієнтація на гендерну чутливість та інтеграцію прав людини в економічну і соціальну політику та плани на глобальному та національному рівнях також включатиме висновки, зроблені внаслідок епідемії Еболи, під час якої часто бракувало гендерних планів відновлення та аналізу. Наприклад, в основоположному звіті Світового банку про економічний вплив Еболи не було ані слова про гендерні економічні наслідки епідемії. Внаслідок цього після спалаху хвороби доходи чоловіків повернулися до попереднього рівня набагато швидше, ніж доходи жінок — при цьому багатьом жінкам так і не вдалося повністю відновитися економічно. Досвід ефективної роботи неурядової організації під час відновлення після Еболи в Сьєрра-Леоне також показав, що результати відновлення були найкращими тоді, коли заходи реагування не обирали між вирішенням негайних потреб або структурної нерівності, а займалися обома проблемами. Останнє також підкреслює важливість залучення організацій громадянського суспільства, зокрема жіночих організацій, безпосередньо до здійснення заходів реагування з подолання пандемії COVID-19 та відновлення після кризи.
Загалом фіскальна та економічна реакція на пандемію повинна запустити давно назрілі структурні реформи задля справедливого перерозподілу у багатьох країнах, зокрема прогресивні податкові реформи, такі як впровадження податку на багатство, щоб заможні особи та корпорації сплачували податки пропорційно до своїх статків. Держави також повинні зменшити та перенаправити військові витрати, адже вони закладені у бюджет на 2020 рік у більш як 130 країнах. Перша десятка країн запланувала на саму лише оборону загальну суму $1,4 трильйонів. У постпандемічному світі військова міць та оборона є менш важливими, ніж інвестування в загальну безпеку та охорону людини: потрібно перенаправити державні кошти на забезпечення базових послуг та створення стійкої довготермінової зайнятості та більш «зеленої» економіки. У листі до урядів та фінансових установ Незалежний експерт ООН з питань зовнішнього боргу, інших фінансових зобов’язань та прав людини застеріг, що під час пандемії замість дотримання граничного обсягу державного боргу або обмежень суми боргу (зокрема це привід для багатих країн не підтримувати регіональні та міжнародні солідарні заходи з відновлення після пандемії), держави повинні різко збільшити витрати, спрямовані на боротьбу з нерівністю та бідністю, викликаними кризою COVID-19, та на вирішення проблем, що лежать в основі структурної нерівності. Експерт попросив їх гарантувати, щоб будь-яка допомога корпораціям, банкам чи інвесторам супроводжувалася суворим дотриманням прав людини і соціальних умов та підзвітністю.
Детальний аналіз 418 окремих програм соціального захисту та зайнятості, які 106 країн запровадили на початку квітня, показує, що 241 захід було спрямовано на соціальну допомогу — грошові перекази, виплати на дитину, талони на їжу та інші потреби, шкільне харчування або соціальні пенсії, за якими послідували 116 програм соціального страхування — оплачувана лікарняна відпустка або допомога з безробіття, та 61 програма втручання у ринок праці на рівні пропозиції — субсидіювання зайнятості, компенсаційні виплати за скорочення годин роботи або навчання. У цілому заходи соціальної допомоги нині охоплюють 593 мільйони людей. Найбільший внесок наразі зробила Індія, яка намагається надати соціальну підтримку 440 мільйонам людей.
Такі заходи соціальної підтримки, як талони на їжу або прямі грошові перекази, можуть бути одним із найкращих шляхів оперативного реагування під час пандемії, метою якого є полегшення економічно-соціального тягаря жінок та їхніх сімей. Ці заходи повинні за можливості спиратися на існуючі програми або розширювати їх, а також використовувати інші моделі надання допомоги, такі як мобільний банкінг, зважаючи на той факт, що менше жінок мають банківські рахунки або доступ до кредитів. Однак такі заходи соціальної підтримки не вирішують питання майбутньої стійкості до потрясінь у сфері здоров'я та економіки так, як це зробило б розширення схем соціального захисту — наприклад, шляхом охоплення працівників із частковою, тимчасовою та неформальною зайнятістю, де переважають жінки.
Що стосується соціального страхування, то у пакетах економічної допомоги під час коронавірусу найчастіше застосованим заходом є оплачувана лікарняна відпустка, зокрема в таких країнах, як Алжир, Сальвадор, Фінляндія та Ліван. Однак Міжнародна конфедерація профспілок (МКП) виявила, що навіть за умови збільшення таких заходів безкоштовна медична допомога досі доступна лише в половині проаналізованих країн, при цьому більші кошти в пакетах допомоги витрачаються на фінансову допомогу підприємствам, ніж на надання лікарняних відпусток усім працівникам. Пільги з безробіття також широко застосовуються, наприклад, у Румунії, Росії та Південній Африці. Втім, незрозуміло, що відбувається в межах цієї схеми соціального захисту — значне збільшення тривалості або розміру допомоги з безробіття для працівників, на яких вона поширювалося і раніше, чи охоплення нових груп безробітних, таких як самозайняті, працівники з частковою зайнятістю або працівники неформального сектору, де зосереджена жіноча праця. Щоб стати гендерно-чутливою, допомога з безробіття має особливо охопити ті найбільш постраждалі від кризи COVID-19 сфери, в яких жінки широко представлені або навіть переважають, як-от викладання, соціальна допомога, туризм, готельно-ресторанний бізнес та роздрібна торгівля.
Державне регулювання ринку праці є ще одним засадничим напрямком підтримки, яку уряди повинні надавати з урахуванням гендерної чутливості. Щоб врахувати реальність жінок-працівниць у багатьох країнах, потрібно поширити дію субсидій на заробітну плату, які складають найбільшу частку заходів із відновлення економіки, проаналізованих у 168 країнах, на працівників неформального сектору (як, наприклад, вчинили Таїланд та Перу), включно з заходами, які охоплюють конкретно хатніх робітників.
Діаграма 1: Типи розподілу 418 програм соціального захисту та зайнятості у 106 країнах. Дані Всесвітнього банку/Міжнародної організації праці
Насамкінець, фінансова підтримка бізнесу повинна враховувати, що підприємства, очолювані жінками, домінують у категоріях мікро- та малих підприємств, які є стрижнем економічного відновлення більшості країн, але не матимуть зиску від антикризових заходів, орієнтованих на великий бізнес, і в багатьох країнах мають труднощі з доступом до кредитів, не кажучи вже про доступні ставки та сприятливі умови. Відтак, щоб бути гендерно-чутливими у своїх заходах із реагування в бізнес-секторі, урядовим програмам потрібно зосередитись на наданні субсидованих і національних позик, відтермінуванні сплати податків та звільненні від сплати податків бізнесів та підприємств у секторах, де працюють переважно жінки, зокрема тих, які займаються наданням догляду, соціальних послуг або дрібною торгівлею. Аби гроші на відновлення та відповідна інформація досягли жінок, потрібно в якості отримувачів коштів і посередників з надання інформації та отримання коштів залучати жіночі мережі, жіночі групи громадянського суспільства або групи мікрофінансування та спільних заощаджень.
