5 років потому. З днем народження, Паризька угодо?

Аналітика

12 грудня 2020 року світ відзначив 5-ту річницю прийняття Паризької кліматичної угоди. Цей аналіз пропонує до розгляду важливі матеріали і досліджує питання: Як ми даємо раду кліматичній кризі? Яких хибних рішень варто уникати? І як можна сприяти терміновій радикальній зміні курсу у прагненні кліматичної справедливості?

Пленарне засідання COP21 для прийняття Паризької угоди (Зал Сена — Ле Бурже)

Париж, 12 грудня 2015 року. Очікування може бути виснажливим. Минуло кілька годин, доки в холодному сірому Парижі оголосили результати Конференції ООН з питань клімату COP 15, і удар молотка затвердив Паризьку кліматичну угоду. За цим послідували змішані почуття радощів і суму. Чи стала угода великим досягненням, чи ж була катастрофічною поразкою? Тоді ж закралася здогадка, що доведеться пильнувати за тими, хто став на заваді успіху в Копенгагені у 2009 році, а тепер раптом зажадав відсвяткувати на весь світ Паризьку угоду 2015 року.

12 грудня 2020 року відзначається 5-та річниця цього історичного дня. Для нас це не стільки причина безтурботно святкувати, скільки привід замислитися і поміркувати. Які теми викликали у нас велику стурбованість 5 років тому, і що з ними сталося? До яких нових хитрощів вдалися лобі великих забрудників впродовж останніх років, аби уникнути відповідальності? З якими аргументами і суперечками ми наразі стикнулися? У цій статті, яка містить велику кількість різноманітних аналізів, звітів, даних, фактів і освітніх матеріалів, отриманих і напрацьованих завдяки нашій роботі та зв'язкам і які, звісно, не можуть бути вичерпними, ми робимо невеликий огляд, підбиваємо підсумки, а також заглядаємо у майбутнє.

Які фундаментальні питання обговорювалися?

Якщо озиратися назад, спогади про численні кліматичні конференції двох з половиною десятиліть зливаються в одне. Їх відбулося дуже багато, утім, з багатьма питаннями ми зайшли в глухий кут. Доволі часто політична робота громадянського суспільства на кліматичних конференціях зводиться до того, як попередити найгірший сценарій. Прикметно, що поколінню кліматичних активістів/ок, які отримали соціально-політичне виховання на кліматичних конференціях ООН, знадобилося досить багато часу, щоб зрозуміти: ці великі конференції не здатні захистити клімат. І все ж, попри всі знаки запитання і перестороги, варто визнати: без багатосторонньої кліматичної політики, яка ґрунтується на правах людини і укорінена в міжнародному законодавстві, ми не досягнемо успіху.

Фонд імені Гайнріха Бьолля дуже пильно слідкує за кліматичними конференціями ООН з 2007 року, і щоразу наприкінці кожної з них разом з нашими колегами і партнерами ми готуємо детальний політичний аналіз. Ці аналізи є у вільному доступі онлайн. Заголовки передають настрої кожної конференції.

Підготовка до COP 26 у Ґлазґо

Нині 2020-й рік, і COP 26 у Ґлазґо (Шотландія), запланована на листопад 2020-го, відтермінована на рік. Ця конференція вважається найбільш важливою з моменту Парижа п'ять років тому, адже Ґлазґо покаже, чи працює за планом Паризька угода, яка передбачає, що раз на п'ять років країни презентуватимуть нові — і передусім більш амбіційні — кліматичні плани. Досі підготовка була турбулентною: на початку року прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон звільнив президентку конференції, колишню міністерку енергетики та змін клімату Клер О’Нілл, яка різко розкритикувала спосіб, у який ведеться кліматична дипломатія. Новостворена команда COP 26 складається виключно з чоловіків. До того ж переговори у Великій Британії затьмарює хаотичний Брекзіт.

Чи врятують нас Сі та Байден?

Наразі багато хто очікує, що нові імпульси та динаміка міжнародної кліматичної політики йтимуть з одного боку з Китаю, а з іншого — зі Сполучених Штатів.

Що стосується США, то їхнє повернення до Паризької кліматичної угоди поза сумнівами. Проте не ясно, наскільки справді амбіційним буде подальший розвиток обамівської міжнародної кліматичної політики, тим більше, що байденівські призначення також спираються на «старі сили» обамівської епохи (ключове призначення: Джон Керрі на посаді спеціального уповноваженого президента з питань клімату в ранзі члена кабінету міністрів). Це неприйнятно 5 років потому після Парижа. Потрібно щось більше за подорож «Назад у майбутнє». Тож деякі американські кліматичні ГО також закликають США вести чітку зовнішню політику в питаннях клімату, тобто вибудовувати торгові та безпекові відносини з урахуванням кліматичних питань. Також неясно, чи означає байденівське повернення до Паризької кліматичної угоди повне повернення до міжнародного кліматичного фінансування. США заборгували 2 мільярди доларів на першому етапі фінансування Зеленого кліматичного фонду (ЗКФ) і 3 мільярди доларів, обіцяні за президента Обами, і поки не взяли на себе жодних зобов'язань щодо першого етапу поповнення ЗКФ.

Також викликає занепокоєння те, що за уряду Байдена більшу підтримку матимуть технологія захоплення та зберігання вуглецю (carbon capture and storage, CCS) та атомна енергетика, а також велику підтримку отримають вуглецеві ринки та торгівля викидами (на національному та міжнародному рівнях). Детальніший критичний аналіз кліматичної політики Байдена у статті: «Відбудувати зеленішим?» План Байдена щодо міжнародних кліматичних зобов'язань Америки.

