Сила знань: як жінки-освітянки перемагають стереотипи та формують нову енергетику

З 2019 року громадська організація "Жіночий енергетичний клуб України" (ЖЕКУ) проводить конкурс "Жінки української енергетики" за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ – Україна. У цьому матеріалі представлені розмови з трьома переможницями різних років у номінації «Освітянка». Чому ці жінки вибрали енергетичну сферу в своєму професійному житті? Чи стикалися вони з гендерними стереотипами? Які інші виклики були на їхньому шляху? Що допомагає вистояти і бути успішними? Про зміни в професії за майже пів століття, досвід роботи в Європі, поєднання материнства і карʼєри — про все це ми поспілкувалися з Людмилою Харлампович, Оленою Рубаненко та Іриною Гунько.

Людмила Харлампович - переможниця 2022 року конкурсу "Жінки української енергетики" в номінації "Освітянка"

Спочатку електрик працює головою, а потім руками — інакше живе яскраво, але недовго, — про енергетику як вибір на все життя

В енергетичну сферу я потрапила, можна сказати, випадково. Вступала в педагогічне училище, але не пройшла. Тому пішла вчитися в заклад, де зараз і працюю (нині — Володимир-Волинський центр професійної освіти). Поступила на електромонтажника. І вже коли почала вчитися, ця професія мене поглинула. Це дуже цікава сфера, яка потребує логічного та критичного мислення. Це професія, яка любить, щоб її знали і в ній розбиралися. Спочатку електрик працює головою, а потім руками — інакше живе яскраво, але недовго.

Мій загальний стаж 43 роки, з них 10 років — у педагогіці. Але все моє життя, всі мої роботи були так чи інакше повʼязані з енергетикою. Без неї — нікуди. 

Зараз, окрім викладання, я також є головою методичної комісії і займаюся розробкою освітніх програм, складанням робочих навчальних планів. Наприклад, ми тільки-но закінчили розробляти нову освітню програму з професії «Монтажник, майстер монтажу і обслуговування систем відновлюваної енергетики». Ми відкриваємо нову професію в нашому центрі — будемо навчати монтажу й обслуговуванню сонячних і вітроенергетичних установок, а також теплових насосів. Це дуже захопливо! Бо ми створюємо щось нове, навчаємо цьому дітей і паралельно вчимося самі.

Коли я почала працювати електрикинею, у людей був шок, — про досвід роботи на «чоловічій» посаді в дев'яностих

Чоловіки ревниві до «своїх» професій. З 1987 до 1990 року, коли мені був 21 рік, я працювала електрикинею. Коли тільки прийшла в професію, у людей був шок: «Як так, прийшла дівчина працювати електриком? А як це? А що ж вона буде робити?» 

Мені навіть, можна сказати, екзамени на обʼєктах влаштовували. Але буквально один-два місяці роботи — і вже сприймали нормально.

Я була отаманкою “банди” серед молодших братів, — про безглуздість гендерних стереотипів та формування світогляду

Якщо я і руйную стереотипи, то роблю це несвідомо. В моєму житті був не найкращий період — тато дуже сильно хворів. Тому бабуся з мамою робили всю роботу — і "чоловічу", і "жіночу". А тато ж свого часу міг і їсти наварити.

Мама в мене орденоносиця, була дуже спортивна, виграла Малі Олімпійські ігри в 1980 році. У бабусі життя було нелегке: їй що коня запрягти і поле зорати, що рушника вишити — однаково вдавалося. Тому в мене ніколи не формувалося думки, що мені щось не під силу.

Серед нас, дітей, теж не було поділу праці за статтю. Я — найстарша донька, маю чотирьох братів. Я була отаманкою тієї "банди" (усміхається). І навіть сьогодні я бачу, що в наших родинах це збереглося. Брати не цураються "жіночої" роботи.

Коли ми обирали професію, нам казали дивитися на те, що подобається. У наших вже створених родинах так теж склалося. Адже для дитини найбільший приклад — батьки. І якщо батьки якось обмежують, ставлять рамки, то потім і діти обмежуватимуть вже своїх дітей.