IV. Робота з догляду в центрі уваги
Хоч як би там було, пандемія COVID-19 та її глобальні наслідки зірвали плащ-невидимку з роботи з догляду — як оплачуваної, так і неоплачуваної — і привернули увагу до її важливості для виживання економіки, суспільства та сім’ї, підкресливши непропорційно великий внесок жінок і ризики, на які вони наражаються. Пандемія також показує, як економічний клас, раса, правовий статус та місце проживання пов’язані з гендером, і як цей зв’язок виливається в економічне та соціальне недооцінення роботи з догляду, яка часто компенсується лише на рівні мінімальної заробітної плати, відтак послуги, які забезпечують добробут суспільства в цілому, є значною мірою низькооплачуваними. Не випадково наші суспільства регулярно віддавали виконання необхідної роботи з догляду за нашими дітьми, хворими, людьми з інвалідністю та літніми людьми здебільшого жінкам — особливо тим, які самі соціально, економічно та політично маргіналізовані та вразливі, як-от кольорові жінки, трудові мігрантки або жінки з невизначеним імміграційним статусом. Таким чином, економіко-соціальне відновлення після пандемії COVID-19 має ґрунтуватися на адекватній оцінці та співрозмірному політично-соціальному визнанні оплачуваної та неоплачуваної роботи з догляду в наших системах соціального захисту, охорони здоров’я, пенсійній та освітній системі, та зосередитись на відповідних необхідних реформах.
A. Оплачувана робота з догляду в сфері охорони здоров’я та соціальній сфері
Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), саме жінки складають 70% із понад 136 мільйонів працівників секторів охорони здоров’я та соціального захисту в усьому світі — почасти внаслідок культурних та соціальних стереотипів та обмежених кар’єрних можливостей і обумовленого ними гендерного розподілу професій, — заробляючи в середньому на 11% менше, ніж чоловіки за ту саму роботу. Тоді як в усіх регіонах світу лікарів-чоловіків більше, ніж жінок, серед медичних сестер, акушерів та медико-санітарних працівників співвідношення жінок і чоловіків діаметрально протилежне. Це також ілюструє існуючі системні гендерні упередження, дискримінацію та нерівність у глобальній галузі охорони здоров’я, де жінки-медичні працівниці працюють переважно на нижчих посадах (жінки обіймають лише 25% керівних посад у галузі охорони здоров’я), отримують нижчу зарплату, часто виконують неоплачувану роботу і стикаються з суворими реаліями — гендерними упередженнями та домаганнями.
Діаграма 2: Розподіл лікарів та сестринського персоналу за гендером у регіонах світу
Окрім того, жінки становлять більшість обслуговуючого персоналу в закладах охорони здоров’я та соціального догляду, таких як будинки для літніх людей, — вони прибирають, роздають їжу та займаються пранням. Низькооплачувана робота жінок у багатьох країнах світу — це переважно робота хатньої працівниці-доглядальниці, наприклад, за літніми людьми та людьми з інвалідністю. Жінки, які працюють у цих галузях, часто не мають доступу до медичного страхування або соціального захисту, наприклад, оплачуваного лікарняного чи відпустки. Це типово для багатьох жінок-трудових мігранток, а саме численних доглядальниць із Польщі, які працюють у сім’ях у Німеччині. Це також стосується 86% доглядальниць у США, серед яких 59% складають афроамериканки та латиноамериканки. Отже, розрив у заробітній платі за роботу з догляду в сфері охорони здоров’я і соціальній сфері, з яким стикаються жінки, демонструє перетин гендеру, раси, етнічної приналежності, імміграційного статусу та географії.
Внаслідок такого гендерного розподілу та відповідної соціально-економічної нерівності, жінки в секторі охорони здоров’я та соціальної допомоги, а відтак непропорційно велика частка кольорових жінок та мігранток, працюють на передовій, піклуючись про пацієнтів із COVID-19 і запобігаючи поширенню інфекцій у громаді. У китайській провінції Хубей близько 90% медичних працівників, які борються з коронавірусом, — це жінки. На початку квітня у Сполучених Штатах — глобальному епіцентрі пандемії — відсоток медичних працівників-жінок становив близько 78%.
Жінки наражаються на підвищений ризик контакту з вірусом та інфікування у зв’язку з роботою, яку переважно виконують працівниці охорони здоров’я та соціальні працівниці і яка передбачає більш інтимний і безпосередній фізичний контакт із тими, кого вони доглядають як спеціалісти із забору крові чи помічниці в будинках для літніх людей, причому невипадково вони є найнижче оплачуваним персоналом у галузі охорони здоров’я. Ситуація погіршується тим, що засоби індивідуального захисту (ЗІЗ), такі як хірургічні халати, рукавички та маски, забезпечуються в недостатній кількості багатьом медичним та соціальним працівникам, особливо тим, хто знаходиться на нижчих посадах у галузі охорони здоров’я і соціальної допомоги. Крім того, халати, маски та захисні екрани для обличчя часто мають чоловічий «розмір за замовчуванням» і, отже, не підходять багатьом жінкам. Якщо поглянути на кількість медичних працівників, інфікованих COVID-19 в Іспанії та Італії, двох найбільше уражених європейських країнах, з урахуванням гендерної диференціації, це підтвердить небезпечне становище жінок-медпрацівниць. В Італії наприкінці березня серед інфікованих медичних працівників 66% складали жінки, тоді як в Іспанії їхня кількість була навіть вищою і становила 72%.
Оскільки жінки-працівниці медичних і соціальних служб уже стикаються з вищим рівнем інфікування і, відтак, загрозою їхньому фізичному благополуччю, робота на передовій боротьби з коронавірусом також виявила, наскільки мало уваги приділяється не те що психосоціальним, а навіть санітарним потребам цих працівниць. З Китаю надходять повідомлення про те, що жіночий середній медперсонал не отримав засобів жіночої гігієни (прокладок і тампонів) у складі ЗІЗ, хоча ООН Жінки та інші організації наголошують на тому, що забезпечення предметами особистої гігієни є ключовим для здоров’я та гідності медичних працівниць, а також жінок та дівчат, які перебувають на карантині для запобігання, обстеження та лікування інфекції. Деякі перші дослідження також виявили особливо високий рівень депресії, тривоги, безсоння та стресу у медсестер і медичних працівниць, які мають справу з COVID-19 у Китаї. Деякі дослідники пояснюють це тим, що жінки схильні до емпатії більше, ніж чоловіки. За минулі тижні суттєво зросла кількість користувачів онлайн-додатками для підтримання психічного здоров’я, такими як Headspace або Talkspace, які допомагають користувачам зв’язатися з ліцензованими психотерапевтами.
Попередні дані вказують на те, що такий приріст користувачів відбувся в основному за рахунок фахівчинь у галузі охорони здоров’я, які прямо вказують причиною звернення по допомогу стрес, викликаний роботою зі стримування пандемії. До фізичного навантаження додається психосоціальне, оскільки від жінок, зайнятих у сфері охорони здоров’я і соціального забезпечення, також очікують високого рівня емоційної праці в якості медсестер і психологів-консультантів. Окрім того, суспільство очікує і наполягає на тому, що для жінок більш «природно» не тільки займатися доглядом, надавати емоційну підтримку і бути багатозадачними на оплачуваній роботі, а й дбати про здоров’я усієї родини. Таким чином, багато фахівчинь у галузі охорони здоров’я та соціального забезпечення виконують подвійну роботу з догляду: часто низькооплачувану на роботі і повністю безоплатну вдома.
