Сумнівні перспективи ядерної енергетики в Україні

Розвиток ядерного сектору в Україні, як правило, мало обговорюється на політичному рівні як всередині країни, так і в контексті відносин з Європейським Союзом, хоча можливі наслідки напрямку розвитку в цьому секторі є суттєвими. Багато хто боїться зачіпати цю тему, оскільки вона навіть більш чутлива, ніж поступова відмова від вугілля. Однак перспективи української атомної галузі обговорювали панелісти й учасники 3-го Круглого столу Україна — ЄС з питань енергетичного переходу, організованого Фондом ім. Гайнріха Бьолля спільно з ГО «Екодія».

Повне відео доступне тут.

Учасники дискусії коротко прокоментували наступні питання: (1) питання безпеки українських АЕС в контексті регулярного продовження терміну експлуатації; (2) інвестиції в нові атомні енергоблоки у порівнянні з виробництвом відновлюваної електроенергії; (3) роль ядерної енергетики у забезпеченні безпеки постачання електроенергії як в Україні, так і в ЄС.

Першою прокоментувала тему Наталія Рибалка, заступниця директора Директорату розвитку ядерної енергетики та атомної промисловості Міненергетики. Враховуючи відсутність представника чи представниці державного оператора атомної енергетики «Енергоатом», пані Рибалка зробила огляд нинішнього стану ядерної галузі в Україні.

«На 4 АЕС загалом встановлено 15 енергоблоків сукупної потужності у 13,385 ГВт. Вони в середньому покривають 52%-55% генерації електроенергії в Україні. Термін експлуатації 11 блоків з 15 було подовжено на 10-20 років. Є також місця захоронення ядерних відходів, науково-дослідні реактори, уранові підприємства та Чорнобильська зона утримання та відчуження — вони всі складають ядерну галузь України».

Основну частину своєї презентації Наталія присвятила правовій базі.

«Окрім принципів національної політики, встановлених основними законами та стратегічними документами, розробляються такі Документи: Проєкт Концепції довгострокової Державної економічної програми розвитку атомної енергетики (розроблений ДП Енергоатом); Проєкт Державної економічної програми поводження з відпрацьованим ядерним паливом вітчизняних атомних електростанцій на період до 2025 року; Планування періодичного огляду та оновлення Концепції виведення з експлуатації».

У своєму виступі представниця міністерства наголосила на необхідності збереження частки ядерної енергії в електроенергетиці України, оскільки, на її думку, відновлювані джерела енергії не можуть бути альтернативою. Далі вона детально зупинилась на реалізації Зведеної програми підвищення безпеки та на відповідність рівня безпеки українських АЕС міжнародним стандартам та рекомендаціям. На противагу цьому виступу пані Олександра Заїка, експертка з питань енергетичної політики української екологічної громадської організації «Екодія», висловила значно менший оптимізм й ентузіазм щодо ядерної промисловості в Україні. Вона дала альтернативну оцінку:

«Ми дуже стурбовані станом атомної енергетики в Україні. Переважно ми занепокоєні наступним. Перш за все, це штучно занижена ціна на атомну електроенергію. Тариф на цю електроенергію є найнижчим серед усіх інших джерел, але він не покриває всіх пов'язаних з цим витрат та негативних зовнішніх факторів, таких як виведення з експлуатації. По-друге, це відпрацьоване ядерне паливо та радіоактивні відходи. Є лише одне сховище на Запорізькій АЕС. Відпрацьоване паливо з решти трьох АЕС слід зберігати на Центральному сховищі в Чорнобилі, але його будівництво постійно затримується. Це підводить нас до третьої проблеми — це залежність ядерної галузі від Росії. Відпрацьоване паливо з українських АЕС відправляється на очищення до Російської Федерації, а це коштує близько 200 мільйонів доларів США на рік. Також 60% ядерного палива для українських АЕС імпортується з Росії. Четверте побоювання стосується нереалістичних планів розвитку атомної галузі. У часи, коли весь світ відмовляється від нових ядерних проєктів через економічну невигідність, "Енергоатом" намагається відновити старе будівництво 3-го і 4-го реакторів на Хмельницькій АЕС».

Україна значною мірою покладається на Європейський Союз та його підтримку. Тож аудиторії було особливо цікаво послухати Массімо Ґарріббу, заступника Генерального директора Генерального директорату з питань енергетики Європейської Комісії, та його доповідь про те, як ЄС контролює підвищення рівня безпеки в українських реакторах.  Чи слідкує ЄС за фінансовою та технічною спроможністю України щодо виведення з експлуатації застарілих реакторів?

