Стаття
Експертки розповіли, як світ продовжує фінансувати кліматичну кризу, а не боротьбу з нею, та до чого тут російський вплив.
Протидія кліматичній кризі потребує суттєвих кроків — і ще більше грошей, щоб втримати прийнятний рівень потепління та запобігти глобальній катастрофі. Попри очевидність кліматичних загроз, країнам світу досі не вдається виділяти достатньо коштів на кліматичні дії. Водночас сотні мільярдів доларів досі щодня марнуються на закупівлю викопного палива, що й далі посилює зміну клімату.
Як світ продовжує фінансувати кліматичну кризу, а не боротьбу з нею, та до чого тут російський вплив — поговоримо далі.
Хто має платити за боротьбу зі зміною клімату?
Згідно з дослідженням Oxfam, на найбагатший 1% населення світу припадає вдвічі більше викидів CO2, ніж на найбідніші 50% населення. Однак понад 91% смертей, спричинених кліматичними катастрофами за останні 50 років, сталися в країнах, що розвиваються.
Розвинені країни Глобальної Півночі, здобуваючи своє багатство ще з часів індустріальної революції, експлуатували ресурси країн-колоній та ставали причиною значних викидів парникових газів. Бідніші країни Глобального Півдня, що в рази менше доклалися до кліматичної кризи, потерпають від неї найбільше.
Ці факти лежать в основі концепції кліматичної справедливості — ідеї, що за боротьбу зі зміною клімату мають платити насамперед ті, хто до неї найбільше причетні. А багатші країни з найвищими історичними викидами повинні підтримувати кліматичні дії менш розвинених країн.
У 2009 році розвинені країни домовилися виділяти 100 млрд доларів США щороку на підтримку кліматичних дій у країнах, що розвиваються, у вигляді міжнародної допомоги, грантів або банківських позик. Цільову суму змогли зібрати лише у 2022 році, а цьогоріч на Конференції сторін у Баку країни мають встановити нову амбітнішу фінансову ціль.
Громадськість та експерти вважають, що сума кліматичного фінансування має складати трильйони, а не мільярди. Дослідження 2023 року показує, що навіть якщо вдасться обмежити потепління на рівні до 1,5°C, країни Глобальної Півночі будуть винні Глобальному Півдню 192 трильйони доларів США — а це 5 трильйонів на рік.
На практиці ж питання, хто має надавати, а хто отримувати кліматичне фінансування, заводить кліматичні переговори у глухий кут, і чіткого консенсусу в ньому немає. Найпопулярніше з рішень — покласти це зобов’язання на країни, перелічені в Додатку ІІ Конвенції ООН з питань зміни клімату: країни Євросоюзу, США, Австралію, Канаду, Японію, Нову Зеландію, Туреччину та Велику Британію.
Однак цей розподіл залишає у «сірій зоні» країни колишнього Радянського Союзу. Україну, Росію та Білорусь відносять в окрему групу країн з перехідною економікою. Та подібний погляд ігнорує як історичну роль Росії у посиленні кліматичної кризи, так і її імперську політику. Адже довгий час саме Москва — спочатку як Російська імперія, а потім як Радянський Союз — була центром прийняття рішень для країн-сусідок, експлуатувала їхні природні ресурси, стимулювала інтенсивний видобудок і спалювання викопного палива й отримувала з цього прибуток.
Внесок Росії у глобальну кліматичну кризу в минулому і сьогодні
Росія посідає третє місце у світі за рівнем історичних викидів вуглецю, а отже, і за впливом на зміну клімату. Її сукупні викиди СО2 за 1850–2021 роки складають близько 7% глобальних. Випереджає Росію у цьому антирейтингу лише США та Китай. До таких обсягів викидів парникових газів призвела історична залежність Росії від викопних палив і націленість на промислове зростання навіть коштом екологічного добробуту.
Більшість розвинених країн, які несуть історичну відповідальність за зміну клімату, надають фінансову й технічну допомогу вразливим країнам, щоб допомогти їм адаптуватися до кліматичних викликів. Водночас Росія не зробила жодного суттєвого внеску в міжнародне кліматичне фінансування з моменту ухвалення Паризької угоди. Ба більше, у той час як інші країни ставлять і реалізовують цілі зі скорочення викидів парникових газів, «кліматична» мета Росії — нарощувати викиди.
Незважаючи на Паризьку угоду та інші міжнародні кліматичні домовленості, Росія і не намагається відмовлятися від видобутку викопного палива. Росія входить у трійку найбільших виробників та експортерів нафти і газу у світі, а доходи від цієї галузі становлять 30–50% загальних доходів федерального бюджету щорічно. Навіть попри санкції, до російського бюджету щодня надходить щонайменше 600 мільйонів доларів США від експорту викопних палив.