А як щодо Китаю? Багато хто покладав надії на несподівану заяву очільника Китаю Сі Цзіньпіна перед Генеральною Асамблеєю ООН у вересні щодо намірів його країни стати кліматично нейтральною не пізніше 2060 року. Як зазначив Сі у своїй промові, Китай хоче досягти піку викидів до 2030 року. Це чітке прискорення попередніх цілей. На Китай припадає близько чверті викидів парникових газів у світі. Виконання цієї заяви може знизити глобальне потепління приблизно на 0,2-0,3°C до 2100 року. Однак наразі неясно, яким саме чином і за допомогою яких технологій Китай впорається з цими цілями. Є причини підозрювати, що поміж іншим країна вдасться до технології уловлювання та зберігання вуглецю.

Які важливі питання стоять (або постануть) перед нами у кліматичній політиці в 2020-х роках? У цьому прогнозі основну увагу приділено трьом основним твердженням:

Твердження 1: Нам потрібна швидка відмова не лише від вугілля, але й від нафти і газу.

Твердження 2: Замість того, аби боротися з кліматичною кризою за допомогою правильних, належних та справедливих рішень, уряди та промисловість постійно шукають (і знаходять) дедалі нові виправдання, відволікаючі маневри і вдаються до хитрощів з використанням ризикованих масштабних геоінженерних технологій та ринкових механізмів.

Твердження 3: Глобальне потепління реалістично обмежити 1,5°C і таким чином зробити можливим якісне життя для всіх людей. Це потребує цілеспрямованої відданості так званому «радикальному реалізму», який передбачає швидке та послідовне здійснення соціально-екологічної трансформації, в основі якої лежать екологічна та соціальна справедливість, права людини та демократія.


 Твердження 1: Нам потрібна швидка відмова не лише від вугілля, але й від нафти та газу. Це означає, що ми не повинні будувати нову інфраструктуру, яка використовує викопне паливо, і повинні достроково припинити або закрити діючі проєкти з використання викопного палива

У міжнародній термінології це називається «керованим занепадом» — і наразі понад 500 організацій у всьому світі вимагають вдатися до цього заходу. Ні, поступової відмови Німеччини від вугілля до 2038 року замало. «Надто мало, надто пізно» — ці слова найбільш влучно підсумовують критику. Водночас ми повинні сприяти справедливим структурним змінам в уражених регіонах (міжнародні дебати про «Справедливий перехід»). З цього питання також триває широка та різнобічна дискусія.

Викопне паливо: золота жила працює (майже) невпинно

На жаль, з моменту Паризької угоди 2015 року ми не спостерігаємо жодних фундаментальних змін у тенденції виробництва енергії. Золота жила викопного палива працює (майже) невпинно. Однак стає ясно, зокрема через численні кризи, які оприявнила пандемія Covid-19, що промисловість викопного палива перебуває в структурній кризі, і що невдовзі її бізнес-модель остаточно застаріє. Водночас зростає кількість збанкрутілих підприємств, що працюють з викопним паливом, зокрема в галузі сланцевого газу. Однак, зважаючи на різке глобальне потепління, зміни досі відбуваються занадто повільно, і потрібні величезні зусилля, щоб побороти потужне лобі викопного палива і його вплив на процеси прийняття політичних рішень. Бо, незважаючи на те, що нафтовидобувна промисловість переживає глибоку кризу, її корпорації стимулюють розробку нових родовищ викопного палива в різних регіонах світу, а уряди інвестують величезні кошти в розширення нової інфраструктури — часто згадуючи новий чудодійний водень, універсальність якого тепер у всіх на слуху.

Як щодо тенденцій у питанні температури та викидів?

У 2019 році середня світова температура була приблизно на 1,1 (+/- 0,1)°C вище, ніж в доіндустріальний період. 2019-й рік, імовірно, входить у двійку найтепліших років з моменту проведення спостережень. Останні п'ять років є найспекотнішими з моменту проведення вимірювань, а останнє десятиліття — 2010-2019 роки — також є найспекотнішим (Заява ВМО про стан глобального клімату в 2019 р.).

У Спеціальній доповіді МГЕЗК щодо 1,5°C 2018 року зазначається, що середня глобальна температура наразі підвищується приблизно на 0,2°C за десятиліття. Це означає, що глобальне потепління сягне критичної позначки на 1,5°C вище доіндустріального рівня у період 2030-2052 років, якщо не уповільнити темпи потепління шляхом радикального скорочення викидів (МГЕЗК 2018, Резюме для політиків, A1).

Водночас концентрація основних парникових газів у атмосфері Землі, таких як CO2, метан (CH4) та закис азоту (N2O), продовжувала зростати у 2019 та 2020 роках. У 2019 році глобальні викиди вуглекислого газу досягли нового історичного максимуму в 36,7 гігатонн (Гт), що аж на цілих 62% вище, ніж у 1990-му році (Доповідь ВМО «Єдність у науці 2020»).

На тлі глобального підвищення температури екстремальні погодні явища також дедалі сильнішають і частішають. Водночас підвищується рівень моря — навіть швидшими темпами, аніж можна було очікувати в довготерміновій перспективі, оскільки танення крижаних шапок також прискорюється і призводить до підвищення рівня моря (Доповідь ВМО «Єдність у науці 2020»).