B. Неоплачувана робота з догляду
Ще до пандемії COVID-19 жінки та дівчата в усьому світі звично виконували більшу частину неоплачуваної роботи з догляду за хворими, економічна вартість якої, за оцінками ООН Жінки, становить $11 трильйонів і без якої суспільства і глобальна економічна система не могли б існувати. За даними Міжнародної організації праці (МОП), жінки виконують майже втричі більше неоплачуваної роботи з догляду, ніж чоловіки, або 76,2% загальної кількості годин роботи з догляду, що в деяких регіонах, таких як Азійсько-Тихоокеанський, сягає 80%. Хоча в деяких країнах за останні 20 років внесок чоловіків у неоплачувану працю з догляду виріс, темпи покращення ситуації вкрай повільні, а сімейна модель із «чоловіком-годувальником», як і раніше, глибоко вкорінена в суспільстві. Це є результатом усталених соціокультурних ролей і норм, а також визнанням привілейованого становища чоловіків у багатьох країнах, що часто поєднується з такими практичними аспектами, як більша гнучкість у виборі роботи і вищі матеріальні потреби, тоді як жінки переважають у роботі неформального сектору, роботі з частковою зайнятістю і низькою оплатою праці. Втім, дослідження показують, що навіть коли жінка заробляє більше за чоловіка або коли той безробітний, вона продовжує виконувати більшу частину хатньої роботи. Експерти підрахували, що за нинішніх темпів покращення ситуації потрібно 210 років, щоб ліквідувати гендерний розрив у неоплачуваній роботі з догляду.
Неоплачувані та недооцінені потреби в догляді з настанням пандемії зростають у геометричній прогресії, а разом із тим зростає і небезпека зараження вірусом у сім’ях. Оскільки школи і дитячі садки переважно закриті, відповідальність за догляд за дітьми вдома, як і раніше, лягає головним чином на жінок; зі збільшенням кількості людей, вимушених залишатися вдома, зростає попит на хатню роботу; і жінки, які традиційно доглядають літніх і хворих людей у родинах, особливо затребувані у періоди, коли державні служби охорони здоров’я і соціального забезпечення перевантажені і виникає ще більша потреба в роботі з догляду на дому. Догляд за хворими членами сім’ї на дому підвищує, зокрема, ризики для здоров’я жінок як основних доглядальниць, у першу чергу в країнах, що розвиваються і мають слабкі системи охорони здоров’я. Таким був досвід епідемії вірусу Ебола в Західній Африці, де жінки не лише доглядали за хворими на дому, але й традиційно готували тіла до поховання. Дослідження показали, що у випадку Еболи, наприклад, рівень передачі вірусу в домогосподарствах був вищим, ніж у лікарнях. Досі не ясно, якою мірою після пандемії COVID-19 сім’ї та громади покладатимуться на жінок як на медико-санітарних працівників, які здійснюють неоплачувану працю з догляду за хворими, оскільки наразі невідомі довгострокові потреби громад і окремих осіб, які пережили коронавірус. Якщо орієнтуватися на епідемію вірусу Зіка, то в майбутньому ці потреби можуть бути величезними. Після спалаху епідемії Зіка рутинні заходи боротьби з переносниками інфекції в громадах виконують переважно жінки; окрім того, чимало жінок не змогли повернутися на оплачувану роботу і замість цього, за відсутності систем державної підтримки, доглядають дітей, народжених з вродженим синдромом Зіка.
Ніщо так не ілюструє заклик передусім до жінок збільшувати навантаження неоплачуваної роботи з догляду не лише вдома, але й на користь ширшої спільноти під час пандемії, ніж нещодавній сплеск пошиття захисних масок удома, коли брак фабричних масок у багатьох країнах (як серед оплачуваних доглядальників, так і серед неоплачуваних у сім’ях, а також серед широкого населення — заради дотримання соціальної дистанції) призвів до заклику спільноти солідаризуватися. У відповідь на цей заклик головним чином жінки схилилися над швейними машинками або взялися шити маски вручну вдома або навіть у таборах для біженців, щоб безкоштовно пошити їх для своїх родин або медсестер. Це чудовий прояв соціальної підтримки, однак він знову ж таки ґрунтується на тому, що робота головним чином жінок компенсує брак підготовки і забезпечення з боку влади, а існуючий психічний і фізичний тягар догляду і стресу під час кризи навіть зростає, оскільки багато жінок почуваються зобов’язаними зробити свій внесок.
Дедалі більший тягар роботи з догляду під час епідемії коронавірусу особливо важкий для працівниць формального сектору економіки з дітьми, які намагаються поєднати догляд за дітьми, літніми людьми, домашнє навчання дітей та хатню роботу. Це відбувається навіть попри те, що дедалі більше батьків, хоча далеко не всі, «збільшують» свій неоплачуваний внесок із догляду (отримуючи похвалу і визнання за те, що має бути звичною справою в сім’ї), залишаючись удома і працюючи дистанційно. Домогосподарствам, очолюваним жінками, які особливо вразливі під час пандемії, украй важко впоратися із зростанням потреб у догляді. У Великій Британії чверть усіх сімей очолюється одним із батьків, понад 90% з яких становлять жінки. Наприклад, у Сполучених Штатах 41% матерів є єдиними або основними годувальницями у своїх сім’ях, попри те, що заробляють лише 69% доходів годувальників-чоловіків.
Тому заходи уряду в рамках пакетів підтримки і стимулювання повинні включати заходи соціального захисту, які відображають і визнають непропорційно значний внесок жінок в економіку охорони здоров’я, а саме — доступне медичне страхування з пільгами, термінову грошову допомогу, оплачувану лікарняну відпустку і відпустку з догляду за членами родини для тих, хто не може ходити на роботу, оскільки доглядає за дітьми або літніми людьми вдома. Водночас послання уряду, офіційні повідомлення та стратегії зменшення ризиків мають активно сприяти гендерній рівності в розподілі роботи з догляду, пов’язаної з виживанням в умовах нинішньої кризи на рівні окремих осіб і домогосподарств. Тільки тоді криза зможе також стати можливістю для прискорення підриву усталених соціальних норм і практик, які призвели до нинішнього нерівномірного розподілу неоплачуваної роботи з догляду у домогосподарствах, сім’ях і громадах.
C. Система управління та прийняття рішень у сфері охорони здоров’я
Тоді як жінки беруть на себе основний удар роботи у сфері охорони здоров’я та соціального забезпечення і наражаються на більші ризики, чоловіки приймають глобальні рішення у сфері охорони здоров’я: вони очолюють 69% міжнародних організацій у галузі охорони здоров’я, складають 80% голів рад правління. Лише 20% міжнародних організацій у галузі охорони здоров’я мають гендерно збалансовані ради правління, і лише 25% із них мають гендерний паритет на рівні вищого керівництва.