Вже не так дивують дівчата, які мають бажання навчатися та працювати в енергетиці, — про стереотипи у сфері та зміни за 43 роки

Дівчата і сьогодні вимушені доводити свою кваліфікацію в енергетичній сфері. Чоловіка-електрика сприймають нормально, а коли на виклик приходить жінка, то людей це лякає. Стереотипи міцно ще сидять у головах людей.

Але теперішні часи змушують змінювати це ставлення. Життя стає більш технологічним, і вже не так дивують дівчата, які мають бажання навчатися та працювати в енергетиці. Це вже більш популярно. Нині роботодавці менше звертають увагу на стать, а більше — на здатність виконувати трудові функції.

Свого часу і жінка за кермом викликала подив. А зараз — вже спокійно до цього ставляться. Я б ще додала, що жінки у багатьох випадках набагато обережніше підходять до різних справ. Напевно, тому що думають не лише про себе, а й про інших.

Стосовно освіти, тут теж є поділ: викладачок в електротехнічній сфері більше, а от майстринь виробничого навчання — менше. Проте я завжди вчу своїх студенток: якщо ви любите свою роботу, вам має бути байдуже, хто що про це думає, йдіть і влаштовуйтеся без страху!

Доньки в мене військові, і я також рвалася на війну до них, — про особистий приклад для доньок та онуки

Я маю двох доньок — 38 і 35 років. Вони — військовослужбовиці. Старша пішла до ЗСУ на контракт якраз перед повномасштабним вторгненням, молодша — з 19 років в армії, зараз лейтенантка Збройних Сил України. Коли почалася велика війна, я теж рвалася до доньок, але за станом здоровʼя не потрапила.

У моїй родині нас виховували без стереотипів, тож доньок та й онуку я виховувала так само. Молодша донька років з чотирьох постійно щось ремонтувала, і я цим захоплювалася. Онуці захотілося ходити на футбол — ну, чому ні? Людина повинна себе шукати і знаходити те, що їй подобається.

Чому жінки мають реалізовуватися лише в сферах, які вважаються традиційно "жіночими", як-от швачка чи кухарка? Кожна людина має робити те, що вона любить, до чого є покликання. Головне — слідувати своїм мріям і займатися тим, що приносить задоволення.

На перший вебінар до Жіночого енергетичного клубу я пішла через слово "жіночий" у назві, — про участь у ЖЕКУ і його важливість

Якось випадково в фейсбуці я побачила запрошення на одну з подій, яку проводив "Жіночий енергетичний клуб України" (ЖЕКУ). Я тоді ще не знала, що існує така організація, хоча на той момент клубу вже було кілька років. Мене зацікавило, що жінки-енергетики збираються разом, щось обговорюють, щось роблять. На перший вебінар я пішла через слово «жіночий» у назві. Подумала: невже енергетикині десь збираються докупи?

Зараз я намагаюся відвідувати всі можливі онлайн-події, залюбки долучилася б і до офлайн-заходів в Україні. Мені подобається, що багато тем до обговорення повʼязані зі стратегією на сталий розвиток, з екологічними програмами.

Інколи думаєш, що вебінар не на твою тему, але все одно щось корисне почерпнеш, плюс воно все повʼязано. Наприклад, екологія тісно пов'язана з відновлюваною енергетикою. На зустрічах можна почути думки людей, зрозуміти, як і що розвивається, підкоригувати своє бачення. Починаєш бачити трошки далі свого носа.

Жінки більше заточені на екологію, тому їх залучення в енергетичну сферу є дуже важливим, — про те, як зробити професію енергетика популярною та гендерно збалансованою

Аби в сферу енергетики приходило більше жінок, та й хлопців також, — всіх, потрібно ще з самого дитинства проводити профорієнтацію. Навіть, пригадуючи своє дитинство та юність, нам доволі багато розповідали про прості професії, які дозволяють виростити чи зробити хліб, добути молоко тощо. 