Метан: вкрай шкідливий для клімату

Коли йдеться про оцінювання впливу різних парникових газів на клімат, вплив метану часто недооцінюють. Багато де (наприклад, у Німеччині) для розрахунку CO2-еквівалентів метану використовують застарілий коефіцієнт, що применшує вагому роль природного газу (який, власне, переважно складається з метану). Згідно з поточними розрахунками Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК), парниковий вплив природного газу до 87 разів сильніший, ніж CO2 у перші 20 років, і до 36 разів сильніший, ніж CO2 у перші 100 років. Якщо під час розрахунку впливу природного газу крім викидів CO2, які утворюються при спалюванні, також враховувати витоки метану, які відбуваються під час його видобутку, транспортування та зберігання, то вуглецевий слід природного газу — особливо того, що видобувається під час гідравлічного розриву пласта — настільки ж поганий, як і у вугілля. Згідно з нещодавнім дослідженням професора Говарта з Корнельського університету (Ітака, штат Нью-Йорк, США), на частку сланцевого газу та нафти припадає близько 33% загального світового збільшення викидів метану, тож вони значною мірою відповідальні за глобальне потепління.

Як різні країни реагують на серйозність ситуації, що склалася?

9 грудня ЮНЕП опублікувала щорічну Доповідь про розрив у рівнях викидів (Emissions Gap Report), де порівнюється розрив між науковою необхідністю та політичною волею (а саме обіцяними заходами країн щодо захисту клімату). Порівняно з 2019 роком розрив у рівнях викидів не було скорочено, і наразі пандемія COVID-19 на нього не вплинула. До 2030 року річні викиди потрібно зменшити на 15 GtCO2e (діапазон: 12-19 GtCO2e) порівняно до цілей, заявлених у поточних національно-визначених внесках (НВВ), для 2°C, і на 32 GtCO2e (діапазон: 29-36 GtCO2e), щоб досягти цілі в 1,5°C. Діапазон настільки широкий, бо залежить, на який показник орієнтуватися — 2°C чи 1,5°C, а також чи враховувати в НВВ цілі, які сформульовані за умови доступності міжнародного кліматичного фінансування.

Щоб побачити недостатність НВВ, можна звернутися до науково-дослідницької групи Climate Action Tracker. Вона наводить нові дані щодо очікуваної до 2100 року температури за умови, якщо всі уряди дотримуються обіцянок: 2,1°C наразі звучить оптимістичніше за 2,7°C (такий показник був лише кілька місяців тому). Але до цифр варто ставитися обережно, оскільки подеколи зобов'язання є проблемними, нечіткими (див. «чисті нульові викиди» нижче) і вкрай довготерміновими (2100 рік!). Тому варто їх сподіватися, але не покладатися на них.

В цілому розподіл зобов'язань у царині міжнародних зусиль із захисту клімату досі є несправедливим і непропорційно великим тягарем лягає на найбідніші країни, які постраждали найбільше, але найменше вплинули на історичні показники викидів. Тема неупередженості залишатиметься незмінно присутньою в міжнародній кліматичній політиці. З відповідною довідковою інформацією та аналітичними матеріалами можна ознайомитися на сайті EcoEquity та в останньому великому звіті Civil Society Review (2015).

А чим зайнятий ЄС?

Climate Action Tracker розглядає питання «справедливої частки» в розрахунках національно-визначеного внеску своєї країни та зазначає стосовно НВВ Євросоюзу, що перед ЄС та Великою Британією стоїть недостатній цільовий кліматичний показник, який не відповідає цілям Паризької угоди — обмежити глобальне потепління показником, значно нижчим за 2°C або навіть 1,5°C. Якби всі країни наслідували прагнення ЄС, показник досяг би позначки в діапазоні між 2°C та 3°C!

Як і решта країн, ЄС повинен до кінця року подати новий цільовий показник викидів парникових газів(НВВ) до РКЗК ООН. Він набуває форми Закону ЄС про зміну клімату, який лежить в основі Європейського зеленого курсу і ставить перед Єврокомісією мету зробити Європу кліматично нейтральною до 2050 року. ЄС хоче значно підвищити свій проміжний цільовий показник до 2030 року. Порівняно з рівнем 1990 року, викиди парникових газів необхідно скоротити на 50-55% (попередні зобов'язання передбачали скорочення лише на 40%) відповідно до початкової пропозиції Єврокомісії у березні 2020 року. За розрахунками ООН, усі країни повинні щороку скорочувати викиди на 7,6%, щоб все-таки досягнути цільового показника 1,5°C. Для ЄС це означатиме скорочення викидів до 2030 року принаймні на 65%, але лише якщо не брати до уваги оптику кліматичної справедливості — відповідальність за історичні викиди і неупередженість — інакше ціль має бути амбітніша.

У жовтні Європарламент проголосував за 60% скорочення викидів до 2030 року. Головам держав і урядів поки що не вдалося дійти згоди щодо цієї мети. Наразі 17 країн, включно з Німеччиною, виступають за показник скорочення викидів не менший за 55%.

