Ядерний глухий кут України

Аналітика

У чому проблема будівництва енергоблоків №3 та №4 Хмельницької АЕС? Для розуміння ситуації навколо цього необхідно мати чітке уявлення про український атомний сектор загалом.

Будівництво третього енергоблоку Хмельницької АЕС

Т.в.о. голови державного оператора атомної електроенергії «Енергоатом» Петро Котін назвав будівництво енергоблоків 3 і 4 Хмельницької АЕС «будівництвом століття» у своєму блозі в серпні та пообіцяв закінчити проєкт до 2025 року. Через місяць Президент України Володимир Зеленський підписав Указ №406 / 2020 «Про невідкладні заходи щодо стабілізації ситуації в енергетичній сфері та подальшого розвитку ядерної енергетики». Цим Указом Президент доручив Кабінету Міністрів України протягом двох місяців розробити та внести на розгляд Верховної Ради законопроєкт про проєктування та будівництво енергоблоків №3 та №4 Хмельницької АЕС. Але в чому проблема? Для розуміння ситуації навколо цього необхідно мати чітке уявлення про український атомний сектор загалом.

В Україні 15 атомних енергоблоків (13,8 ГВт), що діють на чотирьох атомних електростанціях: Рівненській, Хмельницькій, Південноукраїнській і Запорізькій, найбільшій у Європі. Ядерна енергетика забезпечує до 55% загального виробництва електроенергії в Україні.

Щороку деякі блоки АЕС закривають, але частка атомної електроенергії все одно становить близько 50% виробництва. Цю тенденцію можна спостерігати у травні майже щороку. Державний атомний оператор «Енергоатом» зазвичай використовує цей час для проведення профілактичних ремонтів, які тривають кілька місяців.

Тариф на атомну енергію є найнижчим в Україні серед усіх інших джерел енергії. Разом з тим, цей цінник не відповідає дійсності. Вартість електроенергії, виробленої на українських АЕС, штучно занижується як спосіб отримання політичних дивідендів. У квітні 2020 року «Енергоатом» продав електроенергію державному підприємству «Гарантований покупець» за 0,57 грн/кВт на годину, тобто менш як 0,02 євро.

Однак це не означає, що атомна енергетика дешева. Цей тариф не покриває всіх витрат та негативних зовнішніх факторів, пов’язаних з виробництвом електроенергії на АЕС. Наприклад, він не покриває витрат на радіоактивні відходи та на управління ядерним паливом, а гроші, зібрані Фондом виведення з експлуатації, здешевлюються через інфляцію, і їх зрештою недостатньо.

Радянська спадщина з російським аспектом

Усі українські атомні енергоблоки були спроєктовані в Радянському Союзі. 13 енергоблоків працюють на реакторах типу ВВЕР-1000, а два енергоблоки використовують ВВЕР-440, які вже не повністю відповідають сучасним міжнародним стандартам безпеки.

У 12 із 15 енергоблоків вже сплив розрахований термін експлуатації (30 років), тож вони працюють з продовженням на 10 (реактори типу ВВЕР-1000) та 20 (реактори ВВЕР-440) років. Ризики, пов'язані зі старішанням атомних електростанцій, зростають, оскільки їх модернізація не передбачає заміни деякого ключового обладнання, наприклад, баків реактора.

Крім того, понаднормова робота енергоблоків призводить до додаткового накопичення радіоактивних відходів, включаючи відпрацьоване ядерне паливо, механізмів безпечного захоронення яких досі немає.

Витрачене ядерне паливо з трьох українських АЕС досі відправляється на зберігання та перероблення до Російської Федерації, що коштує Україні близько 200 млн доларів щороку. В Україні є резервуар для зберігання відпрацьованого ядерного палива лише з Запорізької АЕС, а відкриття Центрального сховища відпрацьованого палива в Чорнобильській зоні відчуження постійно відкладають.

Водночас абсолютно все паливо, яке використовується на українських АЕС, імпортується. Близько 60% пального все ще виробляє російська компанія TVEL, решту палива постачає американська компанія Westinghouse. Зараз паливо Westinghouse використовується лише в реакторах ВВЕР-1000, проте у вересні 2020 року державний оператор Енергоатом підписав меморандум про розробку такого палива і для двох реакторів ВВЕР-440.

Нескінченні покращення для безпеки

Після катастрофи на Фукусімі у 2011 році світу довелося переглянути безпеку атомних електростанцій. Коли сталася аварія, на всіх європейських АЕС провели оцінку ризиків та безпеки (стрес-тести), і Україна також взяла участь у тестуванні. Тестування проводилося з метою перевірити, чи стандарти безпеки, які використовувалися при наданні ліцензії тій чи іншій АЕС, були достатніми, щоб впоратися з надзвичайними ситуаціями. Зокрема, при випробуваннях вимірювали здатність ядерних установок витримувати ушкодження від землетрусів, повеней, терактів чи зіткнень з літаками. На основі результатів оцінювання було рекомендовано подальші заходи. Виконання рекомендацій за результатами стрес-тестів становить національну відповідальність і забезпечується операторами та національними регуляторними органами. Крім того, Європейська група регуляторів ядерної безпеки (ENSREG) уважно стежить за їх виконанням разом з Європейською комісією.