Мені здається, зараз у школах цього дуже не вистачає. Дитина має знати про професію з дитинства, чим на тій чи іншій роботі займаються люди, за що саме вони отримують гроші. І обирати, чи хочеться їй це робити чи ні.

Жінок дуже важливо долучати до професії. Сучасна жінка, яка навіть не працює в енергетичній сфері, в енергетиці має розбиратися. Тому що ми живемо в такому світі, де потрібно знати різні процеси та вміти ними користуватися.

І, до речі, жінки більш зацікавлені у питаннях охорони довкілля. Тому що думають і дбають про дітей, онуків, здоров'я майбутньої нації. Ми хочемо створити більш безпечний світ. Для мене, наприклад, більш пріоритетними є альтернативні джерела енергії — сонячна станція, гідроелектростанція, аніж теплоелектростанція, яка спалює вугілля і робить викиди в атмосферу. Ми, жінки, думаємо не лише про технології, а й про те, щоб вони були безпечними для тих, про кого ми дбаємо.

Має бути ефективна взаємодія між освітніми закладами, підприємцями і державою, — про проблеми в енергетичній сфері та їх подолання 

У професійно-технічній освіті велику роль відіграє розвиток матеріально-технічної бази. Її треба постійно поновлювати. На виробництвах зʼявляється нове обладнання, і ми маємо студентів і студенток вчити на ньому працювати. Для прикладу наведу досвід Німеччини, бо ми з цією країною співпрацювали і співпрацюємо. Там підприємці стараються для навчального закладу, де вчать тій чи іншій професії, купити найновіше обладнання.

А що в нас? Це ж не секрет, що сьогодні техніка в фермерів вже на джойстиках, а ми вчимо ще на тракторах Т-150, які вже по суті — музейні експонати. У нас була така "смішна" історія, до нас приїхали естонці. Кажуть: "О, у вас є музей?". А це техніка, на якій ми дітей вчимо! Уявіть, наскільки вони були здивовані. Зараз ми вже виграли грант і замінюємо тракторний парк на сучасну техніку.

Вчасне оновлення матеріально-технічної бази дасть можливість краще готувати спеціалістів. Має бути ефективна взаємодія між освітніми закладами, підприємцями і державою. Треба, аби студенти бували на підприємствах ще під час навчання, бачили як це все працює.

І ще одна проблема — це те, що потрібно більше висвітлювати реальні потреби на ринку праці. Аби люди розуміли, які спеціалісти справді потрібні, а не йшли навчатися на ті професії, які мало кому потрібні.

Ми не можемо поставити освіту на паузу, — про розвиток освітянської сфери під час війни

Зараз, у часи війни, звісно, ми маємо першочергово вкладатися в нашу перемогу. Але при цьому розуміти, що війна рано чи пізно закінчиться, і потрібно думати про відбудову вже зараз. Як ми будемо розвивати економіку? Які нам для цього потрібні спеціалісти?

Мабуть, настільки швидко, як розвивається енергетична сфера, ніяка інша не розвивається. Те, що колись було фантастикою, сьогодні стало реальністю. Я в своєму житті ще застала, коли єдиним варіантом поспілкуватися по телефону був переговорний пункт. Коли ще люди комунікували, надсилаючи звичайні листи поштою. А зараз ми можемо розмовляти по відеозвʼязку, перебуваючи в різних містах.

Тому ми не можемо поставити освіту на паузу, бо час минає. Люди старіють, виходять на пенсію, і їх мають замінити нові спеціалісти. А їх треба навчити, підготувати, виростити. Важливо, аби всі усвідомлювали, наскільки цінно, щоб освіта в енергетичній сфері розвивалася, крокувала в ногу з часом, все це було на сучасному обладнанні. А ми вже, зі свого боку, будемо робити все від нас залежне.

Олена Рубаненко - переможниця 2021 року конкурсу "Жінки української енергетики" в номінації "Освітянка"

Інші діти гралися ляльками, а я — транзисторами, резисторами, маленькими трансформаторами, — про енергетику як справу, що перейшла у спадок

Я походжу з родини енергетиків. Мій дідусь був механіком, а батько пішов в електроенергетику. Він працював у лабораторіях, які проводили досліди на ламповому заводі. А після мого народження став працювати в університеті, де вже зараз працюю і я.