Деякі моменти все ще потребують уточнення в рамках трилогу — тристоронніх переговорів між Єврокомісією, Європейською Радою та Європарламентом, які розпочалися 30 листопада 2020 року. Обговорювані питання включають розгляд методів поглинання вуглецю для досягнення мети, поступове скасування прямих і непрямих субсидій на викопні види палива, вуглецевий бюджет та створення незалежної ради з питань клімату. Крім того, необхідно розробити чіткі правила досягнення цієї мети. Зрештою, для ЄС це також питання грошей, тому переговори з питань клімату проводяться паралельно з переговорами щодо бюджету і дискусією про фонд реконструкції. Такі країни, як Польща, наполягають на виділенні більшої кількості грошей задля досягнення амбітнішого показника, аби реструктурувати свою економіку, яка все ще сильно залежить від вугільної енергетики.

Кліматичне фінансування: Не буде грошей — не буде розмови

Коли йдеться про міжнародну політику в галузі захисту клімату, стара приказка «гроші правлять світом» стосується і браку достатнього фінансування: «Не буде грошей — не буде розмови!». Багаті промислово розвинуті країни не тільки мають (моральні та юридичні) зобов'язання з фінансування зусиль з пом'якшення наслідків зміни клімату та адаптації до них найбільш уражених країн, що розвиваються, але й мають такі (фінансові) можливості. На жаль, наразі вже очевидно, що промислово розвинуті країні, ймовірно, не досягнуть до 2020 року цільового показника в 100 мільярдів доларів на рік у сфері міжнародного кліматичного фінансування, встановленого у 2009 році. Хоча Німеччина виконує свою обіцянку подвоїти до 2020 року кліматичне фінансування, нових фінансових зобов'язань на період після 2020 року досі немає.

З оновленою інформацією щодо внеску Німеччини в міжнародне кліматичне фінансування можна ознайомитись за посиланням www.deutscheklimafinanzierung.de. Огляд стану спеціалізованих багатосторонніх кліматичних фондів, а також низка цільових брифінгів із кліматичного фінансування за темою та регіоном — серія «Основи фінансування діяльності, пов'язаної з кліматом» — розміщені тут: www.climatefundsupdate.org. Більш детальний аналіз, зокрема напрацювань Зеленого кліматичного фонду, доступний тут.

Викопні види палива. Дебати щодо видобутку і постачання вуглецю у кліматичній політиці

У Доповіді про розрив у виробництві (Production Gap Report) за 2020 рік: Спеціальна доповідь щодо Covid-19, яка щороку аналізує «кліматичну політику щодо видобутку і постачання вуглецю», у центрі уваги якої — забрудники, тобто видобуток та забезпечення викопними видами палива, зазначається: «Світ повинен буде скорочувати виробництво викопного палива приблизно на 6% на рік протягом 2020-2030 років заради досягнення Паризьких кліматичних цілей». Якщо говорити про окремі види викопного палива, то це означає, що протягом наступного десятиліття необхідно скоротити річне виробництво (і споживання) вугілля на 11%, нафти — на 4%, а природного газу — на 3%. Натомість уряди планують середньорічне зростання на 2%, що до 2030 року збільшить виробництво більш, ніж удвічі! Це аж ніяк не узгоджується з лімітом у 1,5°C.

До речі, до теми видобутку викопного палива також можна застосувати оптику неупередженості. У статті «Неупередженість, кліматична справедливість і видобуток викопного палива: принципи керованої поетапної відмови» Грег Муттітт і Сіван Карта замислюються над критеріями, які потрібно застосовувати для справедливої глобальної поетапної відмови від вугілля, нафти й газу.

Зелене відновлення? Коричневий — це новий зелений!

Хоча економічні локдауни, які зачепили значну частину світової економіки, дали мізерний перепочинок у викидах, їхнє тимчасове скорочення є незначним порівняно з накопиченими в атмосфері парниковими газами та загальним необхідним скороченням викидів. Таким чином, локдаун не мав позитивного впливу на концентрацію CO2 в атмосфері або на кліматичну кризу.

На довершення пакет заходів з економічного та фінансового відновлення, який уряди прийняли у відповідь на локдауни та економічну кризу, що насувається, був не спроможний змінити кліматичну траєкторію економіки. Навпаки, значно більше грошей було виділено на проєкти з видобутку викопного палива, аніж на чисту енергію, а саме понад 230 мільярдів доларів, за даними Доповіді про розрив у виробництві. І це, на жаль, консервативна оцінка.

Цю несприятливу тенденцію відстежують та ілюструють кілька корисних джерел:

     Моніторинговий проєкт Energy Policy Tracker, розроблений Міжнародним інститутом сталого розвитку (IISD), Інститутом глобальних економічних стратегій (IGES), дослідницькою організацією OCI, аналітичним центром ODI, Стокгольмським інститутом довкілля (SEI) та Колумбійським університетом

●     Для розуміння оптики феміністичної та гендерної політики рекомендуємо аналізи пакету економічних стимулів у Німеччині та «Зеленого курсу» в США

●     Дослідження “Greenness of Stimulus Index” компанії Vivid Economics

●     Хороший огляд від The Guardian (листопад 2020 р.)

●     І, звісно, Bailout Watch


Твердження 2: Замість того, аби боротися з кліматичною кризою за допомогою правильних, належних і справедливих рішень, уряди та промисловість постійно шукають (і знаходять) дедалі нові виправдання, відволікаючі маневри і вдаються до гаданих хитрощів, які спираються на ризиковані масштабні технології та ринкові механізми

Ці рішення в сфері кліматичної політики є хибними і вказують у помилковому напрямку — через них дефіцитні цінні ресурси та політична увага спрямовуються на оманливі цілі. Також вони витісняють реальні рішення і ослаблюють переговорні позиції тих, хто їх обстоює. Нижче пояснюються деякі з найбільш оманливих і хибних рішень.