Така ситуація панує попри досвід минулих надзвичайних ситуацій у галузі охорони здоров’я, таких як епідемії Ебола або Зіка, які показали, що без врахування жіночих голосів, досвіду та гендерної експертизи ефективність медичної допомоги в цілому була низькою, а особливі медичні потреби жінок та дівчат були переважно незадоволені.
На жаль, така тенденція гендерної сліпоти у системі управління в галузі охорони здоров’я також зберігається в різних оперативних групах і агенціях, які відповідальні за реагування на пандемію коронавірусу на національному та міжнародному рівнях, де жінки великою мірою недопредставлені, а фахівців із гендерних питань практично немає. У Комітеті ВООЗ з надзвичайних ситуацій у зв’язку з пандемією COVID-19 присутні лише 20% жінок, незважаючи на нещодавно прийняте рішення самого Виконавчого комітету ВООЗ щодо зміцнення готовності до надзвичайних ситуацій в галузі охорони здоров’я, яке закликає держав-членів «вжити заходів для залучення жінок на всіх етапах процесу забезпечення готовності до надзвичайних ситуацій, зокрема до процесу прийняття рішень, і врахувати гендерний вимір при плануванні підготовки реагування на надзвичайні ситуації». Це повідомлення ще не досягло багатьох країн. Візьмемо, наприклад, Сполучені Штати: навіть після другого раунду реструктуризації жінки складають лише 10% членів Цільової групи протидії коронавірусу. Спочатку група складалася лише з самих чоловіків, що викликало критику такого чоловікоцентричного реагування. Група реагування на пандемію COVID-19 під керівництвом британського прем'єр-міністра Бориса Джонсона так само складається лише з чоловіків.
Пов’язаний із цим брак врахування жіночих голосів і досвіду, а також брак гендерної експертизи в питаннях реагування на спалах захворювання та відновлення після пандемії є тривожним сигналом. У майбутньому всі заходи з планування реагування та прийняття рішень, пов’язані з пандемією COVID-19, мають бути інклюзивними і не лише рівноправно представляти чоловіків і жінок, але й приділяти першочергову увагу расовому та етнічному розмаїттю. Для забезпечення готовності до надзвичайних ситуацій та стійкості до чинної і майбутніх надзвичайних ситуацій і стихійних лих, наприклад, в галузі охорони здоров’я або клімату, необхідно залучати гендерно-чутливий і інтерсекційний аналіз і методи до питань охорони здоров’я, кризової економіки, технологій та інформування про ризики.
D. Закриття шкіл та його наслідки для освітньої системи
За даними ЮНЕСКО, на початку квітня пандемія COVID-19 призвела до закриття шкіл у 192 країнах. Наразі 91% учнів (або 1,57 мільярда дітей і підлітків) в цілому світі перебувають вдома, що, ймовірно, призведе до подальшого збільшення вже існуючого розриву в навчанні між багатими і бідними, як між країнами з високим і низьким рівнем доходу, так і всередині країн між регіонами, громадами та районами з високим і низьким рівнем доходу.
Тоді як закриття шкіл порушило навчальний процес дітей в цілому, особливо дітей із неблагополучних країн і громад, ЮНЕСКО та інші експерти застерігають, що ймовірно для дівчат закриття шкіл матиме гірші та триваліші наслідки. Наприклад, у багатьох країнах закриття шкіл збільшує тягар роботи з догляду як для жінок, так і для дівчат старшого віку, наприклад, це стосується домашнього навчання і догляду за дітьми молодшого віку. Ще до пандемії дівчата-підлітки витрачали значно більше часу на хатню роботу порівняно з хлопчиками, а відтак менше часу присвячували навчанню. Якщо відштовхуватися від досвіду минулих епідемій і періодів економічних труднощів, то в багатьох країнах, що розвиваються — де вимагається плата за навчання, особливо за середню освіту, — дівчата-підлітки також із більшою ймовірністю кидають школу і не повертаються до навчання навіть після закінчення кризи. Часто так трапляється через те, що їх змушують долучатися до заробляння грошей, оскільки сім'ї зважують, як дорого їм обходиться освіта дочок в умовах зростання бідності і в суспільствах, де відсутні системи соціального захисту — як у розрізі фінансових затрат, так і в площині втраченої вигоди. У багатьох випадках у таких ситуаціях дівчата-підлітки рано виходять заміж; сексуальна експлуатація дівчат також часто посилюється поза рамками забезпечуваного школою захисту, зокрема внаслідок обміну сексуальних послуг на продукти харчування та інші предмети першої необхідності, коли сім’ї намагаються задовольнити свої основні потреби. Під час кризи Еболи підліткова вагітність у Сьєрра-Леоне зросла до 65%, причому чимало вагітних дівчат так і не повернулися до школи, оскільки Сьєрра-Леоне лише нещодавно скасувала заборону відвідування школи вагітними. Навіть без офіційної заборони вагітні дівчата-підлітки і молоді матері часто стикаються з дискримінацією та стигматизацією, які не дозволяють їм повернутися до школи й закінчити навчання, при цьому в багатьох країнах, зокрема багатших промислово розвинених країнах, відсутні задовільні служби підтримки.
Внаслідок закриття шкіл через пандемію у багатьох країнах дистанційне навчання дедалі більше переходить в онлайн-режим, і тут важливо визнати існуючий цифровий розрив між учнями, які перебувають на карантині вдома. Згідно з висновками нещодавнього аналізу, присвяченого відмінностям дистанційного навчання в залежності від рівня доходу в країнах, гендер тут накладається на клас і рівень доходу, расу та місце проживання.
У багатьох домогосподарствах, де кілька членів сім'ї потребують доступу до обмежених онлайн-ресурсів, гендерна нерівність може обмежити доступ дівчат до навчання. Цілеспрямовані зусилля деяких шкільних округів США з відправки дітей на вимушені канікули через коронавірус із ноутбуками гідні похвали, але це нереалістично для бідніших шкільних систем США, не кажучи про шкільні системи багатьох країн, що розвиваються, і ці зусилля не враховують, що діджиталізація лишила осторонь багато родин і спільнот. Таким чином, для охоплення найбільш маргіналізованих і найбідніших учнів гнучким графіком навчання, що дозволяє враховувати хатню роботу дівчат, альтернативою навчання через інтернет можуть стати низькотехнологічні і гендерно-чутливі підходи, зокрема письмові матеріали або місцеве теле- та радіомовлення. Закриття шкіл також означає, що дівчата і найвразливіша молодь позбавлена надаваних школою допоміжних послуг, таких як шкільне харчування, соціальний захист та психологічне консультування. Підтримка програм шкільного харчування (лише в Сполучених Штатах вони підтримують 30 мільйонів американських дітей з малозабезпечених сімей) та інших послуг на якомога вищому рівні або пошук альтернативних способів надання підтримки, таких як продовольчі пайки або допомога в навчанні, можуть разюче вплинути на те, чи зможуть найбільш знедолені діти, серед яких є багато дівчат, наздогнати навчання під час пандемії і повністю його відновити після її завершення.