Коли я була мала, то багато часу проводила разом із татом в університеті. Тому всі ці лабораторії, це все обладнання — для мене знайомі з самого дитинства. Якщо інші діти гралися ляльками, я могла гратися транзисторами, резисторами, маленькими трансформаторами (усміхається). 

Коли вже думала про свій майбутній фах, то обирала між історією та енергетикою. Та й так і надала перевагу тому, що більш знайоме, що ближче. Після аспірантури одразу пішла викладати і працювала в двох університетах. У Вінницькому національному технічному університеті та Вінницькому національному аграрному університеті.

Були різні труднощі. Наприклад, групи, де мої студенти були старші за мене, групи, де не було жодної дівчини. Але я ніколи не змінювала свій фах, бо енергетику дуже люблю.

Переконала чоловіка взяти на роботу дівчат, — про жінок в енергетичній сфері

Коли я вчилася, у нас із тридцяти людей у групі було девʼять дівчат. І деякі викладачі казали, що ми прийшли на енергетичний факультет, щоб вдало вийти заміж, адже на ньому вчиться багато хлопців. Цікаво, що це були викладачі не профільних предметів, а з інших факультетів. Нам, дівчатам, дуже не подобалися ці формулювання.

Ще з одним стереотипом я зіткнулася під час однієї конференції. Перед тим, як отримала ступінь професорки, мала доповідь. Після неї до мене підходить один поважний професор і каже: "Я вам пропоную поступати в аспірантуру". А я вже на той момент не те щоб аспірантуру, а вже й докторантуру закінчила! Тобто тут зіштовхнулася зі стереотипністю не лише через те, що я жінка, а й через те, що молода.

Стереотипи дійсно вкорінені. Наприклад, у мене чоловік теж стикався з внутрішньою дилемою під час пошуку нових працівників і прийомі на роботу дівчат. "А як же я їх буду у відрядження посилати? А якщо в них малі діти похворіють?" Я тоді з ним поговорила і переконала, що вихід можна знайти, до того ж у наш час і чоловіки можуть піти в декретну відпустку чи на лікарняний по догляду за дитиною. І врешті-решт дівчатами, яких чоловік прийняв працювати, він задоволений. Бо це дійсно хороші професіоналки. 

Досі жінки мають доказувати свою експертність, чоловікам з цим легше. Хоча є і позитивні зміни, зокрема за 20 років, поки я в професії. Наприклад, коли я ще вчилася, то мені подобалася професія диспетчера електричних мереж. Дивилася на цих спеціалістів, як на богів! Це вважалося суперроботою. Але тоді жінок на таку працю не брали! А зараз, наскільки мені відомо, вже є жінки і на таких позиціях.

Жінки мають такі ж позиції, як і чоловіки — немає ні привілеїв, ні утисків, — про досвід роботи в Європі

З 2019 року я живу переважно в Європі і помітила, що питання гендерної рівности тут вже зрозуміле. Тут також більшість у цій сфері — чоловіки, але двері в професію відкриті для всіх. Можливо, тому що вони цим питанням почали займатися раніше за нас. Реалізовували проєкти, які вимагали Gender equality plan (План гендерної рівності та недискримінації). Це мотивувало приймати відповідні рішення та залучати жінок.

Тут жінки мають такі ж позиції, як і чоловіки — немає ні привілеїв, ні утисків. Є фінансова рівність — ось це точно я б хотіла, щоб було в Україні. Бо в нас все ж рівень заробітних плат у жінок і чоловіків відрізняється.

Водночас є те, що мене спочатку вразило: тут не святкують 8 березня чи День матері. Жінкам тут не вступають місце в автобусі. Тобто тут більш рівне ставлення до всіх, навіть у цьому аспекті. Я була здивована, а потім звикла. 