Курс на «чисті нульові викиди» та кліматична нейтральність

Приблизно до 2050 року необхідно скоротити глобальні викиди до нуля. Заради досягнення цієї мети ми передусім повинні терміново припинити використання та спалювання викопного палива для виробництва енергії у транспортній галузі та в усіх інших галузях економіки. Проте терміни «кліматична нейтральність» та «чисті нульові викиди» означають дещо інше: вони описують лише баланс викидів у певний момент часу. Цей термін не роз'яснює, наскільки реально знизилися викиди і наскільки увага приділяється відшкодуванню, ринковим механізмам та/або ризикованим масштабним технологіям з метою компенсувати надмірні викиди. Водночас стрімке поширення ідей чистих нульових викидів і кліматичної нейтральності як серед урядів, так і серед корпорацій створює враження, ніби ті переслідують амбітні цілі:

     міжнародна мережа Глобальна лісова коаліція аналізує плани компанії Shell з досягнення нульових показників викидів

●     Блог DeSmog розглядає проєкти нафтових кампаній з компенсації викидів через посадку лісів

●     Amazon обіцяє стати «вуглецево-негативною» компанією до 2040 року

Мабуть, найкращий огляд таких — переважно доволі сумнівних — планів і стратегій надає наразі ініціатива Carbon Removal Corporate Action Tracker, започаткована дослідницьким центром Institute for Carbon Removal Law and Policy.

Загалом концепція «чистих нульових викидів» є вельми проблематичною «рухливою ціллю», адже що довше зростають викиди, то більшу пропорцію кінець кінцем потрібно компенсувати або «прибрати» з атмосфери. Дискурсивне прагнення «чистих нульових викидів» і кліматичної нейтральності дає можливість урядам та компаніям позиціонувати себе як захисників клімату тоді, як насправді вони тягнуть час і ухиляються від вимоги діяти негайно.

У якості додаткової літератури з теми «чистих нульових викидів» рекомендуємо брифінг, складений кількома провідними групами кліматичної справедливості: «НЕ НУЛЬ: Як прагнення “чистих нульових викидів” маскує кліматичну бездіяльність».

Спершу «перевищити» температуру, щоб потім скористатися видаленням вуглецю для досягнення нульових показників викидів?

Так звані сценарії перевищення певного значення створюють підґрунтя для цієї ідеї. Тим часом концепція «сценарію перевищення певного значення температури» проникла в обговорення щодо досягнення мети в 1,5°C. Ця інтерпретація міжнародної мети передбачає, що буде достатньо досягти показника глобального потепління у 1,5°C наприкінці 21 століття, а впродовж кількох десятиліть до того його можна перевищити. Проте такі сценарії «перевищення» дуже небезпечні, оскільки вимагають масштабного видалення двоокису вуглецю (CO2) з атмосфери, зазвичай технологічними засобами (див. нижче).

Водночас глобальна кліматична система — це не просто механізм, температуру якого ми можемо підвищувати та знижувати на власний розсуд. Неясно навіть те, чи глобальний клімат став би лінійно «регресувати» після «перевищення». Крім того, існує ризик, що під час «перевищення» граничні показники кліматичної системи будуть перейдені, через що глобальний клімат увійде в абсолютно новий невідомий стан, який неможливо буде просто повернути навспак. Також існує ризик, що період «перевищення» завдасть непоправної шкоди людству та екосистемам.

Ринкові механізми в кліматичному режимі та Стаття 6 Паризької угоди

Баланс різних систем торгівлі викидами виглядає млявим, якщо не сказати похмурим. Можливо, так відбувається тому, що лобіюють ці механізми передусім ті, хто не зацікавлений у всебічній трансформації?

Green Finance Observatory підготувала дуже доступно написаний ґрунтовний критичний звіт з цієї теми у трьох частинах:

●     Перший програмний звіт — 50 відтінків зеленого: зростання ринків природного капіталу та стале фінансування

●     Другий програмний звіт — 50 відтінків зеленого. Частина II: Помилковість екологічних ринків

●     Третій програмний звіт — 50 відтінків зеленого. Частина III: Стале фінансування 2.0

На сайті Carbon Market Watch також розміщені великі й дуже інформативні матеріали, зокрема стосовно переговорів довкола Статті 6 Паризької конвенції про зміну клімату, а саме «Вуглецевий ринок 101».

Відповідно до Паризької угоди було створено два нові вуглецеві ринки замість трьох механізмів Кіотського протоколу (Механізм чистого розвитку (МЧР), Міжнародна торгівля квотами на викидами (МТКВ) та проєкти спільного впровадження (ПСВ)). Стаття 6 Паризької кліматичної конвенції значною мірою охоплює ці ринки. Учасники переговорів обговорюють детальні правила цих механізмів з 2016 року. Ці питання досі залишаються відкритими серед неврегульованих пунктів так званої Книги правил Паризької угоди.

Стаття 6, у свою чергу, розглядає два різні ринкові механізми: пункт 6.2 та пункт 6.4 (останній інколи називають «Механізмом сталого розвитку» або МСР). Пункт 6.2 запроваджує вуглецевий ринок, що дозволяє країнам продавати кредити на додаткові скорочення викидів, яких вони досягли порівняно з власними цільовими показниками. Ці кредити мають назву Internationally Transferred Mitigation Outcomes (ITMOs). Інший ринковий механізм дуже схожий на Механізм чистого розвитку, окрім того, що він не обмежуватиметься втіленням проєктів у країнах, що розвиваються. Очікується, що розробники проєкту досягатимуть скорочення викидів конкретними діями в одній країні та продаватимуть кредити на скорочені викиди іншій країні, компанії чи особі.