«Україна є стратегічним партнером ЄС. Ми поступово працюємо над приведенням української енергетичної політики у відповідність до норм та стандартів ЄС відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, в якій є великий Додаток XVII щодо енергетики. Ми визнаємо, що відбулися реформи та структурні зміни в енергетичному секторі. Ми повинні заохочувати уряд України продовжувати рухатись у цьому напрямку та забезпечувати функціонування повністю конкурентних ринків електроенергії та газу як необхідну умову для досягнення належних умов. ... Україна погодилася привести своє законодавство у відповідність до європейського щодо ядерної безпеки, поводження з відпрацьованим паливом та відходами, радіаційного захисту. ЄС підтримує ці амбіції за допомогою низки двосторонніх програм. Одна така програма — будівництво сховища в Чорнобилі, профінансоване ЄБРР на суму 130 мільйонів євро. Ще одна — кредит загальною сумою в 600 мільйонів євро від Європейської комісії та ЄБРР на підтримку реалізації Зведеної програми підвищення безпеки, підготовленої "Енергоатомом". Є певні труднощі у спрямуванні цих коштів внаслідок повільного процесу узгодження деяких частин українського законодавства щодо безпеки з європейським».

Визнаючи загальний прогрес України в атомній галузі та повну участь у стрес-тестуванні після аварії на Фукусімі, пар Ґаррібба також згадав про старішання ядерних установок в Україні, середній вік яких складає 33 роки. У зв'язку з цим було досить важливо зрозуміти, як інші країни світу поводяться зі старими ядерними блоками та чи будують вони нові. Пан Ентоні Фроґґатт, старший науковий співробітник Chatham House, співавтор журналу The World Nuclear Industry Status Reports прокоментував це питання, окресливши в своєму виступі ситуацію України в міжнародному контексті.

«З середини 80-х років після Чорнобиля ми спостерігаємо сповільнення запуску нових атомних блоків у всьому світі. Це загалом чітка тенденція. З 2000 року в ЄС запустили лише три, при цьому багато вивели з експлуатації. Деякі з цих рішень були політичними, як після Фукусіми, або промисловими, коли реактори закінчували термін експлуатації, наприклад, у Великій Британії чи Швеції. За останній час реактори будуються в більш ніж одній точці лише в Індії, Китаї, Південній Кореї та Росії. Ще одна причина того, що нових блоків будують мало, — те, що вартість виробництва атомної енергії стабільна, а часто й підвищується, в той час, як приведена вартість виробництва сонячної та вітрової електроенергії постійно знижується в перерахунку на МВт/год. Україна оголосила намір створити ринок електроенергії, а коли є ринок, то він ймовірно обере найнижчу вартість. Звичайно, йдеться не лише про витрати на генерацію, а про вартість системи, зокрема й про гнучкість. ... Хай там як, коли країні потрібно декарбонізувати економіку швидко і дешево, ми все частіше спостерігаємо, що відновлювані джерела енергії, такі як сонячна й вітрова генерація, є найдешевшими варіантами. Вони дешевші не лише за атомну енергетику, а й за викопні види палива, такі як вугілля й газ. Це вибір, який стоїть перед усім світом».

Значна частина обговорення стосувалася потенційного будівництва 3-го та 4-го енергоблоків Хмельницької АЕС, про що нещодавно заявив президент Зеленський. За даними «Енергоатому», на третьому блоці вже виконано до 75% будівельних робіт, а на четвертому — до 28%. Очікувана встановлена потужність обох блоків становить 2094 МВт, а технічний прогнозований термін служби — 50 років. Однак за останні 10 років не проводилось жодної комплексної експертизи стану цих споруд. Водночас нещодавно створена робоча група вивчила цю ділянку в останній тиждень вересня 2020 року і на основі винятково спостережень, без комплексної технічної експертизи, зробила висновок, що енергоблоки 3 і 4 побудувати можливо. Учасники обговорили, що цей проєкт навряд чи вдасться реалізувати через постійне зростання вартості будівництва, а також поспілкувалися про можливий зв'язок нещодавнього заклику відновити будівництво з приватними інтересами груп, які, можливо, прагнуть організувати процес будівництва заради самого процесу.

Ще однією гарячою темою, яку обговорювали, було питання безпеки. Комплексне впровадження Зведеної програми підвищення рівня безпеки було відкладено. Це означає, що українські АЕС не є цілком безпечними, оскільки деякі заходи безпеки все ще не виконуються. Один з них — модернізація резервних дизельних двигунів на Запорізькій АЕС та забезпечення їх сучасними електронними системами управління. Відповідно до первинного плану безпеки, погодженого ядерним регулятором, дизельні двигуни повинні були бути модернізовані, випробувані та сертифіковані як справні до 2017 року.  Відповідно до звіту про впровадження Програми за 2 квартал 2020 року, станом на кінець червня на жодному з шести енергоблоків на АЕС не модернізували дизельні двигуни. 

Після цього обговорили, яким був би найкращий варіант для України: вивести з експлуатації наявні енергоблоки, збудувати нові чи продовжити термін експлуатації наявних. І оскільки однозначної відповіді немає, очевидним є те, що майбутнє цієї сфери слід обговорювати та планувати зараз, оскільки через 5 або 10 років буде занадто пізно.

Наступний онлайн-брифінг для експертного співтовариства щодо розвитку української енергетики запланований на вересень 2021 року.