Але для порівняння, нещодавно я була в Індії по роботі — провела там два тижні. І ось там становище жінок ще гірше, ніж у нас. Щоб ви розуміли, мене туди просто не хотіли пускати — не давали візу!

Якщо ти працюєш в Індії у сфері освіти, то це поважно. Але до цього варто ще дібратися. На одній з панельних дискусій індійки розповіли, що якщо в родині є дві різностатеві дитини, а гроші на освіту є лише для однієї, то завжди перевага буде за хлопчиком. А ще в цій країні дуже важливий класовий статус. Наприклад, коли нас забирав трансфер, то водій взяв валізи не у мене, а в мого керівника — бо він же головний. 

Повірила, що гендерна рівність в Україні можлива, коли на посаду міністерки енергетики призначили жінку", — про жінок, які надихають і мотивують

Я завжди знала, що жінки можуть усе. Мама в мене працювала певний час військовою в повітряних силах. Бабуся була водійкою КрАЗа (український вантажний бортовий повнопривідний автомобіль, — прим. авт.). У нас всі жінки любили "чоловічі" професії.

Але повірила, що гендерна рівність в Україні можлива, коли на посаду міністерки енергетики призначили Ольгу Буславець. Це для мене було зрушенням з мертвої точки, ознакою, що жінка може зробити карʼєру в сфері енергетики. У нас, до речі, з пані Ольгою є спільна стаття.

У сфері науки я захоплююсь Марією Склодовською-Кюрі — першою жінкою лауреаткою Нобелівської премії. А з сучасниць є дві жінки, які мене мотивували в житті. Це — Таміла Суржик, яка працює в Інституті відновлюваної енергетики. Вона така мотиваторка, що якщо ви з нею поспілкуєтеся, то ви теж захочете захистити дисертацію (усміхається). Таміла прочитала мій автореферат, допомагала мені, весь час ділилася досвідом. 

Другий приклад — Вероніка Черкашина з ХПІ (Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут"), захищалася в Інституті електродинаміки. Її історія теж мене надихнула йти на докторантуру за енергетичним напрямом. Бо я переживала, що буду там робити, як до мене будуть ставитися, теж були різні стереотипи. Але я була на захисті у пані Вероніки, бачила її нелегкий шлях, як вона не здавалася і в результаті прийшла до успіху.

Це допомагає повірити в себе й мотивувати повірити в себе інших жінок", — про ЖЕКУ та його конкурс

Після перемоги в конкурсі від Жіночого енергетичного клубу України в мене почали реалізовуватися й інші проєкти, я почала активніше подаватися на інші конкурси також. Це дуже допомагає повірити в себе й мотивувати повірити в себе інших жінок. Хочу подякувати Вікторії Востряковій, голові ГО "Агенція сталого розвитку "СИНЕРГІЯ" за підтримку та мотивацію брати участь у конкурсі.

Наприклад, я була менторкою проєкту, який реалізовував ЖЕКУ, в мене було три менті. Ми з ними шукали різні можливості для їхньої реалізації. А після цього мене запросили менторкою вже в інший, європейський клуб з офісом у Відні. І зараз моя менті – українка, і я дуже радію змозі допомагати своїм.

Варто запровадити стипендіальні програми підтримки дівчат, — про шляхи залучення жінок в енергетику

Залучати людей в енергетику потрібно з дитячого садочку — це я вам кажу з досвіду роботи в інженерній майстерні для дітей. У віці 5-6 років дітей важливо зацікавити, наприклад, тим, як працює двигун. І варто акцентувати, що це може бути і жіночою справою також. Для цього варто показувати більше успішних прикладів, можливо, знімати фільми чи відео. Серед школярів можна проводити різноманітні екотони, хакатони, воркшопи. Там діти можуть спробувати, проявитися, визначити, чи їм подобається ця професія.

Для студенток потрібна допомога при працевлаштуванні після випуску — це буде хорошою мотивацією. Можливо, варто запровадити різні стипендіальні програми підтримки дівчат, які оберуть технічну чи інженерну спеціальності.