Це викопне паливо, на якому заробляє Росія, не лише посилює кліматичну кризу, а й допомагає фінансувати військові витрати, зокрема повномасштабну війну проти України. У проєкті бюджету Росії на 2025 рік закладені рекордні 135,5 млрд доларів США на видатки, пов’язані з війною. Це на 16% більше, ніж кліматичне фінансування, яке виділили розвинені країни світу у 2022 році. Тобто Росія могла б самотужки досягнути фінансової мети, про яку згадувалося раніше, однак обирає вкладати кошти у завоювання нових територій.
Росія розширює сферу впливу та просуває власні інтереси коштом довкілля
Поки російські викопні палива безпосередньо вбивають — як людей, так і довкілля, на міжнародній арені Росія активно використовує тактику грінвошингу, зокрема щодо газу й атомної енергетики. Уряд країни просуває природний газ як «перехідне паливо», позиціонуючи його як ключовий ресурс, що необхідний для енергетичного переходу. При цьому замовчується вплив видобутку і транспортування газу на довкілля, зокрема через витоки метану, які суттєво впливають на зміну клімату.
Подібне відбувається і з атомною галуззю. Російський атомний монополіст «Росатом» задіяний у закордонних ядерних проєктах вартістю 133 млрд доларів США. У 2021 році саме Росія забезпечувала майже третину потреби ЄС та чверть потреби США у збагаченому урані. Не дивно, що розслідування Ґрінпісу виявило російський слід в ухваленні «зеленої таксономії ЄС», яка визнала атомну енергетику «зеленою». Таке рішення забезпечить Росії можливість заробляти ще й на «сталих» інвестиціях.
Амбіції Росії поширюються і на Арктику. Танення льодовикових покривів відкриває можливості для нових судноплавних маршрутів і видобутку ресурсів, зокрема природного газу. А це, у свою чергу, посилюватиме наслідки зміни клімату та створить значні ризики для вразливих арктичних екосистем. Така стратегія наочно демонструє зосередженість Росії на видобутку ресурсів, а не на збереженні довкілля.
Менш очевидний спосіб, у який Росія шкодить кліматичним амбіціям – це її тиск на громадянське суспільство. У 2012 році країна ухвалила федеральний закон про боротьбу з іноземним фінансуванням «політичної діяльності» неурядових організацій, чим розпочала полювання на активістів та активісток. Першими під ударом опинилися ГО, які займаються розбудовою демократії, захистом прав людини та охороною довкілля – загалом понад 400 організацій та фізичних осіб за 10 років.
Цей приклад перейняли й інші країни, що знаходяться у російській сфері впливу. Азербайджан, Киргизстан, Казахстан, Таджикистан, Білорусь, а тепер і Грузія мають власні версії законів про іноземних агентів або законів про боротьбу з тероризмом, які використовуються для залякування та обмеження роботи ГО. Подекуди вони прямо копіюють текст російського закону про іноземних агентів. Таке обмеження демократичних свобод прямо шкодить здатності усього регіону Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії ефективно протидіяти кліматичній кризі.
Розпочата Росією війна в Україні, що переросла у повномасштабне вторгнення у 2022 році, також має прямий вплив на кліматичну кризу. За підрахунками експертів Ініціативи з обліку викидів парникових газів від війни, за два роки вона спричинила стільки ж викидів парникових газів, скільки спричиняють Нідерланди щорічно. Війна не лише шкодить довкіллю, а й сповільнює кліматичні дії в Україні та за її межами.
Післямова
На початку свого президентства, Владімір Путін жартував, що потепління на 2-3 градуси за Цельсієм може бути корисним для Росії, адже населення «менше грошей витрачатиме на шуби». Та зараз стає очевидним, що цей «жарт» насправді є державною стратегією незмінного президента Росії. Грінвошинг, ігнорування екологічних проблем, просування глобальної залежності від викопного палива, цілковита відсутність підтримки вразливих країн — дії Росії відображають пріоритетність власних військових та економічних інтересів над екологічною та кліматичною стійкістю світу.
Ігнорувати ці факти, давати Росії майданчик для просування власних політичних амбіцій та продовжувати фінансувати її загарбницьку політику, купуючи в неї викопне паливо, означає і надалі відтягувати вкрай необхідні кліматичні дії. Лише припинення фінансування російського викопного палива і, таким чином, припинення фінансування мілітарної спроможності Росії допоможуть забезпечити глобальну справедливість — зокрема кліматичну.
