Підсумки онлайн-лекції
Опубліковано підсумки онлайн-лекції Алли Швець "Що є для жінки війна? Перша світова війна крізь призму жіночого письма".
Війна залишає свою страшну печать не лише в історії людства, а й у долі кожної людини, резонуючи болісними травмами втрат і емоційними потрясіннями. Історія багатолітньої боротьби України з російсько-імперським злом зрезонувала в широкому антивоєнному дискурсі українського письменства, який охоплює різні проблеми антропологічного виміру війни. Події Першої світової, що розпочалися 110 років тому, знайшли своє відлуння в жіночому письмі, крізь призму якого письменниці рефлексували про пережиті воєнні катаклізми. Жіночі тексти про війну Наталії Кобринської, Ольги Кобилянської, Катрі Гриневичевої, Ольги Дучимінської, Марійки Підгірянки, Уляни Кравченко, мемуарні твори-свідчення Олени Степанівни і Костянтини Малицької про війну і полон наповнені загальногуманістичною, екзистенційною, національною проблематикою, людинознавчим осмисленням проблеми «війна і доля людини». Причому кожна з цих авторок досвідчила на собі страшні жахіття воєнної хуртовини.
Художні тексти про війну згаданих письменниць споріднені спільними мотивами і óбразами, які показують людинознавче осмислення війни. В описах людських переживань війни, загальної мобілізації, трагічної експресії людського болю й страху майстерно передано колективну емоцію війни, з виявними у ній різними механізмами людської поведінки – страху, божевілля, синдрому загрози, байдужості до смерті, загальнолюдської депресивності, стагнації, інстинктивної втечі в нікуди.
Жіночі твори про війну прикметні виразною гендерною маркованістю. Чоловіча репрезентація постає передусім мілітарною, захисною, внутрішньо невиявною, хоча й не позбавленою сентиментів родинності, інтимної чуттєвості, подружньої вірності, закоріненості у власному домі. Фемінна характерологія війни виявна в мотивах чекання, молитви, співпереживання, захисті дітей і майна, сягаючи образу жінки як берегині роду і матері-прародительки. В антивоєнній прозі письменниць значну увагу присвячено образові і психології воїнства як нових творців національної долі, які змушені тепер призвичаюватися іти «новим кроком», опановувати новий досвід зживання з власним знівеченим тілом, але непохитною стійкістю. Письменниць меншою мірою цікавить захоплення воєнною героїкою, а більшою мірою той вплив, який чинить війна на її учасників.
Наскрізними мотивами і образами жіночих текстів про війну є молитовна практика людини в ситуаціях безвиході; архетип землі як жертви війни і базового центру національного буття; образ війни як національної катастрофи, втрати генофонду і народної мартирології; образ ворога як світове й хтонічне зло; мотив вкоріненості на власній землі, генетичній спорідненості з родиною; мотиви втраченого дитинства, біженства, насильного виселення і водночас мотив повернення на власну землю; образ перемоги як «тріумфу обновленого життя».
В антивоєнній жіночій прозі виразно відчутна миротворча засадничість письменниць, для яких війна – це тотальна агресія, руйнівне зло, яке деконструює тіло, нівечить душу, знищує адаптований мирний простір –родинний, особистий, господарський, суспільний.
«Що є для жінки війна?»: Перша світова війна крізь призму жіночого письма - Genderculture Space
Watch on YouTube