Підприємства мають бути зацікавлені в тому, щоб брати жінок на роботу. Наприклад, я спостерігала, як наукові інститути в Європі хизуються між собою, у кого більше дівчат. Також у Європі розуміють, як повертати жінок до професії після декретної відпустки. А у нас я не чула, щоб були якісь проєкти чи державні програми, спрямовані на це.

Нам потрібно налагодити звʼязок "бізнес-наука-освіта", — про проблеми в галузі та можливості їх подолання

Я вважаю, що онлайн-формат дуже вплинув на якість навчального процесу. В енергетичній сфері має бути багато практики, дистанційно це важко провести. Я навіть по собі можу оцінити, що є різниця між засвоєнням матеріалу, який я вивчала офлайн і онлайн.

Наступна проблема в тому, що енергетичний сектор дуже швидко змінюється. З процесами децентралізації спостерігаємо впровадження відновлюваних джерел енергії. А у нас немає стільки університетів, які можуть готувати фахівців за цією спеціальністю. Тому дуже важливо, аби наші навчальні заклади відкривали нові спеціальності, які відповідають вимогам часу, щоб навчали професіям, потрібним під час відбудови України.

А для того, щоб вчити студентів, потрібно створювати матеріальну базу. Тут потрібна допомога бізнесу, допомога держави. Так, є компанії, які розуміють, що сьогодні вони дали обладнання, а завтра діти, які на ньому вчилися, прийдуть працювати до них на такому ж. В Європі це також більш розвинено, ніж у нас. Нам потрібно налагодити звʼязок «бізнес-наука-освіта».

Для нас зараз переоснастити якусь лабораторію — щось зі сфери фантастики. Ось я, наприклад, зараз навчаюся в програмі, де один із напрямів — створення переносних стендів або лабораторій. Для теперішніх умов це особливо актуально, коли під час навчального процесу треба перейти в укриття. 

Також важливо, щоб спеціалісти могли швидко перекваліфіковуватися — за рік-два, зоб їхні знання і навички відповідали сучасним вимогам. Наприклад, уявімо, що люди працювали на теплоелектричній станції, а її знищили росіяни. Там можуть зробити теплові насоси, і для цих людей важливо навчитися працювати вже з відновлюваною енергетикою. І відповідати за цю перекваліфікацію, на мою думку, мають також університети.

Ірина Гунько - переможниця 2023 року конкурсу "Жінки української енергетики" в номінації "Освітянка"

Це велика відповідальність, тому вчитися треба наполегливо, — про енергетичну сферу та її особливості

Мій життєвий шлях схожий з Оленою Рубаненко, адже ми рідні сестри і зростали в одній сімʼї. Наш тато – енергетик і так само, як і Оленка, я часто бувала в стінах університету, де він працював.

Але окрім тата, для мене взірцем є і сама Олена, з якою в нас 6 років різниці. Я чула з перших вуст про її навчання на енергетичній спеціальності: як вони їздять на екскурсії, що цікавого вивчають, які мають захопливі лабораторні роботи. Я бачила, що в енергетичній сфері є майбутнє, адже це життєво необхідна галузь.

У школі я дуже любила фізико-математичні науки. І десь з класу сьомого-восьмого вирішила, що хочу пробувати вступати в технічний університет. Так і сталося. Далі — магістратура, аспірантура, докторантура. Зараз маю вже 10 років стажу.

Вже під час навчання ти розумієш, наскільки це складна галузь, наскільки важливо бути реально фахівцем. Інколи непередбачувані обставини або помилки персоналу можуть призвести до виникнення нестандартних та аварійних режимів роботи, перерв в електропостачанні. Це, зі свого боку, може завдати збитків виробникам, створити небезпечні ситуації для здоров'я та життя людей. Це велика відповідальність, тому вчитися треба наполегливо. Це складний напрям, але дуже цікавий!