V. Наслідки для здоров’я у гендерному розрізі
Криза, спричинена коронавірусом, наочно демонструє гендерно-диференційований вплив на здоров’я та особисту безпеку населення, тому вкрай важливо забезпечити збір медичних даних із розбивкою за статтю, щоб винести уроки з пандемії COVID-19 з урахуванням гендерного чинника і застосувати їх до майбутніх глобальних криз у галузі охорони здоров’я. Впродовж останнього десятиліття, після епідемій SARS та Еболи, шанс підготуватися до майбутніх епідемічних спалахів уже було проігноровано, але це вкрай важливо для нинішньої боротьби з пандемією та її моніторингу системами охорони здоров’я в усьому світі.
Cпочатку з Китаю, а потім з Європи, США та інших країн надходили дані про те, що за однакового рівня інфікованості чоловіків та жінок у чоловіків спостерігаються значно важчі симптоми COVID-19 і внаслідок цього — значно вищий рівень смертності, який коливається від 10% до 20% в Італії. За припущеннями, причиною цього є як біологічні (генетичні і гормональні відмінності між статями), так і соціокультурні (гендерні ролі) чинники, проте дослідники в галузі охорони здоров’я визнають необхідність подальшого вивчення цього питання. У цьому сенсі пандемія COVID-19 може стати давно необхідним сигналом тривоги для дослідників у галузі глобальної охорони здоров’я, які мають аналізувати результати своїх досліджень у розбивці за статтю або проводити експерименти щодо, приміром, ефективності нових лікарських засобів як для чоловіків, так і для жінок. Гендерно-сліпому підходу можна поставити в провину той епідеміологічний факт, що жінки часто мають нижчі показники виживання у випадку широко вивчених захворювань, таких як інфаркт, або частіше за чоловіків відчувають серйозні побічні реакції від прийому схвалених препаратів.
Однак, попри важливість збору даних із розподілом за статтю, їх недостатньо, оскільки сприйнятливість до вірусу COVID-19 та захворюваність обтяжуються іншими чинниками. Це переконливо доводить важливість визнання інтерсекційності гендеру та раси, віку, класу та, як COVID-19 унаочнив у глобальному контексті — місця проживання. Наприклад, важливо визнати специфічні загрози та особливості стану здоров’я жінок корінних народів, оскільки громади корінних народів і без того мають обмежений доступ до медичного обслуговування, значно вищі показники інфекційних і неінфекційних захворювань, брак доступу до ключових послуг, санітарних умов та інших основних профілактичних заходів, що значно впливає на їхню вразливість до вірусу. Гендерні відмінності в громадах корінних народів також доповнюються різними традиційними гендерними ролями.
Тоді як визначальним чинником тяжкості протікання та рівня смертності від COVID-19 вважається вік, у США, наприклад, зараз тільки починають звертати увагу на те, що в темношкірих громадах, а також латиноамериканських районах, як-от у Нью-Йорку на початку квітня, спостерігається значно вищий ризик зараження і важчі наслідки COVID-19, ніж у білих районах, тобто афроамериканські та латиноамериканські жінки мають вищий ризик зараження, ніж білі. Додаймо до цього, що Центрам із контролю та профілактики захворювань США (CDC) бракує повних даних щодо раси як чинника ускладнень від COVID-19. Хоча почасти причиною можуть бути гірші основні показники стану здоров’я в темношкірих громадах, як-от ожиріння або діабет, ситуація ускладнюється тим, що фахівці з громадського здоров’я та лікарі на передовій боротьби з пандемією вважають прикрим повторенням у ситуації боротьби з пандемією звичних расових і економічних упереджень, наприклад, у питанні доступу до тестування на коронавірус. Ця системна дискримінація та упередження в системі охорони здоров’я і соціально-економічній системі США також є принаймні однією з причин, через які темношкірі жінки вдвічі частіше, ніж білі, вмирають під час пологів. Таким чином, патологія COVID-19 обтяжується хронічною патологією американського расизму.
У доступі до медичних послуг під час пандемії COVID-19 спостерігається разюча нерівність, а в більшості країн, що розвиваються, ця нерівність зростає геометрично. Чимало гендерних і правозахисних груп вважають необхідною складовою феміністичної боротьби з COVID-19 і першорядним питанням глобальної справедливості не лише визнання цієї нерівності, а й задоволення невідкладних потреб і відшкодування завданої в минулому шкоди. Чимало країн Глобального Півдня стикаються з пандемією в умовах нестачі ресурсів і слабких державних систем охорони здоров’я, які в багатьох країнах, що розвиваються, пережили численні раунди жорсткої економії, санкціоновані кредитними програмами і програмами допомоги МВФ і Світового банку після фінансової кризи 2008 року, а також безперервної приватизації. За деякими оцінками, навіть у звичні часи доступ до базових послуг охорони здоров’я має лише половина населення світу. Мережа народної солідарності країн півдня Африки застерігає, що в Південній Африці державні системи охорони здоров’я, від яких залежить більшість населення, були цілковито знесилені ще до нашестя COVID-19. Зімбабве має лише 20 апаратів ШВЛ, а Малаві — лише 25 ліжок у реанімації на 17 мільйонів населення. В інших регіонах світу склалася така ж безрадісна ситуація. Наприклад, в Афганістані, спустошеній війною переважно сільськогосподарській країні, на 31,6 мільйона населення припадає всього 1100 ліжко-місць у закладах для обсервації. Найчастіше підмогою для державних систем охорони здоров’я, які в багатьох найбідніших країнах, що розвиваються, перебувають у жалюгідному стані, стає неформальна система домашнього догляду і неоплачуваного догляду за хворими, літніми людьми та дітьми, яка лягає на плечі жінок.
A. Загрози здоров’ю та обмеження прав жінок у розрізі сексуального і репродуктивного здоров’я
Окрім прямих наслідків пандемії COVID-19 у вигляді рівня інфікування і смертності, глобальна криза в галузі охорони здоров’я також негативно впливає на здоров’я жінок, і особливо на їхнє сексуальне і репродуктивне здоров’я, потреби та проблеми. У багатьох випадках їхні сексуальні та репродуктивні права серйозно обмежуються. Гендерні наслідки спалахів захворювань, спричинених такими вірусами, як Ебола або Зіка, останній з яких переноситься комарами, документально підтверджені, зокрема групами правозахисників і поборниками гендерної рівності. Вони вимагають, щоб уряди та міжнародні організації дослухалися до уроків минулих епідемій і уважно стежили, як пандемія впливає на права жінок і дівчат у питанні доступу до послуг у сфері сексуального та репродуктивного здоров’я, і вдавалися до своєчасних та випереджувальних заходів на їхній захист.
На рівні системи охорони здоров’я розставлення пріоритетів та перенаправлення фінансових ресурсів на заходи боротьби з COVID-19 може позбавити фінансування програми охорони репродуктивного здоров’я і скоротити доступ до них жінок, які покладаються на безкоштовні або субсидовані послуги у цій сфері. У всьому світі понад 214 мільйонів жінок і дівчат репродуктивного віку не мають доступу до сучасних засобів контрацепції для запобігання небажаної вагітності. Внаслідок пандемії ще 9,5 мільйона жінок і дівчат можуть втратити доступ до послуг із планування сім’ї, якими вони користувалися раніше. Брак лікарських засобів, таких як протизаплідні засоби, сировини, такої як прогестерон, або антибіотиків для лікування захворювань, що передаються статевим шляхом, також може призвести до перебоїв у ланцюгах постачання, особливо з Китаю, який є другим за величиною глобальним експортером фармацевтичної продукції, та Індії, яка є великим виробником препаратів-дженериків. Згідно даних одного з найбільших світових постачальників засобів планування сім’ї, у кількох країнах вже спостерігається або прогнозується дефіцит таких засобів — наприклад, контрацептивних імплантантів у М’янмі або презервативів у Мозамбіку.