Після вуглецю. Нова економіка природи

Швидко стає зрозуміло, що тенденція до монетизації природного капіталу та його подальшої інтеграції до ринків з компенсаційними механізмами вже давно не є цариною лише кліматичної політики і відтепер зачіпає інші галузі природи та охорони довкілля. Наша підбірка матеріалів, присвячена «новій економіці природи», детально пропрацьовує цю тему.

Наприклад, REDD+ (скорочення викидів від знеліснення та деградації лісів у країнах, що розвиваються, а також роль збереження лісів, сталого управління лісами та збільшення запасів лісового вуглецю у країнах, що розвиваються). Інтегрування лісів у захист клімату через механізм REDD+ повинне навчити нас багатьом речам про підводні камені, пов'язані з природними рішеннями та ринковими механізмами… проте нечисленні уряди готові серйозно до цього поставитись. Ось посилання на критичні матеріали щодо REDD+:

●     Ютта Кілл розмірковує про свій досвід REDD+ як про втрачене десятиліття природоохоронних зусиль

●     «Амазонія: знеліснення, «розвиток» та спротив — боротьба за найбільший у світі тропічний ліс»

●     «Виміряна природа — REDD: як кліматична політика віднаходить і змінює ліс»

Природно-орієнтовані рішення. Врятувати клімат за допомогою природи?

Поряд з плануванням та постановкою завдань щодо «чистих нульових викидів» земельний та лісовий сектори також починають прагнути виконання обіцянок стосовно як «від'ємних викидів», так і відшкодування за викиди, пов'язані з викопним паливом. Як і REDD+, які їм передували, ці обіцянки часто призводять до приватизації та захоплення земель, порушення прав людини та земельного права, руйнування екосистем та біорозмаїття через вирощування монокультур та багатьох інших проблем. Розроблювані «природно-орієнтовані рішення» (nature-based solutions, NBS) є надто відкритими та невизначеними, щоб запобігти використанню в інтересах промисловості та в цілях грінвошингу. Коли йдеться про природно-орієнтовані рішення, компанії можуть мати під ними на увазі відновлення лісів монокультурами та технологію «біоенергетики з уловлюванням та зберіганням двоокису вуглецю» (bioenergy with carbon capture and storage, BECCS) — див. приклад Microsoft.

Багатьом організаціям та громадянським мережам, зокрема Глобального Півдня, все цілковито зрозуміло. Тому Глобальна лісова коаліція недвозначно промовляє: #OurNatureIsNotYourSolution (#НашаПриродаНеВашеРішення)!

Ця позиція була висловлена повторно на Міжнародному дні біорозмаїття 22 травня 2020 року у відповідь на тему Конвенції ООН з біорозмаїття «Наші рішення — в природі».

Кілька організацій опублікували критичні аналізи стосовно теми природно-орієнтованих рішень:

●     Мережа третього світу/Африканський центр біорозмаїття: «Природні рішення чи природні спокуси? Розбираємо небезпечний міф про природно-орієнтовані рішення, які нібито можуть достатньою мірою пом'якшити наслідки зміни клімату»

●     Кейт Дулі та співавтори: «Видалення двоокису вуглецю та біорозмаїття: “Принципи виявлення загрози”», а також допис у блозі: «Збереження біорозмаїття в підходах видалення двоокису вуглецю»

Зниклі шляхи: Яка роль природи та екосистем у захисті клімату?

Водночас захист та помірковане екологічне відновлення природних екосистем, передусім лісів, а також інших екосистем на суші та в океанах, цілковито необхідні, аби протидіяти кліматичній кризі та кризі біорозмаїття. Різні «реальні рішення», які можуть сприяти кліматичній справедливості в сільськогосподарському та земельному секторі, описані, наприклад, у доповіді «Зниклі шляхи до 1,5°C» (2018 р.) організації Climate, Land, Ambition Rights Alliance (CLARA). Однак їх не слід використовувати для «компенсації» викидів або руйнування довкілля деінде. Натомість терміново необхідно скоротити до нуля викиди від використання викопного палива і промислові викиди, а також просувати стале, близьке до природного управління глобальними екосистемами. Це стосується і сільськогосподарського сектору, який за сучасних агропромислових методів вирощування культур є причиною та рушійною силою кліматичної кризи. Завдяки переходу до агроекологічного сільського господарства можна не лише скоротити викиди, а й знову утримати CO2 у сільськогосподарських екосистемах.

Геоінженерія — чи можуть технології вирішити проблему?

Коли кліматичний активіст в листі міжнародному лобі в Парижі в грудні 2015 року застеріг, що не можна сліпо покладатися на випробування і застосування небезпечних геоінженерних технологій як спосіб досягнення цільового показника 1,5°C, цю пересторогу сильно розкритикували і зреагували на неї, мов на Ґрінча, який украв Різдво і прагне зруйнувати святковий настрій. На жаль, реальність перевершила початкове занепокоєння і тривоги. Геоінженерія — ідея масштабного втручання в глобальну кліматичну систему, яке послуговується переважно неперевіреними технологіями — впродовж останніх років посіла панівне місце в кліматичній полеміці. Останніми роками в галузі геоінженерії насправді багато чого сталося. Тоді як де-факто мораторій у рамках Конвенції про біологічне різноманіття (КБР) 2010 року здавався розумним кроком, а ранні етапи регулювання та окремі геоінженерні експерименти можна було припинити завдяки мобілізації громадськості, сьогодні ситуація стала вкрай заплутана.