Для реалізації рекомендацій Кабінет Міністрів України затвердив Комплексну зведену програму підвищення рівня безпеки енергоблоків, яка спершу мала бути виконана до 2017 року та фінансувалася ЄБРР/Євратом позикою в розмірі 600 мільйонів євро. Зараз, після того, як кінцевий термін кілька разів поспіль відкладали, його перенесли на 2023 рік.

Це означає, що українські АЕС не є цілком безпечними, оскільки деякі заходи безпеки все ще не виконуються. Один з них — модернізація резервних дизельних двигунів на Запорізькій АЕС та забезпечення їх сучасними електронними системами управління. Відповідно до первинного плану безпеки, погодженого ядерним регулятором, дизельні двигуни повинні були бути модернізовані, випробувані та сертифіковані як справні до 2017 року. Відповідно до звіту про впровадження Програми за 2 квартал 2020 року, станом на кінець червня на жодному з шести енергоблоків на АЕС не модернізували дизельні двигуни.

Буде чи не буде — вічно «нові» енергоблоки

Хмельницька атомна електростанція (ХАЕС) розташована поблизу міста Нетішин, приблизно у 250 км від кордону з Польщею. Вона включає два ядерні блоки типу ВВЕР-1000, введені в експлуатацію відповідно у 1987 та 2004 роках. Будівництво енергоблоків 3 та 4 на Хмельницькій АЕС було розпочато у 1985-1986 рр., але його так і не було завершено після аварії на Чорнобильській АЕС та подальшого розпаду СРСР. З 2005 року «Енергоатом» намагається відродити проєкт, але будівельні роботи ще не розпочаті.

За даними «Енергоатому», на третьому блоці вже виконано до 75% будівельних робіт, а на четвертому — до 28%. Очікувана встановлена потужність обох блоків становить 2094 МВт, а технічний прогнозований термін служби — 50 років.

У 2008 році російська компанія «Атомстройекспорт» виграла тендер на будівництво відродженого проєкту, і була досягнута домовленість про те, що Росія надасть Україні позику для фінансування будівництва. Однак роботи так і не розпочались, а Росія не надала позику після того, як український парламент денонсував відповідну угоду з Росією у 2015 році, коли стало зрозуміло, що подальша співпраця з російською компанією неможлива з огляду на агресію Росії проти України. «Енергоатом» скоригував техніко-економічне обґрунтування завершення будівництва ХАЕС 3,4 у 2016-2017 рр., передбачаючи використання реактора ВВЕР-1000 «європейським» постачальником реакторної техніки — чеською компанією Skoda JS. Тендер на вибір постачальника не проводився. Рішення було прийнято «в результаті переговорів з потенційними постачальниками». Водночас компанію Skoda JS контролює російський «Газпромбанк», що повертає російське втручання в проєкт.

Для фінансування будівництва «Енергоатом» планував реалізувати так званий проєкт «Енергетичний міст» — під'єднати блок 2 ХАЕС до мережі ЄС та розпочати продаж електроенергії Польщі. Гроші від цієї угоди мали фінансувати завершення будівництва 3 енергоблоку ХАЕС. Однак Польща не виявляла зацікавленості в реалізації проєкту. Це означає, що тепер «Енергоатом» муситиме знайти нове джерело фінансування, що видається майже неможливим, зважаючи на постійне здорожчання цього проєкту (від 15 мільярдів гривень у 2008 році до 73 мільярдів у 2020).

Окрім того, реалізація проєкту призведе до низки ризиків.

1.      Проєкт може посилити залежність України від Росії в енергетичному секторі. Україна завжди сильно залежала від Росії в контексті поставок енергії, особливо в галузі газу та ядерного палива. Серед ключових пріоритетів України, визначених у переглянутій Енергетичній стратегії до 2035 року, — зменшення залежності країни від Росії шляхом диверсифікації енергопостачання та підвищення ефективності використання енергії. Skoda JS з 2004 року входить до складу «ОМЗ», російської приватної машинобудівної корпорації. «ОМЗ» належить «Газпромбанку», який володіє 98,622% акцій компанії. Співпраця України з «ОМЗ» та «Газпромбанком» неможлива через те, що ці компанії потрапили до українського «санкційного» списку.

2.      Стійкість існуючих будівельних конструкцій на будівельному майданчику не підтверджена. Наявні будівельні конструкції на енергоблоках 3 та 4 на ХАЕС були побудовані в середині 1980-х років, і вони вже 30 років стоять просто неба, частково затоплені та під дією корозії. Скориговане техніко-економічне обґрунтування та запропонований бюджет проєкту ґрунтуються на ідеї використання існуючих конструкцій для будівництва блоків. Однак за останні 10 років не проводилось жодної комплексної експертизи стану цих споруд. Водночас нещодавно створена робоча група вивчила цю ділянку в останній тиждень вересня 2020 року і на основі винятково спостережень, без комплексної технічної експертизи, зробила висновок, що енергоблоки 3 і 4 побудувати можливо.

3.      Можливість інтеграції існуючих конструкцій у новий проєкт не підтверджується; крім того, це не відповідає чинним вимогам безпеки.

Авторка: Олександра Заїка, експертка з енергетичної політики, ГО «Екодія»