Вижити значить перемогти: джерела сили українок - політв'язнів ГУЛАГу - підсумки онлайн-лекції в межах ЇЇЛЕКТОРІЮ

Що таке Гулаг і чому важливі історії українок-політв’язнів? Пенітенціарна та репресивна інституція існувала з 1930 по 1956 рік, охоплюючи мережу з 30 тис різноманітних підрозділів (в’язниць, таборів, зон і т.д) на усій території СРСР, зокрема в регіонах Сибіру, Далекого Сходу, Півночі і Центральної Азії, які потребували економічного освоєння. Через табори і в’язниці Гулагу загалом пройшло близько 25-30 млн осіб, приблизно 6-12 млн з них загинуло. У 1940-50х роках частка політв’язнів, українців та жінок серед невільників Гулагу стрімко зросла, що спонукає уважніше придивитися до особливостей щоденного досвіду українок-політв’язнів. Це дослідження грунтується на аналізі 150 особистих спогадів жінок, які пережили Гулаг і поділилися своїми історіями у формі мемуарів, автобіографій, усноісторичних розповідей, листів тощо.

Умови утримання політв’язнів. Мета каральної системи Гулагу по відношенню до політв’язнів була потрійною: ізолювати “небезпечний елемент” від суспільства, покарати політичних опонентів, та перевиховати їх, перетворити на лояльних радянських людей. Щоб зламати волю політв’язнів до спротиву, упокорити їх, табірний режим вдавався до таких методів: тотальний контроль і регламентація усіх аспектів життя в’язнів - житлові умови, харчування, одяг, відпочинок, гігієна, праця, спілкування, тощо були суворо визначені нормами та приписами. Житлом слугували перенаселені і малопридатні для житла бараки, намети або землянки (без належного опалення, освітлення, вентиляції, у яких панували антисанітарні умови і швидко поширювалися хвороби. Харчування було мізерним, неякісним, непоживним, бідним на білки та вітаміни, що призводило до голодування та швидкого виснаження. Надривна 10-12 годинна праця на важких роботах, у небезпечних та шкідливих умовах, при 2-3 вихідних на місяць і у вкрай суворому кліматі підривали здоров’я невільниць та призводили до каліцтв. Жінки не мали можливості для підтримання гігієни тіла та одягу, через що були поширеними паразити та інфекційні епідемії. Інформаційна ізоляція (позбавлення доступу до газет чи радіо) та радикальне обмеження на спілкування з рідними (1 лист на рік) мали викликати в жінок відчуття відчуження від світу, дезорієнтувати, розділити та атомізувати. Заборона на будь-які особисті речі, звичні для жінок заняття, примус носити безформний, темний і грубий невільницький одяг мали позбавити жінок їх особистості. Знеосіблення досягали також шляхом позбавлення невільниць імен і надання їм натомість номерів.

Жіночі стратегії виживання і спротиву.

Національна солідарність - через творення спільнот взаємопідтримки за національною ознакою - була найдієвішою стратегією виживання в Гулагу. Зважаючи на роздільне утримання жінок і чоловіків, українки творили гендерно-однорідну спільноту, у якій формувалися квазі-родинні стосунки (сестринського та материнсько-дочірнього типу), які панувала етика турботи. Українки підтримували одна одну фізично і матеріально (допомагали з виконанням норм виробітку, ділилися їжею та одягом), дбали про здоров’я та безпеку (народна медицина, влаштування до шпиталю, захист від надуживань та домагань), а також надавали емоційну підтримку (через розмови, розради тощо). Людяним ставленням одна до одної жінки компенсували брутальність режиму та дегуманізацію, якої вони зазнавали як в’язні. Згуртуванню українців у таборах сприяла діяльність нелегальної “табірної пошти” - таємний обмін повідомленнями, які залишали чоловіки і жінки у місцях загального користування або на місці праці. 

Методи збереження соціальних ідентичностей у неволі.

Оскільки Гулаг був націлений на руйнування особистості політв’язнів, завданням невільниць було не лише зберегти своє соматичне здоров’я і вижити фізично, але й зберегти своє Я та психічне здоров’я, залишитися жінками, українками, християнками, переконаними націоналістками. Практики нормативної жіночності - заняття, які ґрунтувалися на гендерно-обумовлених знаннях, вміннях, навичках і уявленнях - дозволяли жінками підтримувати ключові соціальні ідентичності. Облаштовуючи свій житловий простір, підтримуючи гігієну житла і тіла, перешиваючи та лагодячи одяг, турбуючись про здоров’я посестер жінки практикувати традиційні жіночі ролі господині і опікунки. Креативні заняття на основі народної творчості (спів народних пісень, вишивання) допомагали жінкам зберігати зв’язок з рідкою культурою, а також мали терапевтичний ефект. Спів та вишивка також сприяли консолідації української спільноти, окреслюючи коло “своїх”. Релігійні практики (індивідуальні та групові молитви, імпровізовані богослуження, відзначення християнських свят тощо) допомагали жінкам не лише зберігати віру, але підтримували їх емоційний і морально-психологічний стан. Подібний ефект мала й аматорська поетична творчість: вірші давали вихід важким думкам і переживанням, а також виконували роль усного щоденника - були свідченням про досвід неволі. Попри вкрай контроверсійний характер материнства у неволі, розлука з дітьми виявлялася потужним стимулом до життя, спонукала жінок знаходити сили жити далі.

Переглянути лекцію

ВИЖИТИ ЗНАЧИТЬ ПЕРЕМОГТИ:ДЖЕРЕЛА СИЛИ УКРАЇНОК-ПОЛІТВ’ЯЗНІВ ГУЛАГУ - Genderculture Space

Watch on YouTube

Цей зовнішній вміст потребує вашої згоди. Зверніть увагу на нашу політику конфіденційності.