Опубліковано підсумки онлайн-лекції Алли Швець в межах ЇЇЛЕКТОРІЮ - "Через свободу веде шлях до миру!: історичний досвід жіночого миробудівництва".
В історії багатолітніх національно-визвольних змагань України, пережитих окупаційних режимів, повоєнних викликів миротворча і миробудівна роль українського жіноцтва особливо важлива. Вона виявилася в різних практиках і досвідах українок – мілітарному чині, благодійній діяльності, міжнародній дипломатичній адвокації, культурній впливовості. Миротворча агентність українського жіноцтва стала значущою на полі бою, в запіллі, на найвищих політичних трибунах світу.
Напередодні Першої світової війни українські жінки скоординували свою діяльність в Українському жіночому комітеті, який організовував воєнний вишкіл жінок, санітарні курси, провадив просвітницьку-агітаційну діяльність та заснував військовий фонд "На потреби України", що згодом став матеріальною основою для формування загонів Українських січових стрільців. З початком війни центр благодійної діяльності перемістився до Відня, де було створено "Український жіночий комітет допомоги пораненим жовнірам" для підтримки січових стрільців у віденських шпиталях, а також полонених, біженців і сиріт.
Події Першої світової війни змусили українок взяти до рук зброю, щоб реалізувати свій історичний шанс та право здобувати власну державу. Війна відкривала новий потенціал жінки як активної учасниці національно-визвольних змагань. Участь жінок у військових формаціях – легіоні Українських січових стрільців на чолі з хорунжою Оленою Степанів, пізніше арміях УГА, УПА, УНР – стала важливою віхою українського жіночого руху, коли жінка увійшла в світ, який раніше вважався лише чоловічим.
Після Першої світової війни і поразки національно-визвольних змагань українки почали активно налагоджувати міжнародні контакти зі світовими жіночими організаціями та засновувати еміграційні осередки в Європі. Українські делегації увійшли до Міжнародної жіночої ради, Міжнародної жіночої ліги миру і свободи, Міжнародного жіночого союзу, отримавши можливість участі в жіночих світових конгресах. З найвищих політичних трибун українки привертали увагу світу до проблеми України. Зокрема вони не сприймали гасла "всесвітнього миру" та повоєнних мирних договорів, у той час, коли Україна перебувала під гнітом окупаційних режимів. Натомість засобом мирної розв’язки національних конфліктів українки вважали реалізацію ідеї самовизначення народів, обстоюючи ключову формулу миру: "Через свободу веде шлях до миру!"
Важливою була роль українського жіноцтва й у дипломатичній сфері. Український парламентаризм мав своє жіноче представництво в галицькому сеймі й сенаті в особі одних з перших українських політикинь – Мілени Рудницької, Олени Кисілевської, Олени Левчанівська.
Мілена Рудницька – найвідоміша дипломатка міжнародного рівня, яка найбільше спричинилася до розбудови миру в міжвоєнний період, відвідавши зі своїми промовами майже всі європейські столиці. Саме Мілена Рудницька відкрила світові правду про Голодомор, назвавши його "найбiльшою катастрофою, яку Україна пережила протягом усiєї своєї iсторiї".