На нашій інтерактивній мапі можна ознайомитися з проєктами та експериментами в галузі геоінженерії. Тоді як у 2012 році на мапі світу (на той момент у вигляді плакату) зафіксовано близько 300 експериментів і проєктів, у 2017 році їхня кількість зросла до понад 800. Наприкінці 2020 року наша база даних містить майже 1400 проєктів в галузі геоінженерії!

Для отримання інформації щодо геоінженерії, технологій, ризиків та впливу, гравців, фінансових потоків та нормативних підходів рекомендуємо ознайомитися з наступними джерелами:

     GeoengineeringMonitor, провідна інформаційна платформа громадянського суспільства з теми геоінженерії

●     Досьє з теми геоінженерії на сайті boell.de

●     Наші фільми-експлейнери про наземну, морську та атмосферну геоінженерію (доступні субтитри різними мовами!)

●     Подкасти Геоінженерія на Глобальному Півдні та Геоінженерія та деколонізація

Куди наразі рухається обговорення геоінженерії?

Сьогодні в розвиток технологій геоінженерії інвестують мільйони доларів — як приватний сектор (особливо руйнівні для клімату галузі промисловості, великі технологічні компанії та заможні люди), так і уряди (наприклад, американський).

Водночас це питання дедалі настирливіше проникає в політичний порядок денний. Особливо в контексті цілей кліматичної нейтральності та планів щодо «чистих нульових викидів» (див. вище) дедалі важливішу роль відіграють технології масштабного видалення двоокису вуглецю (carbon dioxide removal, CDR). Наразі бракує обговорення соціальних, екологічних та політичних ризиків, пов'язаних з цими технологіями.

На нашу думку, тривала участь видобувної промисловості в дослідженнях і розробках геоінженерних технологій, а також інші джерела фінансування з боку Кремнієвої долини та урядів деяких нафтовидобувних країн є суттєвою проблемою і ясно вказують, на чию користь працюють ці технології та хто матиме від них зиск — руйнівні для клімату галузі промисловості та уряди, які прагнуть збереження статусу-кво.

У Міжурядовій групі експертів з питань зміни клімату (МГЕЗК) геоінженерія також часто є предметом (суперечливих) дебатів. Попри те, що Спеціальна доповідь щодо 1,5°C висловлюється на тему геоінженерії вкрай критично і зосереджується на амбітних кліматичних варіантах без «перевищення», геоінженерія посідатиме вагоміше місце в наступній великій Шостій доповіді про зміни клімату (Assessment Report AR6), на яку очікують у 2021-2022 роках.

Однак міжнародне громадянське суспільство теж не покладає рук і організувало кампанію «Руки геть від матері-землі» (Hands Off Mother Earth, H.O.M.E.).


Твердження 3: Попри всю терміновість і гостроту питання можливо обмежити глобальне потепління показником 1,5°C і таким чином зробити можливим якісне життя для всіх людей. Для цього не потрібні ані ризиковані технологічні рішення (геоінженерія), ані ігнорування інших екологічних обмежень планети. Натомість потрібна цілеспрямована відданість так званому «радикальному реалізму» (#RadicalRealism). Іншими словами, швидке та послідовне втілення соціально-екологічних перетворень, орієнтовних на екологічну та соціальну справедливість, права людини та демократію.

 

Що нам насправді потрібно? Радикальний реалізм!

Збірка пропозицій з Радикального реалізму була опублікована 2018 року паралельно з доповіддю стосовно 1,5°C Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (МГЕЗК). 8 статей збірки демонструють шляхи переходу до світу, сумісного з 1,5°C. Ці шляхи включають: радикальний відхід від наших ресурсоємних та неощадливих моделей виробництва та споживання та демократичну реструктуризацію центральних секторів з подальшим зростанням на Глобальній Півночі; інтерсекційну соціальну організацію; всебічне, але обережне відновлення і повернення до природного стану наших глобальних екосистем; захист прав людини, земельних прав та прав корінних спільнот.

Це видання об’єднало знання, досвід та експертизу широкого кола міжнародних організацій, мереж і науковців, які розробляють ці трансформаційні шляхи у своїх політичних вимогах, політичній практиці та наукових дослідженнях.

Нещодавно ми підготували короткі пояснювальні анімаційні відео на основі трьох статей цієї збірки:

●     Радикальний реалізм: Керований занепад виробництва викопного палива

●     Радикальний реалізм: Від лінійної економіки до суспільства без сміття

●     Радикальний реалізм: Від промислового сільського господарства до фермерської агроекології

Інші матеріали з теми Радикального реалізму містяться в нашому відповідному досьє.

Як ми цього досягнемо? Які стратегії потрібні? Зрозуміло одне: немає якогось генерального плану, є тільки безліч ідей та рішень! Знань та ідей не бракує, проте бракує волі до виконання, влади та необхідної політичної більшості.

Нижче подані три стратегічні чинники, які здатні змінити ситуацію впродовж кількох наступних років.

