Тези лекції
Публікуємо тези лекції ЇЇЛекторію, яка відбулася 23 березня 2025 року.
Альманах «Перший вінок», який побачив світ 1887 року, став важливою культурною подією, соборницьким проєктом і цінним артефактом жіночого руху.
Попри те, що видання не мало комерційного успіху, його суспільний резонанс надихнув жіноцтво на нові видавничі ініціативи. Так виникла ідея продовження альманахової традиції у форматі «Другого вінка». Вона відповідала суспільним очікуванням і була результатом певних домовленостей між обома редакторками. Чимало матеріалів, які з тих чи інших причин не увійшли до «Першого вінка», зокрема й твори Ольги Кобилянської, цього разу мали бути опубліковані в «Другому вінку». Ідею видання альманаху озвучили на жіночому вічі в Стрию 1891 року й навіть розпочали збір коштів.
Однак на подальшу долю цього проєкту вплинув Іван Франко, опублікувавши контроверсійну статтю «Альманах чи газета», у якій переконував відмовитися від альманахів на користь значно ощадливішої «маленької газетки» чи «журнальчика». Усупереч Наталії Кобринській, Франкові вдалося схилити на свій бік багатьох галицьких і наддніпрянських авторок, передусім саму Олену Пчілку. Згодом дискусія про жіночий часопис перейшла у формат закулісного листування, учасниками якого стали Франко та його дружина, Олеся Озаркевич, Михайло Драгоманов, Ольга Кобилянська, Михайло Павлик, Олена Пчілка, Леся Українка, Євгенія Ярошинська. Так, поза спиною Кобринської, виник проєкт нового журналу, що зруйнував її видавничі плани й призвів до конфлікту з багатьма колишніми соратниками та посестрами.
Редакторками нового журналу призначили двох авторок «Першого вінка» – дружину Франка Ольгу та Олесю Бажанську (в заміжжі Озаркевич).
Олена Пчілка знову запропонувала назву часопису – «Рівність» – і написала до нього «Переднє слово». Було сформовано редакційний комітет і навіть підготовлено перший номер видання. Однак журнал так і не побачив світу під жодною з назв. Серед основних причин – фінансові труднощі, пасивність дописувачів і незгода між редакторками, які не наважилися підписати видання без участі Кобринської.
Вийшовши доволі шляхетно з видавничої суперечки «альманах чи газета», після невдачі з «Другим вінком» Кобринська обрала «середню дорогу» між альманахом та періодичним виданням і самостійно започаткувала власну серію «Жіноча бібліотека». У її межах під назвою «Наша доля» вийшло три збірники «праць різних авторів» (Стрий, 1893; Львів, 1895, 1896). Вони містили розвідки про жіночий рух, белетристичні твори, а також реферовані дописи про найвідоміші твори новочасної європейської літератури.
Однак проєкт «Наша доля» не мав успіху серед дописувачів і наразився на гостру критику з боку колишніх соратників Кобринської – Івана Франка, Михайла Павлика, Михайла Грушевського, Осипа Маковея та інших. Єдиними, хто підтримав це видання і фінансово, і морально, було подружжя Пантелеймона й Олександри Кулішів.