Оперативний доступ до абортів як базова медична послуга і прояв сексуальних і репродуктивних прав жінок, сильно обмежений у багатьох країнах і за звичних умов, ще більше ускладнився через те, що багато країн і національних юрисдикцій, зокрема багато європейських країн, таких як Польща, Ірландія та Італія, оголосили послуги з переривання вагітності «непершочерговими» і цілковито заборонили цю медичну процедуру на час пандемії COVID-19. У США, наприклад, п’ять штатів — Огайо, Техас, Айова, Алабама і Оклахома — скористалися оголошенням надзвичайної ситуації, щоб тимчасово заборонити аборти під час спалаху коронавірусу, водночас іще 18 штатів розглядають можливість такого ж кроку, попри застереження американських медичних асоціацій про те, що часто відтермінування процедури дорівнює відмові від неї. Також зростає стурбованість тим, що обмеження доступу до абортів, впроваджені під час коронавірусної кризи, збережуться і після пандемії. Навіть там, де аборти досі дозволені, планування жінками процедур ускладнилося у багатьох країнах внаслідок меншої спроможності й обмежених поставок, а також вимог соціального дистанціювання. Поборники прав жінок у галузі охорони здоров’я зазначають, що пандемія COVID-19 таким чином підкреслює необхідність дестигматизації абортів у всьому світі, зокрема шляхом розширення доступу до медикаментозних абортів без нагляду лікаря. Також наголошується на необхідності подальшої боротьби з обмеженнями на надання медичних послуг, які можуть включати процедури абортів у рамках Офіційної допомоги в цілях розвитку (ОДР), такими як заборона використання міжнародної допомоги для проведення абортів, що підриває здатність неурядових організацій за кордоном усувати прогалини в послугах з охорони сексуального і репродуктивного здоров’я, спричинені боротьбою з COVID-19, а також прогалини у запобіганні та стримуванні спалахів захворювання, наприклад, у рамках надання гуманітарної допомоги переселенцям та біженцям.
Посилення тиску на системи охорони здоров’я і перенаправлення ресурсів у багатьох країнах під час коронавірусної кризи також скорочує доступ багатьох жінок до таких стандартних гінекологічних обстежень і профілактичних послуг, як гінекологічний, допологовий і післяпологовий догляд, що особливо небезпечно, оскільки вагітність, пологи і необхідність грудного вигодовування не роблять перерви на час пандемії. Це може спричинити суттєві довгострокові наслідки для матерів і немовлят, які народилися під час пандемії, крім поточної загрози COVID-19, як демонструють дані про зростання материнської смертності в регіоні, постраждалому від Еболи, або про обмежений доступ до післяпологового і дитячого медичного догляду під час спалаху вірусу Зіка. Тоді як наявні наразі обмежені дані дозволяють припустити, що COVID-19 не являє загрози для здоров’я вагітних жінок і їхніх майбутніх дітей (на відміну, наприклад, від трансмісивного вірусу Зіка) і не має перешкоджати догляду за ними, Всесвітня організація охорони здоров’я визнає, що необхідно провести більш цілеспрямовані дослідження для остаточного виключення ризиків, і попереджає, що загалом вагітність може підвищити сприйнятливість жінок до деяких респіраторних інфекцій. Експерти кажуть, що для цього необхідно приділяти підвищену увагу первинній профілактиці вагітних жінок.
У зв'язку з навантаженням на системи охорони здоров’я та лікарні дедалі більше вагітних жінок і їхніх сімей розглядають можливість домашніх пологів, що для багатьох жінок у країнах, що розвиваються, є єдиним можливим варіантом. Цей варіант не підходить для вагітностей з ускладненнями і має бути для жінок можливістю, а не вимушеним рішенням через погіршення становища охорони здоров’я. У низці країн, зокрема Німеччині та Сполучених Штатах, окремі лікарні також забороняють присутність партнерів і відвідувачів під час пологів, тим самим нехтуючи вказівкою ВООЗ, яка нагадує всім сторонам, що вагітні, незалежно від інфекційного статусу, мають право на високоякісне медичне обслуговування до, під час і після пологів, що включає поважне і гідне поводження та присутність супроводжуючої особи під час пологів. Як застерігає Фонд народонаселення ООН, після народження дитини всіх породіль, незалежно від інфекційного статусу, потрібно заохочувати й підтримувати у грудному вигодовуванні, при цьому слід приділяти особливу увагу ознакам післяпологової тривожності й депресії, які можуть посилитися під час пандемії внаслідок соціальної ізоляції та фінансового тягаря для сім’ї та громади в цілому.
B. Загрози здоров’ю та сексуальним правам ЛГБТІ та гендерно-неконформних людей
Вплив COVID-19 на здоров’я та сексуальні права також гостро відчувають лесбійки, геї, бісексуали, трансгендери, інтерсекс (ЛГБТІ) та гендерно-неконформні люди, які у багатьох країнах найчастіше є найбільш маргіналізованими і вразливими групами. Ще до пандемії вони стикалися з численними інтерсекційними формами дискримінації, такими як гомофобія, упередження, криміналізація та переслідування, а також із труднощами в доступі до охорони здоров’я і супутніх послуг. Внаслідок цього чимало ЛГБТІ і гендерно-неконформних людей, які вже страждають від таких захворювань, як ожиріння, серцеві чи респіраторні захворювання або мають ослаблену імунну систему через хронічні захворювання — астму або ВІЛ, — наразі перебувають у групі підвищеного ризику ускладнень від COVID-19. Трансгендерні та інтерсекс люди, у яких під час коронавірусної кризи можуть виникати особливі медичні потреби, як-от гормональне лікування або операції з підтвердження гендеру, у багатьох країнах світу, наприклад, у Таїланді або Іспанії, можуть зіткнутися з їхнім відтермінуванням або скасуванням, оскільки медичні системи вважають їх неключовими. Дедалі більша невизначеність щодо термінів поновлення цих послуг може посилити проблеми психічного здоров’я, включаючи депресію, тривожність і суїцидальні думки, від яких і так страждає величезна кількість ЛГБТІ та гендерно-неконформних людей.
VI. Гендерні наслідки в питаннях безпеки і захисту
Коронавірусна криза має серйозні наслідки для особистого та громадського захисту і безпеки жінок, як-от підвищений ризик гендерно-обумовленого насильства, мінлива природа загрози торгівлі людьми чи зростання потреб у гуманітарній безпеці та захисті на додачу до тих, які були спричинені конфліктами, втечею або внутрішнім переміщенням. Оскільки жінки та дівчата потерпали від цих жорстоких форм насильства ще до кризи COVID-19, важкі наслідки цього обтяжуються пандемією, тоді як ресурси та увага часто спрямовуються на інші, більш пріоритетні, заходи реагування.