1. Кліматичний рух: ширший, розмаїтіший і радикальніший

Кліматичний рух (рух за кліматичну справедливість) за останні два роки знову значно виріс. З'явилися нові учасники, такі як шкільна забастовка за клімат «П'ятниці заради майбутнього» та «Повстання проти вимирання». Рух став масштабнішим, розмаїтішим і більш свідомим — і так само зростає певність, що немає іншого способу боротьби з кліматичною кризою, окрім усунення її системних і структурних причин.

Незважаючи на те, що в багатьох промислово розвинених країнах кліматичний рух досі складається переважно з майданчиків і контекстів, у яких домінують білі, дискусія щодо (анти)расизму в суспільстві та русі стає дедалі гострішою і ставить у центр уваги (пост)колоніальні наслідки кліматичної кризи.

Водночас стає дедалі очевиднішим, що захисники довкілля зазнають загроз, криміналізації, переслідування і навіть вбивств. У глобальному аналізі за 2019 рік правозахисна організація Front Line Defenders повідомляє про загибель 304 правозахисників. Імовірно, зареєстрованих випадків набагато більше. Активісти/ки, які захищають земельні права та захисники/ці довкілля знаходяться в особливій небезпеці. 40% вбитих займалися цими напрямками. За даними організації Global Witness, 64 активістів/ок із захисту довкілля вбито в Колумбії в 2019 році, 43 — на Філіппінах, 24 — в Бразилії і 18 — у Мексиці. Тому сьогодні, як ніколи раніше, якщо бажаєте захистити довкілля — захистіть тих, хто боронить свої території і права. За необхідності, навіть у суді.

2. Позови та інші правозахисні стратегії

У зв'язку із загостренням кліматичної кризи дедалі більше учасників (потерпілих осіб, природоохоронних асоціацій, міст і муніципалітетів тощо) приймають рішення звернутися до суду. Та чи можуть судові процеси врятувати клімат? Так звані кліматичні позови покликані спонукати національні уряди до більш амбітних кліматичних цілей. Вони унаочнюють порушення основних прав людини, пов'язані зі зміною клімату. Існує практика позовів проти великих забруднювачів з метою притягнути їх до відповідальності за збитки та шкоду, яких завдали їхні продукти, або змусити їх долучитися до витрат, пов'язаних із необхідними адаптаційними заходами.

Впродовж останніх років в Німеччині, Європі та інших регіонах практика судових процесів виявилася надзвичайно ефективною для боротьби з руйнуванням довкілля. Попереджено появу десятків вугільних електростанцій, врятовано природні заповідники і убезпечені джерела заробітку населення. Кліматичні скарги подавалися до Європейського суду, до Федерального конституційного суду, до адміністративних і цивільних судів (справа міста Уарас проти компанії RWE) тощо. Законодавство перебуває в стані бурхливих змін, але це також впливає на перетворення, які ми проживаємо. Кліматичний рух вже ніколи не задовольнятиметься красномовними, але переважно марними добровільними зобов'язаннями, а наполягатиме на дотриманні основоположних прав.

     Опублікований влітку 2020 року звіт Лондонської школи економіки детально розглядає тенденції глобальної зміни клімату.

●     Центр Сабіна Колумбійського університету має базу даних міжнародних кліматичних скарг, а також базу даних кліматичних скарг США.

●     Union of Concerned Scientists створює наукову базу для кліматичних судових позовів в науковому центрі Climate Litigation Science Hub.

●     Фонд кліматичної справедливості мобілізує кошти на кліматичні та екологічні позови у країнах Глобального Півдня.

Група активістів та юристів опрацьовує ці питання з позиції кримінального законодавства і зокрема закликає внести зміни до статуту Міжнародного кримінального суду, щоб уможливити покарання за «екоцид» як потенційний міжнародний злочин. Шведські парламентарі нещодавно створили панель експертів для розробки юридичного визначення цього поняття. У політичному розрізі цю ініціативу підтримують Тихоокеанські острови (див., наприклад, минулорічну промову Вануату в Міжнародному кримінальному суді).

3. Новий підхід до багатосторонньої кліматичної політики

Кліматичні конференції тривають, і глобальна пандемія цьому не завадить. Уряд Великої Британії зайнятий підготовкою до COP 26 у Ґлазґо в листопаді 2021 року. Дійові особи, включно з міжнародним громадянським суспільством готуються до «чергової кліматичної конференції» майже в звичному режимі. Усім добре відомо, що в центрі уваги буде мінімізація шкоди.

Але можлива ще одна багатостороння кліматична політика. Цікавим та наснажливим новим починанням у цьому напрямку є ідея Договору про нерозповсюдження викопних видів палива за аналогією до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Першим кроком такої угоди стало б запобігання поширення та розповсюдження викопного палива та його інфраструктури. На цій підставі діюче виробництво та інфраструктура викопних видів палива будуть демонтовані та припинені. Однак цей процес повинен обов'язково супроводжуватися «справедливим переходом» для робочих галузі викопного палива та регіонів і країн, які економічно від неї залежать.

Звучить нереалістично? Мабуть, так і є за даних політичних умов. Однак саме вони призвели до численних криз та надзвичайної кліматичної ситуації, у якій ми наразі перебуваємо. І саме ці політичні параметри потрібно змінювати з усіх сил — за допомогою радикального реалізму, нових ідей, які живляться великою сміливістю та широких і міцних альянсів — на вулицях, у кулуарах переговорів та під час відеоконференцій.

Текст вперше опубліковано німецькою мовою на сайті boell.de Лілі Фюр, Ліндою Шнайдер, Ліаною Шалатек та Лізою Тостадо. Українською мовою подається скорочена версія статті.