Я бачила приклади інших жінок, які отримують наукові ступені і досягають своєї мети, — про те, як приклади успіху мотивують боротися за своє місце під сонцем

Мені здається, що стереотипів багато було до мого покоління. Я в своїй професійній діяльності вже не відчула на собі їхній вплив. Але якщо дивитися на співвідношення у вчених радах, скільки чоловіків і скільки жінок захистили свої роботи, то, звісно, ще зберігається перевага чоловіків.

Але при цьому зʼявляється все більше історій успіху серед жінок! Ось чому навіть я не побоялася йти в докторантуру: я бачила приклади інших жінок, які отримують професорські звання і досягають своєї мети.

Приклад Ольги Буславець, яка була міністеркою енергетики в 2020 році, вважаю показовим для себе. Також я познайомилася з жінками в ЖЕКУ, і я просто в захваті від Христини Касьянової, Юлії Усенко, Наталії Ревуцької, від усіх колежанок! Бо вони реалізовані в різних сферах. Я завжди з задоволенням слухаю їхні виступи, вебінари, семінари.

Вважаю, що зробила правильний вибір, коли вступила до клубу. У нас доволі сильна підтримка нашої спільноти, кожна може знайти напрям, яким потрібно займатися. Всі колежанки надзвичайно цікаві, це справжні професіоналки. І завдяки клубу можна проводити нетворкінг, розширювати професійні зв'язки. Тут ти бачиш, наскільки сфера масштабна в Україні, скільки різних напрямів існує, а також як багато талановитих і професійних жінок у ній працюють.

В мене троє дочок — 10, 5 і 1 рік, і я ніколи не вживаю вислів "не дівоча справа", — про залучення дівчат і жінок в енергетику

Аби в енергетику залучати жінок, цьому має бути надана певна медійність. Потрібно показати, що в цій сфері дівчина може знайти те, що їй подобається і що приносить прибуток. Так як молодь більше часу проводить в соціальних мережах, то варто створювати на цю тему різні ролики, подкасти, розповідати історії успіху, про можливості, які можуть відкритися перед молодою людиною.

Є сенс починати працювати з дітьми: різні гуртки, цікаві курси. Наприклад, у мене донька відвідувала гурток робототехніки. Що цікаво: спочатку вона була єдиною дівчинкою. Але я розповіла своїм знайомим, і вже туди ходили потім дівчаток пʼять, і шість-сім хлопців.

Тобто є ще у батьків такі стереотипи, що технічна діяльність не для дівчат. Тому просвітницькі заходи варто і для батьків проводити. Також один із важливих моментів, що такі курси / школи / гуртки мають бути більш доступні фінансово. Адже нам вигідно, аби спеціалістів у галузі було більше, отже їх треба активніше заохочувати.

У мене троє дочок — 10, 5 і 1 рік, і я ніколи не вживаю вислів "не дівчача справа". У моєму оточенні я зустрічала і жінок-вантажниць, і водійок вантажних авто — моя бабуся теж працювала на КрАЗі. А скільки жінок на заводах працюють, у важкій промисловості? До вступу в ЖЕКУ не замислювалася, скільки жінок є в енергетиці! На доволі складних видах робіт.

Тому я своїм дітям стереотипів не навʼязую. Вони мають самостійно обрати свій шлях — те, що буде їм до душі. Це дуже круто, коли ти йдеш на роботу, і там не втомлюєшся, не йдеш звідти в поганому настрої, не несеш це все додому; а коли ти отримуєш там задоволення, коли тобі цікаво.

Підтримка — це дуже важливо, — про поєднання карʼєри і материнства 

Я третій раз в декреті і хочу сказати, що мені пощастило. У мене є допомога від бабусь моїх дітей. Мені пощастило з науковим керівником Петром Дем’яновичем Лежнюком, який розуміє мою ситуацію. Я можу йому вислати щось вночі на перевірку, потім, наприклад, йду на прогулянку — ми зідзвонюємося. 

З чоловіком також ділимо обовʼязки. Оскільки у нас троє дітей, він має багато часу працювати, щоб їх поставити на ноги, але на вихідних він з нами. Коли я писала кандидатську дисертацію, він теж мене підтримував. Брав дитину і йшов гуляти, чи відводив на гуртки для розвитку. Підтримка — це дуже важливо.