A. Тіньова пандемія гендерно-обумовленого та домашнього насильства
Гендерно-обумовлене насильство, особливо насильство стосовно жінок і дівчат, стрімко стає тіньовою пандемією під час пандемії COVID-19. Наказ залишатися вдома, вимога ізоляції та соціального дистанціювання, — умови, необхідні для боротьби з коронавірусом — це саме ті умови, які є сприятливими для домашніх насильників. Статистика приголомшує, однак проблема не нова. На думку багатьох дослідників і правозахисників, вона є водночас причиною і наслідком глибокого вкорінення патріархату, а відтак, невитравного структурного насильства, яке підриває доступ жінок і дівчат до базових послуг. Зібрані ООН Жінки дані демонструють, що навіть до пандемії коронавірусу, ще в 2017 році, у всьому світі було зумисно вбито 87 000 жінок, більшість — сексуальними партнерами і членами сім'ї (сюди входить щонайменше 5000+ «вбивств честі» щороку), що, за оцінками, призвело до втрат у розмірі $1,65 трильйона. Втім, після спалаху COVID-19 з усього світу надходять дані про значне зростання насильства стосовно жінок і дівчат, особливо домашнього гендерно-обумовленого насильства. Останнє також наражає спільноти ЛГБТІ і гендерно-неконформних людей на вкрай високий ризик, особливо в тих багатьох країнах — зокрема в Африці, на Близькому Сході, в Азійсько-Тихоокеанському регіоні — які напряму криміналізують їхню сексуальну орієнтацію, гендерну ідентичність та її вираження, а відтак не забезпечують їм доступу до правосуддя або служб підтримки, погрожуючи судовими переслідуваннями.
На жаль, зростання домашнього насильства, схоже, розвивається за передбачуваним сценарієм: сигнали лиха різко зростають приблизно через 7–10 днів після оголошеного урядом карантину. Так сталося в Китаї, Бразилії, Канаді, Німеччині, Італії, на Кіпрі, в Іспанії, Великій Британії і Сполучених Штатах. Подекуди показники зросли втричі порівняно з тим самим місяцем минулого року. У ПАР зафіксували майже 90 000 випадків насильства стосовно жінок та дівчат після лише одного тижня карантину, а в Туреччині активісти руху за права жінок попереджають про різке зростання кількості вбитих жінок після постанови уряду про режим самоізоляції. Випадки домашнього насильства і потреба в притулках різко зростає, а інституції, які борються з гендерно-обумовленим і домашнім насильством і які відчували гостру нестачу фінансування навіть за кращих часів, з усіх сил намагаються підтримувати або збільшувати обсяг послуг у той час, коли багато притулків було перепрофільовано на медичні центри.
Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш закликає всі уряди зробити заходи із запобігання та подолання наслідків насильства проти жінок і дівчат основною складовою національних планів реагування на COVID-19. Зокрема, він закликає зробити послуги притулків для постраждалих від насильства послугами першої необхідності, при цьому збільшити кількість їхніх ліжко-місць, розширити громадські кампанії, націлені передусім на чоловіків і хлопчиків, збільшити інвестиції в онлайн-сервіси та групи громадянського суспільства, які надають консультації та психосоціальну підтримку, а також створити альтернативні системи сповіщення в місцях, доступних для постраждалих жінок (аптеки і продуктові магазини), і забезпечити переслідування злочинців правоохоронними органами і судовими системами. На жаль, занадто багато жінок і дівчат, які потерпають від домашнього насильства під час COVID-19 (за деякими даними, їхня кількість перевищує мільярд жінок), стикаються з беззаконням і браком судового захисту від домашнього насильства. Близько чверті всіх країн світу не криміналізують зґвалтування в шлюбі, а близько 49 країн не мають окремого закону про домашнє насильство. Позитивним наслідком і оптимістичним сигналом може слугувати те, що увага до проблеми гендерно-обумовленого і домашнього насильства, викликана руйнівними наслідками пандемії COVID-19, може сприяти довгостроковому покращенню законодавства в країнах, які зволікають із прийняттям відповідних законів, а також покращенню підзвітності щодо правоохоронних заходів і процесуальних дій деінде.
B. Торгівля людьми
Моніторингові групи з протидії торгівлі людьми стурбовані тим, що пандемія COVID-19 може створити сприятливі умови для торговців людьми, які прагнуть зберегти свої прибутки в умовах порушення моделей і систем експлуатації шляхом вчинення ще більшого насильства або нових форм експлуатації, зокрема, переведення торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації в онлайн-режим. Жінки і дівчата становлять 9/10 жертв торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації. Спеціальний представник із протидії торгівлі людьми Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) нещодавно застеріг уряди в усьому світі, щоб ті не ослаблювали пильність і зміцнювали зусилля з протидії торгівлі людьми під час пандемії COVID-19. Діти, і особливо дівчата, чимало з яких через закриття шкіл проводять дедалі більше часу онлайн, спілкуючись із друзями в соціальних мережах, стикаються з підвищеним ризиком грумінгу.
Правозахисники, які провадять боротьбу з торгівлею людьми, також стурбовані тим, що економічні наслідки пандемії COVID-19 роблять людей в усьому світі більш вразливими до торгівлі людьми з метою сексуальної або трудової експлуатації. Оскільки торгівля людьми підживлюється тими, хто живе в найнестабільніших умовах економічної та соціальної нерівності, під час пандемії COVID-19 до рук торговців людьми можуть потрапити багато нових жертв, особливо жінок і дівчат, а також молодь з-поміж ЛГБТІ і гендерно-неконформних людей. Наразі, під час коронавірусної кризи, багато жінок, ЛГБТІ і гендерно-неконформних людей, які стали жертвами торгівлі людьми заради примусової праці і сексуальної експлуатації, включно з багатьма мігрантами без належних документів, мають ще менше можливостей звернутися за підтримкою через більш обмежений доступ до притулків та перенаправлення коштів на невідкладні потреби громадської охорони здоров’я в умовах закриття кордонів і зростання ксенофобії.
C. Гуманітарні потреби, жінки-біженки та внутрішньо переміщені особи
Хоча криза COVID-19 зачіпає населення всього світу, пандемія несе більшу небезпеку понад 168 мільйонам людей із вразливих груп населення, чиї гуманітарні потреби відповідно значно зростають. Згідно даних ООН, станом на кінець 2019 року саме така кількість людей потребує гуманітарної допомоги і захисту в 2020 році, переважно через збройні конфлікти та екстремальні кліматичні явища. Підрахунки проводилися ще до надзвичайної ситуації, викликаної коронавірусом, а отже, найближчими місяцями ця цифра стрімко зростатиме. Саме тому Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш наприкінці березня закликав до глобального припинення вогню в збройних конфліктах, щоб забезпечити заходи з надання гуманітарної допомоги, спрямовані на боротьбу з COVID-19. Деякі конфліктуючі сторони, наприклад, у Ємені, відреагували обіцянкою припинити бойові дії, проте неможливо бути впевненими, що припинення вогню буде дотримано, або що припинення збройних конфліктів протримається в період відновлення після пандемії.