З кожною донькою я була рік у декретній відпустці. Але при цьому намагалася не випадати з колії: на прогулянці з дитиною читала новини енергетики, проходила різні курси, щоб підвищувати кваліфікацію, намагалася виконувати ті види робіт, які не потребували дуже великої кількості часу і могли бути розтягнуті в дедлайнах. Це мені допомогло залишатися в професії, бо , мені здається, що повертатися після декретної відпустки і адаптуватися — важко.

Насправді поєднувати професійну діяльність з материнством — це дуже складно. Розпланувати всі процеси — кого куди відвезти, забрати, погодувати, репетитори, школи, танці, лікарі… Це важко, але є бажання самореалізації, є запал і хочеться його максимально ефективно використати. Нас батько так і виховував, що жінка має бути самодостатня, вона має бути реалізована. З цією установкою я і виросла. І навіть не сумнівалася в тому, що потрібно робити такий симбіоз.

Має бути всередині компанії більш сприятлива політика для матерів, — про створення умов безбар’єрної діяльності жінок в енергетичній сфері

Для мене як для матері однією з найактуальніших проблем в енергетичні галузі залишається відсутність гнучкого графіку. Маю приклад моїх подруг, які після декрету не змогли повернутися, тому що працювали на режимних підприємствах. 

Жінки стикаються з тим, що не встигають віддати дитину в садочок / школу зранку і, відповідно, забрати ввечері. Особливо, якщо підприємство розташоване далеко. Ті, у кого є допомога і підтримка, викручуються. А ті, у кого немає — або йдуть зі сфери, або переходять на неповний робочий день.

Я думаю, що роботодавці мають бути гнучкішими в цьому питанні: має бути якась політика всередині компанії більш сприятлива для матерів. У приватних компаніях, наприклад, з цим простіше, вони ставляться до цього з більшим розумінням.

Щодо освітньої сфери, то тут дійсно суттєвий вплив має перехід на дистанційну форму навчання. Звісно, в університетах вживаються заходи, щоб провести якомога більше лабораторних і практичних занять офлайн. В енергетиці, як і в інших галузях, технології швидко розвиваються. Хочеться навчати студентів і студенток на сучасному обладнанні, тому підтримка держави та бізнесу важлива. І також потрібно розуміти, що для того щоб можна було якісно готувати нові кадри і люди бажали залишатися працювати в освітній сфері, має бути достатній рівень заробітної плати.

Довідкова інформація

Громадська організація «Жіночий енергетичний клуб України» — це добровільна, незалежна професійна асоціація жінок, які працюють у сфері енергетики в Україні.

Членкинями Клубу є понад 200 жінок, серед яких експертки з енергетики, представниці українських і міжнародних організацій в Україні, які працюють у галузі реформування енергетичного сектору України, бізнес-компаній та НУО, народні депутатки України та жінки, які просто зацікавлені у справедливому та сталому розвитку української енергетики.

Щорічний конкурс "Жінки української енергетики" започатковано громадською організацією "Жіночий енергетичний клуб України" у 2019 році.

Метою Конкурсу є визнання вкладу жінок у розвиток енергетичної сфери України та їх підтримка, мотивація для подальших досягнень в енергетиці та споріднених секторах економіки, стимулювання внеску учасниць конкурсу в становлення гендерної рівності в енергетиці, професійному навчанні, науці та профільній журналістиці.

Щорічно визначаються номінації, за якими відбувається Конкурс. Серед номінацій у різні роки були: "Компанія року", "Керівниця", "Працівниця", "Журналістка", "Освітянка", "Лідерка з декарбонізації", "Політикиня", "Волонтерка", "Юристка".

Конкурс проводиться за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ – Україна.

Більше про становище жінок в енергетиці читайте тут:

• дослідження "Жінки та чоловіки в енергетичному секторі України" 2018-2019 роки;

• дослідження "Роль жінок в енергетичному секторі України в умовах війни: до стійкості і рівності" 2023-го року.