Мешканці районів, постраждалих від конфлікту, перебувають у вкрай важкому становищі, оскільки конфлікт руйнує систему та інфраструктуру охорони здоров’я в пошматованих війною країнах, тим самим перешкоджаючи медичним працівникам, багато з яких стають об’єктами нападів (лише в 2019 році сторони конфлікту вбили 171 особу), проводити контроль захворюваності. Політизація допомоги і надання послуг, а також обмеження доступу до гуманітарної допомоги також загострює поширення інфекційних захворювань та їхні наслідки під час збройного конфлікту, при цьому найбільше страждають найвразливіші верстви населення — жінки, діти, люди з інвалідністю, маргіналізовані та переміщені особи.
На серйозний ризик наражаються численні біженці та вимушено переміщені особи, які покинули свої домівки через переслідування, збройний конфлікт, насильство чи порушення прав людини. Наслідки епідемії взаємопосилюються умовами проживання, зокрема такими чинниками, як щільність населення й обмежений доступ до ключових послуг і достовірної інформації. У всьому світі з пандемією COVID-19 зіткнулися понад 70 мільйонів людей, включаючи понад 41 мільйон внутрішньо переміщених осіб (ВПО) і 26 мільйонів біженців, які вже живуть на узбіччі суспільства, а їхнє життя, виживання і засоби до існування знаходяться під загрозою. Близько 60% осіб, переміщених внаслідок конфлікту або кризи, становлять жінки та дівчата.
Ті, хто знаходиться в таборах біженців, які часто розташовані в країнах зі слабкими системами охорони здоров'я, не в змозі дотримуватися рекомендованого фізичного дистанціювання та заходів безпеки і гігієни для стримування поширення COVID-19, що наражає їх на значно вищий ризик зараження, особливо тому, що в більшості приміщень для біженців бракує чистої води, ванних кімнат, санітарно-гігієнічних умов та мила. Це може призвести до ситуації, коли велика кількість швидко інфікованих людей будуть змушені жити в переповнених таборах, наприклад, у найбільшому в світі поселенні біженців у бангладешському Кокс-Базарі, де проживає близько мільйона біженців з народу рохінджа, більше половини з яких становлять діти. Тисячі людей можуть загинути, щойно вірус проникне в це місце. Несприятлива ситуація також у Греції, де на початку квітня було зафіксовано перший випадок COVID-19 у таборі для біженців на Лесбосі. Правозахисні групи і Європарламент вимагають від Греції та інших європейських урядів термінових заходів із вирішення проблеми переповненості таборів, щоб не допустити їхнього перетворення на смертельні пастки для літніх людей і людей із хронічними захворюваннями.
Загалом табори для біженців і ВПО мають погані і небезпечні умови, але для більшості жінок і дівчат вони ще гірші. Біженцям та мігрантам бракує медичних послуг, зокрема у сфері психічного здоров’я. У кризові періоди жінки і дівчата-біженки часто стикаються із ще гіршим доступом до послуг у галузі сексуального і репродуктивного здоров’я, які є вирішальними для їхнього виживання, оскільки дозволяють знизити материнську смертність і запобігти захворюванням, що передаються статевим шляхом і небажаній вагітності. Більшість жінок-біженок не мають у таборах безпечного окремого приміщення, що дозволило б жінкам і дівчатам-підліткам здійснювати базові гігієнічні потреби подалі від сторонніх очей і домагань з боку чоловіків. Вони регулярно потерпають від сексуального насильства з боку чоловіків, зокрема групових зґвалтувань і примусових шлюбів. Під час спалаху коронавірусу у таборах для біженців жінок також спонукатимуть взяти на себе основний тягар догляду за хворими, стримування інфікування і врегулювання конфліктів та випадків насильства, які вибухають у цій нестабільній ситуації.
Реагування на поширення COVID-19 у країнах, схильних до конфліктів, і таборах для біженців і ВПО призведе до виснаження наявних гуманітарних ресурсів, тоді як наслідки пандемії і пов’язані з нею обмеження на пересування, а також вимоги щодо соціального дистанціювання серйозно ускладнюють гуманітарний доступ і можливості. Саме тому в нещодавно оприлюдненому ООН Глобальному плані гуманітарного реагування на спалах COVID-19 Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш благає країни, що розвиваються, в пріоритетному порядку виділити перші $2 мільярди на те, щоб протягом наступних дев’яти місяців створити умови для боротьби з вірусом у найбідніших країнах світу, які б враховували потреби і захищали права найбільш вразливих груп населення, особливо жінок і дітей, літніх людей, а також людей з інвалідністю або хронічними захворюваннями.
VII. Перспективи. Подолання пандемії та підвищення стійкості до надзвичайних ситуацій у майбутньому шляхом захисту прав людини та гендерної рівності, а також зміцнення безпеки людини
Пандемія COVID-19 поглибила існуючу інтерсекційну нерівність і оголила суттєві структурні вади наших соціальних, економічних та політичних систем: пандемія має гендерно-диференційований вплив і диспропорційно гірші наслідки для жінок та дівчат у всьому світі, тоді як порушення прав людини частішають. Криза також показала, що ми можемо подолати пандемію та підвищити стійкість до прийдешніх і майбутніх надзвичайних ситуацій, які загрожують виживанню людства, як-от зміна клімату та біорізноманіття, лише інвестуючи в забезпечення та зміцнення прав людини, гендерної рівності та безпеки людини. Необхідні національні та скоординовані багатосторонні заходи реагування і відновлення повинні бути спрямовані на подолання численних криз, які одночасно розгортаються у галузях охорони здоров'я, гуманітарної допомоги, догляду, економічної та особистої безпеки, які ускладнилися пандемією. Ці заходи та плани, а також зусилля з відновлення, які вони підтримують, надають можливість системних структурних змін, необхідних після катастрофічного глобального сигналу тривоги, який сповістив нас про хибність існуючих структур і пріоритетів. Але ця можливість з’явиться лише у випадку, якщо ці заходи і плани утримаються від надання фінансової підтримки безвідповідальним корпораціям та спроб утримати на плаву неспроможні системи, які можуть повернути нас до постпандемічної версії звичного стану речей.
Замість цього всі заходи реагування і плани з відновлення повинні визнавати важливість і сприяти зміцненню надання загальнодоступних і недорогих державних послуг, інвестуючи в державну інфраструктуру в галузі охорони здоров’я, освіти і соціального захисту, в яких центральне місце відводиться гендерній рівності та інтерсекційному розширенню прав і можливостей жінок і дівчат. Врешті, можливо, це найкраща нагода обернути пандемію собі на користь. Ми можемо працювати над перетворенням нинішньої економічної парадигми, яка функціонує тільки за рахунок використання неоплачуваної праці з догляду, виконуваної переважно жінками і дівчатами, на інклюзивну економіку, яка однаково і без дискримінації дбає про благополуччя кожної людини і планети і працює над відновленням і подальшим розширенням прав і участі, включаючи свободу пересування, вираження думок і демократичне прийняття рішень у всьому світі.
Текст вперше опубліковано англійською мовою на сайті Представництва Фонду ім. Г. Бьолля у Вашингтоні, США.
Авторка: Ліана Шалатек. Переклала Ірина Малішевська.
